Кожен обмін — нагадування про злочини Росії: як Москва перетворює полонених на зброю

З 23 по 25 травня між Україною та Росією відбувся обмін полоненими — у форматі “1000 на 1000”. Це наймасштабніший обмін з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. За три етапи додому повернулися тисяча осіб, серед них 880 військовослужбовців і 120 цивільних. Обмін став результатом тривалих переговорів, що проходили, зокрема, у Туреччині.

Три дні надії та сліз

23 травня, у перший день, були звільнені 390 українців: 270 військових і 120 цивільних, включно з трьома жінками.

Наступного дня з полону повернулися 307 захисників.

25 травня Україна зустріла ще 303 бійців Сил оборони. Серед них — військовослужбовці Військово-морських і Повітряних сил, а також представники інших родів військ, які воювали на найскладніших ділянках фронту.

Серед звільнених — військові, які потрапили в полон ще з початку повномасштабної війни.

“Я з Маріуполя, там потрапив у полон. Морська піхота, оркестр морської піхоти. Моя сім’я вже знає, що я повернувся. Мама була просто у захваті”, — розповів Юрій, який провів у полоні 3 роки і 1 місяць.

Про його побратима Олександра мати Надія не мала звісток уже понад два роки.

“Саша потрапив у полон 12 квітня 2022 року. Потім пів року ми про нього нічого не знали. Юра сказав, що Саша живий, але від нього залишилися лише очі та голос”, — згадує вона.

Звільнені одразу після обміну змогли зателефонувати рідним. Потім їх доправили до госпіталю, де багатьох уже чекали родини. День зустрічі став особливо зворушливим і пам’ятним.

“У мене так вийшло. Я в травні був призваний, через рік у травні потрапив у полон. І в травні з полону мене витягнули. Я вже сестрі телефонував, з батьком поспілкувався, він у мене 1949 року народження, слава богу, що застав його живим”, — розповів військовослужбовець Віктор.

Усі повернуті пройдуть медичне обстеження, отримають психологічну підтримку, а згодом — курси реабілітації та ресоціалізації. Також їм допоможуть з відновленням документів і банківських карток.

“Це боротьба”

Біля госпіталю зібралися не лише родичі тих, хто повернувся, а й ті, чиї рідні досі в полоні. Люди приносили фотографії захисників, які вважаються зниклими безвісти, з надією дізнатися хоча б якусь інформацію.

“Мені сказали, що чоловік точно в полоні. Перебуває в колонії в Суходільську. Хлопці взяли мій номер телефону, сказали, що телефонуватимуть, якщо буде якась нова інформація”, — поділилася Ксенія.

Деякі українці перебувають у російському полоні вже десять років. Представник ГУР МОУ Андрій Юсов зазначив, що Росія часто відмовляється обмінювати таких людей або взагалі не відповідає на запити.

“Відмов багато. Але факт залишається фактом: це порушення міжнародного гуманітарного права. Це чергові злочини проти людяності. Україна веде ретельний облік кожного — військовополонених і незаконно викрадених цивільних осіб. Україна бореться за кожного”, — наголосив Юсов.

Він також зазначив, що взаємодія з Росією — це не діалог партнерів, а боротьба за життя українців.

“Це точно не переговори в рамках рівноправного партнерства з відкритими щирими намірами. Це боротьба”, — додав він.

Обмін “1000 на 1000” став шостим цього року і 65-м з початку повномасштабної війни. Однак, за словами Юсова, Росія продовжує утримувати українців, порушуючи міжнародне гуманітарне право.

“Росія не має таборів для українських полонених. Умови їх утримання невідомі. Міжнародні організації не мають доступу до місць несвободи ні на території РФ, ні в окупованих регіонах”, — заявив він.

У Координаційному штабі вже розпочали підготовку до наступних етапів звільнення полонених.

“Дякую команді, яка цілодобово працювала, щоб успішно реалізувати цей обмін. Обов’язково повернемо кожного і кожну з російського полону!”, — сказав президент України Володимир Зеленський.

Вбивства військовополонених стали частиною системної практики РФ

Росія порушує міжнародне право не лише тим, що жорстоко поводиться з військовополоненими, тримає в заручниках цивільних, а також не допускає до в’язнів гуманітарні місії. Російські солдати нерідко страчують бійців, які здаються в полон.

Раніше Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило про понад 150 задокументованих випадків страт українських полонених бійців російськими військовими.

“Усі зібрані спецпідрозділами ГУР МО України дані про воєнні злочини передаються для подальших розслідувань українським правоохоронцям. У багатьох випадках зафіксовані прямі накази вбивати полонених. Ці злочини — складник цілеспрямованої політики з боку керівництва держави-агресора — Росії”, — йдеться у повідомленні.

Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування ситуації в Україні також задокументувала зростання кількості вбивств українських бійців, які намагалися здатися або вже перебували в полоні. У своєму звіті від 19 березня 2025 року комісія повідомила про свідчення дезертирів з російської армії.

21 травня речник МЗС України Георгій Тихий наголосив, що страти українських військовополонених носять не випадковий, а масовий і спланований характер. За його словами, дії російських військових — це не окремі епізоди, а відображення політики, схваленої найвищим керівництвом РФ.

Україна — про гуманізм, Росія — про розрахунок

Що приховує РФ, не допускаючи гуманітарні місії до місць утримання полонених? Хто несе відповідальність за страти українських полонених? Чи можна домогтися справедливості, якщо Москва ігнорує міжнародне право? На ці та інші запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли: 

• Олександр Павліченко, правозахисник, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини; 
• Олег Охредько, експерт та аналітик Центру громадянської просвіти (ЦГП) “Альменда”;
• Юрій Білоус, адвокат.

ОЛЕКСАНДР ПАВЛІЧЕНКО: У Росії немає розуміння гуманітарного права, вона залишилася в глибокому середньовіччі

— Росія не надає повні списки українських військовополонених, які перебувають у російському полоні під її контролем. І це одна з проблем. Безпосередньо самі родичі дізнаються про те, що їхні рідні живі й перебувають у полоні, але вони не підтверджені, вони не пройшли процес встановлення статусу військовополонених із залученням Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Ще більша проблема стосується цивільних осіб, тому що, хоча складно сказати, що цивільних обмінюють офіційно, вони все ж фігурували як суб’єкти обміну — до тисячі осіб. Я можу трохи відкрити таємницю: серед тих, кого передали росіяни, були ті, кого вони просто вислали ще до цих обмінів.

Це були засуджені, яких викрали й перевезли на територію Росії. Термін їхнього ув’язнення закінчився, і 13 осіб із тих, хто мав бути повернений, є просто цивільними, які не мали жодного стосунку до воєнних дій. Їх включили до “обмінного фонду” — вибачте за вираз, “всунули” туди.

Перша складність — це встановлення повного списку осіб, які перебувають на території Росії.

Їхня кількість досить велика, і відсутній будь-який контроль, моніторинг умов утримання. Незрозуміло, де вони знаходяться, в яких умовах, і чи відповідає їхній статус статусу військовополоненого.

Наступна величезна проблема — Росія не визнає військовополонених комбатантами.

Відповідно, проти них порушуються кримінальні справи, їх розглядають як осіб, які скоїли злочини проти Російської Федерації.

Нагадаю, вже є понад 300 вироків, за якими українські військовослужбовці засуджені нібито за вбивства російських солдатів або цивільних осіб. Ці справи, як правило, вигадані. Яскравий приклад — кримінальна справа правозахисника Максима Буткевича, якого засудили за злочин, скоєний у Сіверськодонецьку, хоча в цей день він перебував у Києві. Таким чином фабрикуються справи — це ще одна проблема.

Обмінювати людей, які перебувають у межах таких кримінальних процесів, значно складніше, і ціна їхнього звільнення вища. Росія це розуміє й використовує: це терористичний і хитрий спосіб підвищити ціну обмінів.

Є надія, що процес обмінів буде продовжуватися з інтенсивністю, що залежить від наявності “обмінного фонду” в української сторони.

На наступному етапі, скоріш за все, йтиметься про обмін цивільних, тому що їхня кількість навіть більша, ніж військових, які перебувають у статусі військовополонених за українським і міжнародним правом. Але повторю: Росія цей статус не визнає. Однак він з’являється, коли йдеться про конкретних людей.

Росія прекрасно розуміє, що таке статус і яка кваліфікація перебування в полоні, але ігнорування міжнародних стандартів призводить до того, що ні Україна, ні Міжнародний комітет Червоного Хреста не мають повної інформації про тих, хто утримується в Росії чи на окупованих територіях у статусі військовополонених.

Це завдання, яке Україна регулярно озвучує, звертаючись до міжнародних партнерів із пропозицією допомогти. Цю роль могла б взяти на себе країна-посередниця — такий статус існує в міжнародному гуманітарному праві.

Але сьогодні таких держав і організацій не існує. Можна було б припустити, що це може бути Міжнародний комітет Червоного Хреста, але він не може виступати в такому статусі. Він не має повноважень контролювати умови утримання й відвідувати всі місця, де утримуються військовополонені.

В Україні ситуація інша: існують три табори для військовополонених, куди регулярно приїжджають міжнародні місії. Умови утримання контролюються, і це підтверджується звітами моніторингових місій.

Із російськими військовополоненими, які перебувають в Україні, на міжнародному рівні проблем немає. Але такі проблеми є, коли йдеться про російські місця несвободи.

З 2014 року фактично не здійснювалися незалежні візити на окуповані території — Крим, Донецьку й Луганську області. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ситуація не змінилася — міжнародні організації не можуть відвідувати ці території або Росію. Серед них ОБСЄ, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Європейський комітет проти катувань, Комітет ООН проти катувань.

Практично жодна з цих структур не мала можливості відвідувати місця утримання за власним розсудом. Були лише показові візити, наприклад, у Крим — за участі російських ЗМІ. Українські ув’язнені пізніше розповідали, як їх змушували брати участь у таких постановках.

Згідно зі звітами ООН за перший квартал 2024 року, з 200 звільнених військовослужбовців у січні, 90% заявили, що зазнали тортур.

Росія використовує полонених як “живий щит”. Вона утримує не лише діючих військових, а й колишніх комбатантів — людей, які воювали у 2014–2016 роках. Вони також потрапляють у категорію військовополонених, за версією Росії.

Росія не має жодного табору для українських військовополонених, як це організовано в Україні. Після останнього обміну російських полонених в Україні залишилося значно менше, ніж українських у Росії. Розрив великий.

Питання в тому, як поповнювати “обмінний фонд”. Кожен російський військовополонений для України важливий. Нагадаю: Україна не розстрілює полонених росіян, на відміну від практики російської сторони. Цінність людського життя для РФ украй низька, навіть у питаннях обміну.

І хоча пропозиція “всіх на всіх” звучить постійно, Росія погодилася лише на пропорційний обмін — тисяча на тисячу. При цьому до обміну включила навіть тих, кого можна було б просто відпустити — вони самі повернулися б в Україну. Але їх використали як “обмінний фонд”.

Росіяни на передовій отримують чіткі накази, не бачать цінності в людському житті, і, якщо не вважають за потрібне, можуть розстріляти військовополонених, які здаються. Міжнародне гуманітарне право для них не існує, тому що ніхто не був покараний за подібні злочини з початку вторгнення.

Система міжнародного гуманітарного права не працює — вона запрацює лише тоді, коли Росія програє війну, почне виконувати умови капітуляції й піддасться судовому переслідуванню. Зараз важливо збирати інформацію, докази, подавати їх у міжнародні структури в очікуванні моменту, коли це можна буде реалізувати.

Сьогодні існує Міжнародний кримінальний суд, який може розглядати такі злочини, відкривати справи й видавати ордери на арешт. Уже видано шість ордерів, але жоден з обвинувачених росіян не притягнутий до суду.

Іншого інструмента на міжнародному рівні поки що немає. Можливий спеціальний трибунал з питань агресії — з механізмом індивідуальної відповідальності. Але його ефективність також залежатиме від підсумків війни й майбутніх відносин між Росією та Україною.

Ми бачимо, як виконуються рішення Міжнародного кримінального суду. Якщо нічого не зміниться, така ж доля може спіткати й рішення інших судів.

Справедливість має бути відновлена воєнним шляхом — через перемогу України. Якщо буде заморожування конфлікту або переговори, Росія уникне відповідальності. На національному рівні РФ не розглядає дії своїх представників як воєнні злочини — жодного провадження не було відкрито.

Ось така реальність сьогоднішньої Росії. Міжнародне гуманітарне право для неї — як якби ми говорили про право XVIII–XIX століть. Нагадаю: у XIX столітті почалися перші гуманітарні ініціативи з рятування поранених під час війни. Але це не має жодного стосунку до сучасної Росії — вона залишилася в глибокому середньовіччі.

ЮРІЙ БІЛОУС: За кожним звільненим українцем — ланцюг російських злочинів

— Перше, що сьогодні потрібно зробити для звільнених з полону — звісно, надати їм максимальну психологічну допомогу та розв’язати питання їхнього здоров’я. І, звичайно, обов’язково з кожною людиною, яка перебувала в полоні, працюватимуть слідчі, які збиратимуть необхідну інформацію про те, де вони були, кого бачили, кого знали — найголовніше, з наших людей, — щоб розуміти, хто там перебуває. І, звісно, буде зібрана максимально необхідна й важлива інформація про те, що відбувалося на етапі, коли їх взяли в полон, що відбувалося під час їхнього доставлення до тих чи інших місць ув’язнення.

Не маловажливий момент — ті злочини, які вчинялися щодо них уже в місцях позбавлення волі. Тому що сьогодні задокументовано і правозахисними організаціями, і комітетом ООН, який займається розслідуванням злочинів в Україні в межах Ради з прав людини ООН, що тортури на території Росії та на тимчасово окупованих територіях України щодо затриманих — як цивільних, так і військовополонених — є системним явищем. Вони масштабні й є частиною державної політики.

За різними звітами, дослідженнями та матеріалами різних комісій, груп, правозахисних організацій, у росіян налічується десятки видів тортур. Зазначається, що це системне явище: тортури, приниження людської гідності, образи, використання людей як інструменту пропаганди. Усе це контролюється керівництвом — вони не зупиняють цю роботу.

Це відбувається на рівні найнижчих ланок: тих, хто охороняє або проводить первинні допити, слідчі ізолятори, ізолятори тимчасового тримання. Державна влада ставиться до цього толерантно, а щобільше — заохочує та закликає до такого нелюдського ставлення до українських громадян, які опинилися в полоні.

Тому, коли Росія сьогодні обмінює наших людей, вона неодмінно використовуватиме це в межах пропаганди, щоб показати свою “гуманність” своїм громадянам і всьому іншому світові.

Це класичний підхід: використовувати обміни полоненими як частину мирних угод, як спосіб трохи знизити градус напруги, створити теплішу атмосферу й більш сприятливі умови для майбутніх домовленостей. Росія обов’язково скористається цим великим обміном як інструментом, щоб сказати: “Дивіться, які ми гуманні, йдемо назустріч українській стороні та робимо реальні кроки”.

Але водночас не можна забувати, що за кожним обміном, за кожною людиною стоять воєнні злочини, тортури, нелюдське поводження та приниження людської гідності.

Важливо пам’ятати, що Путін на окупованих територіях може щодня, щогодини набирати нових і нових людей, у яких є рідні в Україні, які працювали на державу в роки незалежності, виконували важливі функції. Він може знову й знову набирати цих людей, і ми вимагатимемо, щоб їх повертали.

Тому за кожним кроком Росії потрібно бачити її конкретну вигоду. Я думаю, що вона не в тих людях, яких вони повертають. Ставлення до військовополонених: з моменту, коли людина припинила бій, підняла руки, підняла білий прапор, кинула зброю — вона отримує статус військовополоненого. Це означає, що вона має право на повне гуманне поводження — як у момент полонення, так і під час доставлення, і в період перебування в місцях позбавлення волі.

Вона має право на гуманне поводження, повну заборону тортур, приниження, нелюдського ставлення. Це базова норма, визнана 194 державами світу — включно з Росією та Україною. Ми всі зобов’язані дотримуватися цих норм. Щобільше, це прописано в статутах армій.

Це не Путін спалює листи, як казав один із звільнених наших хлопців. Це не він особисто застосовує тортури. Це роблять звичайні росіяни — з Курська, де жорстка колонія, з Таганрога, з Ростова, з окупованих частин нашої країни. Це роблять працівники ФСВП, ФСБшники — це садистська структура на інституційному рівні. Усі вони мають бути обізнані, що до військовополонених потрібно ставитися гуманно.

Женевські конвенції, визнані всім світом, не просто існують — їхні норми вписані у внутрішні статути держав. Це, до речі, до питання: хто має їх карати? Їх насамперед має карати Російська Федерація.

Російські громадяни, які нас дивляться, повинні розуміти: якщо так ставляться до українських полонених, то й з ними у власних тюрмах можуть чинити так само.

Військовополонені — такі самі жертви війни, як і цивільні. Вони стали заручниками ситуації, і тому мають право на гуманне поводження.

Коли Росія катує українських військовополонених, принижує, розстрілює, морить голодом, не допускає Міжнародний Червоний Хрест, не дозволяє контактувати з державою та рідними — це серйозне порушення Женевської конвенції.

А це означає, що це воєнний злочин. За нього мають відповідати не лише ті, хто безпосередньо застосовує тортури, а й ті, хто це контролює — навіть дрібні чиновники в СІЗО: капітани, майори, полковники, підполковники, відповідальні за персонал.

Міжнародний кримінальний суд має право притягувати до відповідальності не лише дрібних катів, а й високопоставлених воєнних злочинців.

ОЛЕГ ОХРЕДЬКО: Росія перетворює обмін полоненими на політичний торг

— Військовополонені часто стають розмінною монетою в політиці держав, особливо тоталітарних. Те, що відбувається зараз, — це ще одне підтвердження продовження лінії Росії, її спадщини, того тоталітарного радянського державного устрою, який був. Якщо згадати те, чим вони пишаються — так звана Велика Вітчизняна війна, — необхідно нагадати, що Сталін тоді заявив, що в них немає військовополонених.

І всі люди, які побували в полоні, вже вважалися поза законом. Потрапивши назад до Червоної армії, вони вирушали в ГУЛАГ. Те саме, по суті, відбувається зараз у Росії.

Система, яка існує, чітка й зрозуміла: якщо солдат потрапляє в полон, його класифікують і передають міжнародним організаціям — у цьому випадку МКЧХ — інформацію про нього.

Після цього Червоний Хрест інформує іншу сторону — звідки військовополонений — і починається розмова про обмін. Україна чітко виконує свої зобов’язання: щойно російські солдати потрапляють у полон, про це відразу ж інформується МКЧХ. Полонених розміщують у спеціально відведених таборах, куди є прямий доступ представників Червоного Хреста. Ба більше, вони отримують гроші — українські платники податків платять російським військовополоненим, щоб ті могли купити собі необхідне. Ось до якого абсурду дійшло.

З іншого боку ми бачимо нелюдське ставлення. І найстрашніше — немає повних списків тих людей, хто перебуває в російському полоні. Ми бачимо масу сліз, коли до нас приходять люди й питають: “Ви бачили мого сина, батька, чоловіка?”

На жаль, нелюдські умови, яким піддаються українські військовополонені, — це те, що навіть не хочеться коментувати. Кадри, які, думаю, скоро знову з’являться, покажуть, що з ними відбувається. І це дає можливість міжнародній спільноті подивитися на ситуацію по-іншому.

Я би запропонував Трампу подивитися на ці кадри — на тих людей, які повертаються з полону, і на те, в що їх перетворюють російські військові. СБУ й ГУР не лише представляють факти нелюдського утримання, але й виявляють конкретних осіб, які цим займаються. Адже за кожним наказом, за кожною дією стоїть конкретна людина. Так, він створює нелюдські умови, і нерідко — з власної ініціативи.

Я не думаю, що існують прямі документи, які змушують поводитися так з нашими військовополоненими. Це дії конкретних людей. Але відповідальність все одно несе держава. Російська держава, яка не допускає МКЧХ, не дає спілкуватися з військовополоненими.

І це є підставою для звернення до Міжнародного суду, який має й буде розглядати кожну з таких дій. Я думаю, що найближчим часом Україна підготує документи по конкретних особах, які створюють нелюдські умови. Це черговий крок до того, щоб держава Росія була притягнута до відповідальності — за конкретними статтями міжнародного гуманітарного й кримінального права, які забороняють подібне поводження з військовополоненими.

Але ще страшніше — це поводження не лише з військовими, а й з цивільними, яких російська держава прирівнює до військовополонених. Якщо подивитися на останні обміни, видно, що обмінюють не лише військових, а й цивільних.

Росія починає торгувати людьми. Вона вже пропонує обмінювати дітей. Абсолютно маніпулятивний підхід: Росія намагається завдати якомога більше шкоди українській державі навіть у цьому процесі.

Україна неодноразово пропонувала обміняти всіх жінок-військовополонених і політв’язнів. Але Росія діє точково. Найстрашніше — вона не віддає навіть тяжкопоранених, які вже, можливо, не зможуть повернутися на фронт. З усім тим, Росія продовжує їх утримувати, створюючи багато неприємних ситуацій.

При цьому в Росії є повні списки утримуваних осіб, і вона обирає тих, хто їй потрібен у першу чергу: тих, хто може давати свідчення. Неодноразово вона забирала таких “цінних” свідків, і Україна була змушена йти на поступки — іноді без цього неможливо було б повернути сотні людей.

Також Росія, можна сказати, діє за національною ознакою — у першу чергу обмінює “кадирівців”, щоб зробити приємне чеченцям і самому Кадирову. У неї свої принципи. Обмінюють також офіцерів і лояльних людей, з якими ФСБ може працювати надалі. Ми бачимо, що російські військовополонені спочатку розповідають тут одне — як їм жилося, як усе було — а одразу після перетину кордону говорять протилежне.

Це абсолютно маніпулятивні дії Росії у питанні обмінів. Україна ж прагне обміняти всіх. У нас практично немає вибору між “цим” і “тим”. Україна намагається в першу чергу обмінювати тяжкопоранених, жінок і некомбатантів — капеланів, лікарів, комірників — тих, хто не брав участі у бойових діях. Але Росія діє так, як їй вигідно.

Читайте також: Смерть української журналістки Вікторії Рощиної в полоні: хто здатен покарати російських воєнних злочинців