Микола Костомаров – науковець, який зруйнував пантеон російських історичних героїв (ВІДЕО)

Скрін з відео

Відомий історик, філософ, етнограф, письменник і публіцист. Один із засновників першої таємної політичної організації в Україні – Микола Костомаров. Він був предтечею багатьох українських істориків і подальшої української історичної школи. Його вважають інтелектуалом-романтиком ХІХ століття, доля якого сповнена драматичних і непередбачуваних поворотів. Незаконно народжений син поміщика та його кріпачки. Автор магістерської дисертації, спаленої за наказом імперського міністерства.

“Все, що написав Микола Костомаров, включаючи його історичні твори, поезію, поеми, зібрання і коментарі до них документальних матеріалів – цього б вистачило на цілу генерацію дослідників. Недаремно у свій час видатний історик Михайло Грушевський сказав, що творчість Костомарова поклала відбиток на цілу добу ХІХ століття”, – вважає Михайло Журба, доктор історичних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.

Миколу Костомарова вважають істориком-художником. Творцем таких унікальних історичних праць, які й досі читаються як захопливі романи. А ще він увійшов в історію тим, що безжально зруйнував пантеон російських історичних героїв, увівши до нього нові імена.

Народився майбутній вчений навесні 1817 року у Воронезькій губернії. Сюди, на Слобожанщину, у ХVІІ столітті переселилися його предки після перемоги армії Речі Посполитої над військом Богдана Хмельницького під Берестечком. Дитинство його було сповнене поневірянь, оскільки він – незаконний син кріпачки.  А  його батько трагічно загинув, не встигнувши всиновити хлопчика.

Навчався Микола Костомаров Воронезькій гімназії. У 1833 році вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Під час навчання захопився фольклором і козацьким минулим України. Цей інтерес підсилився службою юнкером в Кінбурнському драгунському полку після закінчення університету. Саме тоді Микола Костомаров переконався, що історію треба вивчати не лише в архівах, а за народною творчістю. Саме він – один з перших істориків, хто проводив етнографічні експедиції.

У 1840 році він склав магістерські іспити й розпочав роботу над дисертацією. Вона присвячувалась Берестейській унії 1596 року і створенню української греко-католицької церкви. Однак з політичних міркувань її захист було скасовано. Оскільки тоді духовенство і влада були, за великим рахунком, одним цілим. Його робота вважалася антидержавною, антиросійською агітацією. І все завершилося тим, що Миколу Костомарова навіть зобов’язали спалити роботу і всі її публікації.  Та вже через півтора роки він успішно захистив іншу дисертацію, яка була присвячена українській народній поезії. А темою нового дослідження молодого вченого стала історія гетьмана війська Запорізького Богдана Хмельницького.

У 1844 році він переїхав  до України. Працював вчителем гімназії на Волині, а згодом – у Києві. У 1847-му став ад’юнкт-професором Київського університету. Захопившись історичним минулим, культурою і літературою України, він разом з однодумцями створив національно-патріотичну організацію – Кирило-Мефодіївське братство. Невдовзі до нього увійшли Тарас Шевченко й Пантелеймон Куліш. Це були спроби організувати загальнослов’янську єдність.  Причому, на засадах демократії. Однак братство невдовзі викрили, а Миколу Костомарова, звинувативши у державному злочині, на рік ув’язнили у Петропавлівській фортеці, а потім на довгих 9 років заслали до Саратова.

Як стверджують дослідники, у Миколи Костомарова був свій, особливий погляд на історичну науку. На відміну від більшості російських професорів він не вважав суттю історичного процесу державне життя. Тому критично дивився на всіх осіб – як російської, так і історичної історії. А це йшло врозріз із суспільними переконаннями тих років. Він одним із перших заклав основи наукової історіографії. Він надав самому процесу історії популярного характеру. Його лекції привертали увагу новими підходами. Особливо – його манера подавати матеріал. Імперська історіографія просто не розуміла Миколу Костомарова. Їх не влаштовувала його історична правда яку вчений подавав, опираючись на історичні документи.

Щодо походження росіян і українців Костомаров також мав власний погляд. Він вважав, що це два зовсім різні народи. Історик відзначав разючі психологічні та культурні відмінності між росіянами й українцями.

Доля видатного  історика була типовою для талановитих українців ХІХ століття. За свої національно-патріотичні погляди він переслідувався офіційною владою. Та своєю невтомною працею він торував шлях наступним поколінням українських літераторів і вчених.

Більше випусків проекту UATV “Пишемо історію” дивіться за посиланням.