ЄС не піде на односторонні поступки заради фальшивого миру: інтерв’ю з Каєю Каллас

Час “м’яких розрахунків” минув. Тепер Євросоюз переходить до тактики максимального придушення економіки агресора. Крім того, якщо Росія вимагає обмежень для Збройних сил України, вона отримає симетричне знищення власного військового потенціалу. А угорський шантаж не завадить виділенню вирішальних 90 мільярдів євро. Про це в ексклюзивному інтерв’ю телеканалу FREEДOM заявила верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас.

Ведучий — спеціальний кореспондент FREEДОМ у Європі Віталій Сизов.

https://www.youtube.com/watch?v=v-gw5KKVjSY

— Ви протягом багатьох років були глибоко залучені в українську політику. І коли у 2014-2018 роках були депутаткою Європарламенту, і коли з 2021 по 2024 роки були прем’єр-міністеркою Естонії, ви неодноразово відвідували Україну. Чи очікували ви, що війна Росії проти України триватиме так довго, понад 10 років? І сьогодні, через чотири роки повномасштабного вторгнення, як ви оцінюєте дії ЄС, чи все було зроблено правильно?

— Я шкодую, що ми не зробили негайно [після російського вторгнення 2014 року] все, що робимо зараз. Думаю, якби всі надали таку велику військову допомогу на самому початку… Так, моя країна, Естонія, надавала військову допомогу Україні ще до початку повномасштабного вторгнення. Але не всі так чинили.

Тож, якби ми одразу надали все, що надаємо зараз, можливо, росіяни змінили б свої плани і зрозуміли б, що насправді не можуть виграти цю війну.

І, звичайно, оскільки війна все ще триває, ми зробили недостатньо. Ми ввели санкції, але все ще існує обхід санкцій, з яким ми повинні боротися. На жаль, Росія зараз ще здатна вести цю війну.

— Чи бачите ви збільшення підтримки України? Чи задоволені ви нинішньою ситуацією, всіма цими оборонними програмами — SAFE (Security Action for Europe) та іншими ініціативами, чи достатньо цього?

— У грудні ми ухвалили рішення про надання Україні кредиту в розмірі 90 млрд євро, зокрема для фінансування військових потреб. Але сьогодні ми зіткнулися з серйозною проблемою (виділення даного кредиту блокує Угорщина, — ред.). Але ми працюємо над завершенням цього процесу, тому що це дійсно може змінити правила гри, адже ми налаштовані на довгострокову перспективу.

Нам також потрібно зробити більше щодо санкцій, натиснути також на тіньовий флот РФ. І тоді у росіян не буде коштів для фінансування своєї війни.

— Угорщина, як і раніше, блокує 20-й пакет санкцій ЄС проти РФ, надання Україні кредиту на 90 млрд євро. Як ви оцінюєте діалог з Будапештом? Чи можливо розв’язати цю проблему?

— Ми ведемо діалоги на різних рівнях. Зокрема, на рівні лідерів. Ми намагаємося враховувати побоювання Угорщини з низки питань і шукати рішення.

Але вони (прем’єр Угорщини Віктор Орбан і його уряд, — ред.) пов’язують воєдино речі, які абсолютно не пов’язані між собою (зокрема, Орбан вимагає для розблокування кредиту, щоб Україна відновила транспортування російської нафти нафтопроводом “Дружба”, — ред.). Це, безумовно, ускладнює процес. Але ми завжди зрештою приходили до рішення.

— Ви неодноразово заявляли, що для завершення війни Росія повинна піти на деякі поступки. У ЗМІ зараз обговорюється безліч документів. Європейський Союз має конкретний список поступок, і наскільки він реальний?

— Я запропонувала державам-членам ЄС список поступок. Бо ми бачимо, що весь тиск на переговорах чиниться на Україну. Хоча Росія почала цю війну, проблема — це Росія. Тому нам потрібно чинити тиск на Росію, щоб вона пішла на поступки.

Тому що стійким і довгостроковим має бути не тільки мир в Україні, але і мир у Європі. А Росія, як ви знаєте, чітко визначила свої максималістські вимоги.

То як же нам діяти далі? Ми ведемо переговори з державами-членами, і подивимося, що з цього вийде.

— Президент Франції Еммануель Макрон запропонував відновити прямі переговори з Росією? На вашу думку, чи зараз підходящий час для початку, і чи можливо це? Чи готові ви сісти за один стіл, наприклад, з главою МЗС РФ Лавровим, з диктатором Путіним, і вести діалог з цими людьми?

— Я сиділа за одним столом з Лавровим на різних міжнародних форумах. Але, повертаючись до питання, важливо обговорити, що ми хочемо запитати у росіян. Зрозуміло, що існують чіткі зобов’язання або позиції. Але головне — чітко розуміти, що Європейський Союз може вести переговори.

Річ не у тому, що ми можемо стати заручниками в переговорному процесі між Росією і Сполученими Штатами. Це теж абсолютно ясно. Але питання в часі. Зараз ми не можемо вимагати, щоб з нами вели переговори. Якщо росіяни чекають, поки американці виконають домовленості переговорів на Алясці [між Путіним і Трампом], тобто абсолютно максималістські вимоги Росії, то чому вони повинні з нами розмовляти? Адже ми не можемо чинити тиск на Україну, щоб вона здалася або пішла на всі поступки.

Але для нас важливо: якщо Росія зацікавлена у знятті санкцій або інших кроках, то, очевидно, у нас теж є вимоги до Росії. І ми не збираємося віддавати ці речі безкоштовно. І щоб збалансувати ці переговори, потрібно домогтися поступок з російського боку.

Отже, ми дуже чітко дали зрозуміти, що чинимо більший тиск, щоб росіяни перейшли від того, що удають, що ведуть переговори, до реальних переговорів.

— Ви згадали переговори Путіна і Трампа на Алясці, які відбулися 15 серпня 2025 року в місті Анкоридж. Російські медіа після цього почали говорити про якийсь “дух Анкориджа”. Як ви розумієте, що таке “дух Анкориджа” в переговорах між США і Росією, і яке місце ЄС у цьому дуже тісному контакті Москви та Вашингтона?

— Анкориджська угода або домовленості між РФ і США стосуються максималістських вимог Росії. Насамперед вимога РФ віддати їм всю територію українського Донбасу, яку вони навіть не завоювали військовим шляхом. Очевидно, що Європа або Україна не можуть з цим погодитися.

Ця війна триває вже 12 років, а росіяни так і не змогли завоювати військовим шляхом Донбас. І тепер вони вимагають цього за столом переговорів. Це звичайна тактика Росії, і ми повинні бути гранично уважні до цього.

— А наскільки реалістична ідея обмежити чисельність російської армії і домогтися виведення військ з територій суверенних держав, частково окупованих Росією? Мова йде не тільки про Україну, але і про Молдову, Грузію…

— У деяких з цих країн вони вже взяли на себе зобов’язання вивести війська. Вони просто не виконали ці зобов’язання.

Ми бачимо в проєкті угоди [про завершення війни] вимогу щодо обмеження чисельності української армії. Але будемо відверті, українська армія не є проблемою, проблема — російська армія.

Тому якщо існують обмеження для української армії (які я вважаю неправильними), то і для російської армії повинні бути обмеження. Хоча б для більш збалансованого вигляду [угоди].

— Як ви бачите нинішні переговори між Україною, США та Росією? Чи бачите ви якісь ознаки прогресу та перспективи їхнього успіху в короткостроковій перспективі?

— Уже рік, як ми бачимо прагнення до миру, і українська сторона неодноразово пропонувала припинення вогню. Україна погодилася на беззастережне припинення вогню, тоді як Росія — ні. Тому, якщо вони висувають ці максималістські вимоги, і фактично не ведуть сумлінних переговорів або взагалі не ведуть переговорів, а лише вдаючи, що ведуть їх — я не думаю, що буде якийсь прорив. Тому що росіяни цього не хочуть.

— Нинішня модель санкцій полягає в прийнятті їх пакетами. Вже готується 20-й пакет. А коли ми побачимо кінець цієї серії пакетів, 21-го, 22-го, 23-го?

— Коли ця війна закінчиться, тоді нам більше не доведеться цього робити. Ми вводимо санкції проти різних суб’єктів, бо хочемо, щоб фінансування цієї війни припинилося, щоб ця війна закінчилася, і саме тому ми це робимо.

Так, правда, російська економіка мала певну інерцію, яка мала великий вплив. Але зараз ситуація дійшла до того, що санкції дійсно сильно вдарили по них.

Російська економіка вже дійсно перебуває в поганому стані. Ми бачимо, як вони підвищують податки, їм також доводиться залучати капітал ззовні. Тож вони дійсно потрапляють у біду. І тому ми не повинні пом’якшувати ситуацію, а повинні рухатися вперед.

— Вас особисто постійно обговорюють у пропагандистських російських ЗМІ, критикують у російській політичній сфері. Як ви до цього ставитеся? Чи стежите ви за ними?

— Я не стежила. У Європі російські ЗМІ не схвалюються, тому що це не вільні засоби масової інформації. Тому я не знаю, що вони пишуть про мене.

Але якщо вони мене ненавидять, значить, я роблю щось правильно і вірно.