Анкара між Києвом і Москвою: роль і вплив Туреччини в переговорному процесі оцінили експерти

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у середу запропонував провести другий раунд мирних переговорів з Україною 2 червня в Стамбулі. У відповідь Київ зажадав від Москви заздалегідь озвучити умови перемир’я, проте в Кремлі заявили, що готові зробити це лише в ході прямих переговорів між делегаціями. Паралельно глава Держдепартаменту США Марко Рубіо провів розмову з Лавровим, в ході якої закликав російську сторону до початку діалогу з Україною.

Глава МЗС Туреччини Хакан Фідан здійснив дводенний візит до Москви, де зустрічався з Путіним і Лавровим. Також він планує відвідати найближчим часом Київ. 

Запрошення до Стамбула

Москва запрошує Київ на черговий раунд переговорів у Стамбулі 2 червня з обіцянкою оприлюднити так званий “меморандум” з умовами припинення вогню. Україна, своєю чергою, надіслала свій документ і вимагає взаємності: перш ніж говорити про нову зустріч, свою позицію має оприлюднити й Росія.

“Російська сторона, як і домовлялися, оперативно розробила відповідний “меморандум”, який викладає нашу позицію з усіх аспектів надійного подолання першопричин кризи”, — заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров.

Глава української делегації міністр оборони Рустем Умєров заявив, що так званий “меморандум” Росія повинна передати заздалегідь для ознайомлення. 

“У розвиток зустрічі в Туреччині 16 травня світ очікував, що російська сторона сформулює і направить Україні та партнерам “меморандум” з їх баченням кроків до припинення вогню. На жаль, російська сторона намагалася затягнути цей процес”, — написав Умєров ввечері 28 травня в Facebook.

Також Умєров повідомив про те, що українська сторона передала документ зі своєю позицією щодо процесу припинення вогню. 

“Я передав голові російської делегації наш документ, який відображає українську позицію. Вони отримали цей документ. Ми підтверджуємо готовність України до повного і безумовного припинення вогню та подальшої дипломатичної роботи”, — повідомив міністр оборони України. 

Можливими майданчиками для проведення наступного раунду переговорів з Російською Федерацією є Туреччина, Ватикан і Швейцарія. РФ намагається запропонувати Білорусь, однак для України такий варіант не є прийнятним. Про це заявив президент Володимир Зеленський. 

Глава держави повідомив, що найближчими днями у нього відбудеться зустріч з турецькою стороною.

“Я вдячний і президенту Ердогану, і Хакану Фідану, міністру закордонних справ Туреччини, у якого була зустріч з росіянами. У мене буде з ним зустріч через кілька днів. Турецька сторона знає, що ми обговорюємо питання декількох майданчиків. І що ми зробили підготовчу роботу щодо Ватикану і Швейцарії. Ватикан, в принципі, всі підтримують. Мені здається, росіяни не підтримують. І з того, що ми бачимо в медіапросторі. Також дякую Джорджу Мелоні (прем’єр-міністр Італії, — ред.), Папі Римському. Всі передали сигнали про готовність до наступних зустрічей. І Швейцарія. Дуже хоче швейцарська сторона, ми не проти. Знову-таки, всі варіанти ми підтримуємо”, — зазначив президент. 

Пропонують також свої майданчики для переговорів, за словами Зеленського, Мальта, країни Африки. При цьому він підкреслив, що від Кремля чітких сигналів не було, крім як провести переговори в Білорусі. 

“Росіяни на весь цей спектр передали сигнал по Білорусі. Як вам сказати, на що це схоже? Якщо не хочуть, мені здається, люди повинні сказати: ми зараз не готові. Або не хочемо закінчувати війну. Тому що це несерйозно. Білорусь для нас на сьогодні є країною, з якої полетіли ракети. Вона є союзником країни, яка на нас напала. І війська заходили з Білорусі. Це просто неможливо щодо Білорусі”, — зазначив глава держави.

На його думку, найбільш реалістичними зараз є три майданчики: Туреччина, Ватикан і Швейцарія. 

Раніше 26-27 травня в Москві був міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан. Він провів зустрічі з російським диктатором Путіним і главою МЗС РФ Лавровим. 

За інформацією Reuters, сторони обговорили зусилля щодо припинення війни РФ проти України. Зокрема, подальший розвиток після зустрічей у Стамбулі. 

“Ми передали наше прохання про проведення майбутніх переговорів у Туреччині й запевнили, що готові зробити свій внесок усіма можливими способами. Ми завжди готові проводити переговори та сподіваємося, що вони швидко приведуть до припинення вогню, а потім до міцного миру”, — заявив Фідан.

Днями офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова заявила, що так званий проєкт “меморандуму” містить кілька положень, серед яких загальні принципи врегулювання, можливі терміни укладення мирної угоди, а також потенційне припинення вогню на обмежений період — за умови досягнення відповідних домовленостей.

Тим часом агентство Reuters, посилаючись на три анонімні російські джерела, близькі до переговорів, розкрило ключові вимоги, які, за їхніми даними, висуває Путін для припинення війни.

Так, Кремль домагається від західних країн письмових гарантій про нерозширення НАТО на схід — зокрема, про відмову від членства в Альянсі для України, Грузії, Молдови та інших колишніх республік СРСР. Крім того, в “меморандумі” Москва хоче закріпити “нейтральний статус” України, домогтися послаблення частини західних санкцій, підняти питання розморожування російських активів, а також передбачити заходи щодо “захисту російськомовних” на українській території.

Нагадаємо, 16 травня в Стамбулі відбулася перша за більш ніж 3 роки зустріч української та російської делегацій за посередництва турецької сторони. Київ заздалегідь заявляв про те, що планується домовитися про припинення вогню, крім того, президент України запрошував Путіна до прямого діалогу в Туреччині, але кремлівський диктатор не приїхав. Головним і єдиним підсумком зустрічі став обмін полоненими “1000 на 1000”. Також Росія заявила, що розробить так званий “меморандум”, в якому представить свою позицію щодо припинення вогню. 

Роль Туреччини в переговорах в оцінці експертів

Чи закріпиться за Туреччиною статус переговорного майданчика для України та Росії? Яку роль у мирному процесі може відіграти президент Туреччини Ердоган? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Михайло Подоляк, радник глави Офісу президента України;
• Віра Константинова, політолог-міжнародник, радника глави ВРУ (2019-2021 рр.);
• Олег Лісний, президент Аналітичного центру “Політика”;
• В’ячеслав Лихачов, сходознавець;
• В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Росія займається імітацією мирного процесу 

— Путін розглядає будь-які заяви лише як такий лінгвістичний пінг-понг. Досить примітивний у виконанні Росії. Все це він використовує виключно як спосіб затягнути процес організації реальних переговорів і шанс закінчити війну не на умовах Росії.

Тому Путін постійно висуває якісь ідеї. Неважливо, територіальні це ідеї, ідеї про “суб’єкти”, “суверенні” ідеї, внутрішні чи зовнішні політичні тези України й так далі.

Ось Сергій Лавров заявляє, що Україна повинна скасувати всі свої закони, які, на думку Москви, є дискримінаційними. Для мене це загадка. Тому що в самій Росії — гігантська кількість дискримінаційних законів. Вони обмежують права і свободи людей, етнічних спільнот, меншин. Але це, зрештою, внутрішня справа Росії. 

Чому ми, суверенна держава, повинні щось з кимось узгоджувати? З Росією? І вони серйозно продовжують на цьому наполягати. “Меморандум” так поки ніхто і не бачив. 

Тут працює психологічна пастка. Росія завжди затягує оголошення складу своєї делегації до останнього моменту. Згадайте делегацію, яка їхала до Туреччини з єдиною метою: всі повинні бути прикуті до Росії. Всі чекають: коли ж Росія озвучить? І ось вона використовує ці примітивні технології. Мене вражає: у світі настільки очевидна оптимізація, але всі серйозно сидять і кажуть — почекаймо, подивимося, хто в російській делегації.

А хто повинен бути в цій делегації? Крім Путіна — ніхто рішень не приймає. Можливо, ще його найближче політбюро — Патрушев, Ротенберги, Ковальчуки, Чемезов, Сєчін, Кирієнко. Якщо їх немає в делегації — значить, і делегації немає. Але світ на повній серйозності продовжує в це грати, а Росія цим користується. РФ грає на інфантильності.

Росія скаже все те ж саме: територіальні втрати України, втрата суб’єктності, заборона на альянси та союзи. Це вже на лобі написано у Лаврова і Путіна.

Але всі удають, що це “новий меморандум”. Це і є прояв інфантильності, якою користується Росія. 

У Кремлі кажуть, що їх не влаштовує Ватикан для переговорів, тому що це католицький майданчик, а вони православні. Хоча насправді Росія — не православна держава, а ортодоксально-православна, тобто ідеологічно абсолютно відмінна від сучасного християнства. 

Нічого реального Кремль робити не буде. Це імітація в усіх напрямках. РФ буде передбачувано затягувати, перехоплювати ініціативу, зволікати з рішеннями тільки заради одного — домінувати в інформаційному полі й навколо цього будувати свої пропагандистські кампанії.

І найголовніше: Росія — примітивна і полохлива. Вона почне щось робити тільки після переляку. Тільки після того, як відчує силу, яку не може компенсувати. Без примусу нічого не відбудеться.

А як тільки починається ось це “чекаємо, що скаже Росія”, вона нахабніє і починає домінувати. Знову починається бравада, образи на адресу Європи, Америки та продовження війни проти України.

Тому потрібно чітко розуміти: все спілкування з Росією має будуватися на жорсткій позиції: жодних очікувань, жодних поступок.

Якщо буде жорсткий стиль, то буде і припинення вогню, і фінал війни. Якщо не буде — Росія буде тягнути війну довго, виснажуючи ресурси і України, і Європи, і США, паралельно добудовуючи у себе найжорстокішу військову диктатуру табірного типу.

ВІРА КОНСТАНТИНОВА: Туреччина може бути медіатором у переговорах

— Позиція України спочатку полягала в тому, що європейські партнери повинні бути не просто частиною переговорного процесу — вони повинні мати безпосереднє місце за столом переговорів.

Фактично, переговорний процес з самого початку був саботований російською стороною. І зараз наші європейські та американські партнери, як мені здається, почали перебудовувати свою тактику.

Важливо підкреслити: чому Росія так хоче вийти на прямий діалог з Україною сам на сам? Якщо згадати горезвісні “стамбульські переговори” в перші місяці війни, то стає очевидно, що для російської дипломатії такі переговори — це виграшний формат. Тому що в такому випадку РФ може чинити тиск на Україну, шантажувати, розраховуючи на якісь поступки. А ось якщо за столом знаходяться наші європейські партнери, а тим більше американські, — ні про який тиск і поступки з боку України не може бути мови.

Для створення правдоподібної картинки Росія намагається зобразити готовність до переговорів. Але останні дні — обстріли, ескалація — ще раз підкреслюють: російська сторона спочатку не збиралася вести ніякі справжні переговори.

Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган дійсно багато зробив під час першої фази російсько-української війни. Він був тим лідером, який запропонував і прийняв у себе переговори на самому початку цієї неспровокованої агресії.

У плані регіонального впливу Туреччина відіграє важливу роль. Як держава-член НАТО, вона має свої інтереси безпеки — в тому числі в контексті Чорного моря. Це важливий компонент стабільності південного флангу НАТО.

Медіація — це для Туреччини інструмент зовнішньої політики, і він дає результати. Тому, думаю, і Україна, і Росія не відмовляться від ідеї використовувати Анкару або Стамбул як переговорний майданчик.

При цьому потрібно розуміти: ми можемо створювати технічні групи, направляти делегації, говорити про найрізноманітніші питання — і про обмін військовополоненими, і про обмін цивільними. Але нам потрібен мир — і саме на справедливих умовах.

Навіть якщо говорити про зусилля Ердогана, то Анкара завжди чітко заявляла про територіальну цілісність України та про неподільність її кордонів. Це важливий, але не єдиний компонент.

Крім Туреччини, свої зусилля пропонують і арабські монархії — такі, як Саудівська Аравія, Катар. Об’єднані Арабські Емірати теж роблять свій внесок і в питанні повернення наших дітей, і по лінії звільнення військовополонених.

Анкара — важливий компонент, але не єдиний. Переговорні треки можуть бути розділені між країнами та між майданчиками. У цьому сенсі Туреччина — важливий гравець у регіоні. Вона може допомогти забезпечити припинення вогню в Чорному морі, виступити медіатором, моніторинговою силою. Але ми також повинні розуміти: без американських можливостей будь-яка допомога від наших регіональних партнерів, попри всю її важливість, буде недостатньою.

ОЛЕГ ЛІСНИЙ: Ефективність Туреччини в мирному процесі під питанням

— Для Туреччини дуже вигідно, щоб наступний раунд українсько-російських переговорів про мир відбувся саме в Стамбулі. Тому що тоді до Туреччини буде привернуто підвищену увагу як до посередника переговорів. 

Наскільки Анкара може бути ефективною в мирному процесі — питання. Але те, що це покаже країну як важливого гравця, який може брати участь у розв’язані глобальних проблем — однозначно. Тому мета візиту турецького глави зовнішньополітичного відомства до Москви полягала в тому, щоб отримати підтвердження, що переговори пройдуть у Туреччині. 

Те, що Туреччина розмовляє з росіянами — це непогано. Анкара неодноразово допомагала Києву в справі повернення українських військовополонених, дітей і цивільних. Крім того, тактично у президента Ердогана виходило розв’язувати складні питання взаємовідносин з Російською Федерацією — збитий Туреччиною російський літак, а також зернова угода. 

Зараз я не бачу таких механізмів, які б повернули Путіна до реальності й він почав дійсно хотіти миру. Так, лунають якісь красиві слова про те, що потрібно міняти полонених, може, ще щось. Але такого механізму, який є у Сполучених Штатів, у Туреччини немає”. 

Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган — дуже досвідчений політик. Він чітко знає момент, коли потрібно вийти на сцену. Крім того, на мою суб’єктивну думку, активність Туреччини спровокована ще й пасами з боку США. Штатам Туреччина теж потрібна. Там є ще й суто двосторонні елементи, але це може бути одним із компонентів такої конструктивної позиції Туреччини. 

За кілька тижнів до переговорів у Стамбулі Трамп сказав про те, що Ердоган може допомогти. Отже, є якась домовленість або було прохання, в якому Трамп, насправді розуміючи, що він «не злітає», хапається за будь-яку соломинку. 

ВЯЧЕСЛАВ ЛИХАЧОВ: Ердогану немає сенсу тиснути на Путіна

— Швидше за все, Туреччина хоче закріпити за собою статус посередника в переговорах між Росією та Україною і зберегти за собою майданчик у вигляді Стамбула.

Я вважаю, що Анкара стурбована появою більш-менш реалістичної альтернативи — наприклад, в особі Ватикану — і прагне не поступитися своєю роллю. Думаю, в Кремлі до цього готові поставитися з розумінням.

Швидше, такий візит глави МЗС Туреччини до Москви був спрямований не на те, щоб переконувати Кремль у чомусь, а на те, щоб вийти разом, в унісон, з узгодженою позицією. І, як мені здається, в Кремлі це сприймається прихильно.

Якщо переговори все-таки не відбудуться найближчим часом — це можна буде списати на “провину України” і з російської, і з турецької сторони. Це значною мірою гра, розрахована на Білий дім — на те, щоб демонструвати: Росія нібито готова до діалогу, але Україна його зриває.

Я не розумію, навіщо президенту Туреччини Реджепу Тайіпу Ердогану тиснути на Путіна? Зараз реальні важелі тиску на Росію є у Вашингтоні та Пекіні. Ні в Брюсселі, ні в Стамбулі, ні деінде їх немає. Європейські санкції дають про себе знати, але вони не є критичними, щоб змусити РФ змінити курс.

У Ердогана зараз немає особливих причин схиляти Росію до зміни позиції. Його влаштовує поточний перебіг переговорного процесу. Він задоволений тим, що Туреччина закріпилася як майданчик для прямих контактів між Росією та Україною. Це цінно і для Трампа. А відносини з Трампом зараз вкрай важливі для Ердогана. 

Ердоган був роздратований тим, що в останні місяці частина переговорів між американцями та росіянами з українського питання проходила в Саудівській Аравії. Хоча з інших питань вони все ще контактували в Туреччині.

Тепер він задоволений, адже запропонував зручний майданчик, на якому Москва і Вашингтон можуть домовлятися. Путіну ця ідея подобається. І його бачення переговорів зараз збігається з позицією Ердогана. Так, формально президент Туреччини виступає за припинення вогню. Але це не означає, що він готовий чинити тиск на Кремль, щоб домогтися цього. Для нього сам процес зараз важливіший за результат.

Якщо попередні умови на кшталт припинення вогню заважають початку діалогу — значить, Ердоган не буде їх педалювати. Йому важливо, щоб контакти тривали, навіть якщо вони ні до чого не призводять.

Ердогану важливо досягти взаєморозуміння з США з низки чутливих питань: постачання озброєнь, військово-технічне співробітництво, взаємодія в Сирії. У нього є що запропонувати Трампу. Важлива роль Туреччини як провайдера безпеки в Сирії. США скорочують свою присутність у регіоні, і Анкара стає головним партнером у боротьбі із залишками Ісламської держави та іншими терористами.

В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Туреччина може зіграти важливу роль на початковому етапі переговорного процесу

— Туреччина фактично почала відігравати свою роль у цих переговорах. Хочу нагадати, що під час зустрічей процес модерував безпосередньо міністр закордонних справ Туреччини — дуже досвідчений перемовник, який, за деякими чутками, може стати наступником Ердогана. Розумна і прагматична людина. Недарма днями він відвідав Москву. 

У Києві підкреслюють роль, яку Туреччина намагається відігравати, не тільки надаючи майданчик для переговорів, але й беручи участь безпосередньо в якості модератора. Тобто це навіть більше, ніж просто посередництво.

В принципі, саме цього спочатку хотів Дональд Трамп — щоб хтось організував процес переговорів, а потім передав управління. На сьогодні процес розвивається саме таким чином.

Є позитивний досвід 2022 року — зернова угода, коли сторони знайшли баланс інтересів. Туреччина — член НАТО, з одного боку, а з іншого — має серйозні торгівельні відносини з Росією, що дозволяє їй балансувати між сторонами.

Анкара — один з найбільш реалістичних посередників, особливо на початковому етапі переговорів, коли позиції сторін дуже різні. У таких випадках потрібна “східна делікатність” — вміння формувати позицію і модерацію, що у Туреччини виходить, на мій погляд, краще, ніж у помічників Трампа. Можливо, це пов’язано з великим дипломатичним досвідом турецьких представників.

Що стосується турецької сторони, для них це серйозний піар і важливе міжнародне доручення. Навіть якщо переговори не відбудуться, це буде розвиток особистого бренду їхнього міністра, а не втрата.

Читайте також: Сенат США проти Путіна: чи наважиться Трамп обкласти Росію вбивчими санкціями