Європа хоче змусити Росію платити: що стоїть за ідеєю “репараційного кредиту” і чого вже досягла Україна

“Репараційний кредит” може стати для України вагомим аргументом, який підштовхне Росію до завершення війни, адже у Кремлі побачать, що Київ отримує довгострокову та гарантовану підтримку. Велика Британія та Канада вже підтвердили готовність приєднатися до ініціативи Євросоюзу і надати Україні власні “репараційні кредити”, сформовані коштом заморожених російських активів.

Європа наближається до рішення щодо використання російських активів для підтримки України

Попри те, що ЄС і НАТО погодилися збільшити оборонні витрати до більш ніж 3,5% ВВП, на підтримку України союзники спрямовують лише близько 0,1% ВВП. Це абсолютно нелогічно, заявив єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс. Він упевнений, що єдиний спосіб змусити Путіна припинити війну — радикально збільшити обсяги військової допомоги Києву.

За словами Кубілюса, “репараційний кредит”, заснований на 140 млрд доларів заморожених російських активів, може стати проривом у напрямку миру.

Аналогічним чином держави-члени можуть використовувати кредити SAFE для виробництва озброєнь в Україні або спільно з нею, зазначив він на конференції “Європейське майбутнє України”.

У 2025 році ЄС розподілив 150 млрд євро оборонних кредитів SAFE між 19 країнами для підтримки України. Програма передбачає довгострокові низьковідсоткові кредити на закупівлю озброєння — від боєприпасів і ракет до ППО, артилерії та дронів.

Тим часом Велика Британія, Канада і Японія також повідомили про готовність надати Україні власні “репараційні кредити” коштом російських активів, розповів єврокомісар з економіки Валдіс Домбровскіс.

Він наголосив, що підтримка України має мати чітко виражені грантові характеристики, а використання заморожених активів дозволить уникнути додаткового фіскального тиску на країни ЄС. Водночас обговорюються можливі ризики, особливо для Бельгії, де в депозитарії Euroclear зберігається більша частина російських коштів.

Уряд Бельгії побоюється, що країна стане головною ціллю російської реакції. Прем’єр-міністр вимагає, щоб юридичні та фінансові ризики були розподілені між усіма членами ЄС.

Міністр фінансів Нідерландів Елко Хайнен зазначив:

“Росія загрожує Європі у багатьох аспектах… Нам потрібно уважно прислухатися до занепокоєння бельгійського народу… і подумати, як з цим впоратися, щоб звільнити ресурси для підтримки України”.

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц також наполягає на якнайшвидшому розв’язанні питання щодо використання заморожених активів. Він заявив, що найвищий пріоритет — забезпечити Київ довгостроковими фінансовими ресурсами для оборони. За словами Мерца, ведуться інтенсивні дискусії з державами ЄС і розглядаються всі можливі варіанти.

Питання використання російських активів залишається в порядку денному Євросоюзу, а фінальне рішення мають ухвалити лідери ЄС на грудневому саміті.

Паралельно ЄС готує новий — уже 20-й — санкційний пакет проти Росії.

“Останні заходи, запроваджені Сполученими Штатами, вже позбавляють Росію доходів, які вона використовує для фінансування своєї війни”, — наголосила глава європейської дипломатії Кая Каллас.

Україна запропонувала включити до нового пакету санкцій російських юридичних і фізичних осіб, які продовжують отримувати прибуток від енергетики, а також причетних до викрадення українських дітей, повідомив президент Володимир Зеленський.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що існують різні варіанти фінансування потреб України у військовій та фінансовій сфері. Вона направила лист лідерам ЄС із закликом погодити до грудня план підтримки на наступні два роки. Попередній обсяг — 135,7 млрд євро, за умови, що війна завершиться у 2026 році.

Фон дер Ляєн наголосила:

“Існує три основні варіанти підтримки України: добровільні двосторонні внески, спільний борг ЄС і “репараційний кредит”, заснований на іммобілізованих активах Росії”.

Міністри у справах ЄС зі Швеції, Угорщини та Данії підтвердили, що питання буде ключовим на засіданнях у грудні. За словами Джессіки Розенкранц зі Швеції, Європі “потрібно ухвалити сміливі рішення і змусити Росію заплатити”.

https://youtu.be/9LrutW3tSV0

Як “репараційний кредит” може змінити хід війни — оцінки експертів

Чому питання використання заморожених російських активів стало ключовим для ЄС і підтримки України? Чи стане “репараційний кредит” реальним інструментом тиску на Росію та фактором завершення війни? Чому Бельгія вимагає додаткових гарантій і як це може вплинути на рішення Євросоюзу? Чи вистачить європейським країнам політичної волі, щоб перейти від обговорень до довгострокового фінансування України? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:

• Володимир Фесенко, політолог;
• Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”;
• Ігор Чаленко, політолог, голова Центру аналізу та стратегій;
• Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: З Бельгією потрібно і можна домовитися

— Норвегія була готова гарантувати надання Україні “репараційного кредиту”. Але в Україні, як мені здається, трохи некоректно сприйняли цю ідею, яка була саме як пропозиція. Багато хто не врахував одного простого факту. Норвегія не є членом Європейського Союзу. І Норвегія жодним чином, наголошую, жодним чином не впливає на розв’язання цього питання всередині ЄС. Тому що дискусія про “репараційний кредит” — це внутрішня справа Євросоюзу. У тому числі дискусія з Бельгією.

Бельгія не виступає проти підтримки України. Бельгія просить гарантій. Бельгія наполягає на гарантіях. Вона не хоче, щоб у разі виникнення проблеми судових позовів або якихось інших питань, пов’язаних, наприклад, із мирною угодою, де питання російських активів буде одним із предметів переговорів, вона залишилася сам на сам з усіма проблемами. Бельгійці не хочуть одноосібно відповідати за цю проблему. А тут уже починаються не лише бельгійські питання, а й ті, що пов’язані з Угорщиною та деякими іншими країнами. Необхідний загальний консенсус. Розподіл гарантій і спільна відповідальність за цей “репараційний кредит”: як він використовуватиметься, як буде компенсуватися. Ось тут має бути спільна позиція Євросоюзу. Її на цей час немає.

Бельгія юридично відповідає за використання цих активів, тому що депозитарії різних іноземних активів у Європі розташовані саме у Брюсселі. Тому з бельгійцями потрібно домовлятися. Але в чому суть ідеї? У тому, що російські активи, які знаходяться у бельгійському депозитарії, — це суверенні російські активи, активи уряду, а не олігархів чи приватного бізнесу. Так от, ці активи мають бути заставою для “репараційного кредиту” України. Заставою, а не прямою компенсацією — у цьому суть.

Передбачається, що Україна може отримати на наступний рік, можливо, на кілька років наперед, кредит приблизно на 140 млрд євро. І це допоможе нам вистояти і у військовому плані, і зберегти внутрішню соціально-економічну та бюджетну стабільність. Але тоді російські активи мають бути заставою для цього кредиту. І якщо після завершення війни Росія відмовиться виплачувати Україні репарації, компенсувати збитки, завдані війною, тоді російські активи будуть використані для компенсації цього кредиту. Але оскільки це може бути оскаржено в судах, Бельгія хоче додаткових гарантій. У цьому й полягає суть суперечки.

БОГДАН ПОПОВ: Політичної волі в ЄС, як і раніше, бракує

— З українського боку зроблено все можливе для отримання і “репараційного кредиту”, і для дії інших ефективних механізмів. Але, як ми бачимо, країни Європейського Союзу, передусім Бельгія, бояться, що інші терористи, подібні Путіну, перестануть ховати у них свої награбовані криваві гроші. І саме тому Україна досі не отримала “репараційний кредит”.

Адже отримання Україною “репараційного кредиту” — це створення прямого прецеденту того, що у держави-агресора можуть конфіскувати її активи. А на цей момент у країнах Європейського Союзу й не тільки зберігаються і китайські гроші, і кошти різних африканських диктаторів, і інших авторитарних режимів. Європейський Союз успішно на цьому заробляє, тому що банківські та фінансові інституції, які зберігають ці кошти, використовують їх у різних оборотних операціях і отримують прибуток.

Тому зараз застосовується механізм передачі прибутку, отриманого від російських заморожених активів. Фактично вони перебувають в управлінні фінансових інституцій, де зберігаються і приносять непоганий прибуток. Але це доволі невеликі відсотки.

Механізм Era of loans, який уже працює, є хорошим, але він був би ідеальним, якби наші партнери консолідувалися в думці, що можна надати Україні кошти в повному обсязі російських активів, які там лежать — близько 300 млрд, а потім протягом найближчих 100 років отримувати прибуток, який би компенсував цю історію. Але в такому разі Російська Федерація не змогла б повернути собі ці заморожені активи до того моменту. Наскільки я розумію, зараз у Європі деякі політики дуже сильно блокують ці механізми саме через бажання нормалізувати відносини з Російською Федерацією, як, наприклад, у Сполучених Штатах.

Тому це є проблемою, і ми з нею боремося. Але наразі динаміка з боку Європейського Союзу далеко не найкраща, і хотілося б бачити більшу підтримку від тих, кого ми захищаємо. Бо Україна бореться не лише за своє виживання і незалежність, але й за безпеку всього Європейського континенту від російської загрози.

Попри те, що більшість європейських політиків і населення ЄС розуміють, що Російська Федерація — це пряма загроза, це ворог, це противник, з яким потрібно боротися, політичної волі десь бракує. І головна проблема Європейського Союзу полягає в тому, що його довго будували на стратегії умиротворення Російської Федерації через економіку. Вони розраховували, що, купуючи дешеві російські енергоносії та маючи дах від Сполучених Штатів Америки, Путін ніколи на них не нападе.

Це стратегія, яку будували Меркель, Саркозі, Берлусконі — усі лідери минулого десятиліття в Європейському Союзі. І вона повністю провалилася, тому що ця стратегія виявилася хибною. Путін напав. Зараз саме Україна відмежовує Євросоюз від повномасштабної війни з Російською Федерацією.

Тому хотілося б бачити більш активні дії. І можемо лише сподіватися, що європейцям і нашим дипломатам вдасться схилити їх до ухвалення більш рішучих рішень щодо “репараційного кредиту”, надання військової допомоги та інших важливих фінансових рішень для України. Тому що, окрім фінансів і військової техніки, Європа зараз більше нічого надати нам не може.

ІГОР ЧАЛЕНКО: Чим довше триває війна, тим дорожче вона обійдеться агресору

— Суть тієї підтримки, яку зараз отримує Україна, полягає саме в тому, щоб зробити максимально високою ціну і за нинішню агресію, і за ліквідацію тих злочинів. Очевидно, доведеться платити репарації на відновлення, і важливо, щоб було розуміння: за будь-якого сценарію застосування військової сили або інструментів гібридної агресії, не кажучи вже про повномасштабну, понесе таке навантаження і для економіки агресора, і для його суспільства, що ніхто інший у майбутньому не захоче йти цією протоптаною дорогою.

Тому зараз надзвичайно важливо не лише зберігати той рівень підтримки, який отримує Україна, але й змінювати певні джерела цієї підтримки. Саме тому так важливо ухвалити рішення про “репараційний кредит”, щоб російський агресор повністю розумів: чим довше триває війна, тим більше йому доведеться заплатити — не лише щодо фінансування власної армії, але й з погляду активів, які зараз перебувають у замороженому стані, але очевидно будуть активніше використовуватися для подальшого фінансування держави Україна, на яку цей агресор напав.

Тому надзвичайно важливо отримати консенсусне рішення від європейських партнерів, щоб дати хід такому рішенню. Так, ми зараз чуємо певні заперечення, але вони не несуть у собі настільки серйозних сперечань. Якщо говорити, наприклад, про Словаччину, там є питання фінансування військового складника, але Словаччина не виступає проти цивільної частини українського бюджету — це вже позитив. Або взяти Бельгію: вона також не виступає проти цього рішення концептуально, вона лише хоче, щоб питання було опрацьовано на юридичному рівні таким чином, щоб Бельгія не опинилася сам на сам із росіянами в суді.

Європейський простір — це місце, де працює правосуддя, де існує верховенство права, і зрозуміло, що кожна зі сторін, навіть якщо це росіяни, матиме всі можливості у судовому процесі. Тому коли Бельгія наполягає на юридичному опрацюванні, вона має на це повне право. Але водночас ми розуміємо, що необхідність ухвалення цього рішення є надважливою, і зробити це потрібно до завершення бюджетного року, щоб упевнено планувати подальшу спільну роботу.

Якщо продовжити тему Бельгії: чи може вона, як країна, на депозитарії якої лежить найбільше російських коштів, отримати достатньо переконливі гарантії від Євросоюзу, щоб погодитися на передачу цих активів? Залишився місяць. Я впевнений, що рішення буде знайдено, оскільки вже є кілька варіантів, які обговорюються у західних медіа, і кожен з них має свої позитиви. Але суть залишається тією ж: країни, які підуть на відповідний формат фінансування України, зможуть розділити відповідальність. Так, там є різні варіанти, але головне — політичне та фінансове рішення, яке дозволить і надалі говорити про те, що Європа залишиться основним партнером у підтримці України. Це вигідно самій Європі, оскільки європейці чудово усвідомлюють роль України як першої лінії захисту від російського агресора. А плани росіян виходять далеко за межі України — вони становлять серйозні загрози для країн ЄС і НАТО. Тому щоб росіяни не змогли зосередити необхідні ресурси, потрібно все більше допомагати Україні відбивати атаки противника.

Зрозуміло, що росіяни можуть піти і на обмежені військові дії проти інших країн Європи, про що попереджають, наприклад, німці. Але це не буде повномасштабна війна, як проти України. Тому зараз Україна, виходячи з тієї серйозної роботи та внеску, який робить українське суспільство у безпеку всієї Європи, заслуговує на продовження такої підтримки.

Якщо говорити про фінансову частину, то європейський Центробанк і депозитарій Euroclear дуже турбує збереження за єврозоною статусу найбезпечнішої території для активів, щоб і надалі акумулювати їх із третіх країн. Другий момент — політичний. Ми маємо неоднорідний політичний ландшафт: відбуваються вибори, приходить опозиція, і як будь-яка опозиція вона намагається провести ревізію рішень попередньої влади. Це стосується і України, і соціальних ініціатив, і економічних рішень. Опозиція часто скептично ставиться до подібних моментів і прагне показати, що вона діятиме всупереч попередньому курсу.

Але, виходячи з загальноєвропейських цінностей і загроз, які стоять перед усіма народами Європи, є речі, які неминуче будуть передаватися як прапор — з погляду підтримки відповідної політики.

ІГОР БУРАКОВСЬКИЙ: Європа опинилася в юридичній розтяжці

— Обговорення, яке сьогодні ведеться в Європейському Союзі за участю Бельгії — не нове. Подібні дискусії велися тоді, коли ухвалювали рішення про використання доходів від заморожених коштів РФ у банках країн-союзників України. Загалом порушувалися ті самі питання.

Але сьогодні ситуація дещо інша, тому що йдеться не просто про використання відсотків на російський депозит, а про використання самого російського депозиту, який у тому чи іншому форматі перебуває, зокрема, у системі Euroclear. І тут справді виникає дуже велика кількість політичних, економічних і юридичних ризиків. Виходячи з міжнародного права, яке наші партнери дотримуються, бо вони його, власне, і створювали, Росія може подати позов, наприклад, до тієї ж системи Euroclear і сказати: зачекайте, ви структура, якій ми передали свої гроші, і за нашим статусом ви маєте їх нам повернути.

Звісно, це створює проблему, і з проблеми окремої структури або інституції вона перетворюється на проблему безпосередньо держави, тому що Euroclear — це дуже специфічна структура зі всіма наслідками. Тому виникає наступне питання: так, у нас є гроші, грубо кажучи, приблизно 300 млрд доларів або трохи менше, якщо рахувати в євро. Ми їх передаємо Україні. У якому форматі? У вигляді кредиту, але вважаємо, що цей кредит буде погашений тоді, коли Російська Федерація сплачуватиме репарації за весь той збиток, який вона завдала Україні, таким чином викуповуючи ці заморожені депозити. Це перша сторона.

Друга сторона полягає в тому, що Російська Федерація може звернутися до суду проти Euroclear, і тоді Euroclear фактично залишиться сам на сам з Російською Федерацією. Ця структура, депозитарій, буде нести відповідні витрати, пов’язані з усіма судовими процесами з РФ.

Незрозуміло, яким буде результат, тому що суд може ухвалити рішення як на користь Euroclear, так і на користь РФ. Це європейські суди: емоційні аргументи там не працюють, працює жорстка й зрозуміла система правосуддя. І далі виникає питання: гроші, які були в Euroclear, потрібно повернути — у найгіршому варіанті. Їх немає, тому що їх передано Україні, якщо говорити спрощено. Хто платитиме за ці борги? Перший борг — перед Росією у широкому розумінні. Другий — борг, пов’язаний із судовими витратами, втратами інших клієнтів і всім, що з цим пов’язано.

Зрозуміло, що бельгійці кажуть: зробімо інакше. Ви хочете використати ці гроші — ми згодні, але створімо страховий фонд, певну страховку. І якщо нам будуть висунуті такі претензії, то ми з цього фонду покриватимемо витрати, пов’язані із судовими процесами. І якщо міжнародні суди накладуть санкції, то з цього фонду ми розраховуватимемося з Російською Федерацією. Це справді дуже непроста проблема, передусім юридична.

Але проблема не лише суто юридична. Це один із ключових принципів захисту суверенних грошей держав, щоб не було спроб використовувати цей інструмент у політичних цілях. І далі постає зрозуміла проблема: як забезпечити міжнародний захист Бельгії?

Є два варіанти. Перший — усі учасники системи підписують відповідну угоду. Технічно це можливо, хоча потрібна політична воля. Другий варіант: якщо ми вважаємо РФ державою-агресором, то теоретично за міжнародним правом ми можемо оголосити їй війну. Європейський Союз оголошує війну Росії — і тоді відносини повністю змінюються. З ворогом можна використовувати будь-які засоби, і всі юридичні нюанси втрачають значення.

Тут Європа опиняється у своєрідній розтяжці: або складна схема, яка враховує юридичні моменти й неприйняття російської політики без оголошення війни, або інший варіант — оголосити війну і діяти, як із ворогом. Це доволі непроста дилема.

Але, як на мене, розв’язати цю проблему можна. Для ухвалення рішення потрібен консенсус усіх країн-членів ЄС і насамперед тих держав, які будуть готові гарантувати відповідну схему. Це дуже важливо, коли країни кажуть, що готові надати кредити, але розраховують на забезпечення цих кредитів коштом заморожених коштів. Суми, можливо, не дуже великі, але гроші нам потрібні.

Наскільки мені відомо, сьогодні обговорюються два принципові варіанти. Перший — створюється фонд, через який здійснюватиметься управління. Усі свої зобов’язання туди передають, і через цей фонд гроші надходитимуть Україні або, у разі непередбачених обставин, на покриття позовних вимог.

Другий варіант — двосторонні угоди: угоди між країнами-учасницями схеми та Україною. Кожна країна окремо домовляється, що ми отримаємо і як зобов’язуємося розраховуватися. Цю схему можна реалізувати. Мені здається, що політичне рішення вже практично готове.

Усі вважають, що забрати ці гроші у Росії й передати Україні — це хороший демонстративний крок: у реальному часі ми караємо агресора. Це важливо — не після, а зараз, у момент агресії. Другий момент: якщо ми забираємо гроші сьогодні, то Росія повинна розуміти — якщо вона хоче повернути умовні 300 мільярдів, їй доведеться погашати відповідні борги, компенсуючи втрату цих коштів.

Читайте також: Європейське турне Зеленського: Іспанія та Франція посилюють оборонну співпрацю з Україною