Підтримка війни серед росіян падає, але повільно: інтерв’ю з соціологинею Оленою Конєвою

Олена Конєва — російська соціологиня.

Народилася 1959 року в Тулі. Політичну психологію вивчала в Московському державному університеті. Наприкінці 1980-х була керівником московського відділення і заступником директора Всесоюзного центру вивчення громадської думки. Засновниця Центру маркетингових досліджень.

З 2016 року живе на Кіпрі. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну створила незалежне соціологічне агентство ExtremeScan, яке вивчає ставлення росіян до війни.

Олена Конєва — гостя програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

https://www.youtube.com/watch?v=50ixUSlLcZA

Справжня підтримка війни серед росіян — не більше 25–27%

— Олено, над чим ви останнім часом працювали?

— З лютого 2022 року ми зробили понад 20 проєктів, включно з проєктами, які нам вдається робити спільно з Україною. Останні півтора року я значною мірою переключилася з концентрації на сприйнятті війни, наслідках війни і так далі — на тему ставлення до перемир’я.

Значною мірою це було інспіровано пожвавленням мирних переговорів із появою Трампа, але не тільки. Просто вже здається, що все, що пов’язане зі ставленням до “спеціальної воєнної операції”, як ми питаємо в Росії, — усе зрозуміло, і якихось великих сюрпризів ми не очікуємо.

І дуже хочеться вже переключитися на сприйняття перемир’я, умов перемир’я. Тому багато досліджень саме на цю тему. Зараз ми щойно завершили другу хвилю такого спільного дзеркального проєкту, коли ми досліджували ставлення до перемир’я в Росії і в Україні. Тобто зараз мої думки спрямовані саме туди, і відповідні дослідження — саме про це.

— Як за 4 роки змінювалося ставлення росіян до того, що там називається “спеціальною воєнною операцією”?

— Традиційні питання щодо ставлення до війни ми, звісно, продовжуємо ставити, тому що дуже важливо бачити ці динамічні ряди: як і що у нас змінюється і що впливає. Бувають якісь фактори, вибухові, можливо разові — наприклад, поява надії на тлі президентських виборів або теракт у “Крокус-Сіті”, або Курська операція. Є яскраві події, які впливають.

Тому нам потрібно з цієї думки продовжувати ставити традиційне питання щодо підтримки чи непідтримки “СВО”. Але я маю сказати, що в останній досить тривалий період, уже близько двох років, ця підтримка повільно сповзає, стає трохи меншою, але фактично не змінюється.

Тобто це питання констатує ту частину людей, яка з різних причин відповідає: так, я підтримую “СВО”. Я не девальвувала повністю це питання, але вважаю, що це вимірювання в якомусь сенсі перестало працювати. Номінально 54% в останньому вимірюванні сказали, що вони підтримують спеціальну воєнну операцію.

Ми спробували знайти питання, які відображають сенс цієї спеціальної воєнної операції для людей, тому що волею-неволею за чотири роки, природно, рефлексують не тільки політики і журналісти, а й люди теж. І от ми поставили запитання: що таке “СВО”. Це спільна справа, до якої я відчуваю свою причетність? Це справа держави, якою мають займатися військові? Чи це події, у які людей було втягнуто політичними рішеннями?

М’які, спокійні формулювання, які дозволяють нам побачити, яка частка людей вважає все-таки цю війну своєю, що, можливо, є ознакою підтримки. І ми побачили, що ті, хто сказав, що це спільна справа, до якої я відчуваю свою причетність, — це 37%. Фактично це і є підтримка “СВО”.

Тобто це краще відображає ставлення до цієї величезної події, яка так довго триває. Але якщо ми подивимося на цих людей, то побачимо, що з цієї групи лише 60% кажуть, що вони підтримують “СВО”. Із чоловіків лише половина висловлює готовність брати участь у воєнних діях. І зовсім невелика частина намагалася записатися добровольцями.

Тобто вони не дуже відрізняються від усіх інших людей, хто не вважає “СВО” своєю справою. Якщо говорити загалом, то, безумовно, є суттєва частка такого відчуження. Тому що всі інші — виходить, що 65% людей — вважають, що це не їхня справа. Це або справа держави й армії, або взагалі це політичне рішення, у яке людей втягнули.

Ось ці “відчужені”, як ми їх називали, не відчувають свого зв’язку і тому дистанціюються. Безумовно, я не можу заперечувати того, що є досить велика група — якщо брати хоча б два якісь критерії, наприклад, номінальну підтримку і готовність брати волонтерську участь або переконання, що держава має витрачати гроші насамперед на війну, а не на соціальні потреби.

Ось ця група, яку ми формуємо різними способами, становить 25–27%. Це не тому, що я намагаюся зробити цю групу меншою у своєму аналізі, це реальна справжня підтримка, як вона виглядає з боку, і вона не більша за цю частку.

— Якщо говорити про вплив війни на життя росіян, чи можна виділити, які зміни люди називають? Усе-таки чотири роки — суттєва частина життя, це не чотири тижні. Соціальні, психологічні, фінансові складнощі — чи можна визначити, що більше змінилося?

— Ми провели невелике якісне дослідження, щоб відчути реальні емоції, тому що в опитувальних техніках це зробити складно.

Ми побачили стан дуже тривалої тривоги, втоми. Втома — це улюблене слово про війну, яке або змінилося, або поєднується з адаптацією, з притупленням емоцій. Цитата з фокус-групи: “Людина така сволота, вона до всього звикає”. Це концентроване вираження емоційного ставлення.

Велика частка — 50% — відчуває тривогу, тоді як спокій — 40%. Люди кажуть, що чим більше занурюєшся в цей предмет, тим більше тривожних думок, і дуже хочеться відсторонитися й обмежити цей потік.

Що змінилося? Суспільство стало менш справедливим — так вважають 38%. 20% вважають, що більш справедливим, 12% не бачать змін. Зрозуміло, що з’являються нові закони, змінюється ставлення до військових і так далі, що дозволяє людям оцінювати рівень справедливості суспільства.

Якісні дослідження показали очевидність цілого набору втрат. Насамперед — найважчі людські втрати. Також зростання військових витрат, наслідки санкцій, посилення законодавства, зростання податків, проблеми з інтернетом і месенджерами. Частина респондентів відзначала репресії щодо людей, які не погоджуються з війною.

Вплив “СВО” у більшості випадків оцінюється як негативний. 48% вважають, що життя погіршилося. 11% бенефіціарів війни вважають, що покращилося. Решта — що не змінилося.

Це інтегральне відчуття погіршення складається з багатьох факторів. Економічна ситуація в країні погіршилася, на думку 55%. Навіть серед тих, у кого особиста матеріальна ситуація покращилася, рівень оптимізму не набагато вищий: 11% у середньому і близько 20% серед тих, у кого покращилося становище.

Є важливий показник — як змінилося ваше матеріальне становище за останній рік. Він працює краще, ніж пряме питання про доходи. У січні 2023 року частка тих, у кого погіршилося становище, становила 13%, зараз — уже 35%. Це безпосередньо впливає на ставлення до спеціальної воєнної операції і до всього, що відбувається. Якщо зараз ми маємо 54% підтримки, то серед тих, у кого матеріальне становище покращилося, частка підтримки — трохи понад 30%. Уявіть, наскільки це радикально.

— Життя в Росії зараз багато в чому підпорядковане умовам цієї “спецоперації” — це і пропаганда, і зовнішня агітація, і школа, і повсякденне середовище. У зв’язку з цим чи можна говорити, що люди звикли, адаптувалися до війни?

— Я відповім питанням на питання. Як ви думаєте, чи можна, наприклад, звикнути до такої ситуації, що ескалюється? Розширилася зона ракетних ударів і атак дронів. 49% відзначають, що вони цим охоплені. На кордоні це понад 80%, і такий градієнт іде: чим далі, тим менше. Збій у роботі аеропортів і залізниць.

Відключення електрики, проблеми з опаленням, перебої з бензином. На тлі України це звучить як якісь побутові проблеми, але чому важливо їх відзначити? Я наведу простий приклад.

Нестача ліків в аптеках і лікарнях — лише 18%. Це один із найменших показників порівняно з тим, що я перелічила. Але ми одразу бачимо, що це знижує підтримку на 15%. Причому найцікавіше, що обстріли й нальоти безпілотників, тобто воєнні події, впливають менше, ніж, наприклад, якісь побутові речі.

Наприклад, “СВО” вплинула на плани. У нас дуже мало людей, у кого в цьому сенсі нічого не змінилося. Тобто сімейні плани, одруження, заміжжя, народження дітей, ремонт будинку, нові квартири, подорожі. Про ці відкладені плани говорять усі, особливо молоді.

Ми, як і Україна, маємо людські втрати. Зрозуміло, що вони незрівнянні. Дуже важлива статистика. Частка сімей, у яких є чоловіки-родичі, які зараз беруть участь або брали участь у воєнних діях, зросла з 15% у травні 2022 року до 23% у лютому 2023 року. Це після мобілізації. Зараз ця частка досягла 32–34%.

Ми цього разу поставили ще таке питання у дуже делікатній формі щодо того, чи є в сім’ї загиблі та поранені. У 16% респондентів, а отже, і їхніх сімей, а це можна перераховувати в мільйони, хтось із родичів або загинув, або поранений, або зник безвісти. Тут дуже важливо відзначити такий момент.

Ми такі ж питання ставили і в Україні. В Україні сім’я — це не сім’я в традиційному розумінні, це родинна мережа. За демографічними розрахунками, такими науковими, ця сім’я складається приблизно з 25–27 осіб. Це близькі родичі, переважно вони потрапляють. Ми ставимо ще питання: хто з ваших родичів загинув або хто з ваших родичів перебуває на фронті. Там же є дядьки, племінники, двоюрідні, родичі по лінії подружжя.

Можу навести для порівняння цифру: 32% у Росії і 67% в Україні. В Україні це ширша мережа, туди входять і територіальна оборона, і всі види, особливо в перші місяці, коли було дуже багато різних добровольчих формувань. Велика частка сімей охоплена.

— Яким чином це впливає на ставлення до “СВО”, у цьому випадку в Росії?

— Ненабагато, але частка підтримки війни в цих сім’ях вища. Але якщо ми візьмемо тих, у кого хтось загинув, то там частка знижується. Але якщо просто брали участь або є поранені, то ця частка вища.

Виникає такий ефект: якщо мої родичі беруть участь, то ж не дарма вони беруть участь у цьому. Тобто є такий ефект. Він не дуже значний, але можна було б очікувати, що, наприклад, частка буде нижчою, але це не так.

Ось із такими втратами — від побутових до людських жертв — ми маємо справу. І оскільки вони наростають, найголовніший процес, який відбувається, — це наростання всіх цих негативних явищ. Тому зміни відбуваються не різко, а як велика снігова гора, яка потихеньку тане.

— Якщо говорити про страхи після війни, про страхи повернення з фронту, економічні негаразди, розруху, можливо, хвилювання, — про це думають люди? Ви досліджуєте ці настрої?

— Ми питаємо навпаки: що вони очікують. Дуже хороша тема — перевірка гіпотези. Чи може бути так, що якась частина людей підтримує “СВО”, тому що вони не можуть собі уявити, що буде потім, і їм здається, що будуть якісь негативні явища. Ми ставили питання, коли перелічували різні події, які можуть настати, як позитивні, так і негативні. Має бути врівноважено. І воно справді врівноважилося.

Але насправді ми бачимо, що зростання злочинності і соціальної напруженості — 53% вважають, що це може статися. Зростання цін і зниження доходів очікують під 60%. Зростання податків, наслідки того, що потрібно буде відновлювати економіку, виходити з того стану, в якому Росія зараз перебуває, призводить саме до цих страхів.

Найголовніші страхи росіян — це страх втратити доходи остаточно, страх бідності, навіть страх голоду, тому що люди дедалі більше відчувають свою незахищеність перед державою.

— Ви згадали обмеження в інтернеті, обмеження у зв’язку. Справді, це, мабуть, одна з топновин останнього часу. Усі це обговорюють. Уже є якесь розуміння, як до цього ставляться люди?

— Ми зробили своє поле цієї хвилі рівно до того моменту, коли почалося повне відключення і той шквал, який зараз відбувається. Тоді ми зафіксували відключення мобільного інтернету у 77%, блокування месенджерів — у 76%, тобто охоплена переважна більшість. Зараз, я думаю, цифра наближається до 100%.

Збентеження — це м’яке слово. Люди ставляться до цього, зрозуміло, залежно від віку, залежно від того, як вони використовують той самий інтернет або месенджери. Наприклад, у ще збережених соцмережах, у якихось обговореннях, навіть у Telegram-каналах, які через VPN так чи інакше використовуються, молодь, наприклад, перебуває просто в стані гніву.

Для соціально активної молодіжної групи це, звісно, повітря — мати цю свободу. І знову ж таки мірило, чому це питання корисне, — це підтримка “СВО”. У більшості, хто відчув якісь проблеми, частка підтримки одразу скоротилася до 35%. А якщо люди не відчули таких обмежень, такі люди є, тобто це не тільки літні люди, які мало користуються інтернетом, але є люди, які були в таких регіонах, які так чи інакше не були охоплені, — там частка підтримки 71%. Ви уявляєте, який великий діапазон?

І є критерії того, що люди намагаються з цим боротися. Тобто у нас частка використання VPN восени була 27%, зараз на 9% підскочила — до 36%. Але це було ще до обвалу всієї цифрової сфери.

Для людей це важливо, особливо для молоді. Спілкування з рідними і друзями: 97% молодих людей сказали, що ми втратили такі можливості. У роботі, у навчанні — 85%. І близько 70% молодих заявляли, це було восени, що вони намагатимуться уникнути встановлення нового месенджера MAX. Але зараз, по факту, через майже пів року, 39% встановили, але більшість, звісно, встановила під примусом, тому що навчальні заклади цього вимагають.

Усе, що можна було зробити для придушення протестів молоді, вже робиться

— Якщо говорити про молодше покоління росіян — школярі і студенти-початківці, — адже для них інтернет це не просто комунікація, це середовище існування, там усе. Чи є якісь дослідження окремо цієї групи? Усе-таки їх складно опитувати. І взагалі, як соціологія працює з молоддю, навіть зі школярами? Чи можна тут щось зрозуміти, дослідити їхні протестні настрої? Тому що, очевидно, вони теж шукають відповіді на питання, чому так живуть, навіть бувши ще маленькими.

— Дослідження думок підлітків, а тим більше тих, хто молодший, — це поки що лише залишається нашою мрією, тому що це було складно в принципі, а зараз складно вдвічі. Опитувальні компанії в цьому сенсі дуже ризикують, якщо, наприклад, роблять це без згоди батьків, тому такі опитування потрібно проводити якимось іншим чином. Ми можемо відчувати ці настрої лише за тими репортажами, у яких розповідають про ті чи інші протести.

Я наведу розширені, більш пом’якшені цифри — до 29 років. Якщо ми зараз говоримо про 54% підтримки “СВО”, то серед молоді їх лише 36, а серед студентської молоді, яку ми своїми дослідженнями зачіпаємо, — 25%. А якщо ми візьмемо ще молодше покоління, то там, мабуть, це буде ще більше. Взагалі важко говорити про те, як вони собі уявляють “СВО”, особливо в умовах такої активної пропаганди всюди, у школах і так далі.

Оця війна, вона в принципі протягом усіх чотирьох років сприймається ними як щось чужорідне, дуже чуже. У них найвищий відсоток серед тих, хто відповідає на те перше питання, з якого я починала: що це політичне рішення, у яке просто народ втягнули. Хоча чверть молодих відчувають свою причетність, потрібно розуміти, що така група людей теж є.

Ми поставили питання про те, які почуття відчує людина, якщо раптово, негайно війна припиниться. І найголовніше почуття, яке переважає у всій нашій вибірці, — це радість і надія. Якщо загалом це 55%, то серед цієї групи — 65%, і плюс зніметься стрес. Тобто якщо для них це насамперед зняття стресу, то це про багато що свідчить.

Складно досліджувати ставлення до протестів і робити якісь такі висновки. Готовність до протесту, яку вимірюють, наприклад, колеги в Левада-центрі і Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦВГД), — я не дуже вірю в це опитування. У такій криміналізованій ситуації, коли будь-яка акція карається, складно очікувати, що люди скажуть: так, ми готові до протестів. Але є такий критерій саме щодо молоді: середній вік політичних ув’язнених молодшає. Я зараз, на жаль, не пам’ятаю точну цифру, але молодих стає дедалі більше.

Оце питання про соціальну напруженість, невдоволення і так далі — воно таке улюблене, тому що хочеться вірити, що настане день і підніметься народна хвиля, нарешті всі ці фактори зійдуться разом, станеться ідеальний шторм, підніметься хвиля невдоволення і гніву. Не підніметься.

Не підніметься, тому що все, що можна було зробити для придушення в зародку всього, робиться, і ще буде робитися більше. Придушення всього — соціальних мереж, месенджерів, свободи слова в навчальних закладах, небажані організації, іноземні агенти, заохочення доносів на роботах — просто призвело до неможливості цих протестів.

— Це вже інституційні зміни в Росії? Тобто це не просто точкові зміни, це ціла державна інституція, і вона працює в усіх напрямках.

— Періодичні спалахи виявляються локальними. Немає жодної можливості, жодної координації. Візьмемо людей, у яких є поранені, особливо якщо це стосується більш-менш близької сім’ї. Вони менше підтримують “СВО”, на відміну від усіх інших, у кого є родичі на воєнній арені. Але водночас вони менше вірять у справедливість суспільства, тому що бачать, що відбувається з пораненими, як їх відновлюють, як їх недолікованими відправляють на фронт, як доводиться боротися за ці виплати.

З пораненими багато проблем, тому в них є такий імпульс бути незадоволеними. І при цьому ось така жива історія з інтерв’ю. Жінка каже про те, що так, у мене чоловік і син були на фронті, брали участь, але нам пощастило: у сина контузія, його вже більше не повернуть на фронт, у чоловіка взагалі дуже важке поранення, тому більше вони на фронт не потраплять, нам пощастило. Оце квінтесенція того, що ми маємо.

Донбас став символічною важливою цінністю для демонстрації перемоги

— Як люди ставляться до перемир’я? Якщо перемир’я виходить від влади, чи не сприймають вони це як поразку?

— Я і мої колеги давно намагаємося зрозуміти, як люди будуть ставитися до цього перемир’я. Дуже часто ставиться основне питання, яке я як дослідниця не дуже люблю: питання без ціни. Коли питають, як ви ставитеся до того, що відбудеться перемир’я або перейдуть до мирних переговорів. Ми давно вже бачимо цифри: 83% на це налаштовані, менше чи більше, але це дуже великий відсоток. Зрозуміло, що всі хочуть бути здоровими і багатими, всі хочуть миру, це абсолютно очевидно.

Мені більше подобаються питання, у яких усе-таки встановлюється якась ціна. Як ви поставитеся до мирного договору з Україною із взаємними поступками? От на взаємні поступки, особливо в контексті цієї риторики, коли про це навіть мови бути не може, ми маємо досягти своїх цілей і так далі, 64% налаштовані позитивно. Це дуже важливо.

Як я вже сказала, радість і надію люди відчують, якщо зараз усе зупиниться. А що таке “зараз”? Це означає, що до Києва не дійшли, Харків не захопили і так далі. Тобто насправді це дійсно ситуація з недосягнутими цілями. Проте люди відчують від цього, якщо так можна сказати, наймасовіші почуття — радість і надію. Лише 19% відчуватимуть розчарування через недосягнуті цілі.

У цих питаннях, як ми усвідомили, дуже важливо давати не якісь окремі параметри. Тому що ми обчислили, вивчили, провели контент-аналіз і так далі. І зрозуміли, що найголовніше, і ви це можете спостерігати протягом наступних переговорів, які, сподіваюся, колись найближчим часом завершаться якимось результатом, — дві головні теми, навколо яких усе обертається і які є ключовими, це тема безпеки і тема території. Усе інше — це вже додатковий антураж.

Зараз територіальна тема сконцентрувалася навколо Донбасу. Тобто якщо раніше були якісь міркування, зокрема деякі дослідники давали ціле “меню”: ось це віддамо, а ось це не віддамо, а як ви на це відреагуєте. Зараз зрозуміло, що Донбас став символічною важливою цінністю для демонстрації перемоги з російського боку і абсолютно зрозумілим предметом небажання України йти з цієї території.

І ми перейшли до сценарних досліджень. Це було ще рік тому, коли ми зробили перший проєкт щодо перемир’я. Що таке сценарні дослідження? Це коли ми ставимо людину в ситуацію переговорів, на яких завжди є якийсь пакет умов. Якісь умови можуть подобатися, якісь — не подобатися, але це сприймається цілісно. І це дозволяє зрозуміти ставлення до перемир’я набагато точніше.

Ми давали трьом різним групам для оцінки три сценарії. У кожному сценарії у нас було по чотири умови. І я одразу розповім про сценарій, який отримав високу підтримку, високу готовність погодитися. Можна погодитися легко, погодитися з труднощами, але погодитися, або не погодитися.

Перші два ми об’єднуємо, тому що зрозуміло, що легкого перемир’я у нас не буде. Росія зберігає контроль над усіма зайнятими зараз територіями, кордон встановлюється по лінії воєнного розмежування. Друга умова: Україна підписує угоду зі США про надійні гарантії безпеки і офіційно відмовляється від членства в НАТО. Третя умова: необхідне фінансування для відновлення економіки Україна отримує від західних країн. І четверта умова: з Росії поетапно знімаються західні санкції.

Ми отримали наступне. Цей сценарій виявився найприйнятнішим для росіян: 68% готові з цим погодитися, проти — 15%, не готові. Це дуже сильний результат. Це справді реальна більшість. Тут принципово, що кордон встановлюється по лінії розмежування на цей час. Тобто не йдеться про те, щоб продовжувати воєнні дії.

— Виходить, що це не зовсім те, чого хоче Путін.

— Україна підписує угоду зі США про надійні гарантії. США поки що виступають, як і рік тому, у ролі гаранта.

Для Росії США поки що звучать як якийсь великий дядько, який прийде, і якщо він поставить печатку, усе буде нормально.

Офіційна відмова від членства в НАТО — це дуже хороший елемент, який я раджу використовувати в мирних переговорах. Чому?

Для росіян НАТО має більше значення, ніж для українців. Коли ми порівнюємо, як працюють сценарії в українських респондентів, то для них НАТО менш важливе, ніж зміцнення української армії, ніж, наприклад, іноземний контингент, який встановлюється як гарантія безпеки. Гарантія безпеки для українців — це вже далеко не лише НАТО. Мабуть, раніше було інакше. Тобто фактор НАТО для українців менш важливий, ніж фактор відмови від НАТО в Росії. Тому це та карта, можливо, не найкозирніша, яку треба використовувати.

Необхідне фінансування для відновлення економіки Україна отримує від західних країн. Це важливо, тому що, безумовно, українці думають про те, як жити далі, яким чином відновлювати економіку. Для росіян це теж важливо, тому що тут звучить певна обіцянка, що не настануть негайні репарації. Це такий пункт, який працює одразу на обидві сторони. Так, люди це чують.

З Росії поетапно знімаються західні санкції. Для росіян це важливо. До четвертого, п’ятого року війни люди усвідомили, як багато вони втрачають через західні санкції. Вони реально це відчули. На початку були зовсім інші настрої: імпортозаміщення, ми піднімемо свою економіку і так далі.

Ми бачимо ці настрої вже давно. Наприклад, ключовий момент — це питання: воювати далі чи зупинитися зараз і залишити все як є. Це дуже важливо з тієї думки, що в Україні відбулася зміна цієї парадигми, коли йшла постійна розмова про те, що необхідно відвоювати території, необхідно продовжувати воювати. Зараз українці готові прийняти цю ситуацію. Вони не готові її прийняти з офіційним визнанням, тому що символічно і фактично хочуть мати можливість у майбутньому, у повоєнний час, не вдаючись до воєнних дій, проте цю територію повернути.

Ми хотіли показати, зокрема, що ті надцінності — національні, державні, стратегічні і так далі, які звучать у політичній риториці, — розходяться з реальними установками людей. І це дуже важливо.

І, до речі, в іншій, значно більш помірній формі це стосується і України. Тобто ми показуємо, що українці зараз готові зупинитися, провести кордон по лінії зіткнення і рухатися далі. Головний висновок цього дослідження — і рік тому, і зараз ми бачимо збереження цього стану людей і їхніх настроїв — полягає в тому, що на рівні громадської думки обох країн у принципі відсутні якісь непереборні бар’єри. Тобто немає таких бар’єрів, які не можна було б подолати для того, щоб укласти мирну угоду, якщо на те буде якась політична воля.

Читайте також:

• “Фіни не панікують — вони готуються”: політолог Мошес про те, як війна в Україні змінила Північ Європи
• Через 10 років Росія нагадуватиме СРСР 1980-х: інтерв’ю з економістом Сергієм Алексашенком
• У них немає іншого завдання, окрім як організувати підтримку України: Штефан Мелле про роль російських емігрантів у Німеччині
• “Демократія в Росії — це жар-птиця, яку поки не вдається спіймати”: Андрій Козирєв про війну, шантаж РФ і мирні переговори