Сьогодні о 14:12
Невдоволення Володимиром Путіним у Росії продовжує зростати. Причому йдеться не лише про настрої серед пересічних громадян. Все більше запитань до політики Кремля виникає і в представників еліт. Війна проти України дедалі сильніше позначається на російській економіці, регіонах і рівні життя населення, зачіпаючи навіть тих, хто ще нещодавно вважав себе захищеним від її наслідків.
Росія на межі змін: невдоволення владою стає публічним
Восени в Росії заплановані вибори до Державної думи. За даними української розвідки, підтримка партії влади — “Єдиної Росії” — продовжує знижуватися. Для Кремля це означає необхідність ще активніше використовувати адміністративний ресурс, пропаганду та механізми контролю над виборчим процесом, щоб зберегти звичну картину політичної стабільності. На цьому тлі в регіонах посилюються протестні настрої, які, за оцінками українських спецслужб, можуть ще більше зрости до осені.
“З 2022 року війна проти України обійшлася російським платникам податків у 53,079 трлн рублів або 746,6 млрд доларів. Ця сума покриває 28 років поточних витрат бюджету на охорону здоров’я, 30 років витрат на освіту та 100 річних бюджетів великих регіонів, таких як Краснодарський край або Свердловська область”, — йдеться в публікації The Moscow Times.
Президент України Володимир Зеленський вважає, що російське суспільство рано чи пізно дійде висновку про необхідність завершення війни та початку переговорів щодо справедливого миру з Україною. При цьому він не виключає, що в майбутньому подібні домовленості можуть укладатися вже не з нинішнім керівництвом Росії.
“Ми розуміємо, що Путіну рідко приносять повністю правдиву інформацію без прикрас. Але навіть те, що він бачить у документах, які до нього потрапляють, все ж дозволяє зробити висновки. Зокрема, так звані прогнозні показники невдоволення росіян Путіним продовжать неухильно зростати, і його вже зараз почали привчати до думки, що зростання невдоволення не вдасться зупинити, і цей показник “не вийде на плато” до вересня, коли в Росії заплановані парламентські вибори”, — написав Володимир Зеленський у Telegram.
Економічні проблеми, перебої з інтернетом, а також затяжна війна і невдачі на фронті посилюють невдоволення всередині країни. Все частіше лунають звинувачення на адресу влади в нездатності ефективно керувати державою. Причому подібна критика дедалі частіше походить навіть від представників офіційної політичної системи.
“Корупційні скандали поєднуються з триваючими втратами найбільш активного і репродуктивного населення через неефективне керівництво. Атаки на наші міста не припиняються, їх географія розширюється… Якщо така ситуація збережеться, соціальний вибух і хаос стануть більш імовірними… Час ілюзій минув. Країна перебуває на межі соціального вибуху, і вся відповідальність за це ляже на незмінювану владу”, — заявив депутат Держдуми РФ В’ячеслав Мархаєв.
Все частіше про ризик серйозної суспільної кризи говорять навіть представники системної опозиції. На засіданні Держдуми лідер КПРФ Геннадій Зюганов попередив про проблеми в російській економіці та заявив про можливість потрясінь, порівнянних із подіями 1917 року.
Критика на адресу Путіна звучить дедалі частіше, а показники довіри до нього демонструють негативну динаміку. Показово, що Всеросійський центр вивчення громадської думки перестав публікувати відкритий рейтинг довіри після того, як рівень підтримки глави Кремля досяг мінімальних значень від початку повномасштабної війни. У квітні менш ніж 30% росіян самостійно назвали Путіна серед політиків, яким довіряють.
“Я думаю, що в оточенні Путіна є різні люди. На мою думку, половина з них хоче продовжити цю війну, а половина — припинити її. І я вважаю, що представники бізнес-спільноти розуміють: економіка Росії перебуває в жахливому стані, і вони ризикують повністю її втратити, а разом із нею і владу, оскільки не зможуть фінансово підтримувати суспільство. Тож усе залежить від них. Це їхнє суспільство”, — наголосив Володимир Зеленський.
Про зростання внутрішнього невдоволення в Росії говорять і в Євросоюзі. Верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас заявила, що ознаки втоми від війни стають дедалі помітнішими, а тому міжнародний тиск на Кремль необхідно посилювати.
“Наразі ми спостерігаємо ескалацію російських атак. Їм слід почати з припинення вогню та сісти за стіл переговорів. Однак водночас ми бачимо певні ознаки того, що всередині Росії зростає невдоволення продовженням цієї війни”, — звернула увагу лідерка європейської дипломатії.
Попри публічні заяви Кремля, ситуація на фронті та всередині країни залишається складною. Черговим підтвердженням цього багато експертів вважають рішення Путіна збільшити штатну чисельність російської армії до 2 млн 399 тис. 130 осіб. Такий крок виглядає спробою компенсувати значні втрати, яких російські війська продовжують зазнавати під час війни.
Водночас, як зазначає CNN, Росія дедалі ближче підходить до межі своїх можливостей щодо поповнення втрат, а оборонна промисловість уже працює з максимальним навантаженням.
“Кремль незабаром зіткнеться з фундаментальним вибором: радикально посилити свої вимоги до російської економіки та суспільства або скоротити свої військові цілі”, — сказав старший науковий співробітник з питань Росії та Євразії Міжнародного інституту стратегічних досліджень Найджел Гулд-Девіс у коментарі CNN.
У відповідь на кризові явища Кремль традиційно робить ставку на тиск, залякування та демонстрацію сили. Саме в такому контексті знову лунають заяви про можливе застосування ракети “Орешник”. Однак, за оцінками аналітиків, подібна риторика радше свідчить про спроби компенсувати невдачі на фронті та в тилу.
Удари Сил оборони України по військових і стратегічних об’єктах на території Росії демонструють вразливість російської системи безпеки. Водночас російське командування продовжує наступальні операції, не досягаючи значних результатів. Невдоволення всередині країни поступово виходить за межі приватних розмов і стає частиною публічного порядку денного. На цьому тлі головне питання залишається відкритим: наскільки довго російська влада зможе утримувати нинішню модель управління в умовах зростаючого тиску з боку суспільства, економіки та власних еліт.
Від рейтингів до протестів: чому Кремль нервує перед виборами
Чому невдоволення Володимиром Путіним дедалі частіше виходить за межі кухонних розмов і стає публічним? Як війна проти України впливає на економіку Росії, рівень життя населення та настрої в елітах? Що може статися раніше: нова хвиля репресій чи масштабний суспільний протест? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:
- Наталія Пелевіна, російська опозиціонерка;
- Руслан Айсін, політолог і керівник медіацентру “Поистине”;
- Ольга Курносова, секретарка Форуму російської опозиції на підтримку України.
НАТАЛІЯ ПЕЛЕВІНА: Путін живе в паралельному світі та продовжує сподіватися на перемогу
— Путін зараз активно сам себе закопує. Зрозуміло, що вийти з цієї ситуації зі справді виграшними позиціями він уже не міг. Але він потенційно міг зберегти собі життя і ще якийсь час залишатися при владі, якби пішов на переговори. Нехай навіть не зовсім на своїх умовах, але на переговори, які призвели б хоча б до заморожування війни і всієї цієї жахливої ситуації.
Тоді він справді міг би ще якось зберегти обличчя. Хоча наскільки він зараз здатний зберегти обличчя навіть усередині Росії — велике питання. Уже й у Росії люди починають здогадуватися, що все пішло не зовсім так, як планувалося чотири роки тому.
Проте він ще міг би встигнути знайти собі наступника, організувати перехід до якогось іншого формату існування при владі, відійти вбік, а потім поступово зникнути з політики. Але при цьому — вижити ще якийсь час. Ми ж знаємо, наскільки він тримається за життя, хоче прожити 140 років і так далі.
Тому те, що він не розуміє, що зараз фактично займається певною формою політичного самогубства, виглядає дивно. Але саме це і відбувається. Тому що він підводить себе до тієї межі, за якою зворотного шляху вже не буде. І тоді або прийде народ із вилами, або власне оточення дозріє до шарфа і табакерки. Який саме варіант спрацює — невідомо. Можливо, обидва одночасно.
Тому що народ, який раптом почне чогось вимагати, якраз дасть сигнал так званим елітам, що час щось робити. Усі ці варіанти стають для Путіна дедалі реальнішими сценаріями фіналу. І мені здається, що він об’єктивно цього не розуміє.
Уявити, ніби він готовий пожертвувати собою заради досягнення своєї мети, яку вже неможливо досягти в Україні, доволі складно. Ні, я все-таки думаю, що собою він жертвувати не хоче. Він просто справді не розуміє, що обирає найгірший із поганих варіантів.
Якби поруч були люди, які могли б йому це пояснити, можливо, до нього вдалося б щось донести. Але, найімовірніше, це не так. Тому він діє, виходячи з власного уявлення про світ — без будь-якої критики цього уявлення і без будь-яких коригувань з боку оточення. У результаті ситуація для нього стає гіршою буквально з кожним днем. Але він цього, вочевидь, не розуміє і буде впиратися до кінця.
Почасти його реакція — це бравада. Почасти він справді переконує самого себе, що нічого страшного не відбувається. Ну і, безумовно, це частина його політичної технології.
Увесь цей час він упевнений, що народ чує переважно лише те, що говорять по телевізору. І справді, для чималої частини російського населення, на жаль, це досі так. Тому якщо по телевізору кажуть, що нічого страшного не відбувається, то навіть ті, хто сумнівається, кивають: мовляв, поки в сусідній будинок нічого не прилетіло, значить, усе не так уже й погано.
Хоча, на мою думку, далеко не всі вже готові кивати. Але Путін продовжує на це розраховувати.
Що стосується небажання сідати за стіл переговорів, я вважаю, що він сприймає це як програш. Для нього це виглядатиме як здача позицій. А власне самовідчуття для нього вкрай важливе. Він не хоче програвати. Головне тут те, що він досі вважає, ніби ще може не програти. Ось у цьому його головна помилка.
Він бачить ситуацію по-своєму, а очі на реальність йому ніхто особливо не відкриває. Він якось згадував у розмові з пресою, що дивився, що пишуть західні ЗМІ. Вочевидь, йому знову підсунули якісь матеріали.
Можливо, йому підсовують такі публікації саме для того, щоб натякнути на реальність, оскільки сказати йому це прямо ніхто не може. Але він робить із цих матеріалів зовсім інші висновки. Він каже: “Вони брешуть”. Пам’ятаю його виступ, де він розповідав, що західні ЗМІ нібито обманюють власне населення.
Він диктатор, який давно перестав бути бенефіціаром правдивої інформації. Оскільки він упевнений, що ще здатний на багато що, він продовжує впиратися. Тим більше що інша альтернатива йому не подобається. Вона здається йому поразкою. Тому ми всі опинилися в дуже неприємній ситуації. Тому що всі ми стали заручниками його паралельного світу, в якому він продовжує сподіватися на якусь райдужну перспективу для себе.
Путін насамперед, звісно, боїться народу. Я як учасниця протестів 2012 року і подальших подій прекрасно знаю, наскільки він боїться людей, які виходять на вулиці.
Тому для влади було б ідеально максимально обмежити можливості зв’язку. Не лише для отримання інформації, а й для спілкування між собою. Ми розуміємо, що за чотири роки більшість росіян використовували інтернет зовсім не для того, щоб дізнатися правду про те, що відбувається в Україні.
Але можливість координуватися і здійснювати якісь спільні дії для влади справді небезпечна. Тому їм вигідно, щоб люди якомога менше спілкувалися одне з одним.
Зараз вони явно тестують подібні обмеження. Звісно, їм хотілося б, щоб це пройшло максимально легко і безболісно. Але вони самі не знають, як на це відреагує суспільство.
Тому в Кремлі теж не до кінця розуміють, як це спрацює. Мені здається, вони діють поступово, перевіряючи реакцію суспільства. То вмикають, то вимикають, то сервіси працюють, то перестають працювати. Потім якісь окремі сервіси блокуються Роскомнаглядом і теж стають недоступними. Їм справді комфортніше, коли в людей менше доступу до інформації і менше можливостей для спілкування між собою.
У чому різниця між росіянами та людьми, які живуть у демократіях і мислять відповідним чином? Одна з таких відмінностей полягає в тому, що в демократичних країнах люди звикли вимагати дотримання своїх прав, говорити: “Ми платники податків, ми громадяни, у нас є права”. У Росії ж історично склалася інша модель поведінки — просити, благати, стояти навколішки. І це величезна проблема.
Що буде далі, коли до наявних проблем додаються нестача бензину та безліч інших нерозв’язаних питань, сказати складно. Коли саме це може призвести до соціального вибуху, я не знаю. Щоразу здається, що люди готові підняти голову, але потім дивишся на те, що відбувається, і знову починаєш сумніватися.
Однак історія знає безліч прикладів, коли, здавалося б, нізвідки з’являлися воля, рішучість і готовність діяти. Я зараз говорю не лише про Росію, а про світову історію загалом.
Далеко ходити не треба — достатньо згадати Арабську весну. Там існували стійкі диктаторські режими, які здавалися непорушними. Але вчинок однієї людини в Тунісі став іскрою, після якої по всьому регіону почалися революції та були повалені режими, що існували десятиліттями. Тому все може бути. У це важко вірити, але вірити все-таки потрібно.
РУСЛАН АЙСІН: Частина путінського оточення втече або почне вести переговори із Заходом
— Путін втратив зв’язок із реальністю. Він вважає, що в нього все йде добре. Найімовірніше, реальну ситуацію йому просто не доповідають, тому що бояться.
Відомо, що Путін оточив себе лише хорошими новинами та відповідними підлабузниками, які говорять, що все прекрасно, все добре, “прекрасна маркіза”. І він транслює саме таку картину.
Якби він реально розумів, що відбувається, я думаю, що люди з його оточення діяли б трохи по-іншому. А зараз Путін насамперед живе в певній ілюзії, що все добре. У кінцевому підсумку, як я вже сказав, він може в якийсь момент опинитися просто біля розбитого корита. І я думаю, що якась частина його оточення почне від нього або тікати, або вести сепаратні переговори із Заходом.
Путінізм вибудовував свою ідеологію на запереченні пострадянської розрухи. Мовляв, були прокляті 1980-ті, прокляті 1990-ті, а потім прийшов Путін, усе вибудував, усе стабілізував, добробут людей зріс, настав мир. Але ми побачили, що відбувається прямо протилежне. І це, звісно, дуже сильно б’є по людях.
Одна справа, коли десь далеко в Сибіру люди живуть у таких умовах, які для них певною мірою звичні. Але зараз у це занурені Санкт-Петербург, Москва, столичні регіони, мегаполіси. Вони живуть у цих умовах, вистоюють черги за бензином, не можуть провести якісь платежі, тому що термінали не працюють.
Це означає, що Путін змушений відкочувати країну до попереднього цивілізаційного і технологічного укладу. Тобто фактично повертати її назад — до кас, до цього радянського сервісу і всіх супутніх практик.
Тоді виникає питання: у чому сенс путінського режиму і взагалі його існування? Природно, що населення ставить ці питання і собі, і владі. І, судячи з усього, ставитиме їх у вересні на виборах.
Тому вони дуже бояться. І я тут прочитав цікаву думку: нібито в Кремлі ухвалили рішення не агітувати людей активно ходити на вибори і не підвищувати явку, тому що побоюються протестного голосування.
ОЛЬГА КУРНОСОВА: Найближче оточення ізолює Путіна від реальності
— Путін найбільше у світі боїться за своє життя і безпеку. Тому те, що там будуть думати люди, його абсолютно не хвилює.
Що стосується росіян, то теж треба розуміти: вони все-таки не ідіоти. Усі прекрасно розуміють, що жодних заявлених “цілей СВО” навіть близько не досягнуто. Усі прекрасно розуміють, що триває справжнісінька війна, яка б’є насамперед по них самих. І відсутністю бензину, і перебоями з інтернетом, і зростанням цін, і можливістю потрапити на війну та там загинути.
І всі розуміють, що головний винуватець цього один — Володимир Путін. Як би він не намагався це замаскувати, все одно значна частина росіян прекрасно розуміє те, що відбувається, і категорично проти продовження цієї війни.
Найближче оточення намагається ізолювати Путіна від інформації та подає йому все виключно в компліментарному ключі. Реальної, просто розгромної ситуації, я думаю, Путін не бачить. Хоча потрібно бути ідіотом, щоб не розуміти: коли триває вже п’ятий рік війни, а Росія фактично тупцює на місці, говорити про успіхи стає вкрай складно.
Пального не вистачає в Москві та області, у Петербурзі та області, у Татарстані. Тобто вже дуже багато регіонів Росії зіткнулися з цією кризою. І ми розуміємо, що коли немає пального, людина не тільки не може кудись поїхати на машині. Це означає і проблеми з доставленням товарів. У магазини не надходитимуть продукти в тих обсягах, у яких вони надходили раніше, і так далі.
Найголовніше — зростання цін на бензин вдарить по гаманцях не лише тих, хто заправляє свої автомобілі. Через це зростатимуть і ціни в магазинах.
Єдина проблема полягає в тому, що сьогодні всередині Росії фактично відсутня опозиція. Усі або вбиті, або перебувають у в’язницях, або витіснені за кордон.
Поки незрозуміло, яким чином можна каналізувати це обурення, це розуміння того, хто довів країну до нинішнього стану. Яким чином росіяни можуть висловити своє невдоволення і своє обурення — поки залишається відкритим питанням.
Читайте також: Україна в центрі уваги G7: зустріч Зеленського з Трампом проаналізували експерти
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
