Від Марселя до Карибського моря: Захід посилює полювання на тіньовий флот Росії

Франція спільно з Великою Британією 22 січня зупинила танкер Grinch під прапором Коморських островів. Підсанкційне судно регулярно перевозило російську нафту до портів Китаю та Індії.

Раніше, 15 січня, американські військові повідомили про захоплення підсанкційного танкера Veronica. 7 січня в Північній Атлантиці було затримано російське судно Bella 1, а того ж дня в Карибському морі — ще один танкер тіньового флоту Росії Sophia. Загалом на цей момент відомо щонайменше про сім випадків затримання таких суден силами США.

Франція та США нарощують дії проти підсанкційних танкерів РФ

Військово-морські сили Франції супроводжували затриманий танкер російського тіньового флоту до порту Марселя. Про це повідомляє Reuters. За даними агентства, подальше розслідування вестиме прокурор, який спеціалізується на морському праві.

Президент України Володимир Зеленський, коментуючи ситуацію, наголосив, що танкери з російською нафтою продовжують безперешкодно ходити європейськими водами. За його словами, якщо судно тіньового флоту було зупинене, його не слід відпускати. Виступаючи 22 січня на Всесвітньому економічному форумі у Давосі, він нагадав, що країна-агресор отримує доходи від продажу підсанкційного пального лише тому, що міжнародна спільнота дозволяє їй це робити.

“Європа любить обговорювати майбутнє, але уникає дій сьогодні, дій, які визначають, яким буде наше майбутнє. Саме в цьому проблема. Чому президент Трамп може зупиняти танкери тіньового флоту й забирати нафту, а Європа — ні? Ця нафта фінансує війну проти України. Ця нафта допомагає дестабілізувати Європу. Тому російську нафту потрібно зупинити й конфіскувати та продавати на користь Європи. Чому ні? Якщо Путін без грошей — Європа без війни. Якщо у Європи є гроші, тоді вона може захистити своїх людей. Прямо зараз ці танкери заробляють гроші для Путіна, а це означає, що Росія продовжує просувати свій хворобливий порядок денний”, — заявив український президент.

Того ж дня президент Франції Еммануель Макрон підтвердив, що французькі військові затримали в Середземному морі танкер російського тіньового флоту. У морській префектурі Франції уточнили, що йдеться про судно “Грінч”, яке вийшло з Мурманська на початку січня. Танкер було зупинено між південним узбережжям Іспанії та північним узбережжям Марокко. Влітку минулого року судно внесли до санкційних списків Євросоюзу, США та Великої Британії.

“Ми не будемо терпіти жодних порушень. Операція була проведена у відкритому морі за підтримки кількох наших союзників. Вона була проведена у суворій відповідності до Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права. Ми маємо намір дотримуватися міжнародного права та забезпечувати ефективне застосування санкцій. Діяльність тіньового флоту сприяє фінансуванню агресивної війни проти України”, — заявив президент Франції Еммануель Макрон.

У Генеральному штабі Збройних сил Франції повідомили, що танкер був затриманий Військово-морськими силами і за розпорядженням прокуратури направлений для подальших перевірок.

Міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро зазначив, що операція проводилася спільно з союзниками, які підтримують Україну і мають намір припинити діяльність тіньового флоту, щодо якого вже запроваджено санкції.

Затримання танкера привітав міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

“Це єдина мова, яку вони розуміють. Вітаємо рішуче лідерство Франції, що демонструє силу Європи та наші спільні принципи”, — заявив глава зовнішньополітичного відомства України Андрій Сибіга.

Паралельно з цим Сполучені Штати з початку 2026 року активізували дії проти суден тіньового флоту РФ.

Нафта під прицілом: боротьба з тіньовим флотом РФ в оцінках експертів

Чому США та їхні союзники дедалі активніше переходять від формальних санкцій до реальних силових дій проти російського тіньового флоту? Як затримання танкерів від Середземного моря до Карибського басейну впливають на постачання нафти та доходи Росії? Чому Індія та Китай залишаються ключовими факторами, від яких залежить стійкість російської нафтової галузі? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• Андрій Закревський, заступник директора Асоціації енергетичних і природних ресурсів України;
• Олег Пендзин, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу;
• Іван Ус, кандидат економічних наук, асоційований експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”.

АНДРІЙ ЗАКРЕВСЬКИЙ: “Вогневі санкції” — найреальніші з усіх можливих

— Російські танкери не встигають завантажуватися. На Тамані вони десь там завантажуються аміаком. Трохи далі — мазутом у Новоросійську. Є кілька терміналів, їх, напевно, шість, де вони можуть завантажитися. І виходить, навіщо їх потрібно більше, якщо один завантажується, а інший стоїть поруч і чекає.

Але повне перекриття танкерного сполучення не потрібно оцінювати просто за кількістю танкерів. Це потрібно оцінювати за тим, чи припинили Сполучені Штати та чи встановили вони повний контроль над вивантаженням венесуельської нафти. Те саме ми можемо сказати і в іншій ситуації, коли в один момент протягом тижня завдаються удари по трьох танкерах, які перебувають у Чорному морі. У цей момент фактично влаштовується тижнева або двотижнева пауза в постачанні нафти чорноморським шляхом. Такі “вогневі санкції” — насправді найреальніші.

Ситуація з Індією теж дуже важлива. По-перше, вона задає темп закінчення війни, зокрема тому, що частка саме індійських постачань починає ставати дедалі більшою. Якщо раніше ми фіксували постачання танкерним флотом РФ на рівні 4-5 мільйонів барелів на добу, то з цього обсягу близько 25% ішло до Індії. Це дуже значна частина.

Другий момент полягає в тому, що туди йдуть постачання за довгостроковими контрактами. Це не ті 37 або 32 долари, про які ми часто говоримо стосовно Новоросійська чи Усть-Луги та знижок у діапазоні 32-37 доларів. Ці цифри стосуються короткострокових контрактів, коли ви укладаєте угоду сьогодні або на постачання за місяць. А в Індії з Росією — довгострокові відносини.

Тому Росія так любить Індію, постійно щось пропонує, щось купує. З однієї простої причини — ціни там інші. Я думаю, що постачання туди йдуть за цінами 70, 59 або 60 доларів за барель, залежно від того, коли відбувалася чергова номінація за довгостроковими контрактами та перерахунок умов. Там однозначно є тимчасова затримка та інерція.

Важливо не лише те, що Індія диверсифікує постачання як певний формальний жест, а саме те, що відбувається з укладенням довгострокових контрактів. Ми вже бачили укладення довгострокових контрактів зі зрідженого газу. Це свідчить про те, що Індія справді диверсифікує свої джерела постачання. Єдиний спосіб побачити результат — просто почекати. Йдеться приблизно про два роки.

Злам настане тоді, коли можна буде говорити про реальне зниження залежності Індії від російської нафти. Зараз залежність індійських НПЗ від російської нафти коливається в діапазоні від 32 до 38%, залежно від того, зайшли чи вийшли кілька танкерів.

Але коли ця частка знизиться до 10% і нижче, тоді вже можна буде безпечно і повністю відмовитися від російської нафти. Тобто йдеться про необхідність прибрати приблизно 20-25% постачань із Росії для індійських НПЗ. Цей шлях завдовжки приблизно два роки ми поступово проходимо, але, на мій погляд, реальний злам відбудеться лише за рік.

У найближчий рік нам брехатимуть. Брехатимуть про те, що Індія несподівано подружиться з Китаєм, чого ніколи не станеться. Брехатимуть про те, що вони “брати” з Володимиром Путіним. Це все нісенітниця. Індія стрімкими темпами відходить від Росії. І через певний час складеться ситуація, за якої від Росії, як від алкоголіка, буде потрібна лише нафта, а Росії в цьому барі буде потрібно все.

ОЛЕГ ПЕНДЗИН: Ціна нафти у 50 доларів стане вироком для російської галузі

— Обговорюючи ті шість танкерів, які були затримані США, ми говоримо саме про Латиноамериканський регіон. Хоча, ще раз наголошу, сам по собі подібний прецедент є достатньо показовим і для європейських країн, і для Великої Британії.

Ми вже чули про те, що Велика Британія готується повторити американський досвід. Щобільше, конфісковану нафту вони збираються продавати, а отримані кошти спрямовувати Україні. Поки це лише достатньо сміливі заяви. Поки що ми бачимо подібні конфіскації й арешти радше в потенціалі, але загалом американці певною мірою показали, в якому напрямку можна і потрібно рухатися.

Коли ми говоримо про США та їхню поведінку на нафтовому ринку, важливо розуміти, що в них є більш глобальні цілі. По-перше, варто нагадати, хто на сьогодні є найбільшим імпортером нафти. Найбільшим покупцем нафти на світовому ринку є Китай. Торгівельні відносини між США та Китаєм, які сьогодні фактично поставлені на паузу, безумовно, далеко не прості.

Ми розуміємо, що Китай достатньо активно тисне на позиції Сполучених Штатів своїм, по суті, монопольним становищем на ринку рідкісноземельних металів. Водночас США зараз активно проводять експансію на нафтовому ринку, щоб нівелювати тиск Китаю і певною мірою впливати на можливості подальшого розвитку китайської економіки. Без енергоносіїв, насамперед нафти, Китай не зможе нарощувати внутрішнє виробництво.

Це складне економічне й торгівельне протистояння, у якому в американців є далекосяжні плани. Їхня ключова ідея полягає у витісненні російської нафти зі світового ринку та заміщенні її нафтою з Венесуели.

У Венесуели на сьогодні найбільші розвідані запаси нафти у світі. До президентів Уго Чавеса та Ніколаса Мадуро Венесуела видобувала 3-3,5 мільйона барелів нафти на добу. Зараз загальний обсяг видобутку становить близько 750-800 тисяч барелів на добу. США, запрошуючи міжнародні нафтові компанії, насамперед американські, до розробки родовищ у Венесуелі, розраховують збільшити видобуток до кінця 2026 року хоча б до 1,5 млн барелів на добу. Однак це вимагатиме значних інвестиційних ресурсів.

Усі ці процеси вписуються і в логіку різкого зниження впливу Китаю та РФ на події, що відбуваються сьогодні в Латиноамериканській півкулі, насамперед у Венесуелі. Якщо дивитися ще глибше, американські нафтові компанії розглядають можливість викупу у “Лукойла” його закордонних активів. Йдеться насамперед про п’ять тисяч автозаправних станцій у Європейському Союзі та про два великі нафтопереробні комплекси в Бургасі та Плоєшті.

Якщо на цих нафтопереробних потужностях буде заміщено російську нафту венесуельською, а також з урахуванням активних обговорень майбутньої участі американської компанії Chevron, логіка американської політики в цьому напрямку стає цілком зрозумілою.

Тому, говорячи про політику США, варто зазначити, що вона лише опосередковано зачіпає питання, пов’язані з РФ та її війною проти України. Головним для американців залишаються торговельні відносини з Китаєм і їхнє місце на світовому нафтовому ринку. Однак історично склалося так, що інтереси США на нафтовому ринку та інтереси України щодо скорочення доходів РФ і, як наслідок, зменшення її можливостей вести агресивну війну проти України, збігаються. Тому все, що американці роблять у цьому напрямку, зрештою працює і в інтересах України.

Венесуела була одним із засновників організації країн-експортерів нафти ОПЕК (англ. The Organization of the Petroleum Exporting Countries, OPEC, — ред.). У момент формування цієї організації вплив Венесуели був доволі серйозним. Сьогодні Сполучені Штати, виводячи венесуельську нафту на ринок, продають близько 50 млн барелів так званої незатребуваної нафти практично за безцінь — близько 20 доларів за барель. Це чистий демпінг, який серйозно змінює баланс сил на світовому нафтовому ринку.

Тут з’являється ще одна важлива точка впливу — ситуація в Ірані. На цей момент очікування зростання постачань нафти з Венесуели нівелюються побоюваннями зниження видобутку в Ірані через антиурядові протести. Нагадаю, що близько 95% підсанкційної іранської нафти купує Китай. Тому для Китаю вкрай важливо зберегти поточні обсяги видобутку і закупівель.

На тлі цих подій ціна на нафту марки Brent навіть трохи зросла — з 60 до 64 доларів за барель. Це сталося саме через протести в Ірані. Щойно ситуація почне стабілізуватися і стане зрозуміло, в якому напрямку розвиватиметься політичний процес у цій країні, ціна на нафту, ймовірно, піде вниз.

Хочу нагадати заяву Трампа про те, що його кінцевою метою є формування ціни на нафту марки Brent на рівні 50 доларів за барель. У такому разі російська нафта котируватиметься на рівні приблизно 32-33 доларів за барель, що нижче її фактичної собівартості видобутку. За таких умов російські нафтові компанії стануть збитковими, і мови про необхідність доплачувати покупцям за те, щоб вони брали російську нафту, вже не буде.

Фактично нафтові компанії, включно з “Роснефтью”, можуть опинитися в становищі, подібному до ситуації “Газпрому”, який сьогодні є безпосередньо збитковим. Усі ці процеси достатньо швидко позначаться на здатності РФ вести війну просто тому, що в неї не буде на це грошей.

Щодо рішучості британців, тут усе-таки варто почекати. Однак є надія, що перший подібний прецедент у цьому регіоні, поруч з Європою, все ж таки відбудеться, зокрема завдяки діям британського Військово-морського флоту.

ІВАН УС: 40 доларів за барель — цілком реальний сценарій

— Власники танкерів, які належать до так званого тіньового флоту, — це не Росія, це інші власники. І перед кожним із них зараз стоїть питання.

Коли вони надають Росії свої танкери для перевезення нафти, вони розуміють, що існує ризик того, що в один не найприємніший для них день на цей танкер висадяться американські спецпідрозділи та захоплять його. З тієї простої причини, що США, на відміну від Європи, дійсно мають досвід і можливості так званого enforcement санкцій, тобто реального контролю за їх дотриманням. Коли вам кажуть “не можна”, і одночасно фіксують порушення, вам не просто погрожують пальцем, а відправляють спецпідрозділи, які захоплюють судно і прямо кажуть: “Ми вас попереджали. Ви порушили правила, тому ми цей танкер забираємо”.

У цій ситуації власники танкерів починають замислюватися, чи варто взагалі надавати Росії послуги з перевезення нафти. Якщо ризик експропріації танкерів різко зростає, то така співпраця стає дедалі менш привабливою. Відповідно, дії США, які ми спостерігали торік, я думаю, по-перше, вплинули і на позицію Німеччини. Тут одразу згадується відомий мем “А що, так можна було?”.

Усе це створює серйозні труднощі для організації перевезень російської нафти і призводитиме до зростання вартості фрахту танкерів. Тобто в Росії з’являються додаткові витрати, а коли у вас уже є проблеми з грошима і одночасно доводиться ще більше витрачати, це неминуче веде до зростання вкрай неприємних економічних наслідків.

Крім того, наші партнери очікують посилення тиску на російський олігархат. Логіка тут проста: чим довше при владі у Росії залишається Путін і його оточення, тим вища ймовірність того, що в цих олігархів можуть відібрати дуже багато. А щоб цього не сталося, їм потрібно змінювати режим у власній країні. Мені здається, це ще одна, але вже більш жорстка мотивація саме для тих олігархічних кіл, яким справді є що втрачати.

Одночасно складається ситуація, за якої основні гравці на нафтовому ринку починають грати в демпінг. Вони знижуватимуть ціни, щоб продати свою продукцію, бо інакше вони просто не зможуть її реалізувати. Відповідно, ціни на нафту підуть вниз.

Росія разом з тим заклала в бюджет ціну 59 доларів за барель нафти марки Urals і навіть близько не отримуватиме цю цифру, як, до речі, не отримувала її і в останні місяці. У листопаді середня ціна Urals становила близько 44 доларів за барель, а в грудні, за попередніми оцінками, — близько 36 доларів за барель. Тобто показник у 59 доларів навіть близько не дотримується.

Нагадаю також, що собівартість видобутку російської нафти становить близько 45 доларів за барель. Таким чином, Росія на нафті фактично не заробляє. Минулого року доходи від продажу нафти виявилися приблизно на 24% нижчими за очікувані.

Так, у них приблизно на 3% зросли ненафтогазові доходи, але це окрема історія. По нафті ж ми бачимо вже сформовану довгострокову тенденцію недоотримання коштів. Вона посилюється тим, що пропозиція перевищує попит, а це створює основу для подальшого падіння цін і посилення конкуренції. У такій ситуації покупці починають обирати, у кого вигідніше і безпечніше купувати нафту.

І тут знову спливає фактор санкцій, зокрема нещодавно запроваджених США санкцій проти “Лукойла”, найбільшого незалежного нафтодобувача, наскільки це можливо в російських умовах, а також проти державної компанії “Роснефть”. Будь-який покупець, у якого є вибір, починає замислюватися: навіщо купувати нафту у Росії і мати потенційні проблеми зі США, якщо можна купити у конкурентів Росії і цих проблем уникнути.

Сукупність усіх цих факторів призводить до того, що Росія сьогодні отримує від нафти значно менше, ніж планувала. І це не разова ситуація, а стійка тенденція, яка сформувалася вже давно.

Теоретично російські компанії могли б відмовитися від послуг тіньового танкерного флоту і повністю перейти на офіційні танкери, застраховані у США. Але це можливо лише за умови, що США не приєднаються до європейського механізму стелі цін на нафту. І ось тут, на мій погляд, європейські партнери намагатимуться знайти аргументи для Вашингтона, нагадуючи, що самі США зацікавлені у зниженні цін, а також вказуючи на перспективи повернення Венесуели на світовий нафтовий ринок і повернення туди американських нафтових сервісних компаній.

Якщо цей сценарій реалізується, світові ціни на нафту не просто знижуватимуться, а йтимуть вниз достатньо швидкими й відчутними кроками. Поки ж ми живемо в реальності, де ціна близько 60 доларів за барель вважається нормальною. Однак рівень у 40 доларів за барель виглядає більш ніж реальним, якщо США приєднаються до європейської стелі цін, а європейці, своєю чергою, не надто пильно дивитимуться на дії США у Венесуелі, спрямовані на повернення цієї країни на світовий ринок нафти.

Читайте також: Крихкий діалог: чому Абу-Дабі не наблизив мир, але змінив формат переговорів