Чим відрізняється українська “Вільха” від американського HIMARS? Експерт пояснив можливості зброї ЗСУ

Українські “Вільха”, “Богдана”, “Нептун”— чи може країна самостійно закрити свої потреби в озброєнні? І якою має бути зброя для того, щоб перемогти у війні проти Росії? Про це в інтерв’ю в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA розповів полковник запасу Збройних сил України, військовий експерт Сергій Грабський.

— Щодо українських реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) “Верба”, то ЗСУ мали лише дослідні зразки, серійний випуск цих РСЗВ не було налагоджено. А ось українська РСЗВ “Вільха” — це досить цікава річ. Для неї у нас було виготовлено достатню кількість боєприпасів.

—  Так, “Вільха” показала себе. Щодо боєприпасів до неї оцінка “достатньо”— це дуже голосно. Було зроблено 50 ракет — а це все-таки не те, що треба. Це буквально на два залпи. І ми ці ракети розстріляли.

Але вони показали свою перспективність та доцільність саме в наших умовах. Тому що ці ракети працюють повністю на вітчизняних компонентах.

Найголовніше — ми маємо досвід та традиції створення такого виду зброї, і ми не повинні упускати можливості створення нашої виробничо-технічної та наукової бази та вдосконалення таких видів озброєння.

І тоді ми будемо менш залежати від постачання озброєння та бойової техніки з інших країн з обмеженою дальністю дії.

— Чи можна сказати, що “Вільха”— це якийсь проміжний етап між “Смерчем” та “Хаймарсом” (HIMARS  американська реактивна система залпового вогню на колісному шасі, — ред.)?

— Ні. Це трохи інше. “Вільха” — це якийсь замінник оперативно-тактичних ракет. Це неможливо порівнювати. Це трохи різні речі.

“Вільха”— це все ж таки глибока модернізація того ж радянського озброєння, і вона має ті ж “дитячі хвороби”, які має радянське озброєння. Вона створювалася з іншої філософії. Так само як “Стугна” (протитанковий ракетний комплекс розробки Державного Київського конструкторського бюро “Промінь”, — ред.), “Вільха”— це все-таки зброя другого покоління. А “Джавеліни” (американський переносний протитанковий комплекс, — ред.) і “Нлоу” (NLAW — шведсько-британська переносна протитанкова керована ракета, — ред.) — це все-таки протитанкова зброя третього покоління із зовсім іншими показниками.

Тому для нас, з точки зору ефективності, економічності, доцільності та необхідності, — “Вільха” — це самостійний вид зброї, який дозволяє розв’язувати питання досить цікавого спектру.

Ось “Хаймарс” — це багатоцільова пускова установка. А “Вільха” — це все-таки один з видів боєприпасів, які запускаються з певного типу автомобіля, і вона має ті ж хвороби, що має той же “Смерч” (радянська і російська реактивна система залпового вогню, — ред.). Але найбільша хвороба — це швидкість перезаряджання. “Смерч” може дати один залп за годину. От і все. Але він нам потрібен, тому що у нас хоча б є такі пускові установки.

— Що ви скажете про українську самохідну гаубицю “Богдана”? У Радянському Союзі подібних систем не було начебто.

— Безперечно, не було. Але це якраз зброя, яка, в принципі, вже є зброєю. До речі, й український танк “Ятаган”. Ми про нього чомусь забуваємо. А це зброя, яка відповідає стандартам НАТО.

— Чи можемо ми самі закрити свої потреби цією зброєю?

— Так, ми самі собі можемо закривати. Що для нас сьогодні є лімітуючим фактором на фронті? Це кількість стволів. Тому кількості боєприпасів калібру 155 мм, які нам передають зараз союзники, достатньо, щоб забезпечити потреби всіх стволів плюс запас.

Ресурс одного ствола — 1,5 тис. пострілів. Все. Після цього цей ствол треба міняти. І для нас ці стволи та установки відіграють дуже важливу роль.

Тому одне з малоозвучуваних, але дуже правильних рішень “Рамштайну” — це рішення про створення бази забезпечення та обслуговування. Тому що ми зараз маємо дуже широкий спектр видів озброєння, яке — так, стріляє одним видом боєприпасів, але при цьому французький болт не завжди підходить до англійської машини. І американська гайка не завжди вкручується у шведську гаубицю.

Але створення заводу з виробництва боєприпасів є досить складною, витратною, клопіткою і, м’яко кажучи, небезпечною в наших умовах річчю.

А створення саме українського натовського стандарту озброєння було б дуже перспективним. А нам знадобляться десятки та десятки таких видів озброєння, бо Росія завтра не помре, нікуди вона не подінеться, і ми змушені будемо з нею боротися.

— Українська протикорабельна ракета “Нептун”, завдячуючи якій ми знищили флагман Чорноморського флоту РФ — крейсер “Москва”. Що про неї скажете?

— Філософія аналогічна до тієї, яку ми обговорювали щодо “Вільхи”. А саме, що ми переходимо на озброєння стандартів НАТО, тому відмовлятися від “Нептуна”, від “Вільхи”, від інших перспективних розробок було б злочином для нас.

Але ми повинні розуміти, що ці розробки для нас як проміжний етап із впровадження нових систем озброєння та бойової техніки наступного покоління. А якщо ми будемо розглядати варіант створення більш перспективних систем? До речі, тут я хотів би звернути увагу на те, що “Байрактар” (Bayraktar, турецький ударний безпілотник, — ред.) — це вже застаріла система.

І тут ми маємо просто унікальний шанс взяти участь у цій справі, маючи певні преференції, працюючи з турками зі створення Akıncı (“Акинджі”) та інших перспективних видів безпілотників.

— А як показали себе безпілотники в цій війні?

— Вони на сьогодні потрібні, бо противник навіть цього не має. Супротивник навіть цього не має.

Але безпілотники-смертники або дрони-камікадзе створювалися ще 15 років тому в Ізраїлі. І те, що зараз Іран намагається впарити Росії, — це репліки тих же ізраїльських моделей, які знято з озброєння вже 10 років тому. Вони аж ніяк не змінюють ситуацію на фронті.

Наші з гордістю заявляють, що ми збили там чергову кількість безпілотних літальних апаратів російської армії. На моє запитання, чим ви їх збивали, відповідають: “Стінгером” збивали” (американський переносний зенітно-ракетний комплекс Stinger,— ред.) І тоді я запитую: “Вибачте, а яке співвідношення ефективності та доцільності збиття “Стінгером” такого безпілотника?”

Уявіть собі, що супротивник випускає проти нас хмару таких дешевих безпілотників, а ми розстрілюємо “Стінгери”, потім нам завдається удар. Чим ми прикриватимемося? Ніхто не знає.

Наприклад, сьогодні ми розуміємо, що противник не має жодних шансів протистояти ударам “Хаймарсів”. У них навіть теоретично немає такого озброєння, яке може протистояти “Хаймарсам”. І тут, хоч би як це смішно звучало, використання оперативно-тактичних ракет для противника було б перемогою, вірніше джекпотом, тому що вони знають, як з ними боротися. Тобто на сьогоднішньому етапі я не сильно переживав би, що американці поки що утримуються від передачі нам таких далекобійних ракет.

Тобто навіть тут, якщо ми говоримо про виробництво безпілотників в Україні, то чому б не розглянути питання створення великої кількості безпілотників короткого періоду життя, які сприятимуть масовому завданню ударів. Про цю концепцію у нас мало говорять, розглядаючи їх більше у традиційній сфері розвідки, удару тощо. Тут є в чому розвиватися, і чудово, що, починаючи з 2014 року, ми пішли саме цим шляхом, створюючи щось своє. Нехай не завжди виходить, бо все-таки це затратно. І це потребує інших і грошей, і ресурсів, і наукомістких виробництв. Проте ми нарощуємо таку базу. І в тій же сусідній з нами Румунії чи Угорщині навіть таких видів озброєння немає.

— Гвинтівки проти безпілотників — це наша розробка?

— Абсолютно. І тут ми знову ж таки входимо в кооперацію з нашими балтійськими друзями, які використовують, зокрема, ізраїльські технології. Наше завдання правильно інтегруватися у цьому світі озброєння та бойової техніки, і зайняти там свою певну нішу.

Наразі на фронті в Україні працюють 16 реактивних систем залпового вогню HIMARS різних типів. Найближчим часом їхня кількість може зрости до 25-30. Військовий експерт Олег Жданов в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA оцінив можливості української армії на випадок, якщо таких установок буде більше.

Читайте також: “Відбивачі” не врятують росіян від артсистем ЗСУ, а HIMARS недосяжні для “Смерчів” та “Ураганів” РФ: Мусієнко розповів про ситуацію на фронті

За допомогою систем реактивного залпового вогню HIMARS українські захисники знищують ворожі пункти управління та склади з боєприпасами. Це дозволило зменшити кількість обстрілів з боку російської армії. Про це в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA розповів заступник начальника Генштабу ЗСУ (2006-2010 рр.), генерал-лейтенант запасу Ігор Романенко.