Іранську проблему потрібно вирішувати саме в 2023 році: інтерв’ю з політологинею Вірою Константиновою

Чи зможуть санкції Європейського Союзу змусити Іран змінити свою політику щодо РФ? Що означає візит глави МЗС Ірану до Москви? На чому ґрунтується співпраця двох режимів — іранського та російського? Про це в інтерв’ю телеканалу FREEДОМ розповіла політологиня-міжнародниця Віра Константинова.

— Допоможіть розібратися в питанні морального, психологічного, дипломатичного тиску на Іран з боку Європейського Союзу. Тут дуже багато напрямків: внутрішня політика Ірану, відносини Ірану з РФ, зокрема постачання Росії зброї, якою вбивають українців. Чи бачите ви зараз перспективу того, що Іран отримає попередження від ЄС в плані санкцій і чи може він змінити свою політику?

— Перша перспектива — Іран буде в обличчя говорити про те, що він тут ні до чого. Ви знаєте, що Європейський Союз та Великобританія запровадили санкції проти Ірану в зв’язку з постачанням дронів Росії для вбивства українських громадян та ведення колоніальної загарбницької війни в Україні. З іншого боку, іранський режим наполягає — мовляв, так вийшло, і дрони не наші.

Тут справді кілька вимірів. Співпраця Росії та Ірану зараз вийшла на новий рівень — на 17 січня, якщо не помиляюся, вже анонсовано візит міністра закордонних справ Ірану до Москви. А буквально днями відбулася телефонна розмова між президентом Ірану Райсі та військовим злочинцем Путіним.

Протести в Ірані відбуваються вже п’ятий місяць, з вересня минулого року. І якщо в 2023 році революція переможе, то Іран може виникнути в регіоні зовсім в іншій якості. Але ми чудово розуміємо, що іранський режим до останнього триматиметься за владу.

Для мене очевидно, що санкційні режими мають деякі, скажімо так, проблеми… Вимушена констатувати, що зараз їх необхідно повернути на рівень до 2015 року, коли було підписано ядерну угоду.

Нюанс, який привертає увагу — питання відновлення ядерної угоди. Якщо з боку наших американських партнерів йдуть дуже чіткі меседжі щодо неможливості відновлення цієї угоди, то іранська та російська риторики говорять про те, що вони на щось сподіваються в цьому контексті.

Мені здається, що спроби шантажу з боку Росії та Ірану зараз тільки посилюватимуться, а також ці країни намагатимуться показувати безпрецедентний рівень військово-технічного та економічного співробітництва.

— Американське видання The Hill випустило статтю під назвою “Чи втратять США знову момент у вирішенні питання з Іраном?”, в якій дуже чітко простежується лінія, як це було в попередні роки… Але ключовий меседж статті — те, що відбудеться в Ірані далі, може мати наслідки, які вплинуть на все — від цін на нафту до ядерної пожежі та війни в Україні. Користуючись неповною роботою Конгресу після виборів, Іран може зробити всередині країни все, що захоче, і це матиме наслідки для всього світу. Чи зможуть США виправити те, чого не могли зробити десятиліттями?

— Риторичне питання… Американська політика щодо Ірану фактично була дуже раціональною в ці роки, враховуючи вимір іранського народу. Тобто в санкційних режимах Сполучені Штати спробували максимально зробити так, щоб була мінімальна шкода звичайному іранцю.

Але водночас така політика — я назвала б це стратегічною терпимістю — призвела до того, що іранський режим посилився з погляду авторитаризму.

Багато експертів говорять про те, що останні президентські вибори 2019 року, коли обирали Райсі, не можна було назвати бодай якимось словом, близьким до демократичних. Так, Іран має специфічну політичну систему, яка склалася в результаті ісламської революції 1979 року. Так, там є певний нюанс з погляду класичного балансу сил, які не властиві американській системі. Але водночас ісламський режим після подій 2009 року, які називають зеленою чи електоральною революцією, закрутив гайки. І після цього говорити про якийсь прогресивний розвиток не доводиться.

Проблема полягає в тому, що зараз іранський режим спровокував економічні проблеми внаслідок своєї незаявленої ядерної діяльності, проблеми на Близькому Сході, а також перестав бути проблемою виключно Близького Сходу, а став глобальною проблемою, зокрема на європейському театрі дій… Мені здається, що для США зараз той момент X, коли потрібно визначитися.

Багато, навіть більш ліберальних експертів говорять про те, що вирішення іранської проблеми очевидне. І Ізраїль, в якому нещодавно відбулися вибори, теж говорить про те, що іранську проблему необхідно вирішити протягом найближчих двох років.

Після цього іранська ядерна діяльність вже загрожуватиме світовій спільноті та режиму нерозповсюдження ядерної зброї, чого ні американська Адміністрація, ні наші ізраїльські партнери допустити не можуть. Це пряма загроза миру та стабільності, в тому числі на Близькому Сході.

В контексті реакції іранського режиму є декілька напрямків для думок. Іранські проксі створюють проблеми для Саудівської Аравії, ті ж самі проксі створюють проблеми для Ізраїлю — все це в комплексі свідчить про те, що необхідно вирішувати іранську проблему саме зараз, в 2023 році.

Протести, до речі, хвилеподібно продовжуються, незважаючи на зниження кількісних показників. Але ключові проблеми, які спричинили ці протести, не вирішуються режимом. І в принципі, судячи з нинішньої політичної системи, вони не можуть бути вирішені. Тобто, зараз необхідно розуміти перспективи протестного руху там. Як каже американська кон’юнктура, треба враховувати та мати на столі різні опції.

— З цією думкою в статті для Politico погоджується Вольфганг Ішингер, колишній глава Мюнхенської конференції з безпеки. Він так і назвав публікацію — два основні геополітичні виклики на 2023 рік — це Україна та Іран. В статті йдеться про те, що колективний Захід, особливо США, не має права робити абсолютно ніяких поступок по відношенню до Ірану, тому що це буде ляпасом як іранцям, що борються за свою свободу, так і тим, хто вже ув’язнений. І загалом це буде ще один крок до загострення ситуації, як ви сказали, в цій частині нашої планети.

— Я згодна з цим. Єдине, що там зараз — якщо подивитися останній звіт Human Rights Watch щодо порушень прав людини — не лише проблеми ув’язнення іранців, а й виконання смертних страт, які іранський режим зараз активно використовує проти протестувальників. Багато суспільних діячів виступають на підтримку іранського протестного руху саме з погляду людських цінностей.

Іранський режим фактично став як ісламська революція в 1979 році: поставлені нею цілі і те, на що зараз перетворився цей режим — абсолютно різні речі.

До речі, великий протестний рух — це саме жінки. Вони завжди були активними в іранській політичній системі. А також молодь, яка відчуває економічні труднощі та проблеми нереалізованості.

Я згодна з Ішингером, що одним з ключових викликів буде, зокрема, Іран — якщо враховувати, що відбудеться зміна режиму та формат, в якому це може статися… Це вплине не просто на регіональну систему міжнародних відносин, а, безумовно, на глобальну політику.

— Міністерство закордонних справ України дуже тісно співпрацює з Європейським Союзом щодо запровадження санкцій проти Ірану для запобігання передачі балістичних ракет та загалом постачання безпілотників. Що може зробити Росія в своєму дипломатичному колі, розуміючи, що ЄС та Україна зараз робитимуть все для того, щоб заблокувати Іран? Нагадаю, Іран дуже боїться санкцій із боку Євросоюзу.

— Думаю, ключове питання полягає в тому, які інструменти вже задіяла РФ. Нагадаю, в перші місяці повномасштабного вторгнення в Україну в російському середовищі блогерів були дуже активні тези про те, що в принципі можна жити під санкціями. Мовляв, подивіться на іранський досвід обходу санкцій та нівелювання їхнього економічного впливу, отже, і ми не пропадемо. В той же час ми чудово розуміємо, що будь-який санкційний режим має дотримуватися всіма країнами світової спільноти.

Є одна велика відмінність іранських та російських санкцій. Іранські санкції таки запроваджувалися на рівні Ради Безпеки ООН. І, до речі, РФ неодноразово нехтувала інтересами Ірану, підтримуючи економічні санкції проти іранських промислових вимірів на рівні РБ ООН.

Багато експертів говорять про те, що без консенсусу на міжнародній арені запровадження санкцій проти Росії має певні слабкі сторони. Водночас підтримка санкцій з боку інших країн в інших регіонах також є дуже важливим елементом їх ефективності. Я вже неодноразово говорила про Іран, що, насамперед, необхідно відновлювати ті санкції, які були до 2015 року.

Але тепер є нюанс: РФ досі є постійним членом РБ ООН. Це ще один аргумент про те, що Росії як агресору, який зневажив затверджений за результатами Другої світової війни Статут ООН, не місце в Радбезі організації.

Тому ця зв’язка Іран-Росія становить загрозу для світової спільноти. І всі країни, які так чи інакше апелюють до міжнародного права, мають усвідомлювати, що цей тандем впливає зараз на глобальну безпекову архітектуру, в яку Росія намагається внести хаос. Важливо розуміти, що це зачепить кожну країну в кожному регіоні.

— В цій ситуації Іран збирає навколо себе незадоволені держави ісламського світу, які завжди разом купуються, користуючись статусом ізгоя. Яку роль серед цих ісламських держав на Близькому Сході грає Росія? Зрозуміло, що це ситуативне союзництво, і РФ жодним боком не відноситься до ісламського світу з його мотиваціями, історичним та релігійним контекстом… І що може розірвати зв’язок Росії та ісламського світу, які згрупувалися проти єдиного ворога — Заходу?

— Парадоксальна ситуація… З огляду на псевдосвободу віросповідання в Росії — якщо брати до уваги переслідування, які зазнають кримські татари-мусульмани в РФ. І представники мусульманської спільноти теж мають певні проблеми з Росією… Іран — це держава шиїтів, а більшість мусульман — суніти.

Згодна, що це, можливо, ситуативно-вимушений союз — два ізгої намагаються об’єднатися для того, щоб нівелювати санкції один проти одного, формувати тіньові схеми для їхнього обходу або торговельні коридори для зниження їхнього економічного ефекту.

Розірвати це коло можна, я сказала б, на рівні протидії дезінформації, яку РФ активно поширює. Росія — така сама колоніальна держава, хоча позиціонує себе в ісламському світі як альтернатива західному світу.

Та війна, яку РФ веде проти України — це треба пояснювати нашим арабським партнерам — така ж колоніальна за своєю суттю та через свою причину, якими були багато війн на Близькому Сході. Завдання України — формувати позитивний імідж країни, яка толерантно ставиться до всіх релігій.

До речі, багато представників ісламської громадськості, які служать в ЗСУ — це теж показовий елемент, що Україну захищають представники всіх релігій, всіх конфесій. І це важливий позитивний меседж світу.

— Кажуть, від кохання до ненависті один крок. Як ви бачите, скільки кроків від любові до ненависті між Іраном та Росією? І що страшніше — ворогом для Росії стане Іран чи для Ірану стане ворогом Росія?

— Тут теж парадокс: багато управлінських практик РФ запозичила у Ірану. Водночас іранське суспільство чудово пам’ятає радянську окупацію в 1940-х роках. Тому якраз історичний контекст цих взаємин дуже цікавий — якщо розуміти ті психологічні травми, які завдали іранському народу з боку РФ. Про це потрібно писати дослідження, потрібно максимально розповідати світові, в тому числі перською мовою, маю на увазі фарсі.

Ще раз наголошу, іранське суспільство на боці України — багато соціологічних досліджень це підтверджують. Тому ми маємо хороший козир в цьому плані. Як ми його використовуємо — питання практики.