Віткофф і Кушнер у Москві: знак прориву чи дипломатична ілюзія

Спецпосланник президента США Стів Віткофф і зять Трампа, політичний радник Джаред Кушнер 2 грудня провели переговори в Москві з російським диктатором Володимиром Путіним щодо проєкту мирної угоди. Однак зустріч не має суттєвих результатів, констатували в Білому домі та Кремлі.

Путін погрожує Європі, США шукають вихід: чим завершилися переговори Віткоффа і Кушнера в Москві

Важливо, щоб не було ніяких ігор за спиною України, щоб усе було справедливо й відкрито. Найскладнішими питаннями на переговорах про мир є території, заморожені активи та гарантії безпеки. Про це сьогодні, 2 грудня, під час візиту до Ірландії заявив президент України Володимир Зеленський.

“Простих рішень щодо завершення війни не буде. Ми розуміємо, що відбувається. Розуміємо, з ким маємо справу. Питання не у складності ухвалення рішень. Я здатний їх ухвалювати. Важливо, щоб усе було справедливо й відкрито. Щоб не було жодної гри за спиною України. Щоб нічого не було вирішено без України про нас, про наше майбутнє”, — сказав глава Української держави.

За його словами, найчутливіші речі та найскладніші питання стосуються територій, заморожених активів і гарантій безпеки.

“Я не можу говорити від імені європейських лідерів про заморожені гроші в Європі. Я можу лише поділитися своїм баченням, а вони можуть мене підтримати. Ми розраховуємо на сильні гарантії безпеки з боку Сполучених Штатів і Європи, а також деяких інших лідерів. Це одна з тем “коаліції охочих”. Ми над цим працюємо”, — сказав президент.

Президент США Дональд Трамп прокоментував переговори, які відбулися в Москві між американською делегацією та Путіним.

Глава Білого дому наголосив, що Вашингтон продовжує роботу й прагне завершити розв’язану Росією війну.

“Я вже врегулював вісім воєн, це буде дев’ята. Наші люди зараз перебувають у Росії, щоб подивитися, чи зможемо ми це врегулювати. Ситуація складна. І я назвав би все, що відбувається, хаосом. Ми намагаємося це врегулювати й завершити цю війну”, — сказав Трамп.

Перед зустріччю у Кремлі з представником президента США Стівом Віткоффом кремлівський диктатор Володимир Путін знову виступив з публічними погрозами — тепер не лише на адресу України, а й усієї Європи. Він знову міркував про “реалії на землі”, запевняв, що Росія нібито не збирається воювати з європейськими країнами, однак уже “готова” до такого розвитку подій. Також пролунала його фраза: “якщо європейці почнуть конфлікт, Москві ні з ким буде домовлятися”. В бік України Путін повторив погрози “відрізати” її від виходу до Чорного моря.

На ці агресивні заяви відповіли в Міністерстві закордонних справ України. Глава зовнішньополітичного відомства Андрій Сибіга зазначив, що висловлювання Путіна демонструють його намір продовжувати війну.

“Другий день поспіль Путін робить заяви, які свідчать про те, що він не планує припиняти війну. Вчора він заявив, що готовий воювати всю зиму. Сьогодні він погрожує морським портам і свободі судноплавства. Ці погрози спрямовані насамперед проти Одеси, про яку президент Трамп відгукувався з великою теплотою. Росія має припинити кровопролиття, яке вона сама й почала. Якщо цього не станеться, і Путін знову плюне світові в обличчя, наслідки мають бути. Росія має припинити марно витрачати час миру, який має бути мирним часом”, — заявив у соцмережі міністр закордонних справ України.

Чи варто очікувати позитиву від зустрічі в Москві — думки експертів

Що насправді сталося на переговорах Віткоффа і Кушнера з Путіним у Москві, і чому сторони заявляють про відсутність прориву? Які погрози озвучив Путін перед зустріччю і як на них відповіли Київ, Вашингтон і європейські лідери? Чи може участь Джареда Кушнера означати наближення угоди, чи це лише спроба посилити переговорну групу США? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• Михайло Подоляк, радник керівника Офісу президента України;
• Ігор Петренко, доктор політичних наук;
• Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки;
• Юрій Богданов, консультант зі стратегічних комунікацій, публіцист.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: У Кремлі знову проявили хамське ставлення до представників Білого дому

— До України приєдналася Європа, усі ті, хто зацікавлений у зупинці цієї руйнівної війни. Усі свої ініціативи, свої дії, зокрема переговорні, реалізували в повному обсязі й ефективно. Спочатку була ініціатива Сполучених Штатів, потім вона активно відпрацьовувалася в переговорних групах України й США, був більш-менш зрозумілий компромісний план. Так, він важкий, ще вимагав доопрацювання до зустрічі на рівні лідерів. Проте це було вже відносно готовим формульним рішенням. Тобто чернетка рішення щодо зупинки великої війни. І, звичайно, країна, яка відкинула ініціативу США, — Росія.

Саме тому, що росіяни відкинули, тепер і виправдовуються. Відкинули відкрито, відверто, по-хамськи, у класичній путінській манері. Три години представники американської адміністрації мали чекати суб’єкта. Паралельно на тлі звучали заяви Путіна, максимально криваві, і щодо Європи, і щодо України. І на цьому тлі він, безумовно, у повному обсязі відкинув ініціативи Сполучених Штатів. А наступного дня Пєсков виходить і каже, мовляв, ні, ми не відкидали, готові далі вести переговори, вони вимагають тиші. Так, безумовно, переговори завжди вимагають тиші, тільки Росія — єдина країна, яка порушує це негласне дипломатичне правило. Вони максимально швидко виходять у публічний простір зі своїми примітивними погрозами.

Для Росії війна — це єдина можливість бути країною у глобальному порядку денному, з якимись конкурентними можливостями і так далі. Так, це страшні конкурентні можливості, це масові вбивства і насильство, це геноцидні технології, проте Росія від них добровільно не відмовиться.

Що означає примус? Це збільшення мілітарної присутності Європи в Україні, це збільшення санкційного або економіко-фінансового тиску на Російську Федерацію у повному обсязі, це санкції такого типу, як проти “Лукойла” і “Роснефти”. Вони мають бути запроваджені проти всіх секторів російської економіки. Європа своєю чергою має відмовитися від присутності будь-якого ступеня на ринках Російської Федерації.

Росія має відчути реальний тиск, має бути позбавлена і можливості заробляти гроші, і можливості неконтрольовано обходити санкції та, відповідно, можливості отримувати інгредієнти для ракетобудування. Це все дозволить нам вийти до якоїсь формули миру. Все інше — знову ж таки, це та ілюзія, яка затягує війну, що загалом грає на руку Російській Федерації.

Усі імітаційного типу переговори, очікування, що от зараз-то Путін буде готовий сісти за стіл переговорів, лише дають можливість РФ завдавати ударів по цивільному населенню України в більшому обсязі.

ІГОР ПЕТРЕНКО: Трамп вважає, що в переговорах є просування

— Ми прекрасно розуміємо, що зазвичай отримуємо від того, коли Стів Віткофф їздить до Російської Федерації. Ми отримуємо порцію висловлювань чиновника США, який фактично повторює або говорить термінами російської пропаганди. Чи буде зараз виняток? Можливо, там все-таки ще є Кушнер, може, у нього буде своє, якесь інше бачення, і він, скажімо, розбавить те, що ми зазвичай чуємо від Віткоффа.

Путін намагається всіляко надувати щоки. Російські війська вже і Куп’янськ 150 разів “взяли”, і Покровськ уже от-от, майже. Тому Путін робить ставку на це. І, звичайно ж, навряд чи і цього разу піде на поступки.

Кожна зі сторін зараз стоїть на своїх позиціях, тому зближення не проглядається. Однак Трамп вважає, що є просування.

Для підтвердження його слів потрібно щось конкретне, тоді США вже зможуть говорити про потенційне пом’якшення якихось позицій щодо Російської Федерації. Але водночас потрібно розуміти, що є сфери, у яких американцям просто вигідно для себе тиснути на РФ. США і Росія — конкуренти у сфері нафти та зрідженого газу. Америка добре себе почуває, заповнюючи ті прогалини, які утворюються там, де РФ не може продавати енергоресурси.

ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Кушнер з’являється там, де угода вже майже готова

— Цього разу Віткофф був у Москві не сам, а з Кушнером. Це свідчить про те, що США сприймають це як певний фіналізований акорд у питанні мирного врегулювання. До цього зустрічі Віткоффа радше були схожі на ознайомчі, проміжні, на обмін думками або пошук якоїсь формули миру, яка б задовольнила обидві сторони.

Але тепер Кушнер зазвичай присутній там, де угода вже от-от намічається до свого здійснення. Так було, наприклад, з Газою кілька разів, так було і з угодами Авраама ще в перший термін Трампа.

Другий дуже важливий момент. Путін дійсно розпочав певні маневри, які дозволили б йому ефективно вибудуватися в темі миру. Що я маю на увазі? Проведення засідання Ради безпеки, недавню доповідь Герасимова в одному з пунктів управління збройними силами з ура-патріотичними висновками, у тому числі фейкового характеру. І з метою ніби підведення частини російської публіки до ідеї успішності здійснення військових цілей Росії.

Хоча, зрозуміло, інформація щодо багатьох населених пунктів, зокрема Покровська, абсолютно не відповідає правді, як і щодо інших аспектів. Але Путін створює враження. З одного боку, це може свідчити, що він, якщо погодиться на запропонований варіант мирної програми, отримує можливість для маневру, наприклад, скаже, що військові цілі на цьому етапі вирішені, і ми могли б розглянути мирний кейс.

Або другий момент — він таким чином показує, що загалом не зацікавлений у мирі, і його цілі та намічені плани можуть здійснитися рано чи пізно військовим шляхом. І одна і друга позиція дозволяє йому проявити сьогодні гнучкість під час контакту з Віткоффом.

Слід зазначити, що американці, звичайно ж, не будуть тиснути на Росію так, як вони тиснули на Україну, як це було помітно в Женеві, у Києві і фінально у Флориді. Але й колишнього ентузіазму, колишнього особливого враження щодо можливостей Росії взяти участь у бажанні Трампа поставити жирну крапку у цьому військовому конфлікті в американської делегації також не помічено.

Частково американська делегація припускає, що Путін може відмовитися, може торпедувати виконання цієї мирної угоди, може просто залишити за дужками частину положень, які можуть мати підвішений характер, а далі продовжити військові дії, створюючи видимість, імітацію мирного врегулювання, як йому вдавалося це робити протягом усього 21 року.

Я думаю, що відповідь Путіна буде такою: з якимись пунктами він буде згоден, і він про це може публічно сказати. Але водночас за пунктами, пов’язаними, наприклад, з територіями, гарантіями безпеки України, можливо, з НАТО і перспективою створення формули неприйняття України в НАТО.

Це рівно нічого, не означатиме суттєвого прогресу, хоча Трамп і американська делегація, звичайно ж, скажуть, що це колосальний, продуктивний, рішучий і ефективний прогрес. Але насправді таким він не буде, бо Путін може сказати “так-так-так”, а потім військові дії зупинятися не будуть і продовжаться.

Це би влаштувало частину російської еліти і російського населення, яка також хотіла б якогось швидкого і впевненого розв’язання українського питання. Вони всі розраховують, що Путін запропонує якийсь компромісний варіант, а більш рішуче, вагоме з погляду результатів їхньої так званої операції рішення здасться їм прийнятним. Або Путін може просто не погодитися за кожним пунктом, як після першої редакції, коли він сказав, що “в цілому план хороший, але за кожним пунктом у нас є зауваження”, хоча ми пам’ятаємо, якою була перша редакція.

ЮРІЙ БОГДАНОВ: Немає жодної ознаки, що війна закінчиться найближчими тижнями

— Путін уже встиг зробити купу заяв доволі теоретичного характеру, які в основному є дуже агресивними, спрямованими на зрив переговорів. Тільки обвинувачем у цьому буде вже навіть не Україна, а Європа. Тому я думаю, що жодних суттєвих зрушень чекати, саме сподіватися на них, не варто.

Поки не йдеться про те, щоб був заморожений конфлікт, щоб було припинено вогонь, мирних переговорів не існує. Тому коли Росія намагається сперечатися про якісь деталі, про якісь перехресні питання, гуманітарні питання, підіймати тему виборів в Україні чи ще щось подібне, це все знову ж історія про небажання зробити перший ключовий крок. Тому що вибори в Україні або якісь референдуми про визнання територій чи ще про щось можливі тільки тоді, коли немає вогню. От тільки тоді можливі будь-які мирні переговори.

Найважливіше на сьогодні — це те, що Трамп у своїй голові підняв рівень переговорної групи. Тому що Джаред Кушнер — це близька йому людина, його зять. І хоча нам може здатися, що це доволі дивно і відверто, за нашими стандартами, загалом корупція, коли близький родич президента бере безпосередню участь у переговорному процесі, ще паралельно вирішуючи якісь свої бізнес-питання. Я пам’ятаю, що він брав участь у переговорах по Близькому Сходу і після, за підсумками переговорів, створив спільний фонд із Саудівською Аравією. Є свої специфічні особливості роботи Кушнера. Але в українському питанні це не важливо.

Асоціація з Путіним — це погано для Трампа. Це мінус його рейтингу. Тому, звичайно, потрібно допомагати близькому родичу у складному питанні. І це перше. Друге — можливо, вони все-таки вірять у те, що мир ближчий, ніж раніше. І тому намагаються включити Джареда як перемовника, який, очевидно, показав себе, на погляд Трампа, ефективно на Близькому Сході. І тому зараз вони намагаються включити цей процес із тим, щоб він досяг результату.

Гарантія безпеки, територіальне питання і заморожені активи Росії — у всіх цих делікатних питаннях відсутнє найважливіше: чи готова Росія припинити вогонь і що буде, якщо вона не погодиться.

Можна що завгодно погоджувати, але якщо Росія принципово не готова припиняти вогонь, і Путіну — а Путіну потрібна війна, він дуже хоче війни з Європою, з Україною, з ким завгодно, бо для нього війна — джерело легітимності. І якщо війна припиниться, він буде шукати її в іншому місці. Тому що поза війною його режим існувати не здатний.

І я не бачу поки жодної причини, чому він має зупинитися. Можливо, ми чогось не знаємо. Можливо, є якийсь супертиск.

Можливо, Путін розуміє, як все погано у Росії. Це все може бути. Але найближчі пів року потрібно планувати, виходячи з того, що війна буде продовжуватися. Пів року — це мінімальний мінімум. Тому що розраховувати, що війна от-от закінчиться — це дуже хибне очікування.

Читайте також: Справедливий мир, а не алгоритм нової війни: чи зможе Київ вплинути на рішення Білого дому в переговорах про мир