Без корупції, репресій і вказівок Москви: майбутнє Казахстану обговорюємо з правозахисником Галимом Агелеуовим

Китай має намір узяти на себе нову керівну роль у Центральноазіатському регіоні, який традиційно був сферою впливу Російської Федерації.

Особливу роль у цьому процесі відіграє Казахстан, який є не тільки членом Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), а й розглядається багатьма як один з основних економічних і політичних партнерів Росії, що залишилися.

Країни Центральної Азії віддаляються від РФ

Глава Китайської народної республіки (КНР) Сі Цзіньпін представив широкий план розвитку для співпраці з союзниками в регіоні. Це сталося на перших переговорах за участю відразу п’яти глав держав Центральної Азії з моменту встановлення дипломатичних відносин після розпаду Радянського Союзу.

Після переговорів з яскравою заявою виступив глава Казахстану Касим-Жомарт Токаєв. Під час економічного форуму в Москві в присутності двох диктаторів — Володимира Путіна та Олександра Лукашенка — він натякнув, що посилюватиме співпрацю з країнами Центральної Азії.

“Я перепрошую, і навіть ядерна зброя одна на двох зараз. Тому і є інший рівень інтеграції, представлений Казахстаном, Киргизстаном, Вірменією. І з цією реальністю нам потрібно рахуватися. Як ми будемо працювати в цих умовах? Це питання концептуальне”, — сказав Токаєв.

Крім цього, країни ОДКБ зміцнюють співпрацю з Китаєм в обхід Росії. Так, Китай, Узбекистан і Киргизстан презентували будівництво прямого залізничного сполучення. Відповідну угоду країни уклали на саміті в китайському Сіані. Таким чином, у цих країн може з’явитися коротший шлях до Європи, що обходить Росію, яка потрапила під міжнародні санкції.

Експерти не виключають, що Пекін має намір заручитися підтримкою азіатських країн у прагненні вплинути на Росію. При цьому аналітики сходяться на думці, що країни Центральної Азії на чолі з Казахстаном уже майже впевнені в заступництві з боку Китаю, що не може не хвилювати Росію. При цьому поки що Москва зосереджена на веденні загарбницької війни проти України.

Казахстан — один із перших, хто каже Росії “ні” в Центральноазіатському регіоні

Росія, яка в лютому 2022 року розв’язала повномасштабну війну проти України, втрачає своїх і так нечисленних союзників. У тому ж Казахстані дедалі активніше відбувається деколонізація. Сучасні активісти в Казахстані борються з “колоніальністю мислення”, яке безпосередньо пов’язане з утисками казахської культури, традицій і мови.

Після розпаду СРСР у Казахстані, як і в Киргизстані, російська мова зберегла офіційний статус. Вона активно використовується в повсякденному житті, книгодрукуванні, освіті та документообігу.

Астана все ще дуже залежить від Москви політично й економічно. Кремль десятиліттями проводив у республіці послідовну політику русифікації і домагався впливу, експортуючи енергоресурси.

Зміни стимулюють і численні публікації в ЗМІ про те, що амбіції Кремля можуть не обмежуватися однією Україною.

Казахстан не бажає російської токсичності

Які шанси у Казахстану повністю стати незалежним від Росії? Чи є у цих процесів противники серед жителів країни? Яким буде майбутнє Казахстану на тлі політичної боротьби Китаю? На ці та інші запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповів правозахисник, президент громадського фонду “Ліберті” ГАЛИМ АГЕЛЕУОВ.

— Чи вважаєте ви, що зараз той момент, коли деколонізація може активно відбуватися? Можливо, цей самий процес називають дещо інакше в Казахстані?

— Термін “деколонізація” — найбільш точний. А чому? Він просто не в ходу, тому що немає жорсткого розриву з Росією, тому що ми жорстко не критикуємо Росію. Через це термін “деколонізація” не є повсякденним. У міру того, як відбуватиметься зростання національної самосвідомості, вплив Росії буде з кожним роком дедалі меншим і меншим.

РФ, на жаль, зараз показує себе як світовий жандарм, але не як держава, яка показує шлях до свободи, до розвитку, якихось інновацій. Путінська Росія нікому не подобається.

— Як ви вважаєте, що може бути запорукою успіху Казахстану в деколонізації? Наприклад, молодь, яка не боїться експериментувати?

— Молодь — головний двигун усіх реформ і змін у світі. На жаль, авторитарна система наклала відбиток, намагаючись деполітизувати молодь, щоб вона не брала участі в політичному житті. А якщо й брала участь, то тільки як частина номенклатури, яка вбудовується, вихваляє культ особистості президента.

Особливо це було видно за Назарбаєва, за Токаєва зараз цього на порядок менше, молодь сприймає зараз зміни дуже позитивно.

Але зараз відбуваються не дуже якісні зміни. Усі колоніальні штампи досі так чи інакше не заперечуються повністю.

Наприклад, у 2004 році під час Помаранчевої революції на противагу помаранчевим стрічечкам Росія у 2005 році запровадила так звані “георгіївські стрічки”. Але для країн Центральної Азії використання цих стрічок як гордість, як звитягу є образливим, бо саме з такими стрічками завойовували міста Середньої Азії, і за їхнє взяття давали ось таку стрічку.

Для того, щоб тема численних смертей від голоду в Казахстані стала активно просуватися, доводилося долати всі перешкоди з боку російської пропаганди, тому що наша влада не хотіла конфліктувати.

Кожна з чутливих тем — чи то сталінізм, чи то Голодомор, чи то царський період, чи то завоювання Середньої Азії — всі ці моменти наклалися на те, що вільне покоління вільне від цього. А старше покоління ще думає про радянський час.

Активної десталінізації, декомунізації у нас не відбулося, тому що авторитарний режим стримував розвиток казахстанського суспільства.

— Чи лише територіальне розташування і спільний кордон мають визначати можливий рівень партнерства?

— І так, і ні. У нас найбільший кордон із Росією у світі, і тому в нас дуже багато переходів. Частина казахського населення живе в Росії. У Казахстані, напевно, найбільша російська етнічна присутність, по-моєму, понад 20% населення.

Дружба народів неминуча, але це має бути дружба, природно, на рівні народної дипломатії, але не дружба на рівні політики. Я бачу, як Токаєв і його оточення їздять до Москви за покликом путінської адміністрації — вони отримують інструкції, як ставитися до неурядового сектору, як обмежувати права і свободи, як працювати на рівні спецслужб.

Потім починається тиск на громадських активістів усередині країн Центральної Азії. Тому нам хотілося б більше свободи, щоб ми були незалежні від цієї присутності, і самі будували свої відносини. Але ми завжди готові спілкуватися і працювати з вільною, але не з путінською Росією, яка дуже токсична.

Взаємовідносини Китаю, РФ і Казахстану

— Китай рішуче взявся за те, щоб зменшити вплив і залежність Казахстану від РФ. Наскільки це довготривалий процес? І як ви ставитеся до таких подій?

— Я не думаю, що Китай діє на противагу Росії, збільшує свій вплив, скорочуючи вплив РФ. Це природний процес. Але в цілях КНР цього немає.

Найімовірніше, Китай і Росія просто домовляться між собою про сфери впливу в Центральній Азії – і з питань Тайваню, і про війну Росії в Україні. Це все ланки одного ланцюга, це авторитарні режими, які, об’єднавшись, намагаються змінити геополітичну гру в усьому світі. І тому відродження СРСР-2 було в планах з відродження “Великої Росії”.

Інша річ, що ми, які стали вільними 30 років тому, незважаючи на авторитарні режими, все одно вже не відмовимося від свободи. Найголовніше, які цінності ми стверджуємо, наскільки вони будуть сучасні, наскільки наша влада може запропонувати нам розвиток подій.

Якщо брати ісламізацію регіону, тут дуже багато плюсів. Але є й мінуси. Наприклад, у сільській місцевості всі будинки культури, бібліотеки зараз перетворилися на мечеті. Або олігархи будують мечеті на гроші, які вкрали в народу. Усе не так однозначно. Але в будь-якому разі нам потрібне відродження тюркської культури.

Казахстанці ніколи не сприймали негативно Захід, на відміну від росіян, яких напихали пропагандою. Тому ми оцінюємо ситуацію абсолютно об’єктивно.

І процеси, які відбуваються, ми теж оцінюємо, зважаючи на всі плюси й мінуси, виходячи з тієї інформації, яку ми отримуємо. А ми досить вільні в цьому плані, на відміну від тих же росіян.

— Чи може Казахстан стати новим посередником між Європою та Азією?

— Так. Якщо правильно і розумно використовувати свої географічні дані. Це можливо, тому що Центральна Азія — це той регіон, який завдяки “шовковому шляху” впродовж тисячоліть має традицію культурної взаємодії, релігійну компліментарність.

Це різноманіття може якраз і стати тим імпульсом, який призведе до того, що навіть цей проєкт може бути реалізовано не тільки просто як транзитну територію. Це може бути великим плюсом як для економіки наших країн, так і в культурному плані. Головне, як це все використати, як розпорядитися цим багатством, щоб це принесло користь Центрально-Азіатським країнам і Казахстану.

Але зараз авторитарність і корумпованість — це величезні мінуси. Ми як громадянське суспільство не беремо участі в процесі ухвалення рішень. Це призведе до того, що влада може виступати проти свого громадянського суспільства, проти свого народу.

Мова — невід’ємна частина деколонізації

— Більша частина населення Казахстану розмовляє російською або, принаймні, розуміє російську мову. За даними дослідження фонду Фрідріха Еберта, російською вільно говорить і пише майже 51% населення, в той час як казахською — лише 39%. Яке місце в питанні деколонізації посідає тема мови?

— Саме для казахського населення тема мови стоїть на першому місці, тому що мова — це індикатор етнічного самопочуття для нас.

Зараз дуже багато розмов у соцмережах саме про те, що саме казахське населення і громадяни Казахстану загалом активно переходять на казахську мову. І тому дуже активно, як і в Україні, підтримуються всі етнічні групи, які говорять казахською.

Інша річ, що частина казахського населення може негативно сприймати, коли неправильно говорять казахською мовою. Але загалом іде громадянська культура заохочення говорити казахською мовою.

Якщо за часів Назарбаєва це все було формально — гроші відмивали, і фактично казахські розмовні гуртки не працювали, то зараз населення тотально розмовляє і намагається говорити казахською.

Найвідрадніше, що це стосується міського населення, тому що в селах, в аулах казахське населення завжди говорило казахською мовою.

Перемога над корупцією позбавить Казахстан російського впливу

— Співпраця з Росією майже завжди означає якусь залежність або ризик. Ви сказали, що у Казахстану будуть непогані перспективи у співпраці з вільною Росією. А як ви вважаєте, наскільки в реальному світі є шанси пройти процес деколонізації та перейти до здорової співпраці, яка не загрожує ідентичності та свободі Казахстану?

— Для нас процес деколонізації важливий насамперед як процес контролю над власною економікою, промисловістю, сировинним сектором, які перебувають у руках якраз російських, китайських, західних компаній. Ця багатовекторна політика призвела до того, що ми щоразу втрачали свій власний суверенітет, поступаючись у цьому, і роблячи це за корупційними схемами.

Виходить, що бюджет країни щоразу отримував величезні суми грошей, але корупційні схеми призводили до того, що Казахстан втрачав незалежність і можливість стати на ноги.

Для нас деколонізація це насамперед контроль над власною економікою, заохочення власних виробників і скорочення експорту з боку Росії. Уряд має почати заохочувати власного виробника, щоб у нас була своя продукція з більшою часткою вкладеного інтелекту, а не тільки сировина.

— Як ви вважаєте, чи є ще якийсь маркер, після якого лідери Центрально-Азіатських країн узагалі перестануть приїжджати в Росію навіть на парад на честь 9 травня? Ось що має статися, щоб вони перестали їздити в Росію?

— Для цього потрібно мати політичну волю, сильне громадянське суспільство і сильну державу, яка може протистояти цим загрозам. Цей процес іде дуже повільно. По-перше, президент має звертатися до населення, постійно радитися, мобілізовувати і згуртовувати навколо себе громадян країни, різні групи підтримки.

Але це має бути не тиск, не як як авторитарна влада, яка обманює свій народ, а саме діалог, суспільний договір і розвиток місцевого самоврядування. Поки що все це в нас виглядає більше, як фікція. Тому авторитарні режими нежиттєздатні.

Що швидше відбудуться зміни в країні, що швидше відбудуться чесні вільні вибори, то більш Центральна Азія буде самостійною і незалежною.

Загроза російського вторгнення залишається

— Як зараз ви і ваші колеги відчуваєте, чи є ця загроза вторгнення РФ у Казахстан?

— Загроза є. Завдяки багатовекторній політиці та тіснішим відносинам з авторитарним режимом Казахстан дедалі більше і більше піддається і поступається Росії та її вимогам.

Поїздки Токаєва “на килим” до Путіна мають не рівноправний характер, а більше свідчать про той тиск, якому поступається Токаєв у силу своїх зобов’язань, можливо, і після Катару, тому що його влада багато в чому пов’язана з підтримкою Путіна в січні 2022 року. Казахстан постійно останнім виходив з усіх союзів, які створювалися. І Назарбаєв, і Токаєв продовжують явну проросійську політику.

— Як Росія намагається саме м’якою силою проявляти свій вплив у Казахстані?

— У Казахстані в російського населення і значної частини казахського населення досі є сприйняття Путіна як продовжувача традицій “победобесия”. Вони сприймають Путіна як “захисника”. Не відбувається розуміння фактів. На жаль, ці люди настільки зомбовані, що є носіями імперського “русского мира”.

Частина громадянського суспільства, росіяни в нашій країні активно стоять на боці самого Казахстану та України. І вони, звичайно, говорять про те, що можливі загрози. Що стосується казахського населення, то тут нікого вмовляти не треба. Переважна більшість корінного населення Казахстану підтримує Україну і ці позитивні зміни, які мають прийти з перемогою України.

Ми всі бажаємо, щоб Україна повернула свої території і просто хочемо, щоб Казахстан був такою ж сильною країною з розвиненою демократією і так само визначав своє життя незалежно від того, чого хочуть Росія, Китай та інші країни.

Читайте також: Центральна Азія переходить від впливу РФ під заступництво Китаю — думка експерта