Імперські фальсифікації: як більшовики “експортували” революції на весь світ (ВІДЕО)

“Мир дітям всієї планети”, “Нам потрібен мир”, або ще “СРСР – прапороносець миру”, й навіть “Боротьба за мир переможе війну” – такими були ключові та найчисленніші гасла радянських плакатів.

Цими усюдисущими гаслами радянська пропаганда настільки набридла самим громадянам СРСР, що люди навіть придумали таку приказку: мовляв, у майбутньому не буде війн, але буде така нещадна боротьба за мир, що від світу каменя на камені не лишиться.

Так, Радянський Союз дійсно в усіх можливих засобах інформації декларував прихильність до ідеї миру в усьому світі.

Та чи був насправді СРСР мирною країною? Чи може держава вважатися мирною, якщо за 70 років свого існування вона взяла участь у 56 воєнних та гібридних конфліктах? Спадкоємиця Союзу Росія за 28 років незалежності не воювала лише 2 роки.

“Радянський Союз дуже часто демонстрував де-юре всіляку відданість міжнародним правилам поваги до миру, а направді намагався знайти способи “вирішувати справи” без власного прапора. СРСР намагався відправляти своїх солдат до багатьох країн”, – зазначив історик Іван Мищак.

У свою чергу кандидат історичних наук Павло Сацький наголосив, що радянська система виникла як протиставлення цивілізації і кинула виклик усім цивілізаційним нормам.

Показова боротьба за мир була банальною ширмою, політичною технологією, за якою була прихована агресивна сутність більшовицької держави. Неформальним лідером і головним ідеологом більшовиків можна назвати харизматичного Лева Бронштейна-Троцького. Він же був автором ідеї “перманентної революції”. Це означало, що СРСР насильницькими методами добиватиметься того, щоб в усіх країнах відбулися більшовицькі революції.

Цю програму навіть намагалися реалізувати, зокрема в тих країнах, де була хоча б мінімальна підтримка лівих ідей. Наприклад, в Угорщині та Німеччині.

“Більшовики сказали: ми ніякої влади не визнаємо. Для них війна – як спосіб існування й виживання”, – сказав історик Сацький.

Однак вже скоро стало зрозуміло, що “експортувати” революцію неможливо. Вона повинна “визріти” в кожному суспільстві. Тоді лідери Радянської держави почали розробляти план “б”.

Якщо для початку революції потрібна нестабільна ситуація, таку ситуацію потрібно створити. І СРСР їх створював: за допомогою ідеологів, диверсантів і чималих грошей. Контролювала діяльність радянських агентів в усьому світі спеціальна організація – Комуністичний інтернаціонал трудящих (Комінтерн).

Формально ця організація була міжнародним симпозіумом для компартій різних країн світу. А насправді це організаційний центр по підготовці переворотів та громадянських воєн у всьому світі. Він підпорядковувався іноземному відділу НКВД – МГБ, а пізніше – КГБ. А цей відділ займався професійною розвідкою і контрозвідкою.

“У 1924 році відбувся страйк шахтарів в Уельсі. З’ясувалося, що шахтарям платить зарплату Радянський Союз”, – розповів Сацький.
Велику кількість радянських бойовиків та диверсантів становили колишні закляті вороги більшовиків – білогвардійські емігранти. Повертатися в СРСР вони боялися, проте погоджувалися шпигувати на користь Союзу за великі гроші. Маючи бездоганну військову підготовку, білогвардійці ставали бездоганними терористами.

Однією з найперших таких спроб була підготовка перевороту в Ірані.

“Цікава спроба гібридної технології – так звана радянська “Гілянська республіка” в Ірані. Планувалося утворити там радянське квазідержавне утворення. Воно припинило існування у 1920 році. “Експорт” революції у цю країну не вдався”, – повідомив Павло Сацький.

Проте поширювати більшовицькі ідеї в Середню Азію Москва не припинила. Наступним центром її уваги стане Афганістан.

В середині 20-х років ХХ ст. в лавах більшовиків стало популярним гасло про відхід від ідеї світової революції і перехід до політики ізоляціонізму. Цей тактичний крок був пов’язаний із поразками в Угорщині та у війні з Польщею й військами УНР.

Поляки дуже боялися радянської окупації, тому Варшава підтримала ідею буферних держав, якими мали стати Україна й Білорусь.

Однак похід УНР проти більшовиків вийшов невдалим. Україна втратила незалежність, а більшовицькі війська Тухачевського й Будьонного дійшли до самої Варшави.

Проте, в умовах загрози втрати державності, поляки мобілізувалися і розбили Червону армію, а ось УНР, як і Білорусь, опинилися в радянській окупації.

Більше випусків програми PRO et CONTRA дивіться за посиланням.