Росія заходить у юаневий глухий кут: навіщо Москва покриває дефіцит бюджету китайською валютою і чим це обернеться

Перший в історії Росії випуск суверенного боргу в юанях на внутрішньому ринку свідчить про глибокі структурні зсуви в економіці та геополітиці країни. Йдеться про випуск юаневих облігацій федеральної позики (ОФЗ), які мають допомогти покрити дефіцит бюджету у 5,5 трлн рублів. Продавати ці папери будуть державним корпораціям, що мають виторг в китайській валюті. Наприкінці жовтня їм дозволили розміщувати боргові інструменти на фондовому ринку.

Формально це не зовнішня позика, а перерозподіл юанів усередині країни — ознака фінансової ізоляції, падіння нафтово-газових доходів і зростаючої залежності від Пекіна, який відмовляється надавати прямі кредити.

Як пише агентство Reuters із посиланням на джерела в Міністерстві фінансів РФ, Москва планує розмістити юаневі облігації на суму 300-400 млрд рублів серед компаній, орієнтованих на торгівлю з Китаєм.

Криза у РФ поглибилася: санкції перетворили юаневу позику на фікцію

Аналітики зазначають, що залежність Росії від Пекіна посилюється, тоді як готовність Китаю інвестувати в російську економіку знижується.

“Росія веде переговори з Китаєм про створення мосту між фінансовими ринками двох країн, який дозволив би китайським інвесторам отримати доступ до російських активів без контролю з боку західних регуляторів. Попри міцні політичні зв’язки між країнами та “партнерство без меж”, проголошене Путіним і Сі Цзіньпіном, переговори поки не дали результатів”, — йдеться у публікації Reuters.

Експерти називають випуск цінних паперів у юанях кроком відчаю. За даними The Moscow Times, Мінфін РФ очікує, що дефіцит бюджету до кінця 2025 року перевищить 5,5 трлн рублів (приблизно 70 млрд доларів за нинішнім курсом). Спочатку планувалося обмежитися 1,2 трлн.

“Росія просить у Китаю гроші, кредити майже на будь-яких умовах ще з 2022 року, але Китай постійно відмовляє. Можливо, він зробить якийсь формальний політичний жест “доброї волі” у бік Росії. Але навіть якщо і дасть якісь гроші, це будуть дуже невеликі суми. Ніхто зараз не буде позичати Росії, адже всі впевнені, що вона неплатоспроможна і не зможе повернути борги”, — сказав фінансово-економічний експерт Андрій Новак.

Під час складання бюджету на 2025 рік Кремль виходив із розрахунку на стабільні доходи від продажу нафти за ціною 70 доларів за барель. Але надходження від нафтово-газового сектору скоротилися щонайменше на 20%, а митні збори — на 19%.

Ефект санкцій, запроваджених західними країнами за агресію проти України, лише посилився: Індія та Туреччина — два з трьох найбільших покупців російської нафти — згортають закупівлі через загрозу вторинних санкцій. Єдиним великим клієнтом залишається Китай.

Бюджетна криза охопила дві третини російських регіонів. Щоб компенсувати нестачу коштів, місцева влада урізає соціальні програми й виплати, розглядає підвищення податків для малого бізнесу та транспортних зборів.

“Перше півріччя регіони завершили з дефіцитом у 397,8 млрд рублів, який до кінця вересня зріс до 724,8 млрд. Кожен третій суб’єкт зафіксував падіння доходів у номінальному вираженні, а з урахуванням інфляції — у 53 регіонах. З “діркою” в місцевих фінансах перше півріччя закрили 67 регіонів. Лідерами за дефіцитом стали Кемеровська (34% від доходів), Архангельська (31%), Комі (30%), Мурманська (28%), Вологодська (25%) та Іркутська області (24,6%)”, — наводить дані The Moscow Times.

Майже всі державні ресурси спрямовуються на війну проти України — армію та військово-промисловий комплекс. Але криза дісталася і цієї сфери. З літа 2025 року у дев’яти регіонах Росії місцева влада різко скоротила виплати контрактникам. Рекордне скорочення зафіксовано у Самарській області — з 3,6 млн до 400 тис. рублів.

Росія покриває дефіцит бюджету китайською валютою — що далі?

Детальніше економічні відносини РФ і Китаю в ефірі телеканалу FREEДОМ проаналізували:

• Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій;
• В’ячеслав Ширяєв, економічний оглядач;
• Олег Пендзин, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу.

ІГОР БУРАКОВСЬКИЙ: Юань не врятує — Китай не дає Росії в борг, а санкції перекрили виходи

— З одного боку, РФ хоче, щоб їй позичали гроші. Чи будуть це юані, індійські рупії чи будь-які інші валюти — Росія зацікавлена їх отримувати, навіть якщо не для фінансування, то для розрахунків.

Але отримати їх напряму вона не може. Це пов’язано передусім із санкціями та іншими обмеженнями. Тому ідея так званої юаневої позики полягає в тому, що Російська Федерація пропонує: “Ось наші цінні папери, купуйте їх за юані. А юані нам потрібні для того, щоб купувати товари в Китаї та проводити інші операції”. У цьому й полягає вся конструкція.

Однак далі виникає просте запитання. По-перше, отримати напряму юані з Китаю дуже складно, бо юань є обмежено конвертованою валютою. По-друге, попри всі розмови про дедоларизацію, основна частина міжнародної торгівлі досі ведеться в доларах США, євро та інших валютах. І нарешті, санкції нікуди не зникли — вони створюють проблеми для подальших розрахунків. Навіть якщо Росія сьогодні отримує юані та намагається конвертувати їх у долари, багато компаній і банків не можуть цього зробити через санкційні режими.

Отже, 2025 рік — це рік накопичення якісних змін, спричинених санкціями та внутрішніми проблемами. Це поворотна точка, після якої криза перестає бути теоретичною і стає реальною загрозою біля дверей РФ. Російський уряд, як у казці про Колобка, “скребе по засіках”: шукає ресурси в компаній і фінансових інститутів, які ведуть справи з Китаєм і мають накопичення в юанях.

Тому Росія виходить на ринок і каже: давайте ми у вас ці юані заберемо, отримаємо облігації й будемо їх використовувати. Саме це зараз відбувається на Московській біржі. Уся ця юанева схема — це фактично викачування грошей, залишків юанів із того, що ще лишилося в російській економіці. Але це не класичне залучення іноземних коштів, як у доларах чи юанях, що відбувається на вільних ринках США або ЄС. І саме в цьому полягає суть санкцій.

Якщо подивитися на податкову систему Російської Федерації, то лише 10-12 регіонів є донорами федерального бюджету. Усі інші живуть шляхом дотацій. Щоб продовжувати їх отримувати, потрібні гроші, а взяти їх можна лише з реальної економіки. Військова економіка, на жаль, цього не забезпечує. Ресурси йдуть на війну, на військові потреби, і менше коштів залишається для передачі через механізми трансфертів на регіональні програми й проєкти.

Коло замкнулося. У РФ є регіони “першої черги” і “другої черги”. З політичних міркувань регіоном “першої черги”, який сьогодні отримує колосальні дотації з центру, є Чечня. Решта стоїть у черзі другою, третьою, четвертою чи п’ятою. Водночас центральна влада дедалі більше перекладає тягар війни на місцеву.

В’ЯЧЕСЛАВ ШИРЯЄВ: Юаневі облігації — це термоядерна бомба під російським бюджетом

— Китай сам не хоче купувати юаневі облігації, тому тепер Мінфін пропонує їх для внутрішнього ринку. А що це означає для економіки? Уявімо: в експортера, наприклад у компанії “Роснефть” чи подібної, є значний виторг в юанях. Замість того, щоб використовувати ці юані для закупівлі обладнання, бурових установок або модернізації нафтоперероблювання, компанії міркують так: Мінфін пропонує хорошу дохідність — навіщо вкладатися у власний розвиток чи інвестиційний цикл, якщо можна просто віддати ці гроші державі? Держава успішно їх “закопає” в українському чорноземі, а ми тим часом отримаємо якийсь прибуток. Але коли з ринку вимиваються гроші, економіка втрачає “повітря” — можливість розвиватися.

Тому навіть до цієї ініціативи я ставлюся скептично: вона лише доб’є економіку, адже експортери віддаватимуть валютну виручку Мінфіну РФ замість того, щоб хоча б підтримувати рентабельність і розширювати виробництво.

По-друге, коли Мінфін позичає в іноземній валюті — це бомба уповільненої дії, яка вибухне під бюджетом у найближчі роки. Сьогодні валюта коштує відносно недорого, але через два-три роки, коли настане час повертати борги, відбудеться різка девальвація. Тоді бюджету доведеться купувати юані вже за ринковою ціною, щоб повернути позики. І тоді побачимо, скільки коштуватиме юань — напевно не 11-12 рублів, а, можливо, 30-40.

У підсумку бюджет отримає величезну діру, адже доведеться купувати за рублі юані, які подорожчають у два-три рази. Тому ризик запозичень в іноземній валюті — це неприпустима розкіш для бюджету. Економіку позбавляють ресурсів і водночас підкладають під бюджет справжню термоядерну бомбу.

ОЛЕГ ПЕНДЗИН: Китай визначив, що Росія буде його сировинним придатком

— Китай ніколи нічого не робить на користь когось іншого. Він завжди переслідує виключно власні економічні інтереси.

Якщо подивитися на загальну структуру експорту російської нафти, Китай купує близько 60% усього обсягу. Приблизно 20% іде до Індії, близько 7,5% — у Туреччину, 3-3,5% — це постачання трубопроводом “Дружба” до Словаччини та Угорщини, і приблизно 10% перевозиться тіньовим танкерним флотом. 55% усього експорту російської нафти припадає на дві компанії, які вже потрапили під санкції. Загалом під обмеженнями перебуває близько 85% російського нафтовидобутку.

Нагадаю, що ще за Байдена, на початку активної фази війни, санкції були введені проти третьої та четвертої за обсягами видобутку компаній — “Сургутнефтегаз” і “Газпромнефть”. А перші дві — “Роснефть” і “Лукойл” — тоді залишилися поза санкційними обмеженнями. Тепер адміністрація Трампа завдала серйозного удару по російському нафтовому експорту, запровадивши санкції проти ключових гравців.

Уже сьогодні Китай отримує кожен барель російської нафти зі знижкою у 5 доларів.

Очевидно, паузи, які нині беруть китайські нафтопереробники, пов’язані з бажанням домогтися ще більшої знижки — обговорюється сума близько 8-8,5 доларів за барель. Це дуже багато. Для порівняння: нафта марки Brent коштує приблизно 64-64,5 долара за барель, російська Urals — 60-61. З дисконтом у 5 доларів Китай купує її за 56-56,5, а тепер прагне знизити ціну до 52-53 доларів. Це надзвичайно вигідно для Китаю і дає йому додаткові економічні переваги.

Тому, коли запитують, чи боїться Китай санкцій, відповідь очевидна — ні. Приклад можна побачити на Ірані: іранська нафта вже багато років під санкціями, а основним її покупцем залишаються китайські нафтопереробні компанії. Внутрішній ринок Китаю величезний — він здатен поглинути будь-які обсяги нафти.

У цій ситуації Китай продовжуватиме купувати російську нафту, вичавлюючи з Росії все більші знижки, що, природно, б’є по доходах російського бюджету.

Якщо оцінити ситуацію загалом, падіння обсягів експорту російської нафти може досягти 30-35% від нинішнього рівня. Це серйозний удар, адже близько 30% доходів російського бюджету становлять рентні та податкові платежі від видобутку і продажу нафти.

Якщо уважно подивитися на економічні відносини між Росією та Китаєм, стає очевидно: з кожним роком війни Росія дедалі більше втрачає економічний суверенітет. Для наочності — будівництво другої гілки газопроводу “Сила Сибири”. Його погодили після того, як Москва згодилася продавати газ Китаю за внутрішньою російською ціною, майже вдвічі нижчою від світової.

Для Китаю Росія — це місткий ринок збуту, близько 130 мільйонів споживачів, і невичерпне джерело дешевих сировинних ресурсів. Це дозволяє Пекіну знижувати собівартість своєї продукції та зміцнювати позиції на світовому ринку.

Сьогодні обсяг торгівлі між Росією та Китаєм становить близько 245 мільярдів доларів на рік. Це менше, ніж торгівля Китаю з Європою чи США (по 700-750 мільярдів), але значно більше, ніж було ще кілька років тому — тоді обсяг становив близько 190 мільярдів. Проте за зростанням цих показників стоять украй низькі ціни, за якими Росія продає свої ресурси.

Китай нічого не робить безплатно і нікому нічого не винен. Він будує довгострокову стратегію, у межах якої чітко визначив: Росія — його сировинний придаток. І він активно реалізує цей сценарій. Тому будь-які розмови про те, що нібито спільні проєкти допоможуть Москві вирватися із залежності від Пекіна, — не більше ніж ілюзія. Китай не віддасть російську економіку, не віддасть російські ресурси й, безумовно, зацікавлений у величезних територіях, якими володіє Росія.

Читайте також: РФ залишилася за бортом зустрічі США та КНР: що це означає для Путіна — думки експертів і глядачів FREEДОМ