Планують своє життя та готові повернутися на фронт: бійці ЗСУ розповіли про відновлення після важких поранень

Попри важкі поранення та ампутації, вони планують своє життя, мріють ростити та виховувати дітей. А якщо вийде — навіть на протезах повернутися в стрій. І, якщо знадобиться, продовжити захищати Україну. Історії незламності двох українських військовослужбовців, які вірять у те, що їхні діти житимуть у вільній незалежній Україні, — у матеріалі журналістів FREEДОМ.

Молодших синів український військовослужбовець Іван не бачив майже три місяці, відколи вирішив піти захищати Україну. Каже, міг цього не робити — він багатодітний батько. У нього п’ятеро рідних дітей. Але що довше стежив за інформацією з фронту, то більше розумів — там дуже потрібні люди. 

“Хлопців комусь треба міняти, а людей, кому міняти, мало. Знаю, як там важко. Я там був, сам чекав, коли мене змінять”, — поділився Іван. 

Після навчального центру він потрапив на Донецький напрямок. Перше бойове завдання їхня група виконала вдало. Коли 24 квітня пішли на друге — потрапили на розкидані міни-пелюстки. 

“Витягали одного хлопця, і я був перший, хто залишився без ноги. Витягали “трьохсотого”. Не встигли, став “двохсотим”… Хлопець, який зі мною був, теж втратив ногу, але вже пізніше, коли теж виходив”, — розповів військовий. 

Іван каже, що з пораненою ногою до своїх позицій довелося повзти на спині. Побратими допомогти не могли, виносили ще важче поранених. На евакуацію чекав майже добу, а в дорозі медичний автомобіль атакували ворожі дрони. Така затримка не залишила шансів на порятунок ноги. 

Але, за словами бійця, головне — залишився живим. І може знову обійняти синів, хоч і в лікарняній палаті. Тепер мріє стати на протез, і знову повернутися на позиції, якщо буде така потреба. 

У військового Володимира попереду — теж протезування. На війні він втратив руку. Захищати Україну пішов 25 лютого 2022 року. Служив у Силах ППО, потім пішов у піхоту. 

Останнім часом підрозділ Володимира стримував наступ росіян на Донецькому напрямку. Поранення отримав у бою за один із населених пунктів регіону. 

“Ми йшли вулицею, і почалася з будинку стрілянина. Я був із кулеметом. Лягли, стали відстрілюватися. Мені влучили в руку”, — згадує Володимир. 

Поранення виявилося настільки серйозним, що медикам врятувати руку бійця не вдалося. Довелося робити високу ампутацію. 

“На жаль, поранення було таким, що лікарі не змогли врятувати кінцівку. Тому що вона була сильно зачеплена, з пошкодженням магістральних артерій. Було накладено турнікет. Але, на жаль, це поранення призвело до ниркової недостатності. А це може призвести до загибелі пацієнта. Тому так склалося у військовій медицині — коли є необхідність, пацієнту виконують ампутацію кінцівки для порятунку життя”, — зазначив заступник генерального директора лікарні. 

Попри ампутацію, Володимир планує своє життя. Каже, найближчим часом має стати батьком. З майбутньою дружиною познайомився вже під час повномасштабної війни РФ проти України в соцмережах. У травні вони чекають на свого первістка. Володимир радіє, що після народження зможе взяти сина, хоча й однією рукою. 

“Це моє особисте бажання. Вона з цим ще не дуже погоджується. Але я хочу, хочу бути поруч”, — поділився боєць. 

Уже 7 травня Володимира мають відправити додому, на Черкащину. Там він проходитиме реабілітацію. І роститиме сина.

Читайте також: Поруч — реабілітологи, ерготерапевти та рідні люди: як українські військові відновлюються після поранень