Небезпечні поступки чи здоровий компроміс: чи наблизилася Україна до миру після переговорів у Лондоні

Представники США, України та Європи протягом тижня провели дві офіційні зустрічі, присвячені припиненню російської війни. У Парижі така зустріч відбулася 17 квітня, у Лондоні — 23 квітня.

Головна умова Києва для початку будь-яких переговорів із РФ — повне припинення вогню. Проте щоразу після заяв Вашингтона про прогрес у консультаціях із Москвою, російські війська відповідають масованими ударами по Україні. Так було і в ніч на 24 квітня.

Діалог продовжується

Президент США Дональд Трамп заявив, що мирні переговори “наближаються до кульмінації” та підкреслив, що жодна зі сторін не впливає на його прагнення завершити війну.

“Немає визначеного терміну в днях, але ми хочемо зробити це швидко. Якщо з якоїсь причини одна зі сторін значно ускладнить процес, ми скажемо: ви дурні, це безглуздо — і просто відійдемо. Думаю, у нас є хороші шанси розв’язати цю проблему”, — сказав Трамп.

Відповідаючи на запитання, чи не затягує Кремль переговори, Трамп відповів: “Сподіваюся, що ні”.

Раніше він озвучив крайній термін для досягнення домовленостей — до кінця квітня. Однак, за повідомленнями західних ЗМІ, Москва продовжує висувати додаткові вимоги — від відкриття повітряного простору до скасування санкцій. До того ж Кремль вимагає від України територіальних поступок. На думку експертів, ці вимоги у сукупності рівнозначні повній капітуляції України.

Деталі лондонської зустрічі

23 квітня в Лондоні міністр закордонних справ Андрій Сибіга, міністр оборони Рустем Умеров і керівник Офісу президента Андрій Єрмак провели зустріч з представниками країн “коаліції охочих”. Також українська делегація зустрілася зі спеціальним представником президента США Кітом Келлогом.

Першою відбулася зустріч із міністрами закордонних справ і оборони Великої Британії Девідом Леммі та Джоном Гілі.

Потім пройшла зустріч за участю радників з нацбезпеки Великої Британії (Джонатан Пауелл), Франції (Еммануель Бонн) і Німеччини (Єнс Пльотнер).

“Ми підтвердили відданість України мирним зусиллям під лідерством президента США Дональда Трампа і нашу готовність рухатися вперед до всеосяжного, справедливого та сталого миру. Ми продовжимо наш регулярний діалог”, — заявив Сибіга.

Після цього українська делегація зустрілася зі спеціальним представником президента США з питань України Кітом Келлогом.

“У нас відбувся конструктивний обмін думками щодо шляху до миру. Україна, як ніхто інший у світі, прагне припинення війни. Ми віддані спільній роботі для досягнення цієї мети”, — додав Сибіга.

За словами Умерова, ці зустрічі стали продовженням зусиль, розпочатих у Джидді та Ер-Ріяді.

“Знову ми демонструємо нашу відкритість до мирного врегулювання. Ми неодноразово казали, що в Джидді, в Ер-Ріяді показали: Україна хоче справедливий і сталий мир. Ми говорили про нашу послідовну позицію. Також про припинення вогню, говорили про гарантії безпеки. І з нашого боку вважаю зустріч дуже продуктивною та успішною”, — сказав він.

За підсумками перемовин Єрмак повідомив, що Україна наполягає на негайному, повному та безумовному припиненні вогню, яке має стати першим кроком до початку переговорів про досягнення справедливого і тривалого миру.

Він додав: “що за будь-яких обставин Україна буде захищати свої принципові позиції під час переговорів, оскільки вони є основою її суверенітету та територіальної цілісності”.

“Сторони висловили свої погляди й з повагою поставилися до позицій одна одної. Важливо, що кожна сторона не просто була присутня, а працювала змістовно. Американська сторона поділилася своїм баченням. Україна та інші європейці представили свої напрацювання. І ми сподіваємось, що саме така спільна робота приведе до тривалого миру”, — зазначив за підсумками зустрічі президент України Володимир Зеленський.

Крім того, глава держави прикріпив до свого допису в соцмережі Х скриншот Кримської декларації 2018 року. У цьому документі тодішній держсекретар США Майкл Помпео заявив, що Сполучені Штати, як елемент своєї політики, відмовляються визнавати претензії Кремля на суверенітет над територією, захопленою силою з порушенням міжнародного права.

“У співпраці із союзниками, партнерами та міжнародною спільнотою Сполучені Штати відкидають спробу Росії анексувати Крим і зобов’язуються дотримуватись цієї політики доти, доки територіальна цілісність України не буде відновлена”, — йдеться в документі.

Питання Криму президент Зеленський підняв не випадково: у ЗМІ з’явилася інформація, що після консультацій із Москвою Вашингтон нібито планує запропонувати Києву відмову від Криму на користь РФ.

Після завершення консультацій у Лондоні вночі армія РФ завдала комбінованого удару по Україні ракетами різних типів повітряного, наземного та морського базування, а також ударними БпЛА типу Shahed і дронами-імітаціями інших типів. У Києві загинули 10 людей, 63 — отримали поранення.

Формула миру для України в оцінках експертів 

Чому США наполягають на терміновості, а Європа говорить про принципи? Якою ціною може обернутися “де-факто” визнання Криму? Чи вдасться Трампу домогтися угоди до кінця квітня? Чому Україна вимагає припинення вогню до будь-яких політичних переговорів? На ці та інші запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли: 

• Володимир Фесенко, політолог; 
• Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”;
• Марія Гелетій, кандидатка політичних наук, експертка з міжнародних відносин;
• Ігор Петренко, доктор політичних наук; 
• Микола Волковський, президент “Женевського центру дипломатії та розв’язання конфліктів” (Швейцарія); 
• Олег Саакян, політолог, співзасновник “Національної платформи”.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: Зустріч у Лондоні була важливою саме для демонстрації США: Україна — не одна

— Американська сторона, адміністрація Трампа, погодивши певні параметри завершення війни з Росією, спробувала тиснути на Україну та європейців щодо умов припинення війни. Цілий ряд пунктів у цьому умовному мирному плані Трампа, який вже кілька днів обговорюється, поки що представлений лише як витік. Офіційного документа немає, є лише неофіційна інформація, але її підтверджують численні джерела, і дані в цілому збігаються. Побічно навіть сам Трамп це підтвердив, згадавши тему Криму та його визнання російським — отже, ця тема справді присутня в американському плані.

Втім, йдеться, скоріше, про те, що США хочуть визнати Крим російським і вимагають цього від України. Але навіть таке визначення питання — вкрай негативний прецедент. Далі — скасування санкцій. Незрозуміло, чи йдеться лише про санкції з боку США, чи також і про європейські. Для цього, очевидно, й були потрібні переговори з Європою. Причому обговорюється повне скасування санкцій, а не поступове, як раніше.

Українська позиція залишається незмінною: передусім необхідно домовитися про припинення вогню. Це головне завдання. А вже потім — переговори з інших питань, бо вони стосуються мирної угоди, складніших і чутливіших тем.

Щодо деяких питань, на мою думку, домовитися просто неможливо. Наприклад, щодо статусу окупованих територій, гарантій безпеки, членства України в НАТО тощо. Ці переговори будуть особливо проблемними. Україна, швидше за все, не відмовиться від перспективи членства в НАТО, бо це означало б обмеження нашого зовнішньополітичного суверенітету — а це для нас неприйнятно.

Американці можуть брати на себе будь-які зобов’язання, якщо захочуть, але це дуже складні питання, які слід обговорювати пізніше. Тому так, це критичний момент. Це криза переговорного процесу. Я не думаю, що це повний глухий кут. Можливо, ситуація все ж розвиватиметься у конструктивному напрямку.

Україна готова продовжувати переговори. Якщо США повернуться до позиції, яку самі ж раніше просували — спершу припинення вогню, а потім мирні переговори, — тоді можна буде домовитися. І навіть найближчими днями, якщо, звісно, Путін погодиться. Адже саме він висуває зустрічні вимоги, додаткові умови і так далі. Саме він не хоче повного припинення вогню.

Отже, ситуація складна. Це ситуативна криза. Далі все залежить від США. Або вони повертаються до ключової ідеї компромісу — припинення вогню, або, як уже пообіцяли, виходять з переговорного процесу.

Гадаю, повністю з переговорів США не вийдуть. Навіть зараз не вийдуть. Найближчими днями ми побачимо спроби знайти компроміс, вийти на варіант завершення війни.

Наскільки це вдасться — побачимо найближчим часом. Можливо, такі спроби буде зроблено навіть під час сумної події — похорон Папи Франциска. Там може бути багато неформальних зустрічей, оскільки зберуться світові лідери, зокрема Трамп і Зеленський. Це може стати майданчиком для консультацій, щоб вийти з ситуативної кризи.

Наразі у переговорах із США саме ці лідери коаліції відіграють ключову роль: Макрон, Стармер, майбутній канцлер Німеччини Мерц. Саме вони де-факто представляють європейські інтереси. ЄС, по суті, неформально делегував представлення своїх позицій цій коаліції.

Перевага коаліції в тому, що вона включає не лише країни ЄС, а й країни НАТО — Велику Британію, Норвегію. Це ключові партнери України. Усередині коаліції рішення приймаються швидше, без інституційних обмежень, як-от право вето Угорщини. Підтримка може надаватися як на двосторонній основі, так і через погоджені групи.

Сьогодні коаліція охочих — найактивніший учасник переговорного процесу. І, гадаю, так буде й надалі. До того ж це не лише європейські країни — у коаліції Канада, Австралія, Нова Зеландія. Усі вони активно допомагають Україні — передусім зброєю, але також політично та економічно.

Повністю замінити США вони, звісно, не зможуть. Але, як це було торік, Європа вже частково компенсувала відсутність американської військової допомоги. І зараз робить те саме.

Зустріч у Лондоні була важливою саме для демонстрації США: Україна — не одна. Ми ведемо переговори разом із Європою. І в нас єдина позиція майже з усіх питань. Ми можемо активно відстоювати свої інтереси разом із партнерами. А далі — вибір за США.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Ми взагалі не чуємо від адміністрації Трампа риторики про “мир через силу”

— Присутність Європи на переговорах важлива, тому що Сполучені Штати мають справу не лише з Україною, а й з представниками європейських країн, де позиції України та Європи, очевидно, синхронізовані. Європа виступає за те, що Україна не повинна визнавати жодних територіальних втрат, і ніхто не має права визнавати незаконну анексію, окупацію тощо.

І тут є один принциповий і важливий момент. Справа в тому, що для Росії важливе не просто зняття, а саме пом’якшення санкцій з боку Європейського Союзу, адже до війни торгівля між Росією і США становила приблизно 35 мільярдів доларів, а з Європою — майже в десять разів більше. Очевидно, що для російської економіки європейський ринок є життєво необхідним.

Європа зайняла принципову позицію, в тому числі щодо санкцій: вони будуть повністю зняті лише тоді, коли Україна відновить свій суверенітет над усіма окупованими територіями. Тут є принципова позиція як України, так і Європи. І якщо говорити відверто, ми не знаємо, наскільки пункти, висунуті Трампом, дійсно прийняті в Росії.

З одного боку, в західній пресі багато повідомлень про те, що саме Україна нібито не пішла на поступки. Але насправді ми точно не знаємо, у чому суть. Можливо, проблема комплексна. Дійсно, Сполучені Штати хочуть вирішити все швидше — до ста днів президентства Дональда Трампа. А виходить так, що ситуація настільки складна, що швидко вирішити її неможливо. Єдиний реальний крок, який можна зробити, — це безумовне припинення вогню.

Зараз усе виглядає так, що Росія начебто відмовляється від претензій на неокуповані частини тих областей, які вона внесла до своєї конституції. Але це виглядає досить комічно. Хоча є два ключових моменти — це повернення Україні окремих ділянок Харківської області та, на мою думку, головне — контроль над Запорізькою АЕС. На це, я думаю, Росія навряд чи погодиться, адже це створює небезпечний прецедент. Вони стверджують, що Конституція не дозволяє їм відмовитися від цих територій.

Якщо такий прецедент буде створено, це, по-перше, покаже, що можливий відкат, а по-друге — створить для майбутніх адміністрацій США орієнтир: як повертати Україні окуповані території. Наприклад, передавати їх на певний час третій стороні, а потім — повертати Україні. Тому Росія навряд чи на це піде. Отже, проблема не лише з Україною, а й з позицією самої Росії.

Насправді все було б набагато простіше, якби на Кремль чинився тиск з боку нової адміністрації США, як це обіцялося. Зараз же є й певна відповідальність адміністрації Дональда Трампа за те, що відбувається. З одного боку, вони хочуть досягти безумовного припинення вогню — Україна погодилася, Росія — ні. На цьому тлі тривають переговори про економічні проєкти, відновлення авіасполучення, відновлення роботи дипломатичних місій.

У такій ситуації у Путіна немає стимулу йти на поступки. У нього й так, загалом, усе непогано. Спостерігається певна відлига у відносинах зі США, з’являється вікно можливостей. Щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів і погодитися на безумовне припинення вогню, потрібен серйозний удар по російській економіці. Інакше в нього буде достатньо аргументів, щоб тягнути час.

Перший крок до миру — тиск на Кремль — так і не був зроблений. І саме цього елемента зараз не вистачає, щоб змусити Путіна почати реальні переговори. Ми взагалі не чуємо від адміністрації Трампа риторики про “мир через силу”, хоча саме з цього все починалося.

Очевидно, що для України, яку Європейський Союз розглядає як частину своєї екосистеми безпеки, важливо орієнтуватися також і на Європу. Зараз Європа почала активно озброюватися, системно вибудовувати свою оборону, і очевидно, що Україна повинна стати важливою частиною цієї архітектури.

Один з позитивних сигналів — виступ Дональда Туска в Лондоні, коли він сказав, що Європа за своїми військовими можливостями вже не поступається США. Перераховуючи загальну кількість військових, літаків, танків, він включив до цього підрахунку і Збройні сили України. Це, на мою думку, був важливий сигнал на майбутнє.

МАРІЯ ГЕЛЕТІЙ: Визнання Криму російським створить небезпечний прецедент

— Росія не готова припиняти війну. Навіть якщо досягнуто перемир’я, як, наприклад, “великоднє перемир’я”, — удари все одно тривають.

Говорити про те, що Росія дотримується своїх обіцянок, складно. З іншого боку, зрозуміло, що сторони повинні домовлятися, робити хоча б якийсь поступ.

Якщо говорити про визнання Криму в юридичному сенсі — це величезний прецедент у міжнародному праві, який завтра може бути використаний і в інших частинах світу. Зараз ми маємо усвідомлювати, що багато країн мають спірні території.

Можна навести приклад Іспанії з Каталонією, яка час від часу прагне до відокремлення мирним шляхом. А тут — захоплення території воєнним способом. Це може призвести до зміни кордонів не лише в Європі, а й в інших регіонах. Це може торкнутися й заморських територій Великої Британії, Франції, які формально перебувають за межами Європи, але все ще є частиною цих держав.

Важливим є прискорення інтеграції України в ЄС. Коли Україна стане частиною Євросоюзу, вона ментально відійде від радянського та пострадянського простору. Це означатиме, що Росія більше не зможе претендувати на Україну як на свою “зону впливу”. Членство в НАТО — це і вибір безпеки, і політико-геополітичний вибір. Нам важливо бути частиною НАТО і частиною системи.

Нам потрібні гарантії безпеки. Навіть якщо війна закінчиться, Росія може спробувати напасти знову. І нам потрібні реальні, дієві гарантії, а не щось формальне на зразок Будапештського меморандуму.

Якщо буде напад, Захід має реагувати швидко: фінансами, озброєнням і військовою силою. Як це було з Ізраїлем — союзники мають брати участь у захисті негайно, протягом 24 годин. Тому що навіть після завершення війни загроза залишиться.

Якщо Росія нападе знову — це вже буде не лише українська проблема, а європейська. Я впевнена, що Росія буде готова атакувати не лише Україну, а й країну-члена НАТО. І якщо Україна не в НАТО, перед Альянсом постане вибір — захищати свого члена чи нас. А якщо Україна буде в НАТО, доведеться захищати обох.

ІГОР ПЕТРЕНКО: У США зрозуміли, що навіть перемир’я в Україні неможливе без участі широкого кола країн

— Ми з вами розуміємо, що існує багато різних планів, які витали в обговореннях і досі витають. Але поки що, скажімо так, конкретної стратегії немає — її немає у Вашингтоні. Швидше за все, її ніколи й не було.

Тобто зараз вони намагаються скласти пазл, отримавши інформацію як від Кремля, так і від України, а також від європейських партнерів — у частині того, на що вони готові піти в питанні гарантування безпеки України.

У Сполучених Штатах, очевидно, не хочуть брати на себе жодні зобов’язання. Водночас європейці намагаються пояснити США, що без їхньої участі — хоча б у якомусь форматі — це не буде стабільною історією. Гадаю, саме це й обговорювалося.

Таким чином, сьогодні ми продовжуємо домовлятися, продовжуємо обговорювати різні варіанти. США, безумовно, будуть говорити, що ми близькі до якогось результату.

Це відповідає інтересам Трампа — якнайшвидше досягти певного результату. Спочатку було “24 години”, потім “100 днів”, згодом — “це не моя війна, це війна Байдена”.

Але тут дуже важливо розуміти, що поспішати добре лише в одній справі і в одному випадку, і цей випадок — не зараз. Тут потрібно все добре продумати, щоб мир був стабільним. Дуже важливо, щоб потенційна угода не зруйнувала той світовий порядок, який існує. Ніхто не заперечує, що його потрібно трансформувати, але просто знищити його, дозволити ревізію кордонів, реваншизм і повне руйнування міжнародного права — навряд чи це в інтересах когось.

У пропозиціях США і для Росії, і для України є моменти, далекі від їхніх уявлень. З погляду України — це несправедливий мир, з погляду Росії — відсутність деяких важливих для них позицій, наприклад, щодо ЗАЕС.

При цьому ми до кінця не знаємо, на що готові європейські партнери. Вони ще ведуть внутрішню роботу — зокрема щодо розміщення контингентів, закриття неба тощо. Було багато різних пропозицій.

З іншого боку, у США була ідея: натиснемо на всіх — і буде перемир’я, а потім широке політичне врегулювання перекладемо на Євросоюз. Нехай європейці самі домовляються з Росією, вигадують собі гарантії безпеки, а ми вимиємо руки. Такий план у них, загалом, був від початку. Вони хотіли просто швидкого перемир’я. Зараз розуміють, що навіть перемир’я неможливе без широкої участі.

Тому й прийшли до поточного формату. Плюс очевидно, що Трамп намагається “продати” Росії зняття санкцій. Але значна частина санкцій особливо болюча для РФ — це санкції ЄС. І з цим також треба рахуватися.

МИКОЛА ВОЛКОВСЬКИЙ: Наприкінці тижня ми можемо почути про прогрес у переговорах США

— Лондон знову стає центром переговорного процесу — вперше після початку березня, коли коаліція охочих зібралася вперше. Ми також розуміємо, що Лондон зберігає активну позицію щодо конкретних переговорів, зокрема і зі Сполученими Штатами. Ми бачимо, що позитивна динаміка і зміцнення двосторонніх відносин між цими країнами ще раз підтверджують цю тенденцію.

Чим ближче ми підходимо до дати, символічної для Трампа і його електорату — 100 днів його адміністрації, — тим активніше Трамп просуває тезу про те, що мир близький. Подивимось, наскільки це буде успішним у межах переговорного процесу в Лондоні і чи буде це взагалі можливим з огляду на події, що відбудуться у п’ятницю та суботу (25–26 квітня — похорон Папи Римського, — ред.). З погляду логіки, все виглядає просто.

США наразі готові до прямих переговорів із Кремлем. Зараз Путін, по суті, сигналізує про готовність завершити конфлікт на лінії фронту в її нинішньому вигляді. Однак українська делегація не готова до прямих переговорів щодо питань територіальної цілісності — це обговорювалося в Саудівській Аравії і підтверджується всіма сторонами, зокрема і в Парижі. Усі говорять про необхідність обговорення мирного врегулювання і припинення вогню.

ОЛЕГ СААКЯН: США не готові нав’язувати Росії свою позицію

— Американський сценарій, який планували покласти на стіл, не є життєздатним. Видно, що американці зрозуміли: зараз не варто виходити на політичний рівень домовленостей і ризикувати отримати відмову. Адже США могли опинитися в ситуації, коли вони ведуть діалог з Україною за посередництва трьох європейських країн, які радше виступатимуть адвокатами України. У такому разі ризики для позиції Штатів у питанні компромісів із Росією можуть виявитися занадто складними. Саме тому і було знижено рівень представництва у столиці Великої Британії (Держсекретар США Марко Рубіо відмовився від візиту на переговори в Лондоні, — ред.).

Ми маємо справу з імітацією переговорного процесу під тиском Сполучених Штатів, у якій усі сторони чудово розуміють, що домовлятися наразі нема про що, і немає умов — ані військово-політичних, ані геополітичних, — які дозволяли б зараз завершити війну. Простою мовою: Росія не готова відмовитися від своїх амбіцій, а Україна — капітулювати.

Будь-які проміжні варіанти вимагають сили, щоб їх нав’язати, але Сполучені Штати не готові нав’язувати Росії свою позицію.

Ми бачимо, що існує дефіцит рішучості. Якби вона була, то причин проявити її щодо Росії вже було б більш ніж достатньо.

Саме тому переговори в Лондоні знижуються до технічного рівня — максимум ідеться про припинення вогню і про те, як його реалізувати, яким чином забезпечити контроль і втілення такого рішення.

Європейці нарощують власні спроможності в галузі безпеки. Звичайно, зробити це швидко неможливо, до того ж існують питання єдності та узгодженості позицій у Європі. Але це вже не та Європа, якою вона була раніше.

Трек щодо Росії буде лише загострюватися. Адже Путін чудово розуміє, що Трамп не може дати йому те, що йому потрібно. Це просто не належить Трампу — в контексті України.

Це неможливо з погляду внутрішньополітичного контексту в США. Це спровокує політичну кризу всередині країни. І США не можуть дозволити собі втратити європейських союзників перед обличчям Китаю.

Росія використовує Трампа як інструмент для ослаблення України в переговорному процесі. Уся історія зараз — не про те, про що домовляться, а про те, хто вийде з цього процесу сильнішим, а хто — слабшим. Росія намагається зробити так, щоб Україна вийшла слабшою, а сама посилилася. А Україна, навпаки, прагне ослабити Росію і не дозволити ослабити себе. Адже Трамп у цьому випадку точно не грає на нашому боці.

Якщо Сполучені Штати визнають Крим російським, чи стане це катастрофою для України? Ні, не стане, бо більшість країн світу не солідаризується з США. Водночас я не думаю, що Трамп включить механізми економічного та геополітичного тиску на партнерів і інші країни, щоб вони теж визнали Крим російським.

У такому разі він отримає не лише політичну кризу у своїй країні, але й фактичне ініціювання імпічменту за зраду інтересів Сполучених Штатів і застосування шантажу в інтересах третьої сторони.

Читайте також: Американський дедлайн: чи вдасться Білому дому зберегти вплив на переговори про мир в Україні