Сьогодні о 11:16
У травні українські сили завдали рекордної кількості ударів по російській нафтовій інфраструктурі. За даними Bloomberg, були уражені вісім із десяти найбільших нафтопереробних заводів країни. Загалом за місяць зафіксовано не менше 30 атак на об’єкти нафтової галузі — це найвищий показник з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Наслідки вже відчуваються на внутрішньому ринку. У Новій Москві на автозаправних станціях почали обмежувати продаж пального: бензину — не більше 60 літрів, дизельного пального — до 100 літрів в одні руки. Як повідомляє The Moscow Times, обмеження запроваджені на невизначений термін.
Проблеми з постачанням пального зачепили не лише російські регіони, а й тимчасово окуповані території України. У Криму та Севастополі запроваджено ліміти на продаж бензину та дизельного пального. На низці заправок фіксується дефіцит пального.
Бензин за лімітом: наслідки ударів по російській нафтовій інфраструктурі
За даними Reuters, до другої половини травня у Росії були зупинені нафтопереробні потужності обсягом близько 203 тис. тонн на добу — приблизно чверть від загальноросійського обсягу перероблення.
На тлі проблем із перероблюванням нафти російський уряд тимчасово заборонив експорт авіаційного гасу до 30 листопада 2026 року. У Москві заявляють, що цей захід спрямований на запобігання дефіциту пального на внутрішньому ринку. Bloomberg пов’язує це рішення з наслідками ударів по НПЗ, через які обсяги перероблювання нафти в Росії опустилися до мінімального рівня більш ніж за 16 років.
“Це рішення, яке практично не вплине на міжнародні ринки пального, було ухвалене після того, як удари безпілотників по нафтопереробних заводах призвели до зниження обсягів переробки нафти в Росії до найнижчого рівня за останні 16 років. Прагнучи обмежити надходження нафтодоларів до скарбниці Кремля, Україна завдала ударів по цілій низці об’єктів енергетичної інфраструктури, включно з морськими портами та трубопроводами”, — йдеться у публікації Bloomberg.
Одночасно Євросоюз готує 21-й пакет санкцій проти Росії. За даними Bloomberg, під обмеження можуть потрапити ще близько 20 танкерів тіньового флоту, а також структури, які допомагають Москві обходити чинні санкції.
Українські удари тривають. Президент Володимир Зеленський підтвердив ураження нафтобази в Армавірі Краснодарського краю, розташованої приблизно за 500 км від українського кордону.
“Ми цілком справедливо повертаємо війну туди, звідки вона й прийшла. Росія могла б давно покласти край своїй агресії, але сама віддала перевагу затягуванню та продовженню її. Отже, досягнуто чергового об’єкта російської нафтової галузі: Армавір, Краснодарський край. Дякую нашим бійцям СБУ за цей результат. Важливо, що крок за кроком ми виконуємо план наших довгострокових санкцій — у відповідь на все те, що Росія робить проти нашої країни та людей”, — наголосив президент України.
Під удар також потрапив Волгоградський нафтопереробний завод — одне з найбільших підприємств півдня Росії, що входить до структури компанії “Лукойл”.
“Зафіксовано пожежу на території. Уражені установки первинного перероблення нафти АВТ-1, АВТ-3, АВТ-5 та АВТ-6, а також установки вторинного перероблювання нафти. Завод зупинив виробничі процеси. Масштаби завданих збитків уточнюються”, — повідомили в Генеральному штабі Збройних сил України.
Ще однією ціллю стала нафтоперекачувальна станція “Ярославль-3”, що входить до системи трубопроводу “Сургут — Полоцьк”. Після атаки загорілися два резервуари з нафтою.
Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна вважає, що Україні необхідно продовжувати тиск на російську економіку.
“Україні потрібно продовжувати завдавати ударів на великі відстані. Вони називають це далекобійними санкціями. Вони добре працюють. І нам просто потрібно чинити більший тиск і проявляти стратегічне терпіння”, — наголосив Маргус Цахкна.
За даними Reuters, виробництво дизельного пального в Росії у травні скоротилося ще на 10% після аналогічного падіння у квітні. Нестача пального вже призвела до запровадження обмежень на продаж бензину в Криму, Севастополі та на окупованих територіях Донецької й Запорізької областей.
Нафтовий фронт: чому в Росії запроваджують обмеження на продаж бензину
Про паливні проблеми Росії в ефірі телеканалу FREEДOM міркували:
- Дмитро Снєгирьов, військово-політичний аналітик;
- Андрій Закревський, заступник директора Асоціації енергетичних і природних ресурсів України;
- Максим Гардус, комунікаційний менеджер Razom We Stand.
ДМИТРО СНЄГИРЬОВ: Уся тилова логістика окупантів перебуває під контролем Сил оборони України
— Ситуація з логістикою у РФ і на окупованих територіях уже критична. І показником цієї критичності є відсутність паливно-мастильних матеріалів.
За розпорядженням голів окупаційних адміністрацій у Криму наразі запроваджено квотування видачі паливно-мастильних матеріалів у кількості до 20 літрів на добу на людину. Це або заправка в бак, або в каністру. До того ж слід зазначити, що на більшості АЗС тимчасово окупованого Криму повністю відсутні бензин і дизельне пальне. Спостерігаються багатокілометрові черги.
На окупованих територіях Донецької області спостерігається аналогічна ситуація та найгостріший дефіцит паливно-мастильних матеріалів. Однак там діє обмеження до 30 літрів на добу на одного автомобіліста.
Уся тилова логістика окупантів як у Криму, так і в Донецькій та Луганській областях повністю перебуває під контролем Сил оборони України. Я вже називав ті ключові траси, які перебувають під вогневим контролем. Це траси Донецьк — Маріуполь, Донецьк — Мелітополь, напрямок на Бердянськ, а також траса, що з’єднує ці території з окупованим Кримом.
Удари завдаються по Чонгарському перешийку, що суттєво обмежує можливість постачання нафтопродуктів. Крім того, Сили оборони України, зокрема Головне управління розвідки Міністерства оборони України, окрім ударів по логістиці окупантів, включно з бензовозами та нафтобазами, проводять дистанційне мінування, що не дозволяє окупантам передислоковувати особовий склад і важку бронетехніку.
Крім цього, безпілотниками Головного управління розвідки Міністерства оборони України було знищено останній залізничний пором “Слов’янин”, який з’єднував окупований Крим із материковою Росією.
Це найсерйозніший удар по логістиці окупаційної армії та по можливостях доставки до Криму тих самих паливно-мастильних матеріалів. Фактично залишається лише Кримський міст, однак він постійно закривається через загрози або дронових атак із використанням морських БЕКів, або ударів безпілотників Сил оборони України.
Тобто він не справляється з необхідним потоком логістичного забезпечення як окупаційних військ у Криму та на лінії бойового зіткнення в Запорізькій і Херсонській областях, так і з забезпеченням самого Криму паливно-мастильними матеріалами та продовольством.
Так званий курортний сезон уже перебуває під загрозою зриву. Є й відповідні розпорядження гауляйтерів тимчасово окупованого Криму та гауляйтера окупованої частини Херсонської області Сальдо про заборону руху автотранспорту так званими федеральними трасами.
Успішні дії Сил оборони України на тому ж Запорізькому напрямку стали можливими завдяки нездатності окупантів своєчасно підвозити боєкомплект, паливно-мастильні матеріали та проводити ротацію особового складу. Цим скористалися Сили оборони України, провівши низку блискучих рейдових дій, що дозволило значно покращити тактичне становище наших захисників.
Тобто можна говорити про те, що наразі Сили оборони України намацали саме ту ахіллесову п’яту як окупаційних військ, так і окупаційної адміністрації у питанні блокування логістичного сполучення на оперативній глибині.
АНДРІЙ ЗАКРЕВСЬКИЙ: Через українські санкції Росія вже безповоротно втратила 7 млн тонн нафтопродуктів
— Є відчуття, що насправді удари набагато серйозніші, ніж ми оцінюємо з боку. Якщо говорити про відсотки, то виходить, що зараз із річного обсягу у 176 млн тонн найдорожчих нафтопродуктів, які продають росіяни, тобто того, на чому вони заробляли найбільше грошей, ми вже 7 млн тонн у них забрали, і вони не повернуться ніколи.
І це лише виглядає як 6% високомаржинальних товарів, які ми в них забрали. Через наші санкції Росія вже безповоротно жодним чином не встигне допродати 7 мільйонів тонн нафтопродуктів.
Якщо перераховувати в барелі, то виходить десь 32 мільйони барелів. А якщо говорити в днях, то виходить, що протягом 10-12 днів цього року вся РФ взагалі не могла експортувати нафтопродукти. Усередині країни зараз відбувається криза. І це дуже важливий момент.
12 млн тонн нафтопродуктів раніше фактично повністю йшли на експорт. А коли почалася війна, найдорожчі продукти переробки почали спрямовуватися на війну. Вони не надходили населенню.
Один із заводів, який забезпечував війну, НПЗ “Туапсинський”, не працює. Він не може експортувати нафтопродукти. Щобільше, експорт там узагалі закінчився, тому що були уражені дуже цікаві логістичні об’єкти, які фактично перекрили експорт, зокрема й сирої нафти, через Туапсе.
Наприкінці травня заводи в РФ зазвичай зупиняються на ремонт: змінюють каталізатори, проводять планові роботи, бо закінчується посівна кампанія. І в цей момент зазвичай не потрібно 25-30% переробних потужностей. Минулого року Росія не ставала на ремонт, бо ми били по заводах.
Видно, зараз вони опинилися в такій ситуації, що не ставати на ремонт уже не можуть. Вони відтягували ремонт, але більше не можуть цього робити, тому що вже починаються поломки на заводах. Це перше. Другий момент — у них дефіцит пального навіть після завершення посівної кампанії.
Ми не можемо зрозуміти: можливо, ми десь недооцінили свої удари. Вочевидь, ідеться не про 20% або чверть потужностей заводів у європейській частині Росії, про які ми говорили раніше. Вочевидь, ідеться про якусь зовсім іншу цифру.
Ймовірніше, ми маємо справу з тим, що вони брехали самі собі, крали самі в себе, а заводи та обладнання насправді виснажені й потребують модернізації набагато більше, ніж ми очікували. Це дуже сильно нагадує занепад Радянського Союзу, коли члени політбюро отримували якіснішу інформацію завдяки витокам американської розвідки, ніж із власної статистики, яка збиралася по всьому Радянському Союзу.
Коли ми починаємо оцінювати ситуацію за повідомленнями росіян, виходить, що ми її недооцінюємо, тому що всередині становище набагато гірше. Інакше як пояснити ці 20 літрів в одні руки?
Туапсинський завод, коли його побудували і він почав працювати, мав на 100% проєктну переробку. Мінімальна глибина переробки у сучасному світі, починаючи з кінця XIX — початку XX століття, становить близько 60%. Тобто нафту як мінімум розділяють на бензин, дизельне пальне та мазут навіть на найпримітивніших установках. Так от, 84% — це вже ближче до мінімальних 60%, ніж до 100%.
Це говорить про те, що вони не можуть відновити той рівень переробки, до якого деградувало їхнє виробництво. Іноді фахівці самі дивуються тому, що після деяких аварій або ремонтів, наприклад, на Омському заводі, по якому ми взагалі не били, але де сталася пожежа ще у 2022 році, вони досі не змогли повністю відновити колишню глибину переробки.
Китайці, наприклад, бояться постачати їм ці технології. Китай побоюється, що його можуть виключити зі світового технологічного ланцюга нафтогазової перероблки, і не поспішає постачати такі технології Росії. І день за днем рівень переробка падає.
Незабаром навіть сучасні китайські автомобілі не зможуть нормально їздити на такому пальному. Вони повертатимуться до старих моделей “Жигулів”, де можна поставити карбюратор і буквально пальцями залізти всередину для ремонту.
З десяти найбільших заводів РФ дев’ять розташовані по цей бік Уралу. Зараз для забезпечення логістики високооктановим пальним їм доводиться везти його вже більш ніж за 6 тисяч кілометрів.
Водночас ми вже б’ємо не на тисячу кілометрів, а на 1 500, на 2 000 км. Наступні за величиною заводи розташовані від театру воєнних дій щонайменше за 3 500 км. Наступний після них — за 4 500 км. А потім уже йдуть заводи, розташовані за 6 000 км від наших кордонів. Це вже абсолютно божевільне логістичне плече.
МАКСИМ ГАРДУС: Паливна криза — частина великого тиску на нафтову галузь Росії
— Обмеження експорту завдає удару по самих нафтопереробним компаніям через особливості російської економіки.
Річ у тім, що пальне на внутрішньому ринку — і дизельне пальне, і бензин — продається дешевше, ніж на світовому ринку. Тобто передбачається, що продукція продається на світовому ринку, там заробляються гроші, а потім їхнім коштом дотується внутрішній споживач.
Також існує так званий демпферний механізм, коли за різницю в ціні доплачує уряд. Однак уряд, оскільки витратив величезні кошти на війну проти України, регулярно затримує ці виплати.
Забороняючи експорт нафтопродуктів, уряд Росії б’є по нафтопереробних компаніям, тому що в них зникає той надприбуток, коштом якого можна дотувати внутрішнього споживача.
Тому заборони на експорт не можуть надто сильно наситити внутрішній ринок. У короткостроковій перспективі це дуже косметичний захід.
З іншого боку, вони поглиблюють довгострокові проблеми нафтопереробних компаній у Росії. Їм не вистачає грошей на розробку нових родовищ, на видобуток нафти, а також на модернізацію та ремонт нафтопереробних заводів, які страждають і від санкцій, і від ударів України.
Тобто шляхом короткочасного популістського рішення Путін поглиблює довгострокові проблеми нафтопереробної галузі Росії. Якби існувала довгострокова стратегія, то дуже швидко можна було б дійти висновку, що першопричина паливної кризи полягає в тому, що існують українські удари та існують санкції проти Росії. Вони існують тому, що Росія напала на Україну. Відповідно, якби припинити це вторгнення, то проблема була б вирішена аналогічним чином.
Але таке рішення поки не ухвалюється. Тому ми не можемо говорити про те, що в них є довгострокова стратегія виходу з важкої економічної кризи.
Бо як із неї вийти? Очевидно — припинити війну й почати займатися економікою.
Як це позначиться на ситуації всередині країни? Річ у тім, що в Росії доволі мало способів для висловлення невдоволення населення. Навіть ті соціологічні опитування, які ми бачимо, проводять підконтрольні уряду Росії соціологічні центри. Відповідно, будь-яка цифра, яка показує кількість людей, стурбованих дефіцитом бензину, — це цифра, затверджена адміністрацією президента РФ. Якщо вам скажуть, що це 3% чи 103%, немає причин довіряти жодній із цих цифр. Незалежного спостереження немає.
Тому тут важлива не думка, а системний вплив на Росію.
Потрібно діяти так, щоб у Росії було менше грошей, щоб до федерального бюджету надходило менше доходів. Для цього необхідно впливати на підприємства на російській території, а також посилювати міжнародну координацію санкцій проти Росії, щоб вона не могла експортувати нафту.
Коли невдоволення стане настільки великим, що його вже не можна буде приховати, тоді ми дізнаємося про це не із соціологічних досліджень, яким не можна довіряти, а побачимо якісь дуже серйозні події у Росії, які вже неможливо буде приховати від медіа. Поки що ж потрібно працювати над тим, щоб у них було менше грошей.
Паливна криза — це частина великого тиску на нафтопереробну та нафтовидобувну галузі Росії.
Починається літо, а паливна криза традиційно розвивається в тих областях, які найближче до України, що цілком логічно. Відповідно, йдеться про тиск одразу на кілька секторів російської економіки. На агропромисловий комплекс. Десь тривають посівні роботи, десь починається збиральна кампанія. Так, це не найважливіший сектор для Росії загалом, але для південно-західних регіонів країни він має доволі велике значення.
Відповідно, дефіцит пального негативно позначиться на врожаї. До речі, за час війни експорт зерна з Росії значно зріс. Попри заяви президента РФ Путіна про те, що проти російського зерна нібито були запроваджені санкції, таких санкцій ніколи не існувало. Експорт російського зерна дуже сильно збільшився, і це доволі прибутковий напрямок.
Водночас українські удари спрямовані проти нафти та перевалкових нафтових терміналів. На відміну від російських атак, по зернових терміналах Україна не б’є.
Відповідно, погіршення врожаю у 2026 році теж може стати доволі серйозним економічним ударом по Росії.
Крім того, є ще й сфера туризму. Росія — велика країна, але теплих морів у неї небагато. Основними напрямками туризму традиційно є Чорне та Азовське моря, Крим, Краснодарський край та інші південні регіони.
Паливна криза вплине на те, чи зможуть індивідуальні туристи дістатися до цих місць. Крім того, виникає питання, чи зможуть туди долетіти літаки, бо ми вже бачимо визнання проблем з авіаційним гасом.
Є і третій фактор — подорожчання бензину та зниження його доступності. Це означає зростання вартості логістики для всього спектра споживчих і промислових товарів.
Таким чином, паливна криза стає драйвером інфляції. А з інфляцією Центробанк Росії бореться з самого початку війни. В окремі роки ця боротьба була успішною, але останніми роками — вже не дуже. Тому, якщо паливна криза триватиме достатньо довго і виявиться достатньо глибокою, вона призведе до появи ще одного серйозного негативного чинника тиску на російську економіку.
Читайте також: Армії бракує всього, але “волонтери” багатіють: як у Росії заробляють на війні
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
