Сьогодні о 11:16
Чотири роки тому, 31 березня 2022 року, Збройні сили України (ЗСУ) звільнили від російської окупації Ірпінь, Гостомель і Бучу. Після деокупації цих міст про злочини загарбників проти мирного населення України дізнався весь світ.
На території Київської області правоохоронці виявили 1 590 тіл загиблих. Більшість — цивільні, яких замучили й вбили російські окупанти.
Памʼять про трагедію у Київській області
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга разом із верховною представницею з питань закордонних справ і політики безпеки ЄС Каєю Каллас, комісаром ЄС з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом, а також міністрами закордонних справ країн Євросоюзу 31 березня відвідали Бучу в Київській області.
Під час спілкування з пресою Андрій Сибіга акцентував, що Буча є символом російських злочинів, скоєних на території України. Водночас рівно чотири роки тому саме з Бучі розпочалося звільнення окупованих Росією територій Київської області, тому це місто також є символом української стійкості та героїзму.
“Напевно, як ніде більше, у Бучі ми відчуваємо, що майбутнє Європи, безпека Європи вирішуються саме тут — в Україні”, — додав глава МЗС.
Верховна представниця ЄС Кая Каллас підтвердила, що Європейський Союз продовжить всебічну підтримку України — як військову, так і економічну, і політичну. Четверта річниця трагедії в Бучі, переконана вона, стає не лише днем памʼяті про жертв, а й важливим політичним сигналом для всієї Європи: злочини армії РФ не можуть бути забуті або залишені без відповіді.
“Приємно перебувати в Києві разом із міністрами закордонних справ європейських країн. Кожен візит — це потужне нагадування про мужність і стійкість України. Європа на вашому боці. Ми продовжимо надавати військову, фінансову, енергетичну і гуманітарну підтримку. І ми зробимо все можливе, щоб забезпечити повну відповідальність за злочини Росії”, — заявила Каллас.
Своєю чергою міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна наголосив: навіть через роки світ не має права забувати про те, що сталося.
За його словами, памʼять про трагедію безпосередньо повʼязана з необхідністю продовжувати підтримку України в її боротьбі за свободу і суверенітет.
Таким чином, Буча залишається не лише свідченням злочинів, а й аргументом на користь посилення міжнародної підтримки України та тиску на Росію, щоб домогтися справедливості й не допустити повторення подібних трагедій.
Гостомель одним з перших взяв на себе удар під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року. Тоді в місті перебувало близько 18 тисяч осіб. Понад 24 години тривав бій за аеропорт “Антонов”, у якому і планував висадитися російський десант для штурму Києва. Але планам агресора не судилося здійснитися.
Довжина злітно-посадкової смуги аеропорту “Антонов” — 3 502 м. На неї можуть сідати літаки будь-якого розміру, зокрема найбільший у світі вантажний літак “Мрія”, для якого він був базовим аеродромом.
Близько 5 ранку 24 лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення РФ, черговий “Украероцентру” телефонував у Гостомель, щоб повідомити про початок бойових дій і попередити про можливу атаку на аеропорт “Антонов”. І вже об 11:20 розпочався перший бій спротиву Збройних сил України.
“До аеродрому ми висувалися пішим строєм, очікуючи можливого вступу противника в бій. Аеродром палав від вибухів, було чутно, де ведуться бойові дії, і ми рушили в цьому напрямку. До аеродрому ми підходили з півдня”, — розповів учасник боїв за Гостомельський аеропорт Дмитро Перешиваний.
Ціллю російського десанту було захоплення диспетчерської вежі та злітної смуги. Це дозволило б сісти в Гостомелі російським літакам Іл-76, які збиралися доставити основні сили, що планували захоплення Києва.
Одразу після перших ракетних ударів українські спецпідрозділи висунулися на бойові позиції, щоб не допустити висадки десанту. Бійці оборони збили кілька вертольотів, що затягнуло захоплення аеродрому і дозволило ЗСУ завдати артилерійських ударів по злітній смузі.
Гостомель перебував під російською окупацією 38 днів, перетворившись на місто-привид із величезними руйнуваннями. За час боїв пошкоджено понад 4 500 будинків, а сам населений пункт отримав звання “Місто-герой” України за стійкість. Постійні обстріли призвели до гуманітарної катастрофи та великих жертв серед мирних жителів.
За час окупації Гостомеля зниклими безвісти вважалися понад 400 осіб. За свідченнями очевидців і офіційними заявами, багато з них загинули, а тіла загиблих від обстрілів часто ховали у дворах.
“Це будинок, де жив мій син. Недалеко звідси в гаражах він був застрелений російськими військовими. Він був мирним, він не був військовим. Коли прийшли російські військові, вони передусім вигнали з квартир людей. Самі займали ці квартири, де дислокувалися. Люди були в підвалі. І весь час перебували там”, — поділився директор Гостомельського ліцею № 1 Володимир Захлюпаний.
З першого дня повномасштабного російського вторгнення на території Київської області зареєстровано понад 21 тис. кримінальних злочинів.
“Це і розстріли цивільних осіб, автоколони, які намагалися евакуюватися з окупованих територій. Також це й обстріли енергетичної інфраструктури. По Київській області близько 270 російським військовим було повідомлено про підозру у злочині. Близько 40 осіб уже засуджено. Двоє російських військових були засуджені очно, тобто це ті військовополонені, які були в полоні”, — розповів Олександр Зюзь, начальник відділу Департаменту з протидії злочинам, скоєним в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора.
Також російські війська знищили або пошкодили понад 20 тис. обʼєктів цивільної інфраструктури в Київській області. У Гостомельському ліцеї росіяни зруйнували майже все. У стінах були діри від снарядів, двері посічені уламками та кулями. На даху навчального закладу сиділи снайпери, які розстрілювали людей.
Злочини РФ у Київській області стали точкою відліку масштабних звірств, скоєних російськими військовими. Весь світ побачив варварське обличчя агресії Кремля. На початку квітня 2022-го тут знайшли десятки тіл, які лежали просто на проїжджій частині. Після деокупації регіону правоохоронці виявили безліч місць масового поховання мирних жителів. Усього в Київській області було встановлено 15 таких місць. Після деокупації в Бучі були виявлені тіла 422 убитих мирних жителів, а в Бучанському районі — 1 190 тіл.
За 4 роки повномасштабної війни прокуратура задокументувала понад 240 тис. злочинів агресії Росії, з яких понад 210 тис. є воєнними. Це і тортури у фільтраційних таборах і тюрмах, а також страти українських військовополонених. Умисні удари по житлових будинках, лікарнях, школах і енергетичній мережі. Масове викрадення приватного майна, а також культурних цінностей із музеїв. Незаконне вивезення українських дітей на територію РФ, що стало підставою для видачі Міжнародним кримінальним судом ордера на арешт диктатора Путіна та уповноваженої з прав дитини Львової-Бєлової.
“Спектр злочинів у Київській області був лише початком, що показало справжнє обличчя Російської Федерації. Ми лише можемо уявити сьогодні, що відбувається на окупованих територіях. Після деокупації Київської області правоохоронці змогли провести розслідування. В окупації жорстокості може бути набагато більше”, — прокоментувала аналітикиня Українського Гельсінського союзу з прав людини Владлена Падун.
Станом на березень 2026 року засуджено 242 росіянина, 22 з них — очно, а загальна кількість підозрюваних обчислюється сотнями. У Київській області більшість злочинів було зафіксовано одразу після деокупації.
“Прокуратура і слідчі збирали докази для того, щоб обвинувальні акти були обґрунтованими, щоб доказів було достатньо, щоб українська спільнота і світ бачили, що ми не притягуємо всіх лише за те, що вони брали участь у війні. Ми притягуємо за наявність неспростовних доказів злочинів щодо цивільних осіб”, — повідомив Зюзь.
Спеціальний трибунал щодо злочину агресії РФ проти України — міжнародний судовий орган, ініційований Україною і який створюється у межах Ради Європи. У червні 2025 року Рада Європи й Україна уклали угоду про його створення, що стало відповіддю на запит президента України.
Справа загибелі сина директора Гостомельського ліцею №1 Володимира Захлюпаного досі розслідується правоохоронцями. Він вірить, що винні у смерті сина будуть покарані. Про пережиту трагедію Володимир памʼятає щодня. Імʼя Сергія увічнене у списках загиблих меморіалу школи, який зберігає свідчення війни, віроломно і жорстоко розпочатої Росією.
“Мені, як батькові, нашій родині хотілося б, щоб ця справа була доведена, щоб той, хто скоїв цей злочин, поніс відповідальність. Можливо, його вже і немає в живих, але для мене важливо, щоб цей злочин не залишився безкарним”, — зазначив Володимир Захлюпаний.
Розслідування воєнних злочинів російських окупантів в оцінці експертів
Як просуваються розслідування воєнних злочинів російських окупантів? Які виникають складнощі? Яка процедура створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України? Чи вдасться посадити на лаву підсудних вище військово-політичне керівництво Росії? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді адвокат, експерт Регіонального центру прав людини, керівний партнер АО “Амбрела” Андрій Яковлєв і адвокат, який займається збором доказів воєнних злочинів РФ проти України та представляє жертв воєнних злочинів у судах, Юрій Білоус.
АНДРІЙ ЯКОВЛЄВ: Необхідно, щоб якомога більше країн приєдналися до спеціального трибуналу
— Європейський Союз уже оголосив, що хоче приєднатися як учасник-засновник трибуналу, і виділив 10 млн євро на запуск так званої стартової команди, яка розроблятиме правила і процедури.
Візит європейських лідерів у Бучу — це додаткове підтвердження наміру ЄС не лише брати участь у створенні трибуналу, а й надалі легалізувати його як структуру.
У цьому випадку до членів, які приєднаються до розширеної угоди, додаються країни Євросоюзу, які, як мінімум, визнаватимуть рішення трибуналу, навіть якщо не всі з них приєднаються безпосередньо. Але саме ЄС як інституція визнаватиме рішення цього трибуналу і це, відповідно, підвищує ступінь його легітимності.
Завдання відновлення справедливості можна розкласти на три частини. Перша — внутрішнє розслідування. Тут ми загалом нічим не обмежені, окрім дії наших рішень за межами України — тобто того, наскільки широко вони застосовуватимуться за кордоном.
Далі — Міжнародний кримінальний суд (МКС), який займається воєнними злочинами, злочинами проти людяності й може займатися геноцидом, хоча поки повною мірою цього не відбувається. І, нарешті, Спеціальний трибунал щодо злочину агресії РФ проти України, який робитиме те, що не може зробити Міжнародний кримінальний суд, оскільки його юрисдикція щодо злочину агресії обмежена.
Спеціальний трибунал, у разі його якнайшвидшого запуску, зможе розглядати справи без тих обмежень, які існують у Міжнародному кримінальному суді. Зокрема, МКС не може розглядати справи заочно, а це — основна проблема, оскільки РФ сьогодні недоступна для міжнародного правосуддя. Відповідно, можливість заочного розгляду суттєво розширює можливості притягнення до відповідальності та розшуку осіб за кордоном на підставі судових рішень.
Що стосується наших поточних процесів, то, мені здається, ми вже підходимо до етапу, коли починаємо думати про своєрідну пріоритизацію відповідальності. Якщо раніше воєнні злочини мали, умовно кажучи, обличчя російського солдата, то хотілося б, щоб у майбутньому це було обличчя командира, офіцера вищого рівня, аж до рівня Генштабу. І загалом має бути якомога більше осіб, причетних до ухвалення рішень і ведення агресивної війни.
Спеціальний трибунал займатиметься так званим leadership, тобто вищими посадовими особами: президентом РФ, премʼєр-міністром, головнокомандувачем. А все, що нижче, ми можемо і повинні робити самі на національному рівні.
Я сподіваюся, що до моменту створення спеціального трибуналу ми вже сформуємо пул справ і чітко визначимо: які з них залишаються на національному рівні, які передаються і готуються для Міжнародного кримінального суду.
Зараз існує базова структура — угода між нами та Радою Європи, спрямована на залучення якомога більшої кількості країн. Створено розширену угоду, яка дозволяє різним державам приєднуватися до трибуналу і тим самим збільшувати його легітимність.
Зараз працює стартова команда, яка займається розробкою правил і процедур. Як і в будь-якій організації, мають бути визначені механізми розгляду справ, процедури, порядок формування суддів. Ця внутрішня структура поки ще не створена повністю, і якраз для цього ЄС виділив фінансування, яке планується закладати й в подальшому бюджеті. Це, відповідно, демонструє стабільність фінансування і стійкість усієї роботи.
Сьогодні сам трибунал як дієва структура ще не створений, але робота над його формуванням активно ведеться.
Щодо строків запуску, то це, ймовірніше, риторичне питання. Теоретично ми могли б розпочати роботу і раніше, навіть із тією кількістю країн, які вже приєдналися — їх зараз 11. Але тут виникає дилема: нам потрібно створити орган із максимально широкою міжнародною участю чи ж розпочати правосуддя вже зараз і швидше притягувати до відповідальності.
Тому ключове питання — це баланс між кількістю країн-учасниць і швидкістю розгляду справ. Тому що, коли рішення будуть винесені, а я сподіваюся, це обовʼязково станеться, постане питання: скільки країн їх визнають і виконуватимуть. І саме це — одне з найважливіших завдань.
Що стосується підтвердження або спростування інформації щодо воєнних злочинів російських окупантів, то фейки, як би їх не спростовували, все одно будуть кимось підтримуватися. Тут потрібна системна, монотонна робота.
Щодо відповідальності росіян за злочини в Київській області: відповідні скарги подані та будуть розглянуті в Європейському суді, який встановить правду як авторитетна судова інстанція, якій довіряють країни Європи.
Якщо говорити про кримінальний напрям, то ми можемо розглядати ці справи, не чекаючи створення спеціального трибуналу. Наскільки мені відомо, у Польщі вже ведеться розслідування подій у Бучі як злочинів проти людяності, а в нас вони кваліфікуються як воєнні злочини.
Тут ключовим залишається питання притягнення до відповідальності конкретних осіб, яких ми можемо ідентифікувати. І найважливіше — щоб наші рішення виконувалися за кордоном, бо ці люди рано чи пізно виїжджатимуть до інших країн. Наше завдання — як мінімум обмежити їх пересування тими державами, де такі рішення виконуватимуться.
Я вірю, що з часом усі розумітимуть необхідність покарання за воєнні злочини й прагнутимуть виконувати рішення судів, де встановлено факти правопорушень, зокрема і щодо Київської області.
Водночас воєнні злочини тривають, і їх кількість щодня зростає. Пропускна спроможність слідчих і правоохоронних органів обмежена, бо всі зібрані докази мають пройти через слідчу систему, потім потрапити до суду. Жодна країна у світі не здатна ефективно розглядати таку кількість справ, особливо в ситуації, коли їх кількість постійно збільшується.
ЮРІЙ БІЛОУС: Спектр злочинів російських окупантів величезний
— Звільнення Київської області — це яскраве підтвердження того, якими методами РФ веде війну на території України, що насправді означає російська окупація на місцях і до чого це призводить.
Робота колосальна і можна лише уявити, скільки доказів потрібно зібрати по кожній справі. Якщо брати масштаб Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Макарова, Бородянки, то в Київській області загальна кількість зареєстрованих воєнних злочинів сягає 217 тис.
Якщо говорити про Бучу, ці справи розглядає один суд — Ірпінський міський суд Київської області, який відповідає за весь цей округ. І, на жаль, сьогодні там перебуває не так багато справ, як хотілося б — лише близько 65 і з них винесено поки лише один вирок.
Чому так відбувається? Питання комплексне. Я б не зводив це до спрощеного пояснення, що суди погано працюють або не хочуть працювати. Є обʼєктивні причини і є субʼєктивні, наприклад, завантаженість судів. У Європейському суді, наприклад, працює близько 10 суддів при штатній чисельності 28, а справ — близько 20 тис.
І воєнні злочини конкурують зі звичайними справами: розлученнями, аліментами, незаконними звільненнями, банківськими спорами, грабежами, крадіжками — звичайною побутовою кримінальністю. Тому пропускна спроможність судів обмежена, особливо з урахуванням колосального масиву — 217 тис. зареєстрованих воєнних злочинів.
До того ж розглядають їх не всі суди України, а лише ті, на території яких вони були скоєні. Тобто умовно суди у Львові, Кропивницькому, Черкасах цим не займаються, якщо там не було конкретного епізоду. У Київській області Буча, Ірпінь, Гостомель — це одна юрисдикція, у Макарова — свій суд, у Бородянки — свій. Система судочинства фрагментована, а обсяг злочинів — величезний.
Повномасштабна війна триває, що, звісно, вносить додаткові складнощі в завдання притягнення до відповідальності всіх винних. Тому ми повинні реалістично підходити до питання і визначати пріоритети — кого ми можемо судити в першу чергу.
Я хочу наголосити, що ми не збираємося і в жодному разі не повинні уподібнюватися Росії, створюючи показові “театральні” суди, де є вирок, але незрозуміло, які докази вини.
Ми намагаємося працювати суворо за процедурою, щоб суд справді був справедливим, з індивідуальною кримінальною відповідальністю і доведеною виною. Тому тут є як досягнення, так і абсолютно обʼєктивні проблеми, рішення яких постійно шукаються, обговорюються і поступово впроваджуються.
Жодна правова система у світі, навіть найрозвиненіша, не впоралася б ефективно з таким обсягом воєнних злочинів, особливо в умовах бойових дій, що тривають.
Водночас у нас є важлива перевага: не лише правоохоронна система займається збором доказів. Працює величезний правозахисний сектор, працюють українські й міжнародні журналісти, які проводять розслідування за окремими епізодами, за регіонами, за типами злочинів.
Існує, наприклад, ініціатива “Трибунал для Путіна”, яка обʼєднує різні організації та спрямована на те, щоб притягувалися до відповідальності як безпосередні виконавці — ті, хто стріляв, грабував, вбивав, ґвалтував, так і ті, хто стоїть вище по ланцюжку.
Відповідальність несуть не лише виконавці, а й командири — ті, хто віддавав накази або бачив те, що відбувається, і нічого не робив. Наприклад, у селах Київської області, таких як Андріївка, де за місяць убили десятки людей при населенні у кілька сотень, командири не могли не знати, що відбувається. І вони також повинні нести відповідальність.
Ми рухаємося до того, щоб удосконалювати Кримінальний кодекс і практику його застосування, і мати міцну основу для покарання таких осіб. Уже є конкретні процеси, наприклад, щодо Гостомеля, де на лаві підсудних перебувають командири підрозділів, які обстрілювали цивільні автомобілі.
Окрема тема — тортури. Часто це шлях до вбивства. До того ж тортури застосовувалися як нібито для отримання інформації, так і просто заради самого насильства. Наприклад, спроби отримати “інформацію про нацистів”, яку людина загалом не може дати. Водночас самі виконавці часто щиро вірили в цю пропаганду про “нацистів”. Доходило до абсурду: у людей знаходили гроші й оголошували їх “грошима Держдепу”, що фіксувалося у свідченнях потерпілих.
Грабежі були масовими — від техніки до елементарних речей. У Гостомелі, наприклад, у ліцеї російські військові вибивали двері, вікна, виносили обладнання, розбирали компʼютери аж до материнських плат. Це виглядало як хаотичне мародерство, часто безглузде.
Спектр злочинів російських окупантів величезний: від грабежів до вбивств, тортур і різних форм сексуального насильства.
Особливо важливо розуміти, що сексуальне насильство — це не лише зґвалтування. Навіть примусове роздягання вже вважається актом сексуального насильства під час конфлікту, про що багато хто не знає. Багато жертв або мовчать через сором, або навіть не усвідомлюють, що стали жертвами саме такого злочину. Тому важливо, що про це говорять, і є організації, які цим займаються.
Зараз ведеться робота, зокрема за участю міжнародних організацій, щоб такі жертви отримували офіційний статус і підтримку. Наприклад, в останні роки постраждалі отримували виплати близько 3 000 євро.
Окрім судових процесів існує, і система підтримки жертв злочинів російських військових, і це важливий елемент усієї роботи.
Також не можна забувати про роль міжнародних організацій. Попри критику, комісія ООН працює в Україні та публікує звіти щодо конкретних видів злочинів, наприклад, щодо атак дронів на цивільних.
Ці звіти написані зрозумілою мовою і чітко показують, як Росія веде війну — методами, які є злочинними, попри те, що РФ формально визнає Женевські конвенції та зобовʼязана їх дотримуватися.
Якщо говорити про спеціальний трибунал, то він посилює тиск насамперед на тих, хто ухвалював рішення про початок війни. Тому що це окремий злочин — злочин агресії. За нього не може відповідати рядовий солдат — відповідальність лежить на президентові і його оточенні: тих, хто планував, готував і ухвалював рішення. Йдеться про дуже обмежене коло осіб — приблизно 15-20 людей.
Це складне юридичне завдання, бо з моменту Другої світової війни за такий злочин практично нікого не притягували. До того ж чинний президент має імунітет, і для його подолання необхідна воля міжнародної спільноти.
Україна вже виконала велику роботу зі створення такого трибуналу, і це важливий крок до того, щоб притягнути до відповідальності не лише виконавців, а й вище керівництво.
Водночас спеціальний трибунал і суд у Гаазі не конкурують, а доповнюють один одного. Міжнародний кримінальний суд може видавати ордери на арешт за воєнні злочини, як це вже сталося, наприклад, у справі про депортацію дітей. Але за злочин агресії він не може судити, тому і потрібен окремий трибунал.
Злочин агресії називають “матірʼю всіх злочинів”, бо саме рішення розпочати війну зробило можливими всі інші злочини.
Крім того, існує механізм універсальної юрисдикції: громадян Росії можна судити в інших країнах за злочини, скоєні в Україні. Уже є такі приклади — екстрадиції та вироки в країнах ЄС, включно з довічними строками. В Україні також є як заочні процеси, так і очні. Заочно судити — це нормальна міжнародна практика, якщо дотримані всі процедури. Водночас уже є десятки вироків у справах військовополонених — із реальними строками позбавлення волі.
Читайте також: Злочин геноциду: російська армія перетворила сексуальне насильство на зброю війни
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
