План миру для України: хто його пише і як Москва намагається нав’язати свій сценарій

Україна спільно з міжнародними партнерами розробляє єдиний план для встановлення справедливого миру. Про це повідомив керівник Офісу президента України Андрій Єрмак. Він наголосив, що жодних альтернативних або паралельних ініціатив не існує.

Україна та її союзники продовжують роботу над єдиним мирним планом, який має стати не поступкою, а основою для сталого припинення війни й майбутнього відновлення країни.

Не план завершення війни, а початок дипломатії

Президент Володимир Зеленський зауважив, що документ стане основою для дипломатичних кроків після припинення вогню.

“Це не план завершення війни, адже ви знаєте, що насамперед потрібно припинення вогню. Скажімо так, це план, з якого починається дипломатія, і загалом він є основним. Я прекрасно розумію, і всі розуміють, що після припинення вогню відновити агресію, якщо є сильні гарантії безпеки, Росії буде дуже складно. Тому цей план приблизно на це й сфокусований”, — зазначив президент України під час зустрічі з міністром закордонних справ Нідерландів Давідом ван Вілом.

За даними агентства Bloomberg, проєкт документа складається з 12 пунктів. Він передбачає припинення вогню, повернення всіх незаконно депортованих українських дітей, обмін військовополоненими та надання Україні міжнародних гарантій безпеки. Крім того, йдеться про фінансування відновлення зруйнованої інфраструктури та прискорений вступ України до Європейського Союзу.

Джерела агентства повідомили, що реалізацією мирного плану може займатися спеціальна комісія під головуванням президента США Дональда Трампа. Однак деталі документа все ще уточнюються і можуть змінитися.

Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Європа готова забезпечувати фінансові та військові потреби України щонайменше до 2027 року.

“Європейська Рада взяла на себе зобов’язання покрити фінансові потреби України на 2026 і 2027 роки, чи то військові потреби, чи, за необхідності, бюджетні. Ми готові до тривалої боротьби. Ми готові підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно”, — наголосила глава Єврокомісії, виступаючи у Стокгольмі.

Тим часом у Росії заявили про готовність відновити переговори. Заступник міністра закордонних справ Михайло Галузін стверджує, що “існують усі умови для розвитку стамбульського переговорного треку”. Водночас Москва наполягає на поверненні до свого ультимативного “меморандуму”, який Київ уже відхилив.

Президент Володимир Зеленський ще влітку 2025 року називав цей документ неприйнятним, а західні ЗМІ зазначали, що саме жорстка позиція Кремля зірвала заплановану зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна в Будапешті.

Україна готує стратегію миру: реакцію Москви проаналізували експерти

Як Україна та міжнародні партнери бачать шлях до справедливого миру? Чому новий мирний план називають не завершенням війни, а лише початком дипломатії? Чому США та Китай вважають ключовими гравцями в переговорах? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• Михайло Подоляк, радник керівника Офісу президента України;
• Людмила Покровщук, докторка філософії, експертка з зовнішньої та внутрішньої політики;
• Марія Гелетій, кандидатка політичних наук, експертка з міжнародних відносин;
• Ігор Чаленко, політолог, голова Центру аналізу та стратегій.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Діалог США і Китаю може стати ключем до розуміння, як зупинити агресора

— Я до всіх глобальних переговорних процесів ставлюся з обережним оптимізмом. Саме з оптимізмом, бо коли дві великі країни, які визначають правила поведінки між собою, розмовляють — не конфліктують, не підвищують ставки в пропагандистсько-інформаційному полі, а саме розмовляють, і водночас досить коректно, — це вже добре. Обидві країни зацікавлені в тому, щоб досягти базового компромісу з низки питань, передусім торгівельно-економічних. Вони ділять між собою величезні ринки, і вплив цих країн безсумнівний. Їм потрібно домовлятися про певні правила.

Китай сьогодні претендує не лише на економічне, а й на політичне лідерство — ми це розуміємо. Так само як і Сполучені Штати, за якими стоїть ціла низка країн ліберальної демократії. Вони претендують на глобальне лідерство в політиці, економіці, фінансах і системах управління. Тому дискусія, діалог, спроба знайти точки взаєморозуміння й дотику — це добре.

Чи вирішили вони проривним чином усі накопичені проблеми? Звісно, ні, адже це буде тривалий переговорний процес. Але добре вже те, що він розпочався на позитивній ноті. Нульовий раунд, який відбувся в Малайзії, і перший, проведений у Пусані, де вже брали участь перші особи держав, показують, що сторони конструктивно підходять до розв’язання накопичених проблем. Китай сьогодні не просто домінує в економіці, а й намагається домінувати в політиці, висуваючи власні вимоги.

Щодо війни — це значно глибша тема. Навряд чи можна було очікувати, що під час першого раунду переговорів буде розв’язано проблему війни та миру в Україні. Тут присутній абсолютно неадекватний інтерес Путіна, який випав із реального світу й поводиться відповідно. Мотиви цієї великої війни, що мала повернути Росії певні позиції, лежать набагато глибше, і вирішити їх простими розмовами неможливо.

У деяких політиків і держав досі зберігається ілюзія, що з Росією можна про щось домовитися. Насправді — ні. І тут важливо, що Сполучені Штати розмовляють із Китаєм, адже саме Китай має найбільше інструментів впливу та тиску на Росію. Це і повна економічна залежність Росії від Китаю, і сировинна залежність. Основні постачання російських енергоносіїв ідуть до Китаю, а це — гроші, які фінансують війну.

Можливість Росії заробляти на продажу чого-небудь у Китай та Індію у великих обсягах дає Кремлю ресурси для продовження агресії. І тут у Сполучених Штатів є сильні аргументи: якщо ми повертаємося до певних правил, то в межах цих правил не можна поводитися так, як поводиться Росія. Москва намагається довести свою “конкурентоспроможність” через масові вбивства та насильство. Думаю, Китай готовий почути ці аргументи — питання лише в тому, чи готовий він зробити це зараз і вплинути на Росію відповідним чином.

Усе взаємопов’язано. Є інструменти впливу на Китай, а у Китаю, своєю чергою, — значні важелі тиску на Росію. Сполучені Штати використовуватимуть усі переговорні можливості й ресурси, щоб Китай чітко розумів шкоду цієї війни. Те, що робить Росія, стосується не лише знищення української території, а й руйнування міжнародного права та системи глобальних правил, а також дестабілізації політичного простору, у чому не зацікавлені ані США, ані Китай.

Добре, що раунди тривають і проходять у позитивному ключі — саме з обережним оптимізмом до них варто ставитися. І китайська, і американська сторони говорять про досягнення базових компромісів з низки торговельно-економічних питань. Політика ж — значно складніша й варіативніша сфера. Але є надія, що Китай прислухається до аргументів, на яких наполягають Україна, Європа та Сполучені Штати: необхідно стримувати агресора, який руйнівно впливає на всю глобальну політику.

ЛЮДМИЛА ПОКРОВЩУК: Маятникова дипломатія завершилася — Вашингтон зайняв іншу позицію щодо війни

— Росія, як завжди, коли в неї починаються труднощі та створюються вкрай некомфортні умови, починає гриміти своїм ядерним арсеналом. Це свідчить про те, що Росія дійсно відчуває дуже сильний тиск. Вона не розуміє, які дії далі вживатимуть країни західного блоку, особливо Сполучені Штати.

Є нерозуміння політики Трампа — саме те, яке ми та наші західні партнери відчували протягом попередніх дев’яти місяців: незрозуміло, як далі діятиме адміністрація Білого дому й що буде. Маятникової дипломатії було чимало. Зараз ми бачимо, що Сполучені Штати займають іншу позицію саме щодо врегулювання російсько-української війни, особливо після успішних дій на Близькому Сході. Трамп говорить і про інші війни, у яких, за його словами, він досяг результатів, і зараз він зосереджується саме на цьому питанні. Росію це буквально тригерить. Додаткову невизначеність спричинила зустріч Трампа та Сі: навіть якщо після неї були стримані позиції, наступні заяви лише посилили ефект.

Якщо раніше ще здавалося, що з самими американцями можна говорити через якісь економічні “плюшки” — ми бачили, як росіяни оперативно відправили Дмитрієва до Вашингтона, хоча зустріч відбулася не так, як їм хотілося б, то після сигналів з боку Китаю про готовність до співпраці зі США, заяв міністра фінансів США про можливе підписання торговельної угоди та після слів Гегсета багато ілюзій Росії, народжених після Аляски, розвіялися. Зараз вони не розуміють, як діяти далі — і це найскладніше.

Ті мирні ініціативи, які ми напрацьовували, новий мирний план, про який говорили президент Володимир Зеленський і керівник Офісу Андрій Єрмак, — це дуже добре. Але, як зазначив український президент, складність в іншому: чи погодиться на цей план Путін. Завдання — переконати його прийняти цей план. Сьогодні докладаються максимальні зусилля, щоб посадити Російську Федерацію за стіл переговорів. На їхні заяви про “випробування ядерної зброї” ми бачимо відповідні дії США: після цього Трамп дає вказівку Пентагону розпочати власні випробування.

Економічних “плюшок”, які Росія могла б запропонувати, Китаю вже нічого пропонувати — там фактично відбувається економічне поглинання Росії Китаєм. Що запропонувати Сполученим Штатам? Те, що було запропоновано, — це дуже віддалені перспективи реалізації. Водночас американці заявили, що говоритимуть з Росією про економіку, якщо Росія піде на поступки у російсько-українській війні — на припинення вогню. Що залишається Путіну? Порушувати ядерне питання. Інших козирів у нього немає — це розуміємо і ми, і наші західні партнери.

Зараз ми працюємо над комплексом заходів. Насамперед це посилення санкційної політики. Як би Росія не стверджувала, що санкції США та Європи на неї не впливають, це не так: комплекс заходів, одночасно ухвалений європейцями та американцями, суттєво впливає, особливо на дві найбільші нафтові компанії, що б’є по доходах РФ. Готується 20-й пакет санкцій у Європі, триває робота з американцями щодо посилення обмежень. Окремо потішила заява Пентагону про “зелене світло” для “Томагавків”: фактично всі карти передані Трампу — якщо Росія не погоджується й продовжує розігрувати тему ядерної зброї, у США є відповідь.

Потрібна зустріч на рівні лідерів, але така зустріч має бути ширшою, можливо, не тристоронньою. Про це вже заявляють і самі американці. З дій Трампа щодо Росії видно, що він це розуміє: двостороння зустріч з Путіним можлива лише в разі, якщо буде узгоджено документ про припинення вогню — аби було з чим виходити.

Говорити про ілюзії та ефемерні ідеї Росії ніхто не буде. Американці чудово розуміють (і нам разом з європейськими партнерами вдалося це донести), що Росія не сяде за стіл переговорів без тиску. Тому Вашингтон шукає “гравця” і, видно, ним обрано Китай: з Росією говоритимуть через Китай. Для Москви це не просто некомфортно — це категорично неприйнятно, і вони цього не очікували. Якщо Трампу вдасться зіграти цією політикою, а, здається, вдається, — Росія нарешті починає щось робити.

Після Аляски була ейфорія: Росія нібито відірвалася від війни проти України й перемикнулася на геополітичні ігри. Зараз вони знову сфокусовані на цьому питанні і думають, як діяти далі. Ймовірно, напрацьовуватиметься формат тиску через інших акторів, щоб посадити Росію за стіл переговорів. Це те, чого Путін боїться: Китай — країна, від якої він економічно сильно залежить, особливо у зовнішній економіці, з огляду на розрахунки в юанях. Тому й лунають жорсткі, показові заяви від Путіна: демонстративні вказівки Герасимову, розмови про ядерні випробування.

Американці відповідають: добре, проводьте — ми теж проведемо. Далі що? У вас економіка ні про що, а в нас — світова економіка, разом з китайською — половина світу. Про що ви можете говорити з нами економічно? Пошантажуєте ядерною зброєю — що далі? Ось цього “що далі” Росія не розуміє.

Коли питання “Що далі?” постане руба, Росія почне виходити з ілюзії, що їй усе дозволено і що війну можна продовжувати за принципом “потягнемо час, а там подивимось”. Цього часу у Кремля вже немає: ситуація для їхньої економіки ускладнюється, а сильні економічні козирі, як і раніше, у США та Європи. Якщо у військовому компоненті з боку Європи складно говорити про прямий тиск на РФ, то основна роль США — військовий компонент і утримання позиції щодо “ядерного питання”, щоб не допустити шантажу з боку РФ.

МАРІЯ ГЕЛЕТІЙ: Переговори можливі лише після реального припинення вогню

— Зараз складно сказати, яка столиця стане майданчиком для переговорів, тому що ми чули дуже багато пропозицій. Була Угорщина, була Туреччина, були й інші країни. Тож стверджувати, що якась столиця вже точно стане місцем переговорів, складно. Адже головне питання — не сам майданчик, а готовність Росії сісти за стіл переговорів і зупинити вогонь. З цього взагалі можуть починатися переговори.

Навіть якщо сторони сядуть за стіл переговорів, хоча вони й відбуваються на деяких рівнях, на рівні лідерів їх поки немає. І навіть якщо, наприклад, лідери зустрінуться в Стамбулі, це не означатиме, що Росія готова зупинити вогонь. Вона вийде з якимись вимогами, неприйнятними ані для України, ані для Заходу. У такому разі немає сенсу вести переговори, бо вони все одно не приведуть до миру.

Саме тому головне питання, яке зараз ставлять союзники і Україна, полягає в тому, що перший крок до будь-яких переговорів — це припинення вогню по лінії зіткнення. Коли вогонь зупинено, тоді вже можна починати переговори. Цей крок є проявом готовності зупинити війну, і водночас без нього неможливо її завершити.

Не можна просто намалювати якісь пункти договору, як це було у Мінську, і потім рухати їх за списком. Війна зупиняється тоді, коли сторони припиняють стріляти. Припинення вогню — логічний, правильний і адекватний етап, але навряд чи Путін готовий на нього піти. Формат може бути різним: технічним, або це може бути зустріч лідерів. Але до такої зустрічі має бути досягнута угода, яку лідери підпишуть. Немає сенсу зустрічатися, якщо немає підстав для припинення війни.

Якщо лідери зустрінуться і знову почнеться історія про те, що Україна має щось зробити, щоб Росія зупинила війну, — це неправильно. Правильно, коли сторони погоджуються, що з певного часу припиняють вогонь, відводять важке озброєння, щоб не завдавати ударів, і за цим процесом ведеться моніторинг.

Є багато варіантів: можна ввести міжнародні сили для моніторингу або направити спостерігачів, які мають необхідні повноваження, підготовку і, за потреби, озброєння. Є також пропозиція, щоб США за допомогою технологій здійснювали моніторинг — через супутники, дрони та інше технічне обладнання, яке дозволяє відстежувати, чи дотримується режим припинення вогню.

Коли цей момент настане, тоді вже можна говорити про інші елементи угоди й вирішувати безліч питань, що випливають з війни. Припинення вогню — найважливіший крок, але він не вирішує всіх проблем. Щоб справді зупинити війну, потрібно врегулювати територіальні, гуманітарні та фінансові питання, зокрема компенсацію збитків. А все це можливо лише після того, як сторони зроблять перший крок — зупинять війну.

ІГОР ЧАЛЕНКО: Кремль говорить про мир, але сам готується ще до року війни

— Ми ж розуміємо, що маємо певну історію створення різних мирних планів. У нас був український мирний план зразка листопада 2022 року, у нас був план перемоги, представлений у вересні минулого року. Але нинішній план усе ж принципово відрізняється. Чим? Тим, що він справді ґрунтується на центричності ідеї ceasefire — припиненні вогню по лінії зіткнення, по тих лініях, які є станом на зараз.

Плюс він фактично є ідеологічним і концептуальним продовженням тих мирних ініціатив, які Дональд Трамп пропонував на Близькому Сході. Так, ми зараз бачимо, що не все добре між Ізраїлем і ХАМАС, але, з усім тим 20-пунктний план Трампа загалом спрацював хоча б на початковому етапі. Це ми справді можемо констатувати.

Тому український, або точніше україно-європейський мирний план — це використання принципів, які зараз допомагають американському президенту рухати мирний трек уперед. Як сказав сам Трамп, тема війни РФ проти України для нього стала набагато складнішою, ніж він думав раніше. Тож тут очевидно, що не можна демонструвати жодних зволікань.

Зволікання демонструє Російська Федерація, фактично зриваючи проведення реальних переговорів. Щонайменше двічі ми вже бачили такий зрив. Перший — у травні, коли замість санкцій з’явився Стамбул, де Російська Федерація висунула свій проєкт меморандуму на початку червня. Тема, окрім обміну військовополоненими, фактично заглохла. Вдруге це сталося у серпні, коли була зустріч на Алясці. І знову було багато обіцянок з боку Путіна, але мирний процес так і не просунувся.

Те, що ми бачимо зараз, це спроба приборкати й використати ту інерцію мирного процесу, яка вийшла у Трампа на Близькому Сході та в інших конфліктах, які він любить приписувати собі як завершені війни. Втім, це дипломатичний момент, коли справді можна зібрати докупи ідеї й на компромісних засадах вийти на певний результат. Щобільше, нагадаю, зараз Трамп зустрівся із Сі в Південній Кореї.

Сі разом із Бразилією у травні минулого року пропонували свій мирний план із шести пунктів. По суті, цей китайсько-бразильський план також говорить про припинення вогню по лінії зіткнення. Тому ми справді можемо знайти потрібні точки дотику, щоб переконати російського диктатора сісти за стіл переговорів.

Звісно, паралельно потрібно посилювати тиск з боку Сил оборони України — те, що зараз відбувається дипстрайками, і санкційний тиск. Як ми бачимо, самі Сполучені Штати зрозуміли, що це єдино правильний шлях. Ми бачимо це по “Лукойлу”, по “Роснефти”. Але очевидно, що цей шлях треба пройти до кінця, оскільки Путін не змінює своєї думки.

Кремль намагається містифікувати процес, у якому нібито зацікавлена Російська Федерація. По суті, це спроба проштовхнути російське бачення та ультиматуми щодо завершення війни проти України.

Перебуваючи у Сполучених Штатах, Дмитрієв уже ускладнив переговорний процес — і це визнають навіть американці. Зараз є два напрями: Україна наполягає на гарантіях безпеки, російська сторона хоче обговорити територіальне питання й вирішити його. Прилетівши, Дмитрієв чомусь додав третій пункт — нейтралітет України. А як ми пам’ятаємо Лаврова й компанію, там одразу спливає “гуманітарний пакет”, спрямований на деукраїнізацію та інші небезпечні ініціативи.

Насправді це спроба відвернути американців від поточного треку. Санкції проти “Лукойла” і “Роснефти”, попри те, що ще не діють на повну силу, вже справляють серйозний вплив. І сам Дмитрієв фактично втрачає вплив у Сполучених Штатах.

Дії Російської Федерації показують: вона націлена на продовження війни. Коли Дмитрієв говорить, що війну можна завершити за рік, це означає, що вони самі собі відводять ще рік активних бойових дій. У цьому й полягає проблема. Поки Україна та наші партнери ставлять завдання завершити війну до кінця 2025 року, Дмитрієв і компанія фактично кажуть: “Давайте ще рік воювати”.

Читайте також: РФ залишилася за бортом зустрічі США та КНР: що це означає для Путіна — думки експертів і глядачів FREEДОМ