Вчора о 22:44
Росія передала Україні ультиматум: вивести війська з Донбасу протягом двох місяців або зіткнутися з подальшим наступом. У Києві вважають такі вимоги частиною тиску Москви на тлі політичних процесів у США та відкидають можливість поступок.
Президент Володимир Зеленський наголошує, що реальні цілі Кремля виходять далеко за межі Донбасу. У Євросоюзі попереджають: будь-які територіальні поступки агресору приведуть не до миру, а до нової ескалації та повторення злочинів армії РФ.
Ультиматум РФ
Росія через американських посередників передала Києву ультиматум. Так, в України нібито є два місяці, щоб вивести війська з Донбасу, інакше Москва захопить регіон, а умови переговорів стануть жорсткішими. Про це заявив президент Володимир Зеленський.
“Сьогодні Росія чинить тиск на США, бо наближаються, як їх називають в Америці, проміжні вибори. Зрозуміло, що Сполученим Штатам потрібно робити різні кроки у внутрішній політиці та зовнішній. Так, ми дуже сподіваємося, що у переговорній гілці все ж повернемо це питання”, — сказав Зеленський.
Подібні ультиматуми ставлять під сумнів реальні цілі Москви, оскільки одночасно з ними звучать загрози подальшого просування російської армії. Якщо ціль Росії виключно Донбас, то навіщо в Кремлі говорять, що підуть далі? Тобто питання все ж не лише у Донбасі, констатував президент Зеленський.
Російській армії не вдалося окупувати всю Донецьку область за чотири роки — не вдасться і за два місяці. Країні-агресору вже елементарно не вистачає ресурсів, насамперед живої сили. З 1 січня по 26 березня 2026 року російська армія втратила 89 тис. солдатів убитими та пораненими, а це більше, ніж Москва встигла поставити під рушницю за цей період. Шантаж Кремля свідчить про одне: щоб досягти реального миру, потрібно посилити тиск на Москву.
Події чотирирічної давнини у Бучі Київської області — це головна відповідь тим, хто пропонує просто віддати агресору українські території, заявила глава дипломатії Євросоюзу Кая Каллас. За її словами, Брюссель постійно нагадує Вашингтону про злочини Росії на окупованих територіях України, щоб Сполучені Штати тиснули на Москву, а не на Київ.
“Ми порушували ці питання, і вони кажуть, що виступають посередниками. Безумовно, ми розуміємо, що російські вимоги необґрунтовані, тому принаймні ми обрали підхід, за якого не потрапляємо в пастки якихось їхніх вимог. Тому що ми весь час пам’ятаємо, що Росія почала цю війну. Якщо росіяни будуть якось винагороджені за це, то ми побачимо більше такого. І історія повна цього. Я маю на увазі, що за останні 100 років Росія напала щонайменше на 19 держав, на деякі по три-чотири рази. І жодна з цих країн ніколи не нападала на РФ”, — заявила Кая Каллас.
За її словами, припинення вогню шляхом територій призведе не до миру, а до нових злочинів і ескалації.
“Є один агресор і одна жертва. Звичайно, якби жертва здалася, ви б отримали швидку угоду. Але це не тривалий мир, бо апетит агресора лише зростатиме. І Донбас — не кінцева мета, якщо Росія отримає його так легко. Я маю на увазі, що вони не змогли завоювати його за 12 років. А тепер сподіваються, що він буде переданий за столом переговорів”, — сказала Каллас.
Раніше в інтерв’ю Reuters президент України заявив, що Вашингтон готовий остаточно погодити гарантії безпеки, як тільки Київ прийме рішення вивести свої війська з території Донецької області. У Білому домі не ставили жодних ультиматумів Києву щодо здачі територій, заперечив на це держсекретар США Марко Рубіо. Україна сама визначає дії у питанні своїх територій, заявив він. За словами американського чиновника, йшлося про те, що гарантії безпеки не наберуть чинності доти, поки не закінчиться війна.
“Ми розповіли українській стороні, на чому наполягають росіяни. Ми не виступаємо за це. Вибір за ними. Не нам приймати рішення за них. Ми ніколи не говорили їм, що вони повинні прийняти це або відмовитися”, — заявив Рубіо.
Російський ультиматум в оцінці експертів
Що стоїть за ультиматумом РФ щодо Донецької області? Чому Кремль передає свої вимоги через американських посередників? Яка роль США у цьому процесі? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Михайло Подоляк, радник Офісу президента України;
- Артем Бронжуков, політолог-міжнародник;
- Олексій Буряченко, професор КАІ, президент “Міжнародного інституту дослідження безпеки”;
- Ігор Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”;
- Ігор Чаленко, політолог, голова Центру аналізу та стратегій.
МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: З РФ потрібно працювати через жорстке примушення
— РФ неодноразово повторювала свою вимогу про вихід ЗСУ з території Донбасу, проте ці території не є ціллю Москви у війні проти України. Донбас ніколи не був причиною війни. Це все вигадка та фейкова конструкція. Ми це чули не один раз: і на перших переговорах у Білорусі, і в Туреччині, і на всіх інших переговорах.
Кремль весь час каже, мовляв, якщо ви нам зараз не віддасте території, то завтра все буде гірше. Але Росія знаходиться там, де і була.
Як заявив президент України Володимир Зеленський, РФ переконує США у можливості захопити Донбас за два місяці й заявляє, що у Києва нібито є цей час для виходу з регіону, після чого війна, за їхніми твердженнями, може завершитися.
Президент сказав, дуже здивований тим, що Росія озвучує такий ультиматум у двосторонньому форматі переговорів зі Сполученими Штатами. Він здивований тим, як можна в це вірити. Адже важливо знати, що реально відбувається в активній фазі війни по лінії бойового зіткнення, що відбувається з погляду ресурсності Росії, що відбувається з ударами по енергетиці РФ. І тільки після цього вже можна говорити про те, що хтось може виставляти ультиматум чи ні.
Україна оперує конкретикою і фактами під час переговорного процесу, показує в онлайн-форматі, де, що і як відбувається.
Росія у своїй манері шовіністичної пропаганди каже США: якщо Україна не виконає вимоги, то її потрібно змусити. Тобто в Кремлі публічно говорять, що нібито вони домовилися про “дух Анкориджа” і тепер Україна має віддати території, бо армія РФ своїми бойовими діями нічого не може досягти. Уже саме по собі таке формулювання питання — це нонсенс.
Україна поки не може звільнити свої окуповані території військовим шляхом, бо це питання ціни життів, але ніхто не віддаватиме Росії території.
Як тільки ви погодитеся на поступку, Росія вже завтра скаже, що нібито у нас є реалії на землі, під якими вона розуміє зовсім інше. Росіяни вже заявляють у різних інтерв’ю, що вони провели міфічні референдуми, так само як у Криму, на території Запорізької та Херсонської областей. Вони скажуть: віддайте і ці території, бо ми їх вважаємо своїми. Це нескінченні процеси, а потім з’явиться Одеська, Миколаївська та інша область. Це все абсолютно зрозуміло, чітко зафіксовано і в діях, і в риториці РФ.
Зараз потрібно довести неспроможність будь-якої публічної позиції Росії. З Кремлем потрібно працювати у переговорному процесі через жорстке примушення — це збільшення ударів України по інфраструктурі РФ і збільшення економічного тиску.
АРТЕМ БРОНЖУКОВ: Путін намагається через США тиснути на Україну
— Ми всі розуміємо, що ситуація давно знаходиться у фазі війни на виснаження. Очевидно, що Путін, бачачи недостатню кількість ресурсів у себе, розраховує, що ресурси також стрімко закінчаться і в України. І для цього він інвестує дуже багато власних зусиль.
Наприклад, він інвестує у те, щоб блокувати через Угорщину передачу Україні кредиту на 90 млрд євро. Плюс Путін бачить нестабільність і хаос у світовій політиці, викликані необдуманими діями Дональда Трампа на Близькому Сході, що в короткостроковій перспективі дозволило йому заробити непогані гроші.
Але після цього санкції ввела вже Україна — ударами по портах у Ленінградській області, значно скоротивши російський експорт енергоресурсів.
Загалом Путін намагається грати у таку “гру на нервах” і нав’язати свій наратив. Насамперед — американцям, бо він бачить слабкість в очах Дональда Трампа, який у багатьох питаннях не готовий до жорстких дій щодо РФ, а навпаки, намагається з Путіним загравати, частково повертаючи його у публічну політику.
Виходячи з такої дислокації сил, Путін відчуває, що завдяки тиску США саме на Україну йому вдасться досягти тих цілей, які він собі намалював.
Задача Києва і європейців значною мірою спочатку полягала у тому, щоб повернути Трампа до реальності. Це не вдалося. Сьогодні ж основна задача — сформулювати достатньо сильну коаліцію на Європейському континенті, яка могла б поставити Путіна на місце. Проте через нерішучість Брюсселя та окремих європейських держав цей пазл поки що не зібрався на 100%.
Очевидно, що розраховувати на якийсь результат у межах переговорної гілки на сьогодні доволі складно.
Україна неодноразово заявляла, що Донбас не є предметом торгу. На цьому — крапка.
Очевидно, що росіяни намагаються “роздувати щоки” — вони загалом чемпіони світу у цьому змаганні, намагаючись накачати власний авторитет, якусь уявну міць, і таким чином просувати свої інтереси.
Віри в слова росіян про те, що за умови виходу ЗСУ з Донбасу війна закінчиться, просто не існує. У нас є негативний досвід 2014 року і Криму, є досвід так званих “ДНР” і “ЛНР”. Путін зупиняється виключно там, де його зупиняють грубою силою. І Україна цей урок вивчила, мабуть, краще за всіх у світі. Тому на жодні маніпуляції з боку Кремля ми не поведемося.
Глава Білого дому Дональд Трамп керується бажанням досягти миру за будь-яку ціну, а не справедливого миру. І в якомусь його спотвореному уявленні існує Путін, який нібито домовляється. Це кардинально відрізняється від реальності та від конкретного російського диктатора.
Через недостатню монолітність у таборі наших західних союзників виникає ситуація, у якій Росія має ресурси, щоб не сідати за стіл переговорів прямо зараз і не говорити про щось адекватне.
Авантюра Трампа на Близькому Сході розв’язала Путіну руки, і ми повернулися до тієї точки, де Росія знову торгується і намагається проштовхнути свою позицію.
ОЛЕКСІЙ БУРЯЧЕНКО: Кремль намагається легітимізувати нереалістичні умови миру
— Росія використовує різні види саботажу. Він може бути відвертим, як зараз, якщо говорити про дипломатичну гілку, але може бути й більш завуальованим — коли вони ніби намагаються імітувати переговорний процес: відправляють якісь делегації, удають, що про щось говорять з американцями.
Зараз перша причина так званої дипломатичної паузи — це, безумовно, сама Росія. Але також вплинули й події на Близькому Сході, бо вони перемикнули фокус США передусім на той регіон. Це теж реальність. Друге питання — чому на це не реагують Штати? Відповідь досить проста: у поточній конфігурації Путін виконує корисну функцію для Трампа.
У Трампа з Путіним був телефонний дзвінок, і в межах цих контактів вони, по суті, вийшли на бажаний результат — відновлення двосторонніх відносин між Росією та США. До Штатів регулярно літає спецпредставник Путіна, йдуть прямі контакти з представниками Білого дому. Навіть недавно парламентська делегація РФ уперше за 25 років відвідала Капітолій, де їм провели екскурсію, до того ж як конгресмени-демократи, так і республіканці. І це в той час, коли йдеться про відвертих пропагандистів та людей, за якими, по-хорошому, мав би прийти військовий трибунал.
США зараз, по суті, формулюють політику пом’якшення ставлення до РФ. Кремль активно цим користується: наповнює бюджет нафтовими доларами, продає більше, ніж раніше, і за вищою ціною. І тим самим намагається посилити свої позиції. Ми вже навіть бачимо, наскільки активно росіяни починають готуватися до можливої військової кампанії щодо країн Балтії.
Але поки не будуть зрозумілі контури виходу США з конфлікту на Близькому Сході, поки лихоманить світові енергетичні ринки, на жаль, немає сигналів, що Трамп готовий відновити жорсткі санкції проти Росії й реально вплинути на переговорний процес через тиск на державу-агресора, а не на Україну.
Зараз саме Україна зацікавлена у переговорах і ми про це постійно говоримо. Навіть ініціатива президента України Володимира Зеленського щодо пасхального перемир’я, яку він намагається просувати через комунікацію з американськими партнерами, це підтверджує.
Ми демонструємо прихильність дипломатичному врегулюванню: говоримо про зустріч на рівні лідерів, яка має дати серйозний поштовх переговорному процесу, говоримо про перемир’я, про стримування агресора. Російська Федерація все це ігнорує і не налаштована ні на що, окрім озвучених раніше умов. Передусім вони хочуть без бою отримати повний контроль над територіями Донецької та Луганської областей.
Росія використовує класичну маніпуляцію, яка оформилася ще після зустрічі Трампа і Путіна в Анкориджі. Тоді загальна переговорна стратегія України та Європи за активної участі США полягала у поступовому русі до миру: спочатку всеосяжне перемир’я, потім переговори про конфігурацію майбутнього мирного договору.
Росіяни провели серйозну роботу з Трампом, ймовірніше — через його спецпредставників. Після так званого “духу Анкориджа” глава Білого дому почав говорити протилежні речі — по суті, мовою Москви: не перемир’я, а одразу мир. Цю маніпуляцію росіяни використовують і зараз.
Вони не розшифровують головне: у їхньому розумінні “мир” — це капітуляція України.
Вони продають цей політичний результат Трампу та його команді як єдиний можливий спосіб завершення війни. У цьому суть: РФ завжди маніпулювала — це її основа. Кремль виставляє абсолютно нереалістичні умови, а потім через пропаганду та ЗМІ намагається їх легітимізувати і як можна довше утримувати паузу.
ІГОР ПОПОВ: Присутність ЗСУ на Донбасі — запорука можливого сталого миру
— Історія з дедлайнами виставляє американську адміністрацію не в найкращому світлі. Бо вже понад рік президент США Дональд Трамп при владі, і весь цей час або на особистих переговорах, або через закриті канали російське керівництво дає обіцянки: то взяти весь Донбас, то захопити окреме місто. Але всі ці дедлайни врешті-решт провалюються.
Зі свого боку адміністрація Трампа вже надала російській владі всі можливі паси, проте це не приносить відчутних військових результатів. І виникає питання: можливо, перспектива спільного бізнесу та отримання надприбутків для компаній, близьких до американської адміністрації, починає переважати над провалами військових прогнозів, від яких має залежати запуск економічних проєктів.
Навіть у минулі роки вдавалося домовлятися про обмежені пасхальні перемир’я. Це не лише данина важливому православному святу, щоб люди могли відвідати служби без загроз тривог та евакуацій, а й можливість передиху на фронті: провести ротацію, евакуювати поранених, вирішити завдання, які значно легше вирішуються навіть у межах короткострокового перемир’я.
Зі сторони Росії, за неофіційною інформацією, звучали пропозиції про “обмежене перемир’я” — наприклад, не завдавати ударів по їхній нафтопереробці та експорту нафти, але без припинення вогню в інших сферах. Україна ж пропонує повне, всеосяжне перемир’я — це відкрита та публічна позиція.
Варто окремо пояснити, чому Україна відмовляється виводити війська з Донбасу. Це не лише питання символізму чи абстрактної справедливості, хоча й це важливо, особливо щодо тих, хто вже 12 років захищає цю землю та зазнає втрат.
Україна заплатила дуже високу ціну за те, що російські війська за ці роки так і не змогли повністю окупувати ключові міста, передусім агломерацію Краматорськ — Слов’янськ.
А є й суто практичний аргумент, який Україна намагається донести до західних партнерів, передусім до США. Якщо ми говоримо про стабільний і міцний мир, бойові дії мають бути зупинені по нинішній лінії фронту. Бо ця агломерація — не лише укріплений район, а й панівні висоти.
Якщо висоти залишаються під контролем України — мир буде більш стійким. Якщо ж туди зайдуть російські війська — це створює постійну загрозу нової війни.
Це, на мою думку, ключовий аргумент на користь підтримки української позиції: фіксувати ситуацію по лінії бойового розмежування, з мінімальними коригуваннями — так, щоб цю лінію було легше контролювати.
Для реального посилення позицій України зараз потрібні конкретні рішення:
- фінансова підтримка обсягом 100 млрд доларів;
- ясність щодо процесу вступу України до ЄС — якщо не точна дата, то хоча б чітка дорожня карта;
- прийняття 20-го пакету санкцій, про який, здається, поступово почали забувати.
Ці рішення — це не просто політика. Це інструменти посилення переговорної позиції України, щоб у підсумку досягти справедливого та сталого миру.
ІГОР ЧАЛЕНКО: Армія РФ здійснює злочини проти мирних жителів на окупованих територіях
— Збільшення тиску на агресора — це єдиний можливий і правильний шлях у нинішній ситуації. Зрозуміло, що зараз виникає небезпечна ситуація, коли від України вимагають піти й фактично залишити близько 200 тис. сімей, які проживають на п’ятій частині Донецької області.
У нас ще надто свіжі спогади про те, що відбувалося, наприклад, на півночі Київської області в Бучі чотири роки тому. І не лише там. Можна згадати Ізюм, можна згадати правобережжя Херсонської області. Усі випадки, де ступала нога окупанта, ми, на жаль, бачили однакову картину. Що довше російські війська перебувають на території, то тяжчі злочини вони чинять.
Навіть недавні приклади — район Покровська. Коли туди заходили російські сили, майже одразу фіксувалися злочини проти мирного населення. До того ж навіть проти тих людей, які, скажімо, не проявляли явного негативного ставлення до окупантів.
Коли у США говорять про територіальне питання, створюється враження, що йдеться про якісь “акри землі”, які можна просто обміняти як монету. Але це не так. Це питання доль сотень тисяч людей, питання історії, коріння, ідентичності.
Цю позицію треба доносити до наших західних партнерів, зокрема до американських.
Читайте також: 4 роки після звірств росіян у Київській області: правозахисники розповіли, як Україна продовжує домагатися справедливого покарання
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
