Путін сховається в бункері, або Чому Кремль скасовує плани — розбір Олексія Мацуки

У Кремлі — чутки, один неймовірніший за інший. Усі гадають, чому Путін під кінець року скасував свої появи на публіці? Не проведе ані великої підсумкової пресконференції, ані “прямої лінії з народом”, ані виступу з посланням перед Федеральними зборами… Що сталося? Засмучений ходом війни? Настільки боїться заразитися, що на якийсь час піде в бункер, як пише британська преса? Чи таки є якась інша причина? А якщо є, то у чому вона? Про це — в авторській рубриці шеф-редактора телеканалу FREEДОМ Олексія Мацуки.

Може здатися це дрібницею, але сигнал дуже серйозний. Адже Путін проводив велику підсумкову прес-конференцію майже два десятки років. Її не було лише коли він був прем’єром за президента Медведєва, а так “Прямі лінії” були щорічними. Таким же кремлівським ритуалом вважалися прес-конференції за підсумками року. Виступити з посланням до депутатів — не просто традиція — закон зобов’язує.

Ці три великі події Кремль використав на повну: і щоб вплинути на громадську думку всередині самої країни, і щоб надіслати “сигнали” ворогам та противникам. Американські дипломати навіть розповідали, що найбільші західні аналітичні структури навіть не відпускали своїх співробітників на різдвяні канікули, щоби проаналізувати меседжі з Москви. А зараз усе це скасовано, причому без будь-яких виразних пояснень. Причому заразом скасували і новорічний прийом, і традиційну зустріч із бізнесом. Виникло враження, що Путін ховається від більшості публічних зустрічей. Але чому?

Як завжди буває в таких випадках, версії з посиланням на анонімні джерела посипалися з різних боків. Найбільш розгорнуту версію запропонувало англомовне видання The Moscow Times. Посилаючись на людей, близьких до Кремля, видання повідомляє, що підсумкова конференція таки готувалася, але Путін сам ухвалив рішення скасувати її в останню хвилину.

Логіка в цьому є: хоч як крути, але основною темою прес-конференції буде війна. А обговорювати її, враховуючи і становище на фронті, і удари вглиб самої Росії якось соромно.

“Питання диверсій докладно обговорювали на нарадах із силовиками. Вони клянуться, що подібного більше не станеться. Але дати 100% гарантію, що щось подібне не станеться перед прес-конференцією, ніхто не може… і це був сильний аргумент проти прес-конференції “, — пише The Moscow Times.

Також цілком зрозуміло, що російське керівництво в принципі не має відповідей на багато питань, які, швидше за все, прозвучать на прес-конференції.

“А про що говорити? Запитань все більше, а відповідей все менше! Причому у самих учасників процесу прийняття рішень”, — міркує автор The Moscow Times.

А от щодо послання Путіна Федеральним зборам, то тут теж повного розуміння немає, зате з’явилося формальне виправдання. У “Незалежній газеті” вийшла редакційна стаття під назвою “Чи потрібне послання президента прямо зараз”. У ній саме стверджується, що це програмний виступ, а ситуація постійно змінюється.

Висновок “Незалежної” — ритуали повернуться, коли повернеться передбачуваність. Ну а щодо “великої розмови” Путіна з суспільством — у ЗМІ спустили кремлівські темники, в яких наводиться набір виправдань. Рекомендують згадувати “зосередженість на так званій СВО та її наслідках”, заспокоювати людей, що, мовляв, все йде за планом. А коли Росія досягне певних успіхів, то буде звіт.

Але це, як усі розуміють, лише спроба зробити гарне обличчя за поганої гри, а насправді, що сталося? У західній пресі впевнені — вся річ у страху Путіна за своє здоров’я.

Ряд британських газет дуже злагоджено, практично одного дня пишуть про спалах грипу в команді Путіна. Мовляв, через це він і може закритися в одному зі своїх бункерів. Перечекати, пересидіти, переймаючись своєю безпекою.

Є й друге припущення, мовляв, інформацію про грип з Москви “зливають” спеціально. А насправді, це пролог до довгої ізоляції президента Росії. Ковидні обмеження колись використовували для цього… І в Москві можуть думати, що й історія з грипом спокійно сприйме суспільство. Скасування знакових виступів та публічних появ Путіна на цьому фоні могло б виглядати природно. І в такий спосіб з’явиться можливість не давати інтерв’ю, не говорити, не коментувати. Не показувати і країні, і світу, в якому стратегічному безвиході опинився Путін на десятому місяці війни. А це й справді так.

Публічно заявлені цілі війни за ці місяці змінювалися кілька разів — від “денацифікації”, “демілітаризації”, взяття Києва за три дні, звільнення Донбасу до придбання нових територій та Азовського внутрішнього моря. Усього цього не сталося, і зараз, схоже, те, що в Росії називають “спецоперацією”, у Кремлі хочуть трансформувати у “народну війну” з повним переходом усієї системи на військові рейки. А для цього справді потрібна інформаційна пауза. А ще — виправдання, чому немає переговорів, про необхідність яких у Москві постійно й заявляли.

“Президенту більше подобається розмірковувати про сам процес війни та її проміжні результати — придбання “нових територій”. Війна для президента перетворилася на щось на кшталт комп’ютерної гри — у гравця немає особливих цілей, для нього цінний сам шлях. Почавши воювати, Путін увійшов у смак, а тому навряд чи сяде за стіл переговорів найближчим часом”, — вважає спеціальний кореспондент видання Meduza Андрій Перцев.

Говорять і про те, що на тлі військових поразок Путін ще більше закривається від зовнішнього світу, зовнішньої інформації. І будь-яка альтернативна думка, хай навіть висловлять це у м’якій формі та “допущені до тіла” журналісти, для нього вкрай дискомфортно та навіть болісно.

“Прямі лінії та прес-конференції давали все ж таки шанс, що один чи два голоси дадуть президентові той самий небажаний контакт із зовнішньою реальністю. Цей контакт із “зовнішньою”, яка може зруйнувати деякі не “ілюзії”, а “відправні точки”, наприклад , щодо народної єдності та підтримки будь-яких його дій, зараз вкрай небажаний”, — розмірковує російська журналістка Катерина Виноградова.

Скасування публічних виступів також може бути свого роду прологом до переходу країни в режим “обложеної фортеці” до перших успіхів чи перемог, на які у Москві все ще сподіваються. Це було у багатьох країнах: автократичні правителі завжди позиціонують себе як “люди успіху”. Також робив і Путін, асоціюючи виключно з успіхом та перемогами — і Росію, і себе.

“Диктатори … не можуть бути неуспішними, вони тримаються при владі, впроваджуючи людям у мізки міркування, що тільки завдяки їм тут зберігається світ, взагалі, вони живуть, народжують, існують лише завдяки диктаторам. Їм треба асоціювати себе з успіхом. А які вже тут успіхи в Україні? Суцільні військові поразки”, — каже правозахисник Олександр Подрабінек.

Друге припущення, яке з’явилося зараз у штатах, — втрата контролю над повісткою.

В Американському інституті вивчення війни впевнені, що скасування публічних звернень Путіна пов’язане з тим, що Кремль більше не впевнений у тому, що зможе й надалі формувати та керувати громадською думкою. Зростають критика війни, невдоволення мобілізацією, втома від військової тематики.

“Путін може бути не впевнений у своїй здатності виправдати вартість війни на тлі внутрішніх та глобальних проблем Росії при зверненні до російської громадськості та еліт. Перемога в Україні могла дозволити Путіну приховати російські людські та фінансові втрати, як у 2014 році, але у Росії не було значних перемог після окупації Лисичанська на початку липня”, — йдеться у доповіді Інституту вивчення війни.

Формувати громадську думку — важливе завдання і для Путіна, і для російської влади загалом. А ось із цим якраз останнім часом проблеми. Дедалі частіше звучать думки, що Київ змусив Росію змінити свій порядок денний. І стратегічна ініціатива у війні перебуває у руках України, упевнені експерти.

“Я думаю, що тут зійшлися два аспекти. З одного боку, тема війни така, що обговорювати інші теми погано та недоречно. Важко уявити, як можна дві-три години говорити тільки про війну. Якщо подивитися на виступи російського президента останнім часом, можна відзначити, що у нього, можливо, вже немає тієї енергії і він не протримався б три години. У нього немає оптимізму, немає бачення майбутнього, і він більше не здатний позитивно заряджати своїх громадян”, — вважає експерт з безпеки Райнер Сакс.

Прес-конференції та “прямі лінії” останніх років дійсно показували, що російська влада дедалі гірше справляється з тим, щоб показувати народу позитив. Тому і Путіна вони почали дратувати. Адже це була по суті битва між штучною позитивною повісткою і природним, невдоволенням людей, що накопичилося.

“За відсутності політичної конкуренції (на жаль, зараз у Росії дуже жорсткий авторитарний або, як кажуть, режим, що тоталітаризується), напевно, це просто інструмент з минулого, який, можливо, і був потрібен як така “Радіоняня”: все спокійно, я знову кажу вам те саме, ви знову смієтеся з моїх дуже дотепних жартів про статеві органи бабусі і так далі. Нічого особливо нового це не дає”, — каже опозиційний російський політик Олег Степанов.

Та й сам формат відкритого спілкування з народом — це теж щось іноземне, із західної демократії. А в Росії зараз від усього іноземного намагаються відхрещуватись. І хоча такого роду тривале спілкування стало своєрідним брендом Путіна, реальна ситуація накладає “санкції” і на це його дітище.

“Це був один із брендів Володимира Путіна, і це, безперечно, була потужна подія, російський президент завжди дуже добре її витримував. Відповідати на запитання журналістів у швидкому темпі в прямому ефірі протягом трьох-чотирьох годин це все-таки ралі, на яке не кожен вирішиться”, — наголошує експерт з безпеки Райнер Сакс.

Але війна активувала нові часові межі. Візьміть, наприклад, того самого президента Зеленського, який виступає щодня. Наприкінці доби, а якщо цього вимагають важливі події, то й після них. А тут Кремль намагався чіплятися за формат, коли про все найважливіше говорять лише раз на рік.

“У березні великі люди говорили, що не варто нічого планувати більш ніж на один день, у вересні після мобілізації вони свою пораду відкоригували і тепер не планує більш ніж на півдня. Тому Путіну можуть уночі протидіяти текст послання за підсумками минулої доби, але ніхто не дасть гарантії, що до полудня, коли він вийде його читати, воно не застаріє. А скасовувати та переносити послання ще гірше, ніж анонсувати”, — вважає російський блогер та журналіст Кирило Шулика.

Всі ці припущення та аргументи, погодьтеся, досить логічні. Ось тільки захопившись їх обговоренням, створюючи для Путіна нову “теплу ванну”, у Москві не бачать, що влада не змогла знайти якийсь оптимальний формат спілкування з народом, може суттєво вдарити по стабільності режиму. Адже якщо влада ухиляється від спілкування з народом, то народ може почати говорити сам.

Читайте також: Контрнаступ до весни: на яких ділянках фронту він можливий — у розборі Олексія Мацуки