Вчора о 22:54
Іран оголосив про закриття Ормузької протоки до нового повідомлення. Корпус вартових Ісламської революції атакував судно, яке, за твердженням іранських військових, рухалося за маршрутом, не узгодженим із Тегераном. Реакція Вашингтона була негайною: Центральне командування США оголосило про третій раунд ударів по військових об’єктах на території Ірану.
Перемир’я протрималося менш як місяць: США та Іран відновили удари
У ніч на 12 липня Сполучені Штати завдали серії ударів по іранських об’єктах. Операція стала відповіддю на оголошену КВІР блокаду стратегічно важливої Ормузької протоки та атаку контейнеровоза під прапором Кіпру.
За даними Центрального командування США, внаслідок удару по судну Galaxy один член екіпажу зник безвісти. На кораблі спалахнула пожежа, а машинне відділення зазнало серйозних пошкоджень.
Головною умовою для відновлення судноплавства іранська влада називає повне припинення втручання з боку Сполучених Штатів.
Відповідь Вашингтона надійшла практично одразу. Американське командування оголосило про початок третього раунду ударів по Ірану. Глава Пентагону Піт Гегсет написав: “Іран зробив поганий вибір. Тепер він платить”.
“Ірану була надана ще одна можливість продемонструвати дотримання меморандуму про взаєморозуміння після того, як його було притягнуто до відповідальності за попередні напади на торговельні судна, але він знову зазнав невдачі. У відповідь Сполучені Штати завдають Ірану серйозного удару, продовжуючи послаблювати його здатність атакувати цивільних моряків і комерційні судна, які вільно проходять через протоку”, — заявили в Центральному командуванні США.
За інформацією американського командування, протягом трьох ночей військові США уразили понад 300 цілей. Як повідомляють ЗМІ, під удари потрапили іранські радарні системи повітряного та морського спостереження, склади озброєнь, майданчики для запуску ракет і безпілотників, а також пускові установки зенітних ракет.
Іран, своєю чергою, атакував пов’язані зі Сполученими Штатами об’єкти в регіоні. Міністерство оборони Об’єднаних Арабських Еміратів заявило, що системи протиповітряної оборони країни реагують на загрози з боку ракет і безпілотників. ЗМІ також повідомляють про вибухи в Бахрейні, Омані, Катарі та Кувейті.
“Іранці перетворили географію на зброю, і вони знайшли зброю, яка набагато безпечніша та ефективніша, ніж розробка ядерної зброї. А саме — перетворити Ормузьку протоку в буквальному сенсі на банкомат, а також використовувати її для посилення впливу на ключові держави Перської затоки. І, як наслідок, це не переговорна позиція, не тактика з боку Корпусу вартових Ісламської революції. Це фундаментальна вимога: якщо вже вони застосували географію як зброю, вони хочуть мати можливість використовувати її й у майбутньому”, — зазначив старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир Аарон Девід Міллер.
Американська армія здатна розблокувати Ормузьку протоку. Однак, на думку аналітиків, для того, щоб утримувати її відкритою та захищати судна від нових атак, Вашингтону доведеться розпочати повномасштабну війну.
“Я не думаю, що адміністрація Трампа цього хоче. Тому це може стати новою нормою, хоча я підозрюю, що це нестійко. Морська блокада може бути відновлена, і Іран почне зазнавати економічних труднощів, але, з іншого боку, постраждає й міжнародна нафтова економіка”, — наголосив Аарон Девід Міллер.
У недавньому минулому ескалація в районі Ормузької протоки вже призвела до кризи на світовому енергетичному ринку. У лютому 2026 року США та Ізраїль провели спільну військову операцію проти Ірану після серії атак на Близькому Сході. Під час операції було знищено вище військове керівництво республіки.
У відповідь Тегеран заблокував Ормузьку протоку, через яку проходить до 20% світового транзиту сирої нафти та скрапленого газу. Це спричинило різке зростання цін на енергоносії.
“Це мало дуже суттєвий вплив на інфляцію в глобальному масштабі. Тому я думаю, що цей конфлікт має наслідки в усьому світі з погляду цін на найрізноманітніші товари”, — зазначив старший аналітик із сирої нафти компанії KPLER Навін Дас.
Менш ніж місяць тому, 17 червня, президент США Дональд Трамп і президент Ірану Масуд Пезешкіан підписали меморандум про взаєморозуміння, який мав завершити активну фазу війни. Це був перший документ, підписаний лідерами Сполучених Штатів та Ірану після Ісламської революції 1979 року.
Розроблений за посередництва Пакистану меморандум передбачав припинення бойових дій, зняття американської морської блокади Ірану, відновлення вільного судноплавства та початок 60-денного періоду для підготовки постійної угоди. Однак уже на початку липня іранські сили знову почали атакувати комерційні судна в Ормузькій протоці.
Чим нова ескалація Ірану та США загрожує світовій економіці?
Чому перемир’я між США та Іраном протрималося менш як місяць? Як Ормузька протока перетворилася на головний інструмент тиску Тегерана на Вашингтон і світову економіку? Чи здатні Сполучені Штати забезпечити вільне судноплавство без початку повномасштабної війни? Чому Москві та Пекіну вигідне нове загострення на Близькому Сході? І чи може нинішня “керована нестабільність” перерости в черговий масштабний виток протистояння між Іраном, США та Ізраїлем? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Олексій Полегкий, академічний директор Центру публічної дипломатії;
- Тарас Жовтенко, експерт з міжнародної безпеки фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва;
- Людмила Покровщук, докторка філософії, експертка із зовнішньої та внутрішньої політики.
ОЛЕКСІЙ ПОЛЕГКИЙ: Найближчими роками Близький Схід навряд чи вийде на статус-кво
— Для Ірану ситуація досить складна, бо, з одного боку, він перевірив свої можливості тиску, блокування та шантажу країн — загалом, більшої частини світу. Але коли в тебе працює лише одна палиця, у якийсь момент виявляється, що її ефективність не така висока.
Ми бачимо, що світова економіка сяк-так адаптувалася. Навіть зараз, після чергового блокування протоки, ціни на нафту зросли, але не так радикально, як це було кілька місяців тому. Відповідно, Іран перебуває у складному становищі. З одного боку, він не піде на якісь радикальні поступки Сполученим Штатам. З іншого боку, діапазон тиску в Ірану теж певною мірою обмежений.
Поки що все це — торги та спроби виторгувати для себе зручнішу позицію щодо противника. У будь-якому разі ці домовленості, які є навіть не угодою, а, власне, початком переговорів, влаштовували обидві сторони в тактичному сенсі. І Ірану, і Сполученим Штатам було необхідно хоч якось перевести ситуацію у формат тривалого перемир’я.
Однак загалом конфлікт залишається нерозв’язаним, тому що суперечності тут досить серйозні. Мало хто вірив, що вдасться підписати якісь реальні угоди. Але певний статус-кво влаштовував обидві сторони.
Трампу необхідно було якось зняти тему Ірану з порядку денного та показати хоч якусь дієздатність, тому що загалом ситуація з Іраном виявилася для нього абсолютно програшною. Йому була необхідна хоч якась перемога, якась стабілізація нафтових ринків.
У цьому сенсі такий затяжний переговорний процес, який буде якщо не нескінченним, то хоча б дасть Трампу можливість якось маневрувати до осені, загалом влаштовував адміністрацію. Але, з іншого боку, реальної угоди та реального консенсусу хоча б щодо якихось ключових пунктів між Іраном, Сполученими Штатами та Ізраїлем немає.
Відповідно, цей мир дуже крихкий. Я думаю, зараз розпочнеться черговий етап пошуку якогось проміжного компромісу, щоб знизити рівень напруженості. У найкращому разі ситуація повернеться до того становища, яке було до останніх атак. Складно назвати його статус-кво, але, ймовірно, відновиться якийсь рух через протоку, продовжаться переговори та спроби чинити тиск на всі сторони.
Крім того, Ізраїль, звичайно ж, намагатиметься не допустити укладення будь-якої серйозної угоди між Сполученими Штатами та Іраном без урахування ізраїльських інтересів. І тут, на жаль, Ізраїль виступає радше як дестабілізуюча сторона.
Я думаю, переговори триватимуть, але розв’язання ситуації найближчим часом я взагалі не бачу. Найімовірніше, це буде низка перманентних конфліктів, загострень, переговорів, пошуків компромісів і спроб втягнути інших регіональних гравців.
У цьому сенсі навряд чи найближчими роками регіон узагалі вийде на якийсь статус-кво. Щобільше, ми бачимо, що в низки регіональних гравців, таких як Ізраїль, Іран і Туреччина, є неузгоджені між собою цілі. І порушений баланс буде не так просто відновити.
Можуть бути періоди затишшя, тобто моменти, коли з’являтимуться якісь проміжні формати взаємодії або хоча б більш-менш мирного співіснування. Але розраховувати на те, що ситуація на Близькому Сході справді розв’яжеться і буде знайдена формула, яка влаштує всіх, навряд чи варто.
Для Ірану, до речі, є погана новина: по суті, ми бачимо дедалі ширший консенсус серед країн Затоки та європейських держав щодо того, що Сполученим Штатам усе-таки доведеться якось допомагати забезпечувати безпеку судноплавства в затоці.
Відповідно, дедалі більше гравців, хоча й без особливого бажання, так чи інакше долучатимуться до цієї гри. Насамперед ідеться про країни Затоки та Європу. Протидія цьому теж буде.
Навіть Китай, який загалом підтримує Іран і виступає як його стратегічний партнер, готовий на багато що заплющувати очі, якщо будуть забезпечені китайські інтереси. Насамперед це питання судноплавства, постачання нафти тощо.
Іран спробує продати свою згоду на прохід суден через Затоку в обмін насамперед на якісь економічні преференції. Тут можливий певний діапазон компромісів. Ми бачимо, що Трамп пішов на безпрецедентні кроки з погляду розблокування іранських активів тощо.
Але, знову ж таки, ця ситуація в найкращому разі зберігатиметься до виборів у Конгрес. Далі в Трампа або будуть більше розв’язані руки, або він опиниться в ще гіршому становищі. Тому навряд чи формат постійних переговорів за небажання сторін поступатися у принципових питаннях може існувати довго.
З іншого боку, формат затяжного, але більш-менш керованого конфлікту може влаштувати всі сторони. Для Сполучених Штатів втягуватися у відкриту наземну операцію надто ризиковано, як показала ситуація останніх місяців. Можливості Сполучених Штатів виявилися досить обмеженими, а їхні партнери навряд чи підтримуватимуть подібні операції.
Але і в Ірану є межа можливостей. Він показав свою здатність витримувати натиск, однак йому необхідно стабілізувати економіку та якось перебудовувати країну в нових умовах. Режим зрештою став жорсткішим і загалом виявився більш життєздатним. Тобто сам Іран переформатувався. Але країні все-таки необхідні час, фінанси та відновлення. Це теж чинники, які так чи інакше впливатимуть на Тегеран.
Я не думаю, що Іран погодиться на повне заморожування ядерної програми. Але певні поступки щодо розробки саме ядерної зброї тут можливі. Інша річ — що можуть запропонувати Ірану натомість США та Ізраїль? Якісь гарантії безпеки? Іран у них не вірить. Відповідно, це теж ключове питання.
Крім того, важливо, чи вдасться знайти консенсус між Ізраїлем і Сполученими Штатами з питань забезпечення безпеки Ірану. Поки що рішення немає. Відповідно, цей конфлікт не має якогось сприятливого розв’язання найближчим часом.
ТАРАС ЖОВТЕНКО: Москві та Пекіну вигідно, щоб Близький Схід знову спалахнув
— Усі передумови та причини конфлікту не вичерпані. Чи то підписаний так званий меморандум про взаєморозуміння, чи то створена Дональдом Трампом ще раніше додаткова інституція — так звана Рада миру, яка спочатку займалася питаннями Гази, а згодом була покликана розв’язувати, зокрема, питання навколо Ірану, — усі ці ініціативи насправді ніяк не вплинули на суперечності, які продовжують зберігатися не лише між Іраном і США, а й між Іраном та Ізраїлем.
Ми неодноразово чули, щонайменше з боку Ізраїлю, заяви про те, що війна насправді не закінчена, а те, що відбувається зараз, — просто пауза і спроба досягти політико-дипломатичними шляхами тих цілей, які Ізраїль ставив перед собою в межах цього витка військового протистояння з Іраном.
Але ізраїльське військово-політичне керівництво від початку говорило про те, що війна буде продовжена, тому що причини війни та протистояння залишаються актуальними. Загалом слід було очікувати, що це протистояння відновиться.
Причини залишаються актуальними для обох сторін. Для Ірану причини війни також далеко не вичерпані. Тому говорити, що те, що сталося, — нібито якась системна помилка чи щось подібне, м’яко кажучи, буде перебільшенням.
Щобільше, протягом усієї цієї фази збройного протистояння між Іраном, з одного боку, та США й Ізраїлем — з іншого, ми бачили, наскільки впевнену медійну та інформаційно-психологічну війну веде нинішнє керівництво Ірану, використовуючи соціальні мережі, традиційні медіа тощо.
Але насправді ця ситуація — палиця з двома кінцями. Ми чудово розуміємо, що іранська сторона постійно намагається викручуватися, називати чорне білим і навпаки. У цьому сенсі нинішня американська адміністрація та нинішній президент США також можуть грати в цю гру. По суті, вони вже в неї грають.
Ми можемо потрапити в ситуацію, коли обидві сторони обстрілюватимуть одна одну, але водночас називатимуть те, що відбувається, якимись технічними неузгодженостями або системними помилками з одного й з іншого боку. Тому що в гру, яку веде Іран, можна грати вдвох, і від цього вона стає ще цікавішою.
Але якщо дивитися на всю цю ситуацію стратегічно, то ми чудово розуміємо, що Іран тягне час. Іран робить це для того, щоб максимально відновити свій потенціал і ресурси, які він витратив на цю фазу військового протистояння, та підготуватися до нового витка конфлікту.
Щобільше, в медіа вже починає просочуватися інформація від західних розвідок, яка свідчить про те, що паралельно Іран намагається відновити доступ до своїх ядерних об’єктів. Там насамперед розгромлена логістична та транспортна інфраструктура, а також під’їзди до цих об’єктів. Зараз Іран намагається все це розчистити.
Тобто те, що відбувається зараз, щонайменше з боку Тегерана, — це затягування часу для того, щоб накопичити сили, отримати додаткові ресурси з Китаю та РФ і підготуватися до нового витка протистояння зі Сполученими Штатами та Ізраїлем.
У цьому сенсі дії Тегерана — це прицільні, точкові кроки. Іран перевіряє готовність Сполучених Штатів серйозно відповідати на подібні провокації. Момент, коли все це знову спалахне, найімовірніше, буде обраний у координації насамперед із Пекіном і, очевидно, з путінським режимом.
Китай і Російська Федерація використовують загострення ситуації на Близькому Сході та загалом ситуацію навколо Ірану для того, щоб отримати свої геополітичні бонуси. Тому ні Пекіну, ні Москві, очевидно, невигідне повне розв’язання цього конфлікту та перехід до суто політико-дипломатичного врегулювання всіх питань, що стосуються іранської ядерної та ракетної програм, а також терористичних груп. Тому все це — спланована операція.
Насправді Іран справді вийшов із цієї ситуації переможцем. Він витримав удари не лише великого регіонального гравця, такого як Ізраїль, а й нинішньої ядерної супердержави — США.
Крім того, Тегеран навчився використовувати своєрідну гібридну зброю масового економічного ураження — Ормузьку протоку та контроль над нею.
У цьому сенсі, з одного боку, ми розуміємо, що Іран, можливо, не дуже зацікавлений у тому, щоб протистояння тривало або повернулося до того стану, в якому воно перебувало з кінця лютого цього року.
З іншого боку, Іран набув упевненості в тому, що контроль над Ормузькою протокою та можливість її блокувати — це суперзброя, яку він може використати будь-якої миті та яка гратиме на його користь практично в будь-якій ситуації.
Тобто Іран уже не настільки боїться подальшої ескалації та чудово розуміє, що в його руках є зброя, яка не потребує ні перезаряджання, ні боєприпасів, ні якихось додаткових ресурсів.
Достатньо заблокувати рух цивільних танкерів через Ормузьку протоку хоча б за допомогою погроз або шантажу можливими ударами по цих танкерах — і все. Увесь арсенал Ізраїлю та США, усе їхнє озброєння й інші засоби ураження насправді виглядають досить тьмяно порівняно з тим інструментом, який зараз перебуває в руках Ірану.
Крім того, ми чудово розуміємо, що використовувати Іран як чинник тиску насамперед на США вигідно і Пекіну, і РФ. Для Пекіна це спосіб і далі схиляти адміністрацію Дональда Трампа до заяв, вигідних Китаю. Ми пам’ятаємо, що після зустрічі із Сі Цзіньпіном Дональд Трамп зробив кілька дуже цікавих заяв про Тайвань і його незалежність. Але все це були лише слова.
Сі Цзіньпін має періодично показувати Дональду Трампу не лише пряник у вигляді пишних заходів, а й батіг — інструмент, за допомогою якого будь-якої миті можна чинити тиск на американську економіку та економіки союзних США країн, до того ж не лише у Європі.
З іншого боку, ситуація з Іраном та її використання проти США також відповідають інтересам РФ. Путінський режим готується до ескалації. Для Кремля було б ідеально, якби на тлі ескалації на східному фланзі НАТО та українському напрямку вкотре спалахнув Близький Схід. Тоді США та більшість європейських союзників знову були б відвернуті на загострення ситуації в Ормузькій протоці та навколо Ірану.
У такому разі частина ресурсів, яка теоретично могла б піти на зміцнення та захист східного флангу НАТО, була б вимушено перерозподілена в інтересах США.
Після саміту НАТО в Анкарі та тих запевнень, які європейські союзники, очевидно, дали Дональду Трампу щодо власної готовності й надалі допомагати США в ситуації навколо Ірану. І Москві, і Пекіну вигідно, щоб усе це знову спалахнуло.
Тоді європейці можуть або самі себе підставити й не допомогти США так, як обіцяли, або виконати свої зобов’язання, але водночас певною мірою послабити власну оборону східного флангу НАТО. Саме на це й розраховує Кремль.
Тому, якщо дивитися на ситуацію ширше, очима геополітичних покровителів нинішнього режиму в Тегерані — насамперед Китаю, а також союзного йому путінського режиму, — ми розуміємо, що існують усі передумови для нового витка військового протистояння між Іраном, з одного боку, та Ізраїлем і США — з іншого. До того ж це протистояння може спалахнути незалежно від того, наскільки воно відповідає чи не відповідає інтересам нинішнього режиму в Тегерані.
ЛЮДМИЛА ПОКРОВЩУК: Керована нестабільність триватиме
— Вийшло так, що меморандум, який був підписаний, кожна сторона трактує по-своєму. Тому що, якби сторони дотримувалися міжнародного права, жодного блокування з боку Ірану не сталося б. Але на сьогодні маємо те, що маємо.
Іран вважає себе правим і вважає, що його агресивні дії щодо цивільних суден загалом відповідають меморандуму, який був підписаний. У Тегерані вирішили, що США порушили цей документ.
Згідно з меморандумом, саме Іран мав протягом прописаних у ньому 30 днів контролювати протоку та визначати маршрути. Однак судна йшли не за маршрутами Ірану, а за новими маршрутами, які, як офіційно заявив Тегеран, почали розробляти США.
Іран вжив певних заходів. США визнали, що меморандум порушено, припинили дію ліцензії та, грубо кажучи, знову запровадили санкції проти іранських енергоресурсів, особливо нафти. І на цьому все почалося заново. Клубок знову почав заплутуватися.
Те, що відбувається навколо Ормузької протоки, можна назвати “керованою нестабільністю”. Ця керована нестабільність триватиме доти, доки не з’явиться чітко прописана угода без будь-яких різночитань, у якій обидві сторони візьмуть на себе певні зобов’язання. Водночас країни Перської затоки, які беруть участь у цьому процесі, та інші держави світу не повинні страждати.
Буквально вчора Тегеран ухвалив нову військову доктрину, у якій прописано, що тепер для нього немає відмінностей між Сполученими Штатами та їхніми союзниками в регіоні. Тобто ми повинні розуміти, що країни Перської затоки знову страждатимуть: Ормузька протока знову блокується, і все починається заново.
Водночас Трамп трохи злукавив, коли говорив про вихід із меморандуму. Спочатку він заявив, що США виходять із нього й починають бомбардування. Але через деякий час, коли знову відбувся стрибок цін на нафту, Трамп повідомив, що дозволив представникам адміністрації Білого дому продовжити переговори з Іраном.
Іран також бере участь у переговорному процесі, але конфлікт, проте, не вичерпаний. Ми очікували, що після підписання меморандуму настане мир. Але ні. Багато хто ще тоді говорив, що не йдеться ні про мир, ні про завершення війни. На той момент ішлося про керований конфлікт без його остаточного розв’язання. Саме це ми й бачимо сьогодні.
Такою є нинішня реальність геополітичного світу. Можна сказати, що це стосується будь-якого конфлікту — як уже того, що є, так і можливого в майбутньому. Це відкриття скриньки Пандори. Адже тепер інші країни, які мають подібні географічні можливості та контролюють якісь протоки, важливі логістичні чи економічні маршрути, також можуть вдаватися до шантажу.
Тому, ймовірно, усім потрібно зберегти здоровий глузд, повернутися до міжнародного права і вже з цієї точки рухатися далі, а не латати дірки в системі, якої, по суті, більше немає.
Ми розплачуємося за такі меморандуми, що допускають різночитання, за яких кожна сторона вважає себе правою. Але третім сторонам від цього не легше. Це лише створює великі проблеми.
Зараз ми знову маємо перекриту протоку. Ціна на нафту знову зросте, а що з цим робити — ніхто не знає. Ситуація не зміниться доти, доки знову не почнуться переговори та не пролунає безліч заяв Трампа.
З огляду на те, що вибори у США зараз перебувають в активній стадії, складно навіть спрогнозувати, як проходитимуть ці переговори. Питання Ірану також дуже сильно впливає на електоральні настрої, особливо на вибір виборців, які підтримують рух MAGA (Make America Great Again — “Зробимо Америку знову великою”).
Тому сторони знову підуть на переговори й тимчасово щось буде призупинено. Але така “керована нестабільність” триватиме постійно.
Читайте також: Трамп все більше схиляється до підтримки України: експерти проаналізували результати зустрічі президентів в Анкарі
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
