На Іран може вплинути тільки Китай, але Пекіну це невигідно — деталі від сходознавця

Єдиною країною, яка може натиснути на Іран, є Китай. Але Пекіну поки що не вигідно припиняти співпрацю з Тегераном. Про це сьогодні, 27 квітня, в ефірі телеканалу FREEДОМ розповів російський журналіст, сходознавець Руслан Сулейманов.

“Будь-які пакети санкцій, які вводяться проти Ірану, для нього вже, що слону дробина. Але якщо говорити про ті країни, які дійсно здатні якось вплинути на Ісламську республіку, на мій погляд, такою є Китай. Пекін залишається ключовим економічним партнером Тегерана, він є головним покупцем іранської нафти. І на Заході навіть покладають надії на Китай, який, можливо, стане трохи поступливішим і якось зможе натиснути на Ісламську республіку”, — сказав він.

“Китай і не заперечує, що купує у великих кількостях іранську нафту. Є маса угод між Пекіном і Тегераном, де Іран навіть пішов на поступки та продає свою нафту Піднебесній з дуже хорошою знижкою. Так, Китай теоретично міг би чинити великий тиск на Іран, але йому поки невигідно рвати свої зв’язки з Іраном. Пекін сподівається на те, що американці загрузнуть зараз у цьому “болоті” на Близькому Сході, як вони називають ситуацію, що склалася, і їм буде не до Китаю. І Пекін теоретично може цим скористатися для розв’язання тайванського питання”, — додав Сулейманов.

Тому поки що Китай займає дуже обережну позицію, це було особливо помітно під час ірано-ізраїльського загострення.

“Китай фактично мовчав і нічого не говорив з цього приводу, займав вичікувальну позицію. Але за необхідності Пекін, загалом, може сказати своє вагоме слово. Думаю, що західні дипломати якраз над цим працюють”, — вважає Сулейманов.

Експерт упевнений, що Іран наразі не бажає гарячої війни з будь-ким після ірано-іракської війни 1980-1988 років.

“Уся зовнішньополітична концепція і концепція безпеки Тегерана будується на тому, що потенційні загрози потрібно відсувати якомога далі від своїх кордонів. І якщо й відбуватимуться якісь зіткнення з противниками, то точно не на іранській території, навіть не біля її кордонів. Тому Тегеран так активно останніми роками підтримує різні угруповання і рухи на Близькому Сході, чи то ХАМАС, чи то “Хезболла”, чи то хусити тощо”, — пояснив він.

Важливий фактор, що не тільки уряд Ірану, але й населення країни не бажає війни.

“Населення точно не підтримає якусь велику війну. І навіть під час недавнього загострення з Ізраїлем не було ніякої всенародної підтримки. Були люди, які виходили на вулиці. Зазвичай, це бюджетники. Зазвичай, це ті, кого насильно зганяють на такі акції на підтримку уряду. Але загалом населення проти будь-якої великої війни”, — наголосив сходознавець.

Іран не відмовлятиметься від підтримки своїх проксі в інших країнах.

“Іран вважає, що це гарантує його безпеку, його вплив, його присутність у регіоні. Крім того, доступ до різних ресурсів. Наприклад, до Сирії іранські генерали й офіцери їздять уже просто як до себе додому, і контролюють не тільки військові об’єкти, а й родовища. Тож Іран бачить у цій своїй регіональній присутності ще й можливість заробити”, — зазначив експерт.

Водночас для Ірану підтримка “Хезболли”, ХАМАСу та інших терористичних організацій — це дуже великі витрати. І вони лягають насамперед на плечі іранського населення. Тому в іранському суспільстві немає широкої підтримки тих же ХАМАСу або “Хезболли”.

“Наприклад, наприкінці минулого року, коли загострився конфлікт на Близькому Сході, Ісламською республікою прокотилася серія протестних акцій із гаслом, яке дослівно можна перекласти як “Не Газа, не Ліван, я життя своє віддам тільки за Іран”, — навів приклад Сулейманов.

Читайте також: Трансформація Ірану від оплоту стабільності до “осі зла”: інтерв’ю зі сходознавцем Михайлом Крутіхіним