Крихкий діалог: чому Абу-Дабі не наблизив мир, але змінив формат переговорів

В Абу-Дабі (ОАЕ) 23-24 січня відбулися не лише тристоронні переговори України, США та Росії, а й прямі двосторонні контакти між делегаціями України та РФ без участі американської сторони. Про це повідомляє Axios з посиланням на джерела серед українських чиновників.

Переговори стали першою повноцінною тристоронньою зустріччю за участі представників Росії та США за тривалий час. Перший день мав вступний характер, другого дня обговорення продовжилися у розширеному складі. Після цього сторони розділилися на дві підгрупи — політичну та військову.

Джерело “РБК-Україна” повідомило, що найбільшого прогресу під час переговорів було досягнуто саме у військовому блоці. За територіальним треком домовленостей поки немає.

Переговори в Абу-Дабі: військовий трек просунувся, щодо територій — глухий кут

Президент України Володимир Зеленський 24 січня повідомив про завершення дводенних тристоронніх переговорів в Об’єднаних Арабських Еміратах за участі делегацій України, США та Росії.

“Був звіт нашої делегації: зустрічі в Еміратах завершилися. І це перший такий формат за досить тривалий час — дводенні тристоронні зустрічі. Багато чого встигли обговорити, і важливо, що розмови були конструктивними”, — зазначив Зеленський у Telegram.

За словами президента, українську сторону на переговорах представляли секретар РНБО Рустем Умєров, керівник Офісу президента Кирило Буданов, начальник Генштабу ЗСУ, генерал-лейтенант Андрій Гнатов, голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія, перший заступник керівника Офісу президента Сергій Кислиця та заступник начальника ГУР Міноборони Вадим Скібіцький.

З боку США участь брали спеціальний посланник президента Стівен Віткофф, неформальний радник із зовнішньої політики Джаред Кушнер, секретар Армії США Ден Дрісколл, командувач Європейського командування ЗС США та верховний головнокомандувач Об’єднаних сил НАТО в Європі, генерал Алексус Гринкевич, а також комісар Федеральної служби закупівель США Джош Груенбаум. Росію представляли представники військової розвідки та армії.

Зеленський повідомив, що головним предметом обговорень стали можливі параметри завершення війни.

“Дуже ціную, що є усвідомлення необхідності американського моніторингу і контролю за процесом завершення війни та дотриманням реальної безпеки. Американська сторона підіймала питання можливих форматів затвердження параметрів завершення війни та необхідних для цього умов безпеки”, — наголосив президент України.

Київ наполягає на обговоренні територій щонайменше від поточної лінії фронту, тоді як Росія вимагає виведення українських військ з неокупованих територій Донецької області. Водночас, за даними ЗМІ, військова підгрупа просунулася в обговоренні припинення вогню, механізмів моніторингу, можливого розведення сил і створення міжнародного механізму контролю. Сторони домовилися протягом тижня підготувати пропозиції до наступної зустрічі. Питання енергетичного перемир’я під час переговорів не порушувалося.

Причетні до переговорів американські чиновники вважають, що зустріч делегацій України, США та РФ пройшла успішно і створює потенційні умови для можливої зустрічі президента України Володимира Зеленського і російського диктатора Володимира Путіна.

Наступний раунд тристоронніх переговорів США, України та Росії може відбутися вже 1 лютого — також в Абу-Дабі.

На думку американської сторони, якщо наступний раунд тристоронніх переговорів в Абу-Дабі принесе більший прогрес, це може стати основою для зустрічі Зеленського з Путіним.

Також упродовж двох днів переговорів обговорювалося широке коло питань, включно з територіальними поступками, ситуацією навколо Запорізької атомної електростанції (ЗАЕС) та кроками щодо деескалації конфлікту.

Спеціальний представник президента США Дональда Трампа Стівен Віткофф також позитивно оцінив переговори України, США та Росії в Абу-Дабі. За його словами, зустріч була дуже конструктивною. Про це він написав у соцмережі Х.

“У п’ятницю та суботу Сполучені Штати спільно з Україною та Росією провели тристоронню зустріч. Вона відбулася за сприяння Об’єднаних Арабських Еміратів. Переговори були дуже конструктивними, і вдалося досягти домовленості продовжити діалог наступного тижня в Абу-Дабі. Президент Трамп і вся його команда сповнені рішучості покласти край цій війні та встановити мир”, — заявив Віткофф.

За підсумками переговорів сторони домовилися доповісти у своїх столицях щодо кожного з аспектів обговорень і погодити подальші кроки.

Між замороженням і ескалацією: до чого ведуть нові переговори України, США та Росії

Якими є реальні підсумки перших за довгий час повноцінних тристоронніх переговорів України, США та Росії в Абу-Дабі? Наскільки ймовірна особиста зустріч Зеленського і Путіна, і від чого вона насправді залежатиме? Чи є нинішній переговорний формат початком виходу з війни, чи лише паузою перед новою ескалацією? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• Михайло Подоляк, радник Офісу президента України;
• Ярослав Телешун, кандидат політичних наук;
• Юрій Богданов, консультант зі стратегічних комунікацій, публіцист.

 МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Переговорний процес дуже крихкий, але вперше він не виглядає імітацією

— Переговорний процес — дуже крихкий. Зрештою ми бачимо реалістичну переговорну групу, яка, по-перше, глибоко володіє інформацією, по-друге, готова обговорювати ключові питання, що стосуються припинення вогню і загалом усього, що належить до військової частини. Ця група не складається з тих самих, умовно кажучи, клоунських представників і так далі.

Тут військові, тут представники армійської розвідки Росії. Це люди, які глибоко занурені в розуміння того, якою ціною ця війна оплачується для Росії і що відбуватиметься далі.

З іншого боку, переговори вкрай складні і якраз стосуються ключових, базових речей. Перше — це завершення активної фази війни, вихід, по суті, з війни як такої. І дійсно, абсолютно виправданий поділ переговорів на дві частини — військову і політичну. Тому що ухвалити рішення про припинення активної фази війни — це одна частина, а моніторинг і присутність міжнародних сил, передусім Сполучених Штатів і інших партнерів, — це вже окремий елемент.

На мій погляд, це якраз пряма дорога до того, щоб війна справді закінчилася. А от усе, що стосується політичної підгрупи, — це довгі й дуже складні переговори. Зазвичай так і буває, коли йдеться про великі, масштабні війни, в яких немає явного переможця.

Росія не буде переможцем — це вже очевидно. Усе, що вона планувала на початку повномасштабного вторгнення, не реалізовано навіть близько, навіть у мінімальних обсягах. Так, вона завдала Україні величезних страждань, знищила значну частину інфраструктури, вбиває наших громадян — це зрозуміло. Війна масштабна, кривава, геноцидна, але разом з тим цілі, які Росія перед собою ставила, так і не були досягнуті.

Вона не змогла цього домогтися і, відповідно, жодної перемоги не буде. Якщо великі, криваві війни закінчуються замороженням або тим чи іншим формульним виходом на припинення активної фази бойових дій, то після цього починаються довгі політичні переговори. Тому цей поділ абсолютно правильний: військова частина дозволяє вийти на припинення активної фази, припинення вогню, припинення взаємного руйнування інфраструктури. А друга частина — значно складніша, і вона йтиме важче і натужніше.

Повертаючись до вихідного. Тристоронній формат на сьогодні є оптимальним. Ми бачимо позицію Сполучених Штатів у глобальній політиці: вони вкрай активні й ініціативні. І сам Трамп, і американська сторона загалом розуміють, яких результатів хочуть досягти і які важелі впливу в них є.

Я говорю не лише про Україну і Росію, а про всі конфлікти, де США виступають у ролі медіатора. Вони чітко знають, якими інструментами володіють, і можуть пропонувати ті чи інші формульні рішення. Щобільше, Росія певною мірою залежна і розуміє, що Сполучені Штати сьогодні відіграють лідерську роль не лише в медіації цього процесу, а й у перебудові глобальної політичної системи. Тому Росія побоюється йти на відкрите протистояння американським ініціативам і залучається до переговорного процесу вже не на імітаційному, а на більш змістовному рівні.

Саме тому тристоронній формат виглядає дуже перспективним. Що стосується двосторонніх розмов Україна — Росія, там можливі технічні обговорення між військовими: розведення сил, припинення ударів по лінії фронту, припинення ударів по інфраструктурі. Це дійсно можна обговорювати у двосторонньому форматі. Але я б зараз не заходив у деталізацію переговорного процесу.

Він украй крихкий і делікатний. Поки що є обережний оптимізм у тому, що вдасться домогтися припинення активної фази війни — максимально руйнівної вже для обох сторін. Україна симетрично завдає ударів по критичній і військовій інфраструктурі Росії, і ці удари посилюватимуться, якщо Україна отримуватиме необхідну допомогу від партнерів або закуповуватиме потрібні мілітарні інструменти.

Важливе й розуміння того, що війна для Росії триває вже майже чотири роки. Ціна, яку вона платить, є неспівмірною з досягнутими результатами. І далі ця ціна лише зростатиме.

Якщо Росія продовжить наполягати на нереалістичних вимогах, це неминуче дратуватиме американських модераторів.

Росію поступово витісняють із глобальних енергетичних ринків, і вона це розуміє. Внутрішні соціально-економічні проблеми наростають: виникають грошові, інвестиційні та фінансові дефіцити. Так, мілітарний сектор розвивається, але глобальний світ перебудовується, а традиційні ланцюги постачання для Росії руйнуються — як у частині експорту енергоресурсів, так і в частині імпорту критично важливих складників. Усе це чинить серйозний тиск. Якщо Сполучені Штати використовуватимуть ці аргументи в процесі модерації переговорів, результат можливий.

Єдина проблема — внутрішній стан самого Путіна. Його сприйняття реальності і світу. Він занурений в інформаційну бульбашку, де вже багаторазово всіх переміг. Це вкрай складна історія. Але я думаю, що у Трампа є інструменти прямого впливу, щоб повертати його хоча б частково в реальність.

Я свідомо не входжу в деталі з таких складних питань, як ЗАЕС, розподіл електроенергії, контроль над територіями. Президент пропонує, поки обговорення перебуває в активній фазі, публічно на цьому не спекулювати.

Але формула виходу з такої великої, затратної й руйнівної війни очевидна: первинний етап — це припинення вогню. Це буде дуже крихкий процес, з огляду на лінію фронту понад 1 200 км і можливість завдавати ракетно-дронових ударів по інфраструктурі.

Для Росії війна є принципом її глобальної суб’єктності. Без війни Росія виглядатиме зовсім інакше, і вони це розуміють, тому намагаються тягнути процес. Але вихід можливий лише через припинення вогню на першому етапі, за активної участі інших держав як модераторів і контролерів, з моніторинговими місіями, технічними засобами і супутниковим спостереженням.

Зупинили вогонь, заморозили лінію фронту, припинили удари по енергетиці — і далі продовжили політичні переговори. Вони йтимуть украй важко, бо Росія наполягає на нереалістичних умовах. Я не розумію, чому після чотирьох років невдалої війни потрібно продовжувати на цьому наполягати, а не шукати компромісні формули, які пропонують американці.

Американці пропонують і інструменти примусу, і економічні стимули. Для України — план відновлення, для Росії — часткове зняття санкцій і доступ до окремих ринків, відновлення немілітарної частини економіки.

Або Росія це приймає, або продовжує рух у економічну прірву. І тут знову ключова проблема — психотип Путіна, його сприйняття стану економіки і збройних сил. Навіть представники Центрального банку і Міністерства фінансів Росії говорять про наростаючі системні кризи майже в усіх секторах економіки, окрім військового.

ЯРОСЛАВ ТЕЛЕШУН: Ключове питання — чи залишається Вашингтон медіатором, що домінує 

— І Україна, і Росія, і насамперед США шукають нові формати, які дали б результат. Тривалий період після прямих переговорів між Україною та РФ у Туреччині існувала човникова дипломатія. Зараз є нова спроба запустити за допомогою і медіації США формат взаємодії між двома переговорними групами.

У цьому випадку, за даними Axios, які є в публічному просторі, ми бачимо, що певною мірою існував і трек двосторонніх переговорів між Україною та РФ, якщо це відповідає дійсності. Тому ті дипломатичні підходи, які використовувалися раніше, зараз намагаються адаптувати і переформатувати під поточну ситуацію. Ми бачимо, що говорити про якісь конструктивні рішення без залучення США поки складно.

Тому перемовники від США намагаються, використовуючи цей формат, виконати ті завдання, які перед ними поставив президент Трамп і які були елементами його виборчої кампанії.

Більше успіхів поки що є по військовому треку. З одного боку, це, безумовно, наголошує, що ключові питання, які стосуються територіального контролю та Запорізької атомної електростанції, залишаються підвішеними, і кожна зі сторін не готова йти на будь-які поступки. Ми бачимо, що Російська Федерація, навпаки, демонструє, що її апетити не зменшуються, а можуть, навпаки, лише збільшуватися.

У цьому контексті ми спостерігаємо, як паралельно з переговорним треком завдаються серйозні й потужні удари по енергетичній інфраструктурі і не лише великих міст України, передусім Києва та Харкова, якраз під час переговорного процесу. Водночас є певні кроки у військовій складовій, і це можна вважати певним позитивом.

Позитив полягає в тому, що для США важливо зафіксувати наявність позитивної динаміки і продемонструвати, що результати є, і посередництво США відіграє свою роль. Але водночас ми розуміємо, що досягнення будь-якого миру, а тим більше справедливого миру, неможливе одномоментно. Тому, можливо, ці невеликі кроки, принаймні в оборонному секторі та у військовій сфері, дадуть можливість у перспективі досягти певних результатів і в політичній частині.

Однак ми також розуміємо, що динаміка процесу залишається вкрай високою, і все може змінитися в дуже короткій перспективі, особливо з урахуванням змін ситуації на полі бою.

З одного боку, були зустрічі, де американська сторона була присутня постійно, а з іншого — зустрічі, де вона переходила від одного треку до іншого, між різними переговорними групами. Таким чином надавалася більша гнучкість офіційним сторонам України та РФ, дозволяючи їм бути вільнішими в позиціях і менше орієнтуватися на присутність США.

Ми розуміємо, що для України і для РФ у цих переговорах важливе не лише досягнення дипломатичних цілей. Для України це насамперед досягнення миру, для Росії — інші, відмінні від дипломатичних завдання. У цьому контексті відсутність США в окремих переговорних треках дає сторонам можливість не озиратися на позицію Вашингтона і бути більш відвертими у своїх заявах і діях.

Тому, коли американська сторона виходила з обговорення або менше долучалася до нього, йшлося не про зміну тем. Теми залишалися ключовими. Ми бачили заяви, зокрема з боку офіційних українських осіб, про те, які питання стоятимуть у порядку денному цього переговорного процесу. Саме ці питання, вочевидь, і порушувалися під час двосторонніх контактів без активної участі Вашингтона.

Ключовим моментом було те, що таким чином Вашингтон надавав певний люфт для обох сторін — можливість бути більш відвертими і, можливо, більш жорсткими у своїх заявах і пошуку рішень без огляду на американську присутність.

Водночас якщо Вашингтон відіграє ключову роль у цьому переговорному процесі, виступає медіатором і задає темп, постає важливе питання: наскільки США залишаються суб’єктом, здатним відігравати роль, що домінує, якщо в ході процесу під їхньою егідою одна зі сторін завдає серйозних ударів по цивільній інфраструктурі іншої сторони.

У цьому контексті РФ, безумовно, намагається домогтися реакції і чинити тиск на Київ, а також підірвати довіру партнерів у всьому світі до США. Тим більше ми бачимо: у США і так не найкращі відносини з багатьма партнерами, особливо з Європою, на тлі зовнішньополітичних орієнтирів президента Трампа, його адміністрації та пов’язаних із цим рішень.

ЮРІЙ БОГДАНОВ: Київ сьогодні — це Лондон кінця Другої світової війни

— Немає жодних фундаментальних причин вважати, що війна наближається до свого завершення. І немає фундаментальних причин вважати, що Путін адекватно розуміє реальність. Якби він справді розумів реальне становище своєї країни і реальне становище на полі бою, яке для нього складається зовсім непросто, він був би значно більш гнучким і прийняв би умови миру ще в березні.

Зараз, особливо після такої невдачі, як Куп’янська битва, де Росія зазнала поразки, після того як не вдалося заблокувати фінансування України і Європа знайшла гроші, Путін, очевидно, шукає шляхи ескалації. Йому трохи пощастило із зимою, і в нього з’явилася можливість тиснути на цивільне населення України, фактично намагаючись примусити Україну до капітуляції. Тому він щиро вважає, що має сильну переговорну позицію.

Але у зими є одна властивість — вона закінчується. Це по-перше. По-друге, у Росії закінчуються гроші, і це вже доведений факт. У Росії закінчується і та перевага, яку вона використовувала протягом багатьох місяців, практично трьох останніх років, — чисельна перевага.

Українські безпілотні сили стають дедалі активнішими і дедалі ефективнішими у тиску на Росію. Саме тому Росія намагається через ескалацію і терор цивільного населення примусити Україну до серйозних поступок. Я не бачу жодної причини, чому ми повинні це робити.

Тому ми зацікавлені в тому, щоб Росія зазнала системної поразки. Ми зацікавлені в тому, щоб вона щонайменше заморозилася по поточній лінії розмежування і не отримала автоматичного виходу з санкцій. Це наші інтереси, і ми будемо їх відстоювати.

Якщо американська сторона тиснутиме на Україну, ми можемо піти на тимчасові поступки, можемо погодитися на демілітаризовану зону. Але у нас немає жодного резону добровільно поступатися нашими конституційними територіями, особливо з огляду на те, що Росія об’єктивно не може їх захопити. І з урахуванням тієї динаміки, яку ми бачимо на фронті останні місяці, навіть самі росіяни розуміють, що вони не захоплять Донецьку область ні до серпня, ні пізніше.

У Росії просто немає інших карт, окрім терору. Але цих карт недостатньо, щоб примусити таку країну, як Україна, до капітуляції.

Наше завдання — залишатися в межах здорового глузду, не панікувати і не розганяти істерію, хоча Росія прагнутиме домогтися саме цього. Ми повинні примушувати Росію до серйозних переговорів без ультиматумів Україні.

Так, зараз для нас складний період. Але для Росії він також далеко не простий. Тому наше завдання — не піддаватися емоціям. Історія з переговорами і атаками росіян повністю вкладається в їхню логіку ведення війни і переговорів. З погляду їхньої терористичної логіки тут немає нічого нелогічного — вони намагаються примусити нас до поступок.

Навіть якщо переговори будуть надуспішними, навіть якщо війна закінчиться за три дні, Росія атакуватиме Київ до останньої можливості. Так само як нацистська Німеччина атакувала Лондон. Ці атаки тривали аж до квітня 1945 року, і останні удари по Лондону завдавалися наприкінці березня.

Тому, на жаль, ми повинні розуміти: Київ сьогодні — це Лондон кінця Другої світової війни. Наше місто має вистояти. По-перше, тому що іншого шляху немає. По-друге, тому що це найкоротший шлях до нашої перемоги. І, по-третє, тому що така історична роль Києва зараз — бути оплотом опору російській агресії й абсолютному фашизму XXI століття, який Росія представляє на полі бою.

Наша головна мета — не дати Росії отримати те, чого вона хоче. Вона хоче побачити наші поступки, слабкість, вразливість. Відсутність цих бажаних для неї результатів буде найкоротшим і найзрозумілішим шляхом до української перемоги.

Навіть якщо війна закінчиться замороженням по лінії розмежування, у перспективі місяців або року, наше завдання — не випустити Росію з тих лещат, у яких вона вже опинилася. У цьому разі не буде автоматичного зняття санкцій і не буде масштабних інвестицій у Росію. Їх не буде в будь-якому разі.

І тоді історична поразка путінського режиму стане неминучою. Це найважливіша мета не лише для України, а й для всієї Європи — щоб у цього потворного режиму більше не було можливості атакувати інші країни і народи.

Мені здається, ми часто переоцінюємо те, що відбувається.

Жодних радикальних змін за останні роки насправді не відбулося. Ми переоцінюємо курс на так званий світовий порядок, вважаючи себе головною жертвою його руйнування. Але якщо дивитися на ситуацію тверезо, передусім від цього постраждали Сполучені Штати, які серйозно втратили роль глобального регулятора.

Америка більше не є гегемоном, і Трамп намагається компенсувати втрату політичного домінування силовими методами. Він шукає точки опори, щоб збалансувати відносини між Китаєм, США, Європою, Росією та іншими великими гравцями, зберігши домінування Америки на звичних ринках і територіях.

Головне, що зараз намагаються хаотично зробити Трамп і його оточення, — це переглянути правила управління світом. У них немає чіткого плану, є лише набір ідей. Цей напрям мислення не збігається ані з російським, ані з китайським баченням, оскільки ті взагалі інакше оцінюють світ, свої інтереси й інтереси своїх ситуативних союзників.

Тому, на мій погляд, головне завдання європейців, адекватних американців і нас самих — грати на амбіціях Трампа і його бажанні виглядати сильним. Бути слабким із Путіним йому невигідно. І поступки Путіну, зокрема щодо Донбасу, можна і потрібно подавати як прояв слабкості.

Читайте також: Мир для України знову відкладається — експерти підбили підсумки Давоса