Сьогодні о 13:51
Як підтримати українську культуру під час війни. Де брати фінанси на відновлення зруйнованих російськими окупантами об’єктів культури. Як триває перейменування топонімів та заміна пам’ятників, пов’язаних із країною-терористом. А також старт заміщення українськими книгами видань, випущених ще за Радянського Союзу. Ці теми в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA обговорюємо з міністром культури та інформаційної політики України Олександром Ткаченком.
— Чи є розуміння, за чиї кошти можуть бути відновлені музеї, бібліотеки, архітектурні пам’ятки, зруйновані російськими окупантами? Чи є якісь пропозиції, наприклад, від іноземних донорів?
— Іноземні донори — це добре. І є конкретні проєкти у Київській, Харківській, Сумській та Чернігівській областях, де є пропозиції щодо відновлення низки зруйнованих чи пошкоджених об’єктів культури.
Але головне, на що ми цілитимемося — це фіксувати пошкодження та руйнування, які здійснила Російська Федерація. Мета — отримати компенсацію від РФ за завдану шкоду об’єктам культурної спадщини в Україні.
Той факт, що наші партнери допомагатимуть нам, це чудово. Той факт, що українські бізнесмени готові допомагати, — це круто. І ми працюємо над конкретними проєктами в областях, щоб відновити їх, відремонтувати і щонайменше забезпечити проходження найближчої зими, щоб вони не отримали подальших пошкоджень.
Але компенсації від країни, яка напала на Україну, є найбільш важливими. Тому для нас зараз важливо зафіксувати, зокрема, за допомогою міжнародних експертів, усю ту шкоду, яку агресор завдав Україні.
— Які зараз пріоритети у розвитку української культури?
— Для нас насамперед важливо під час війни не втратити нашої української культурної спадщини. А також зберегти послідовність дій у галузі культури. Щоб незважаючи на ситуацію, українські артисти, представники мистецтва, культури могли продовжувати працювати як в Україні, так і за її межами.
І в цьому відношенні для нас важливим є просування української культури за кордоном. Багато активностей зараз відбуваються у Європі, у вільному світі. Зараз триває великий тур Ukrainian Freedom Orchestra (“Український оркестр свободи”, оркестр, до складу якого входять українські біженці, — ред.) — це спільний проєкт із Metropolitan Opera та Варшавським театром опери. Заплановано виставки у Лондоні, у Мадриді, Парижі. Багато наших артистів виступає зараз у Європі.
Для нас важливим є заміщення російської культури українською культурою в цивілізованому світі.
Тому окрім підтримки артистів в Україні, для нас важливим є просування української культури у вільному світі. Тому що це, з одного боку, демонструє світові, яку велику культурну спадщину ми маємо, а з іншого — це нагадує про війну в Україні.
— Із початком війни як змінилося ставлення українського суспільства до російського контенту, російських виконавців у медійній сфері? Раніше ті ж мовні квоти на радіо, телебаченні викликали бурхливі суперечки.
— Наразі суспільство переважно проти присутності російського контенту у будь-яких сферах. Але ж ми вільна країна. Дискусія у нас продовжується весь час.
Тому нам із боку держави зараз важливо знайти ресурси (за допомогою західних партнерів, інших ресурсів), щоб за допомогою робіт художників, поетів, режисерів, аудіовізуального мистецтва розповідати не лише про війну, а й продовжувати роботу у галузі культури.
— Як під час війни наші кінематографісти мають змогу ще й вигравати призи на міжнародних кінофестивалях?
— Тут важливо розуміти, що кіно створюється не сьогодні. Воно створювалося вчора. І важливо продовжувати цей тренд.
І я радий, що Netflix відгукнувся на наше прохання про кооперацію з українськими кінематографістами, відкрив для них стипендії. Але цього дуже мало.
Нині держава має дуже невеликі можливості підтримувати українське кіно та культуру загалом. Але важливо знайти такі можливості, важливо залучати можливості наших партнерів.
Ось сьогодні (16 серпня — ред.) розмовляв з комісаром ЄС про те, як розширити програму “Креативна Європа” (програма Європейського Союзу, спрямована на підтримку культурного, креативного та аудіовізуального секторів, — ред.). Як розширити програму з погляду секторальної допомоги українцям і цього року, і наступного року.
Також я на контакті з нашими європейськими колегами-міністрами та з колегами зі Сполучених Штатів, Канади, щоби знайти можливості підтримувати українське мистецтво сьогодні. Але це один тренд.
Другий тренд — це колаборації. Я вже згадав спільний проєкт із Metropolitan Opera, з Netflix. І такі колаборації важливо розширювати. Таких ініціатив багато й у галузі кіно, й у інших сферах.
Тому цю ситуацію важливо використати, щоб підняти українську культуру у всіх сенсах на більш високий рівень за допомогою тих можливостей, які наразі відкриваються.
Наприклад, ми ніколи не думали про те, що наші театри, оркестри, отримуватимуть резиденції у Німеччині, у Словаччині, як зараз знаходяться Харківський театр опери та балету чи Київський симфонічний оркестр. Тому ми маємо зараз усі можливості знайти всі ресурси для того, щоби продовжувати працювати.
— Також було озвучено ідею організувати творчі резиденції у відносно безпечних регіонах для митців, які залишаються в Україні. Наскільки це перспективна ініціатива, і чи можна її реалізувати у найближчі терміни?
— Ця ініціатива прозвучала під час травневого візиту до Києва делегації Triennale di Milano (музей дизайну та мистецтва у Парку Семпіоні у Мілані, Італія, — ред.). Від них пролунала ініціатива. Ми були здивовані. Вони сказали, що зараз саме той шанс, коли ви можете це зробити — організовувати резиденції у Києві, у Львові для того, щоб не лише експортувати українську культуру, а й запрошувати відомих представників мистецтва до Києва, у безпечні регіони та організовувати такі колаборації всередині України.
Це обмін досвідом із закордонними колегами, які можуть здобути наші майстри культури, фахівці, які залишилися в Україні.
Адже близько 70-80% із тих, хто належить до галузі культури, продовжує тут працювати.
Театри України у безпечних місцях зараз відкриті, музеї відкриті, люди бажають працювати. І їм важливо зберегти можливість виявити свою творчість, і показувати, що замість так званого великого “русского мира” існує великий український світ мистецтва. А “великому русскому миру” — місце в Сибіру і в інших “прекрасних місцях” типу Корейської Народної Демократичної Республіки.
— У країнах Євросоюзу вже реалізується проєкт для українських дітей “Книги без кордонів”, який діє під патронатом першої леді Олени Зеленської. Що ще робиться, щоб наші юні українці та їхні батьки, котрі змушені були тікати від війни за кордон, не втрачали зв’язку зі своєю батьківщиною?
— По-перше, відбуватимуться онлайн-уроки. Тобто діти, які були змушені переїхати до Європи, можуть продовжувати навчатися завдяки онлайн-урокам. Ось, 1 вересня буде онлайн-урок у об’єднаному телемарафоні.
По-друге, окрім книг для дітей у Європі продовжують поширюватись книги і для дорослих.
На сьогодні тираж книг, завезених до Європи, — близько 400 тис. екземплярів. І найближчим часом цифру буде збільшено до 360 тис. екземплярів цих книг.
Така робота триває, щоб підтримувати зв’язок із українцями, які змушені зараз тимчасово перебувати в Європі.
Але для нас також важливо продовжувати роботу із заміщення книг, виданих за часів Радянського Союзу, книг багатьох російських видавництв — українськими книгами, україномовними книгами, виданими в Україні. Роботу цю ми розпочинаємо.
Наразі триває дискусія про те, в якому порядку це заміщення може відбуватися. Тому що книжок, які видано ще в Радянському Союзі, в українських бібліотеках, на жаль, десятки мільйонів.
Тому ми повинні знайти засоби для цього процесу, і реалізовувати його цивілізовано і толерантно.
— Щодо заміщення. Як відбувається процес перейменування топоніміки українських міст, заміни пам’яток, зміни репертуарної політики українських концертних організацій та театрів?
— При Міністерстві близько двох місяців тому організовано експертну раду з питань подолання наслідків русифікації та тоталітарної радянської спадщини. Члени цієї ради — мистецтвознавці, історики, експерти — ведуть хоч і дуже гостру, але толерантну дискусію. Цим вони задають певний тон для колег у регіонах, які відповідають за зміну найменувань вулиць, топоніміки.
Щодо пам’ятників. Ми ініціюємо не руйнування пам’яток радянської спадщини, а переміщення їх, скажімо, до заповідників радянської культури чи наслідків русифікації України. Ми повинні вносити ці зміни коректно, з поясненнями, з роз’ясненнями.
Запити, які надходять до нашого міністерства щодо пам’ятників місцевого чи національного призначення, переважну більшість ми схвалюємо. Але щоразу наголошуємо, що це має відбуватися з урахуванням думки місцевих експертів.
Але цей процес триває, його не зупинити. Це природна реакція українців на російську агресію.
Якщо до війни кількість людей, котрі ідентифікували себе українцями, була близько 60-65%, то сьогодні це 84-85%. Тобто усвідомлення своєї ідентичності з українською нацією, Україною відбувається інтенсивними темпами, його тепер не зупинити.
— А як на конкретних прикладах. Ось, місто Одеса, скажімо, пам’ятник Катерині II, яку встановили 2007 року замість знесеного 1920 року. Якщо місцева влада вирішить його прибрати, яка процедура?
— Якщо це пам’ятка місцевої спадщини, то місцева рада має звернутися до міністерства. Ось якщо Одеська міська рада звернеться до нас [з приводу пам’ятника Катерині ІІ], то ми, безумовно, дамо позитивну відповідь.
Я пам’ятаю, коли ця пам’ятка створювалася. Тоді мером був Едуард Гурвіц. Якось під час зустрічі я його запитав: “Навіщо ви це робите?” Він каже: “Так то ж сама засновниця Одеси”.
Так ось, Катерина II не засновниця Одеси, і не засновниця міста, яке було на місці Одеса. Це все маніпуляції Росії, щоби поширити, так би мовити, “великую русскую культуру” на теренах, де вона в той чи інший час була присутня.
Але є специфіка. Так, кожне місто має право враховувати, який відомий культурний діяч, представник культури, мистецтва був народжений у тому чи іншому місті. І тут важливо враховувати історію цього питання.
Так само, коли змінюється назва вулиць, ми рекомендуємо (ці рекомендації є на сайті нашого міністерства), звертати увагу на історичні назви вулиць, які були до того, як нас Радянський Союз “ощасливив” мати справу з їхніми наративами.
— Монумент “Батьківщина-мати” у Києві. Згідно з проведеним Мінкультом опитуванням, 85% українців проголосували за заміну герба СРСР на тризуб. То герб СРСР буде знятий зі щита, який вона тримає?
— Все буде виконано згідно із законом. У нас сьогодні (16 серпня, — ред.) була нарада з цього приводу. Ми найближчим часом розпочнемо технічну експертизу за участю провідних київських інститутів, обстеження стану всього пам’ятника “Батьківщина-мати” та безпосередньо цього щита.
Після цього процедура передбачає створення проєктної документації щодо того, як знімати [герб]. А також буде конкурс, на що його замінювати — мається на увазі, яким буде тризуб.
Усі юридичні аспекти ми сьогодні обговорили, і бачимо найкоротший шлях, як вирішити юридичні нюанси. Я думаю, що наступного року питання заміни радянського щита на герб буде вирішено.
У Торецьку на Донеччині від обстрілів РФ постраждала сім’я, в тому числі дитина — Кириленко
Навіть напередодні “референдуму” росіяни не виплачують сєверодончанам пенсії — Гайдай
Читайте також: Чому “референдуми” в окупації неможливі. Аргументи Михайла Подоляка
Більше новин — в Telegram-каналі #FREEДОМ
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
