Справедливий мир, а не алгоритм нової війни: чи зможе Київ вплинути на рішення Білого дому в переговорах про мир

30 листопада у Флориді (США) відбулася зустріч української делегації з американською стороною, присвячена крокам щодо досягнення гідного миру в Україні. Напередодні Володимир Зеленський позитивно оцінив перспективи обговорень щодо проєкту мирного плану. За його словами, кроки, засновані на пунктах, розглянутих у Женеві, можна доопрацювати найближчими днями.

Делегації США та України шукають формулу справедливого миру

Секретар Ради національної безпеки і оборони України та керівник української переговорної групи у США Рустем Умєров поінформував президента Володимира Зеленського про результати дводенних зустрічей у Флориді.

“Мав телефонну розмову з президентом України за підсумками роботи української делегації у Флориді. За два дуже продуктивні дні у США провели багато годин зустрічей і переговорів. Нам вдалося досягти значного прогресу, хоча окремі питання потребують подальшого доопрацювання”, — повідомив Умєров.

Він зазначив, що високо цінує позицію Вашингтона, подякувавши партнерам за конструктив і партнерський підхід. За його словами, сторони домовилися зберегти “постійний і тісний контакт у продовження цього процесу”.

“Готуємо повну доповідь і найближчим часом представимо його президентові особисто під час зустрічі в Європі, куди разом із переговорною групою вже вирушаємо. Продовжуємо роботу заради миру для України”, — уточнив глава РНБО.

До делегації України увійшли:

• Кирило Буданов, начальник Головного управління розвідки Міноборони України;
• Андрій Гнатов, начальник Генерального штабу ЗСУ;
• Олег Іващенко, глава Служби зовнішньої розвідки України;
• Сергій Кислиця, перший заступник міністра закордонних справ України;
• інші представники державних структур.

Американську сторону очолює держсекретар США Марко Рубіо. На переговорах також присутні спецпредставник президента США Стів Віткофф і радник Джаред Кушнер.

American Axios повідомляє, що Білий дім має намір усунути розбіжності щодо двох ключових аспектів мирного плану, запропонованого президентом Дональдом Трампом: територіального та гарантій безпеки. Саме ці питання стали центральними на зустрічі у Флориді.

Після узгодження спецпредставник США Стів Віткофф планує представити документ Путіну під час візиту до Москви. У вівторок, 2 грудня, російський диктатор Володимир Путін має зустрітися у Москві зі Стівом Віткоффом. Очікується прибуття й інших представників американської адміністрації. Дональд Трамп направив Віткоффа для фіналізації мирного плану, у якому залишаються спірні моменти.

1 грудня президент Володимир Зеленський обговорив телефоном із главою Фінляндії Александером Стуббом роботу української делегації у США. Це їхня друга розмова за дві доби. Зеленський назвав бесіду конструктивною та зазначив, що Київ скоординував дії з європейськими партнерами.

“Є непрості речі, над якими ще потрібно працювати. Наші представники повернуться до Європи днями, і після розмови з ними та повного звіту про розвиток переговорів будемо визначатися з подальшими діями”, — написав Зеленський у Telegram.

Ключові пункти мирного плану в оцінці експертів

Які територіальні та безпекові питання залишаються головними перешкодами на переговорах? Чи може “дух Женеви” стати основою для подальших дипломатичних кроків? Наскільки реально досягти справедливого миру, якщо позиції Росії та України за низкою пунктів несумісні? Які ризики несуть швидкі рішення, на яких наполягає адміністрація Дональда Трампа? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва;
• Ігор Чаленко, політолог, голова Центру аналізу і стратегій;
• Володимир Фесенко, політолог;
• Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”;
• Богдан Ференс, кандидат політичних наук, засновник ГО “СД ПЛАТФОРМА”.

ОЛЕКСАНДР МЕРЕЖКО: Наївно розраховувати, що Путін погодиться на компроміс, який заважає йому знищити Україну

— Українській стороні вдалося значною мірою мінімізувати ті початкові загрози і ризики, які виникли, коли з’явився американський план із 28 пунктів. Завдяки делегації України вдалося суттєво змінити те, що було на самому початку.

Те, що ми читали у західних засобах масової інформації, по суті, являло собою російський план, який не мав жодних перспектив. Але завдяки нашій наполегливості й дипломатичному професіоналізму делегації ситуацію вдалося змінити. Принаймні сьогодні цей план виглядає… Я б не сказав ідеальним — про це тут взагалі не можна говорити, але основні загрози вдалося запобігти, і це дуже важливо. Ситуація могла бути набагато гіршою, але нам вдалося вивести її в більш-менш нейтральне русло.

Хоча попереду ще багато дипломатичної роботи й зусиль. Путін знову відкине план Трампа, але зробить це в завуальованій формі — скаже, що план може слугувати основою для подальших переговорів, і водночас повторить свої абсурдні та абсолютно неприйнятні вимоги.

У західній пресі на початку дискусії навколо цього плану з’явилося поняття “обмін територіями”. Це вже певний цинізм і пастка, яку намагається поставити Путін. Мова йде не про якийсь обмін — Росія ж не пропонує частину своєї території. Це цинічна спроба приховати під терміном “обмін територіями” чергову спробу анексувати частину української території, яку російська армія не змогла захопити.

У всій цій історії є прикметний момент. Коли Путін намагається отримати те, чого йому не вдалося захопити силою, це свідчить про визнання свого програшу. Він визнає, що за 3,5 роки не зміг виконати завдання військовим шляхом і тепер намагається зробити це політичними та дипломатичними методами. Це фактично визнання стратегічного провалу.

Є ще один важливий момент: це провокація з боку Путіна. Сама постановка питання і спроба просунути його через Віткоффа або через американських колег розрахована на те, щоб викликати обурення й дестабілізувати ситуацію в українському суспільстві. Це провокація чистої води. Усі це розуміють, і нам потрібно знайти варіант, який запобігатиме цій загрозі, оскільки вона абсолютно неприйнятна для України.

Путін ніколи не прийме угоду або компроміс, який завадить йому знищити Україну. Це головне, і треба мати це на увазі. Тому наївно сподіватися на результат. Питання в іншому. Що вдалося зробити українській дипломатії? Дуже важливий момент: Путін намагався перекласти провину на нас — створити в очах адміністрації Трампа видимість, нібито війна не завершується з вини України. Цього вдалося уникнути. Це важлива дипломатична перемога.

Тепер виникне питання: коли президент Трамп зрозуміє, що навіть у завуальованій формі кремлівський диктатор відкидає мирний план, розроблений за участю української та американської делегацій, — що буде тоді? Зараз це ключове питання. Варіантів кілька, і однозначної відповіді поки немає.

Нам належить багато працювати, щоб спрямувати адміністрацію Трампа в правильне русло і домогтися того, щоб за відмовою Путіна послідували дії з боку США — санкції, зокрема вторинні, про які давно говорив Трамп, а також постачання сучасного озброєння, включно, можливо, з ракетами “Томагавки”.

Переговори потрібно вести тільки після припинення вогню. Тому важливо відстоювати позицію, з якої починав Трамп: спочатку припинення вогню, потім переговори. Це раціонально, хоча й далеко від ідеального варіанта. Але треба розуміти: єдиний спосіб впливати на Путіна — тиск.

З точки зору логіки, який сенс вести переговори з людиною, яка багаторазово довела, що не виконує міжнародні договори, ігнорує Статут ООН і принципи міжнародного права? Він порушує всі угоди без докорів сумління. Переговори з такою людиною безглузді.

Єдиний спосіб впливу — систематичний, повний тиск, без надання пауз і шансів. Якщо ж виводити його з ізоляції за допомогою самітів на Алясці, це надихає його на подальший терор і агресію. Це віддаляє справедливий мир. Важливо, щоб західні колеги й союзники нарешті це зрозуміли й діяли, виходячи з реальності, а не з надмірного оптимізму чи фантастичних очікувань.

ІГОР ЧАЛЕНКО: Трамп може тиснути почергово на Київ і Кремль — до цього потрібно бути готовими

— Насамперед ми маємо розуміти, що зустріч у Флориді була перед візитом Віткоффа до Москви. І цілком очевидно, що саме зараз украй вдалий момент для максимально глибокої синхронізації української та американської делегацій у питанні розуміння, які важливі пункти мирного плану Трампа потребують узгодження, і яка робота вже була проведена щодо поліпшення відповідної пропозиції в Женеві. У Женеві ми бачили, як завдяки Марко Рубіо були почуті позиції української сторони та позиції європейської сторони — представників ЄС і Великої Британії.

Хотілося б, щоб “дух Женеви” зберігся і дав шлях для подальшої комунікації безпосередньо з російською стороною. Тому сьогоднішня зустріч має закріпити ті напрацювання, які були отримані у Швейцарії. Чогось украй неочікуваного я зараз не прогнозую.

Водночас слід зазначити неофіційну інформацію про можливі пропозиції з боку США російському агресору. Але ті пропозиції, які звучали в ЗМІ, суперечили зустрічі в Женеві. Тому синхронізація позицій обох делегацій тут украй важлива. Думаю, що нам це вдасться. Особливо якщо поглянути на склад української делегації, ми бачимо, що це переважно представники військової частини плюс дипломатична частина, а делегацію очолює Рустем Умєров, який найбільше часу керував переговорами, особливо у стамбульському форматі.

Тут усі очікують результату, який дозволить наблизити справедливий мир. Звичайно ж, ми можемо очікувати від Трампа чого завгодно. Навіть Путін зазначив несподіванку для Росії запровадження санкцій проти “Лукойла” і “Роснефти”, попри історію їхньої комунікації в Анкориджі на Алясці. Тому цілком імовірно, що Трамп продовжить тактику почергового тиску — то на Київ, то на Кремль. Головне — вчасно вловити потрібну хвилю та посилити її бажанням досягти результату.

Зараз важливо показати конструктив з боку української делегації. І ми, станом на зараз, не давали жодного приводу сумніватися в такій оцінці. Зрозуміло, що Трамп, як і всі українці, зацікавлений у якнайшвидшому завершенні війни. Але війна має бути справді завершена, а не стати програмою, алгоритмом початку нової війни, у якій Україна опиниться сильно ослабленою. Тому вкрай важливо опрацювати всі пункти плану.

Відзначу, що навіть під час Женеви були заяви Умєрова, що більшість пунктів мирного плану Україні підходять, розуміючи, що жодна зі сторін не може здобути перемогу в нинішніх умовах і йдеться про вкрай компромісне рішення. У цьому напрямку й потрібно продовжувати роботу.

Американська делегація також враховуватиме заяви Путіна, озвучені в Бішкеку. Але Росія завжди робить кроки, спрямовані на зрив реального мирного процесу і реальних напрацювань. Тому зупиняти роботу не можна — треба підтримувати темп і виходити з тією узгодженою позицією, яка або буде прийнята РФ, або створить передумови для посилення тиску на кремлівський режим.

Дуже часто позиція Трампа змінюється на 180 градусів, виходячи з тактичних результатів переговорного процесу з тієї чи іншої теми. Тому надмірний тиск на Київ викликає проблеми і для Сполучених Штатів. Ми це вже бачили на прикладі призупинення частини підтримки та обладнання F-16 — короткострокової паузи, через яку США втратили низку довгострокових контрактів на F-35, оскільки європейські покупці переорієнтувалися на європейських виробників. Тому будь-який крок оцінюється як поза Сполученими Штатами, так і всередині них.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: Поєднати позиції України і Росії щодо ключових питань неможливо

— Найвищий пріоритет виникає тоді, коли в переговорах бере участь сам Трамп. Але це вже рівень лідерів, коли переговори проходять особисто. Нагадаю, що нещодавно у Женеві відбулися переговори — всього тиждень тому. І американську делегацію на цих переговорах очолював Марко Рубіо.

Це нормально: він державний секретар США і водночас виконує обов’язки помічника президента Сполучених Штатів із питань національної безпеки. Тож це його пряма функція. Інша річ, що я не став би чекати від цих переговорів якогось конкретного результату.

Суть цих переговорів, на мою думку, — узгодження остаточного варіанту мирного плану США з урахуванням українських пропозицій та українських позицій. Переважною мірою цей план було погоджено в Женеві, але кілька пунктів залишалися відкритими.

Те, що Рубіо бере участь у переговорах, на мою думку, є дуже хорошим і позитивним сигналом. Він займає конструктивну і гнучку позицію. Він готовий вислуховувати українську позицію і шукати компроміси. Тиском займаються інші представники США. А Марко Рубіо — класичний перемовник із високим рівнем політичної та дипломатичної компетентності, починаючи ще з роботи у Сенаті. Тому його присутність на переговорах — хороший сигнал, і це логічно, зважаючи на те, що саме він очолював американську делегацію у Женеві.

І це далеко не перший і не другий раз. Нагадаю, що ще у березні, коли проходили великі переговори між українською та американською делегаціями в Саудівській Аравії, у Джидді, було підписано спільний документ про спільну позицію США та України щодо припинення війни. Тоді американську делегацію також очолював Марко Рубіо. Тому його нинішня участь — закономірна.

Питання безпеки, звісно, обговорюватимуться на цих переговорах. Для української делегації та України як держави питання гарантій безпеки є ключовим. Були повідомлення деяких ЗМІ, що нібито Рубіо наполягав на тому, що спочатку потрібно буде підписувати мирні угоди, а вже потім угоди про гарантії безпеки. Думаю, мається на увазі дещо інша комбінація.

Політично гарантії безпеки для України мають бути зафіксовані в мирній угоді, яка готується і яка, на мою думку, ще не скоро буде підписана. Нас очікують складні, драматичні і повільні переговори, насамперед тому, що Росія поки не готова до реальних компромісів. Підписання, можливо, стосуватиметься окремих договорів про гарантії безпеки, зокрема підготовки такого договору зі Сполученими Штатами.

Позиція України полягає в тому, що ми повинні отримати не абстрактні запевнення і абстрактні гарантії, як це було в Будапештському меморандумі. Ми не хочемо повторювати цей негативний досвід. Йдеться про конкретні позиції: підтримка української армії, постачання озброєння, вирішення питання про вступ України до Європейського Союзу — хоча це вже тема для європейських партнерів. Від США ж потрібне сприяння у забезпеченні захисту від можливого нового нападу Росії. І це має бути закріплено в договорі, ратифікованому Конгресом США.
Тобто має бути не просто документ.

Так, у нас є угода зі США, підписана ще за часів Байдена про співпрацю у сфері безпеки. Але, на жаль, Трамп і його адміністрація її ігнорують. Тому Україні необхідний юридично зобов’язувальний договір, ратифікований Конгресом. І тут ще багато роботи попереду. Мені здається, американська сторона поки не дуже готова до цього. Але це позиція України: якщо ми хочемо зафіксувати юридично зобов’язувальні гарантії безпеки, вони повинні бути відображені у відповідному договорі не тільки з європейськими партнерами, але й зі Сполученими Штатами.

Головне завдання переговорів — узгодження остаточного тексту мирного плану, який американські представники повезуть у Москву. А далі переговори вестимуться з урахуванням позиції Росії — зі США, з Україною, з європейцями. Частина цього мирного плану має включати обов’язкове припинення вогню. І це має бути одним із першочергових кроків. Без припинення вогню мирний процес неможливий. Українська делегація принципово ставитиме це питання.

Якщо Росія не погодиться, що цілком можливо, обговорюються два сценарії. Або Росія категорично відмовиться від американського мирного плану, як це вже було у квітні. Або буде обрана більш гнучка тактика. Мені здається, другий варіант більш імовірний.

Путін не скаже “ні” плану, який уже асоціюється з Трампом. Він може сказати: “Нас багато чого не влаштовує, ми готові обговорювати, готові погодитися на деякі пункти”, а потім назвати цілий перелік позицій, погоджених з Україною, які Росія не приймає. І традиційно висунути свої вимоги — виведення українських військ із Донбасу, відмова від НАТО, внесення російських умов в українське законодавство. Усе це неприйнятно для України і обмежує наш суверенітет.

Ці вимоги будуть передані американській стороні. А далі виникне проблема: що робити? Як рухатися далі в переговорному процесі? В низці позицій, особливо щодо територіального питання і статусу окупованих територій, поєднати українські й російські позиції неможливо. Вони діаметрально протилежні. Тому або ці питання випадуть із майбутньої угоди, або за ними будуть тривалі й безперспективні переговори.

Щоб примусити Росію до припинення вогню, необхідно посилювати тиск — санкційний, політичний. Путін може знову запропонувати особисту зустріч із Трампом — той самий нереалізований саміт у Будапешті, про який згадували Путін і Орбан. Цю ідею напевне буде запропоновано, і без участі України. Путін хоче говорити тільки з Трампом і буде переконувати його, що США і Росія повинні узгодити спільний мирний план, а потім тиснути на Україну для виконання російських вимог. Це нас, звичайно, не влаштовує. Навколо цього і розгортатиметься жорстка боротьба.

Якщо США відмовлять Путіну у зустрічі без згоди на припинення вогню і конструктивні переговори — це також буде формою тиску на Росію. Відновлення переговорів про постачання Україні далекобійної зброї, посилення санкцій — усе це зрештою може примусити Росію до реальних мирних переговорів.

БОГДАН ПОПОВ: Україна не прийме антиконституційних рішень, ким би вони не були підписані

— Фінальна позиція не буде затверджена прямо сьогодні, тому що переговори довгі, процес складний. Ми розуміємо, що позиції Сполучених Штатів не за всіма пунктами синхронізуються з позицією України, оскільки президенту США Трампу цікавіше швидке завершення війни, а Україні — стабільний і справедливий мир на наших умовах: збереження території, збереження життя наших бійців, гарантії безпеки.

І мир має бути таким, з позиції України, який не відкриє ворота для нового вторгнення РФ. Для цього треба продовжувати санкції навіть після припинення вогню. Ще є дуже багато пунктів, за які наша делегація буде боротися.

Як ми бачили, директиви для нашої делегації президента були оновлені. Відповідно, позиція України може просуватися в дуже агресивному форматі, оскільки, попри те, що хто б на Україну не тиснув і не підштовхував нас до швидкого завершення війни, наша позиція залишається непохитною. Завершення війни може бути досягнуте тільки шляхом миру через силу, тільки шляхом тиску на РФ і примушення Путіна до підписання адекватних умов, які не дадуть йому можливості швидко переозброїтися і піти в новий наступ.

Зміни без серйозної кількості технічних консультацій, обміну позиціями, двостороннього діалогу, адекватного й відкритого, неможливі. Тому так, можливо, не у Флориді, але більшість делікатних пунктів, включаючи території, армію і так далі, будуть обговорюватися. Тут треба наголосити, що Україна перебуває в такій позиції, де відступати від багатьох із цих пунктів ми не хочемо. У нас є серйозні “червоні лінії”: ми хочемо стабільний і справедливий мир.

І хто б на нас не тиснув і не намагався вмовити на щось інше, ми на це не підемо. Попри те, що ми бачимо, Сполучені Штати відверто користуються нашою внутрішньою турбулентністю для того, щоб завдати, так би мовити, дипломатичний удар і тиснути на Україну, щоб ми пішли на якісь поступки і швидше завершили війну, наша позиція залишається непохитною, бо жодні антиконституційні рішення не можуть бути ухвалені.

Україна і її європейські союзники наполягають на такому завершенні війни, за якого РФ не матиме можливості для нового нападу. І для цього нам треба вибороти для себе дуже серйозні гарантії безпеки. Це є одним із ключових пунктів діалогу у Сполучених Штатах, бо якщо Україна не отримає серйозних гарантій безпеки, то континентальна Європа програє цю війну.

БОГДАН ФЕРЕНС: Росія свідомо закріплює імідж варвара — це частина її зовнішньої політики

— Усе бажання, яке було в адміністрації Трампа, поки залишається колишнім — швидко досягати результатів. Але, як ми бачимо, вони також визнають, що шанси залишаються, але й складнощі присутні. Тому конкретики поки немає. Ми розуміємо, що найскладніші питання — це питання територіального характеру, а також контекст, пов’язаний з гарантіями безпеки.

Я думаю, що, з одного боку, Кремль надсилає сигнали американцям, що загалом готовий далі рухатися в контексті тих чи інших форматів. Але мені здається, що росіяни грають у “багатоходівку”, у якій навіть на фінальному етапі, коли нібито здається, що вікно можливостей з’явилося, вони можуть проявити себе інакше, як це було й раніше, тобто без адекватності. До цього потрібно бути готовими.

Трамп, очевидно, вирішив, що Байден і його адміністрація, як він постійно говорить публічно, допустили цю повномасштабну війну, бо не змогли запропонувати нічого іншого в контексті пошуку завершення бойових дій. Тому Трамп використав інший підхід: відновив особисту комунікацію з Путіним, навіть зустріч на Алясці. Таким чином він думав, що зможе швидко на контрасті отримати результат.

Навряд чи Путін дасть Трампу в руки ті карти, які він хотів би. Тому процес розтягнувся на весь рік. І зараз, уже на початку грудня, навіть Трамп не може з абсолютною гарантією сказати, наскільки ймовірно, що результат таки буде. Він говорить про це дуже обережно. Якщо порівнювати з попередніми етапами консультацій, ситуація зараз інша, і шанси отримати якийсь результат дійсно зросли.

Риторика Трампа дуже обережна, оскільки залишаються невирішеними найскладніші питання — ті пункти, які то скорочувалися, то видалялися, то додавалися. І це серйозна розбіжність може не дозволити рухатися вперед. Росія в цьому рівнянні пропонує США зняття санкційної політики, економічне та фінансове відновлення відносин — тобто те, що Росії цікаво. Тому американці намагаються намацати, де можна натиснути, а де можна щось запропонувати, щоб Путін був більш зговірливим.

Американці поки що акуратно реагують навіть на ескалаційні дії. І в цьому також є ризики, на мою думку.

Потрібно розуміти, що в конфліктах часто буває так, що перед фінальною фазою переговорів бойові дії не припиняються, а навпаки — посилюються, і їхня інтенсивність збільшується. Але, на мою думку, це навряд чи сприяє конструктиву, якщо гинуть цивільні люди й терор масштабується.

Це Кремль, на жаль. Така поведінка була прогнозованою.

Росіяни намагаються всім довести, що хочуть закріпити за собою імідж варвара. Це теж інструмент зовнішньої політики, як вважає Путін.

Читайте також: Як розірвати коло шантажу Путіна, який затягує мир в Україні — думки експертів і глядачів FREEДОМ