Сьогодні о 08:37
Найближчими днями можуть відбутися прямі особисті переговори між адміністрацією США та представниками Ірану, спрямовані на остаточне узгодження умов довгострокового миру. Про це повідомила речниця Білого дому Керолайн Левітт.
Експерти зазначають, що поки в конфлікті між США та Іраном більше гучних заяв, ніж реальних переломних подій. Сторони продовжують рухатися до затяжного протистояння з елементами ескалації та переговорів. Ключовими точками залишаються контроль над Ормузькою протокою, ядерна програма Ірану та пошук балансу безпеки в регіоні.
Мирні переговори США та Ірану виходять на новий етап
За попередньою інформацією, зустріч представників Ірану та США може відбутися в Ісламабаді за посередництва Пакистану. Очікується участь представників Дональда Трампа — Стівена Віткоффа, Джареда Кушнера та віцепрезидента США Джей Ді Венса. Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер 8 квітня вирушив на Близький Схід, де проведе зустрічі з союзниками та обговорить подальші кроки щодо припинення вогню.
У межах візиту Стармер планує переговори з партнерами з країн Перської затоки та іншими регіональними лідерами.
“Я вітаю угоду про припинення вогню, яка принесе полегшення регіону і світу. Разом з нашими партнерами ми повинні зробити все можливе, щоб підтримати і зберегти це припинення вогню, перетворити його на довгострокову угоду і знову відкрити Ормузьку протоку”, — заявив Кір Стармер.
Європейські лідери також висловили підтримку перемир’ю. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц наголосив, що Берлін має намір тісно взаємодіяти із союзниками для повного припинення бойових дій. У Данії заявили, що відновлення вільного судноплавства в Ормузькій протоці допоможе уникнути серйозних наслідків для світової економіки.
У МЗС Норвегії закликали сторони до стриманості та продовження дипломатичного діалогу. Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що Париж очікує суворого дотримання режиму припинення вогню найближчими днями. Він також повідомив, що Франція спільно з партнерами працює над створенням оборонної морської місії для відновлення судноплавства в Ормузькій протоці. За його словами, саме переговори здатні забезпечити необхідні гарантії безпеки й стабільності в регіоні.
Президент Європейської Ради Антоніу Кошта також привітав домовленості та закликав усі сторони дотримуватися умов перемир’я. А глава європейської дипломатії Кая Каллас назвала угоду “кроком назад від краю прірви після кількох тижнів ескалації”.
Президент США Дональд Трамп, виступаючи 8 квітня через кілька годин після оголошення двотижневого перемир’я, повідомив про намір “тісно співпрацювати” з Іраном, де, за його словами, відбулася “дуже продуктивна зміна режиму”.
За словами Трампа, Іран не збагачуватиме уран, а США спільно з Тегераном забезпечать збереження вже наявних запасів, які він назвав “радіоактивним пилом” після бомбардувань. Також обговорюється можливе скасування мит і санкцій. За його словами, “багато з 15 пунктів мирного плану США вже узгоджені”.
Водночас Трамп попередив про можливі заходи проти країн, що постачають озброєння Ірану: щодо них можуть бути введені мита у розмірі 50%. Які саме держави маються на увазі, він не уточнив, однак раніше ЗМІ повідомляли про постачання безпілотників з Росії.
У своїх заявах Трамп не торкнувся питання Ормузької протоки, відкриття якої раніше вимагав від Ірану, погрожуючи ударами по ключовій інфраструктурі країни.
Ормузька протока і дипломатія: як розвивається діалог США та Ірану — оцінки експертів
Чи зможуть США та Іран перейти від гучних заяв до реальних домовленостей? Стануть прямі переговори початком довгострокового миру чи лише новою фазою конфлікту? Чи вдасться Дональду Трампу досягти політичної перемоги без затяжної війни? Чи готовий Іран піти на поступки щодо ядерної програми та контролю над ресурсами? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Михайло Подоляк, радник Офісу президента України;
- Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства;
- В’ячеслав Ліхачов, сходознавець.
МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Без правильних висновків із цієї війни нічого не буде
— Будь-яке перемир’я, будь-яка деескалація, звичайно, має оцінюватися позитивно. Я, чесно кажучи, навіть не уявляю, про яку перемогу говорить Іран. Зрозуміло, знищено все керівництво КВІР, знищено практично все керівництво Вищої духовної ради.
Вони стоять біля розбитого корита, їм потрібно відновлювати можливості своєї держави, своєї країни. І, відповідно, без якихось правильних висновків із цієї війни нічого не буде. Що таке правильні висновки? Я сподіваюся, що протягом цих двох тижнів про ці правильні висновки і Сполучені Штати, і Ізраїль дуже чітко за столом переговорів пояснять. Так само, як і країни регіону, пояснять, що таке спільна безпека, чому необхідно дотримуватися тих самих правил.
Деескалація — це, звичайно, дуже добре. І якщо все ж таки буде розблокована Ормузька протока, то це матиме не одразу, але поступово накопичуваний, максимально позитивний ефект. Тому що це відображатиметься, по-перше, на страху Ірану повернутися в ескалаційний стан. По-друге, це позитивно впливатиме на глобальні енергоринки.
Відповідно, всі ці надії на вікно можливостей, на затяжний конфлікт на Близькому Сході, які живили в Росії, і надія на те, що ціна бареля нафти, навіть марки Urals, буде високою, і вони отримуватимуть додаткові доходи, — усе це опиняється під питанням.
Для Сполучених Штатів репутаційно вкрай важливо зробити висновки з цієї війни на Близькому Сході — з того, як потрібно поводитися з партнерами. Те, що з ними потрібно розмовляти. Партнери тоді активно братимуть участь у будь-яких спільних діях.
Сполученим Штатам потрібно зробити висновок і про ту роль, яку намагалася відігравати Україна. Ось ці всі візити на Близький Схід, консультації, готовність надати і американським колегам, і країнам регіону інструменти, готові рішення, як протистояти технологіям масованих ракетно-дронових ударів, розроблених у Росії, випробуваних на території України та переданих Ірану.
Готовність відправляти конкретні групи експертів для того, щоб провести відповідні експертизи, внести корективи в те, як потрібно забезпечувати оборону. Це максимально позитивно оцінили потенційно великі інвестиційні партнери на Близькому Сході.
Суб’єктність України на іншому рівні буде правильно оцінена і адміністрацією Трампа, і представниками республіканського Конгресу, і Республіканської партії, і Демократичної, та й виборцями Сполучених Штатів.
Крім того, змінилося ставлення до Росії і до України на Близькому Сході. Якщо раніше там було негативно-нейтральне ставлення до нас і позитивно-нейтральне ставлення до Росії, то зараз це кардинально змінилося. Тому що Росія активно підтримувала Іран, уточнювала ті цілі, які Іран має знищувати в країнах регіону, куди має завдавати ударів, щоб було більше руйнувань, більше жертв, більше страждань. Надавала Ірану розвіддані, надавала ті чи інші технічні рішення, зокрема вдосконалені “Шахеди”. До Росії тепер ставитимуться інакше.
І на внутрішньому ринку Сполучених Штатів до Росії ставитимуться відповідним чином, бо додаткові ризики для громадян США, додаткова ескалація, потенційне падіння американської репутації та особистої репутації Трампа — за всім цим стояла Росія, вона була в цьому вкрай зацікавлена.
ВІТАЛІЙ КУЛИК: Якщо Іран продовжує контролювати протоку, це поразка, а не успіх
— Головна мета Трампа — розблокувати Ормузьку протоку, щоб була свобода судноплавства в Перській затоці. І це важлива мета, яка потрібна і партнерам, і самим Сполученим Штатам.
Без розблокування Ормузької протоки говорити про завершення військової місії в Ірані не має сенсу.
Так, Трамп говорить, що це не їхня робота, це має бути завдання для великої коаліції, там мають бути європейці, там мають бути інші країни, які отримують нафту безпосередньо з Перської затоки. Але, з іншого боку, це певною мірою лукавство, бо саме Ормузька протока є головним епіцентром усієї історії з військовою операцією.
Окрім ядерної програми, це головна мета всієї історії військової операції проти Ірану — отримати доступ до нафтових ресурсів. Якщо Іран продовжує їх контролювати, то це поразка, а не успіх військової операції.
Відповідно, Сполучені Штати і надалі тиснутимуть на Іран, зокрема військовими способами, завдаючи ударів. Те, що Трамп обіцяє знищити країну, навряд чи вдасться. Іран — це не маленька країна, це країна з 90-мільйонним населенням, із розтягнутою інфраструктурою та ешелонованою обороною, тому за одну ніч знищити її не вдасться. Але, найімовірніше, частка правди є в заяві Трампа про те, що вони завдаватимуть ударів по критичній інфраструктурі.
Це можуть бути енергооб’єкти, ще не знищена портова інфраструктура, критичні підприємства індустрії, металургії, хімічної промисловості. Це може бути інфраструктура постачання, газопроводи, водопроводи, це можуть бути опріснювальні заводи на території самого Ірану.
Відповідно, війна затягується ще на невизначений час. Хтось каже, що це місяці, хтось каже, що це тижні, але поки не буде досягнута якась точка, яка містила певний варіант балансу, що має підстави для безпеки країн регіону, свободи Ормузької протоки та розв’язання питання ядерної програми Ірану, — до цього моменту говорити про завершення конфлікту рано.
Це ті цілі, яких прагне досягти Трамп і хоче отримати в підсумку в мирній угоді, яку буде просувати або спробує якимось чином вибити з Ірану.
У Пакистану виходить вибудувати певний модус довіри з Іраном, Пакистан діє спільно з китайською стороною у просуванні посередницької місії, тому, найімовірніше, буде ще якась друга, третя ітерація переговорного процесу, за якої Пакистан намагатиметься медіювати переговори між Сполученими Штатами та Іраном.
Найімовірніше, буде кілька точок загострення, ескалації у зв’язку із завданням ударів або відповідями Ірану на ці удари, а після цього знову буде ітерація переговорів.
Затягувати всю цю історію не в інтересах насамперед Заходу, але Іран має мету, щоб ця історія затягнулася. Власне, це, звичайно, ризики для військово-політичного керівництва: перебувати на посадах в Ірані небезпечно для життя. Ми бачимо, як дуже швидко змінюються прізвища та імена керівників відомств, департаментів і військової інфраструктури Ірану.
Але, з іншого боку, втягування Сполучених Штатів у довготривалу війну — це теж форма тиску, тому що Трамп готується до проміжних виборів, і йому потрібна перемога, хоча б декларативна. А для того, щоб її оголосити, цю перемогу, необхідна певна переговорна позиція, яку можна продати хоча б як елемент успіху. А для цього потрібен час, оскільки поки що немає готовності Ірану до таких переговорів або такої позиції.
Іран затягуватиме процес, втягуватиме Сполучені Штати в постійну військову присутність, у додаткові жертви, які конвертуватимуться в поразку Трампа на виборах і, відповідно, у зміни геополітичної ситуації.
А для Трампа важливо, щоб Америка не залишилася єдиним гравцем, який забезпечує безпеку в регіоні. Трамп розуміє, що в разі заяви про перемогу йому, найімовірніше, необхідно буде знизити військову присутність у Перській затоці, але повністю піти не вдасться.
Для того, щоб показати, що це тепер не лише його відповідальність, необхідне формування ширшої рамки, тобто залучення до військової стабілізаційної місії післявоєнного врегулювання також і інших країн, які б забезпечували фізичну безпеку Ормузької протоки. Це можуть бути європейські країни.
Наприклад, те, що європейці зробили спільну місію з боротьби з хуситськими атаками в Червоному морі, може бути використано як продовження для забезпечення безпеки в Ормузькій протоці. Але цього недостатньо. Відповідно, потрібна ще підтримка і Китаю, і Індії, і Австралії, і інших країн, які, як то кажуть, “годуються” від Перської затоки.
Потрібна ширша коаліція. А поки що з Трампом не хочуть мати справи, побоюючись, що він просто використає своїх союзників для якихось своїх цілей, а потім кине їх і не виконає зобов’язань. Це ускладнює йому роботу з конструювання такої коаліції.
З іншого боку, удари Ірану по тих же Об’єднаних Арабських Еміратах, по Саудівській Аравії вказують на те, що для цих країн створюється дефіцит безпеки. Вони вже не так довіряють Сполученим Штатам, як гаранту цієї безпеки, шукають інші можливості і, зокрема, звертаються по допомогу до України.
Ми бачимо, як змінюється ставлення до Києва в країнах Перської затоки. Також там розуміють, що необхідно виходити на певну систему балансів, за якої Іран не був би такою загрозою, що домінує в регіоні.
Щоб знизити ці ризики, необхідно, щоб військова інфраструктура Ірану була максимально зруйнована. З одного боку, країни Затоки на словах виступають за мир, а з іншого — підштовхують Ізраїль і Сполучені Штати до продовження бойових дій з максимальним збитком для військової та економічної інфраструктури Ірану.
Я б сказав, що ми десь на середині війни, але в досягненні відчутних результатів зберігається поліваріативність. З одного боку, у Трампа може вийти, а з іншого боку, все вказує на те, що ресурсів, які є у Трампа для військових дій щодо Ірану, недостатньо без розгортання наземної операції, а на наземну операцію він піти не може.
А створити інсургентів, які мали б реальні шанси скинути режим в Ірані, теж немає потенціалу. Виникає такий глухий кут, за якого кінцевий результат розмивається, і чітко спрогнозувати, як закінчиться війна в Ірані, досить складно. Це ворожіння на кавовій гущі.
Ізраїль і США знищують вище політичне і військове керівництво Ірану. Регулярно, щодня ми бачимо, що вбивають одного або двох керівників певних відомств або напрямів.
Це силові варіанти, але руйнування інфраструктури — це силовий варіант, удари по енергооб’єктах — це силовий варіант. У відповідь Іран також використовує силу. Тобто поки що сила якраз і використовується, максимально використовується.
Питання в тому, чи буде подальше підвищення ескалації, тобто чи буде використовуватися інша сила, наприклад килимові бомбардування, завдання ядерного удару, удари по критичній інфраструктурі та цивільних об’єктах.
І багато експертів, зокрема китайських, допускають подібну ескалацію, що сторони можуть піти на підвищення ризиків, наприклад, на потужніші удари. Але це означає, що буде і відповідь. Тобто це гра не в одні ворота, це не означає, що Ізраїль і Сполучені Штати вдарять по Ірану, Тегеран зламається і після цього настане мир.
Ні, Іран відповість, до того ж відповість досить сильно, і питання стоїть у тому, по кому він завдаватиме ударів. До Америки далеко, а головними цілями будуть країни Перської затоки, тому що логіка Ірану полягає в тому, що якщо ви надаєте свій повітряний простір для американців і для ізраїльтян, ви є частиною агресії. І, відповідно, битимуть по тій же Саудівській Аравії, Кувейту, Об’єднаних Арабських Еміратах, по їхніх нафтових родовищах, по енергетичній інфраструктурі, по заводах СПГ у тому ж Катарі або в Бахрейні.
Відповідно, тоді це колапс світової енергетики, це величезні проблеми і років п’ять на відновлення хоча б якоїсь роботи нафтової індустрії в регіоні, якщо Ірану відповідатимуть саме так, а не деескалюватимуть.
Сполучені Штати не можуть не ескалювати, бо тоді вони не отримують результат. Тому складається патова ситуація.
Був певний, хоча й обережний, оптимізм щодо того, що Китай входить як активний перемовник разом із Пакистаном, але досі сторони не готові до такого розвороту. І, найімовірніше, ми справді будемо свідками підвищення градуса, а після цього — повернення до переговорів.
В’ЯЕСЛАВ ЛІХАЧОВ: Іран стоятиме на своєму незалежно від сили ударів
— Поки що сиплються переважно не події. Поки що сиплються переважно гучні заяви.
Зрозуміло, всі ми розуміємо, що розповіді про те, ніби цивілізація припинить своє існування, абсолютно позбавлені будь-якого сенсу. Розповіді про те, що цивілізація припинить своє існування, які чергуються з твердженнями про те, що в Ірані повністю змінився режим і прийшли менш радикальні і більш розумні люди, — це не лише дві тези, які суперечать одна одній, але й тези, що демонструють дещо уявний характер реальності, в якій перебуває їх автор. Тому коментувати тут щось складно.
Безумовно, для того, щоб мати можливість, зберігши обличчя, вийти з цієї кампанії, Трамп потребує яскравого завершального акорду. Яким він буде, ми побачимо. Навряд чи він буде саме таким, яким Трамп описує його останні кілька днів. Це було б надто прямолінійно.
Є певне відчуття, що заяви Трампа мали на меті завуалювати щось інше, якийсь інший намір. Але шоумен, який став президентом, продовжує створювати інтригу і змушувати всіх перебувати в очікуванні та гадати. Мені, чесно кажучи, видається малозмістовним заняттям намагатися вгадати, що ж він насправді має на увазі.
Трамп часто говорить речі, які суперечать тому, що він говорив до цього. Він говорить, що Ормузька протока йому не важлива, Америка не залежить від нафти і газу з Перської затоки, що нехай Ормузьку протоку розблокують ті, кому вона потрібна. І він же ставить умову розблокування Ормузької протоки основною умовою для угоди про припинення вогню.
Трамп говорив, що вже нічого не важливо, ядерної програми немає, вона зупинена, і в Ірану ніколи не буде ядерної бомби. І він же говорить, що ядерна зброя — це те, через що почалася ця війна, це головне завдання, яке вона переслідує, — запобігти отриманню Іраном ядерної зброї. Те саме і зі зміною режиму, і з деякими іншими речами.
Що стосується позиції Ірану, то вона більш послідовна, бо Іран із самого початку не йшов на жодні компроміси. І загалом він і не хотів переговорів, не йшов на переговори. Посередники намагалися посадити за стіл переговорів американців і іранців: Пакистан, Туреччина, Єгипет, Саудівська Аравія. Іранці спочатку виставили список вимог, який згодом лише збільшили.
Він полягає в тому, що бойові дії мають бути припинені. Не тимчасове припинення вогню, а повне припинення війни з гарантією її невідновлення, зокрема припинення бойових дій Ізраїлю щодо “Хезболли”. Ну і далі — вимоги, які Іран висував до Сполучених Штатів, а не навпаки.
Зрозуміло, ця іранська ініціатива також не мала шансів бути підтриманою Сполученими Штатами. Тобто, власне, це були такі дивні переговори. Сторони виставили одна одній те, що вони хотіли б, щоб інша сторона зробила, оскільки ні в однієї, ні в іншої сторони не було жодного бажання йти назустріч партнерам по переговорах. Жодних переговорів не відбулося через повну відсутність перетину цих вимог. Якоїсь спільної основи у сторін, що ведуть переговори, не було.
І Іран, безумовно, буде, незалежно від поведінки США і того, як довго вони братимуть участь у цих ударах по території Ірану, якими б сильними ці удари не були, стояти на своєму. Тобто він продовжуватиме обстрілювати сусідів. Він контролюватиме Ормузьку протоку. Найімовірніше, Ормузьку протоку він контролюватиме і після того, як бойові дії завершаться.
Надалі, маніпулюючи режимом проходу танкерів через протоку за гроші, залежно від політичної позиції тієї чи іншої країни, як ми бачимо зараз, як він маніпулює Францією, наприклад, це досить очевидно.
Ісламська Республіка розсмакувала, відчула силу цього інструменту і випускати його з рук більше не буде. Тим паче, що це практично єдиний інструмент.
Що стосується можливого посилення ударів по перських арабських монархіях Перської затоки, то, якщо відбудеться посилення ударів по території Ірану, цього цілком можна очікувати. Це якраз другий за силою аргумент Ірану, який він використовує. І на кожне підвищення ставок щодо нього він готовий підвищувати ставки щодо сусідів.
Це, звичайно, також специфічний спосіб непрямого тиску на Сполучені Штати, бо по США Іран вдарити не може. Він б’є по тих, хто трапляється під руку, по тих, хто менший і слабший. Водночас Сполученим Штатам від цього не боляче.
Це досить дивна війна. Але відповідь, безумовно, так: Іран посилюватиме свої удари по цивільній інфраструктурі арабських монархій Перської затоки, можливо, по інфраструктурі, критично важливій для життєзабезпечення цивільного населення, включно не лише з електропостачанням, а й іншими станціями, які забезпечують питною водою мільйони, десятки мільйонів людей у регіоні.
Усього цього очікувати можна. Можна очікувати руйнування мосту, єдиного мосту, який з’єднує Бахрейн із Саудівською Аравією, наприклад, або якихось інших атак. Я не впевнений, що прямо зруйнувати міст Іран у змозі. Це ізраїльтяни з американцями легко можуть руйнувати інфраструктуру, бо скидають на неї важкі бомби. Іран може атакувати лише ракетами, не дуже точними і не дуже потужними. Але спробувати щось таке зробити вони, безумовно, можуть. Або атакувати нафтопереробку, газову галузь, газовидобуток. Це все, безумовно, Іран може робити і точно буде робити, якщо Трамп, як збирається, буде “валити на Іран пекло”.
Читайте також: Куди рухається конфлікт США та Ірану: ключові сценарії в оцінках експертів
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
