Сьогодні о 22:28
Росія намагається зміцнитися в Африці. За даними Bloomberg, для цього Москва передала Мадагаскару додаткову партію військової техніки, а також направила туди викладача російської мови, щоб навчати місцевих педагогів. Але такі кроки не свідчать про розширення російського впливу, скоріше навпаки: Кремль усе активніше шукає країни, готові приймати російські інвестиції в обмін на лояльність, адже на звичних для Москви напрямках її позиції відчутно слабшають. Зовсім нещодавно Росія отримала серйозний удар на Південному Кавказі. Вірменія, попри тиск, погрози та спроби Кремля дестабілізувати ситуацію, зробила вибір на користь зближення з Європейським Союзом. Як Москва втратила Єреван і чому колишні союзники відвертаються від Путіна, розбирався FREEДОМ.
Десятиліттями Москва підтримувала конфлікт між Вірменією та Азербайджаном. По суті, вона перетворила його на міну уповільненої дії для всього регіону. Замість того, щоб спробувати врегулювати суперечності, Кремль вмонтував їх у свою систему контролю: що довше Єреван і Баку залишалися у стані конфлікту, то легше Росії було повертатися туди в ролі нібито арбітра, захисника чи миротворця, а заодно просувати свої інтереси. У листопаді 2020 року Росія ввела на територію Карабаху майже 2 тис. військових, 90 бронетранспортерів і сотні одиниць іншої техніки. Формально — для контролю за припиненням вогню. Однак російські так звані гаранти не забезпечили безпеку в регіоні. І це не виняток, а історична модель поведінки Москви.
“З історії ми знаємо, що Росія, коли звідкись ішла, завжди робила все, щоб повертатися туди. Ось історія Польщі: 1918 рік — визнання, 1920 рік — інтервенція. Щоправда, невдала, але вдала вже у 1939 році. Або визнання Фінляндії, потім повернення знову у вигляді інтервенції вже у 1939-1940 роках. Зимова війна з ганьбою і так далі. Країни Балтії — те саме. Вони повернулися вже у 1940 році”, — нагадав віцеголова партії “За Республіку”, політичний експерт Рубен Меграбян.
Примітно, що ще з 1995 року у вірменському місті Ґюмрі розміщена російська військова база. Це всього за 126 км від столиці. Вона донині залишається одним із головних інструментів російської військової та політичної присутності в країні. У Вірменії російську військову базу резонно сприймають як потенційний важіль тиску з боку Кремля. Особливо після того, як у травні Держдума Росії ухвалила закон, що дозволяє диктатору залучати збройні сили для так званого захисту росіян, заарештованих за кордоном за рішеннями іноземних судів. Розуміючи, чим це може обернутися для Єревана, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян наголосив: російська 102-га військова база в Ґюмрі має діяти виключно в межах вірменського законодавства.
“А він каже: зараз ви судите когось, а нам це неприємно. Зараз будемо вводити війська. А війська не треба вводити — вони вже у нас є, вони вже у нас перебувають. Тобто це загроза для нас. Від кого вони нас захищають? А якщо ти не захищаєш, тоді що робиш тут? Захищаєш свої інтереси. Від кого захищаєш Вірменію? Сам погрожуєш — від кого захищаєш?”, — порушує питання політолог Едвард Антинян.
Парламентські вибори відбулися у Вірменії 7 червня. Путін не був би собою, якби дозволив країні спокійно і без зовнішнього втручання проголосувати за власне майбутнє. Перед виборами Москва залучила одразу кілька важелів тиску на Єреван. Російський диктатор лякав Вірменію таким собі “українським сценарієм”, а паралельно розпочав торговельну війну. Росія під виглядом санітарних перевірок обмежила імпорт вірменської мінеральної води, овочів, фруктів, риби, квітів, алкоголю. Ну і, звісно, погрожувала переглянути ціни на нафту і газ.
“Росія зараз проти Вірменії розв’язала класичну гібридну війну з усіма її компонентами. За винятком обмежених військових дій. Решта все є: інформаційний терор, дезінформаційна кампанія, активізація агентури, політико-дипломатичні інструменти з дискурсивним тиском проти Вірменії. Це, звісно, і торговельна війна, що йде паралельно”, — розповів віцеголова партії “За Республіку”, political експерт Рубен Меграбян.
І все ж Москві не вдалося залякати вірменських виборців. Попри погрози, економічний тиск і масштабну дезінформаційну кампанію Кремля, Єреван не відмовився від курсу на зближення із Заходом. Правляча партія Нікола Пашиняна “Громадянський договір” здобула більшість місць у парламенті, а, отже, і можливість продовжити зовнішньополітичний розворот країни. Водночас аналітики зазначають: ці вибори не змінять ситуацію миттєво. Але вони зафіксували головне — значна частина вірменського суспільства більше не розглядає майбутнє країни через московську оптику.
“Рано чи пізно Вірменія буде інтегрована в європейську спільноту. Не подобається в Москві… У Москві мають розуміти, того, що було, більше не буде”, — зазначив політолог Армен Манасян.
Вибори у Вірменії наочно довели: список союзників Росії стрімко скорочується. Кремль давно і остаточно втратив вплив на Україну. В Азербайджані, Вірменії та Молдові за ним зачинили двері. Сирія, Венесуела, Угорщина… Цей перелік геополітичних втрат Москви регулярно поповнюється. А ті, кого Москва все ще називає союзниками, частіше діють як ситуативні партнери. Китай готовий використовувати Росію як сировинну колонію, але не більше. Північна Корея щедро відправляє зброю і солдатів Путіну, але й натомість вимагає чимало.
“Російський політичний вплив на інші країни слабшає. Азербайджан — вони незалежні. Вірменія — вибори стали великим успіхом для незалежності країни. Також думаю, що росіяни втратили Молдову. Звісно, вони не хочуть втратити Україну, бо незалежна і вільна Україна — найбільша і політично найнебезпечніша країна для Росії. Коли Україна вступить до ЄС, у Путіна виникнуть внутрішні проблеми з різними народами, особливо на Кавказі. Різні народи по всій Росії ставитимуть питання”, — заявив президент України Володимир Зеленський.
Для Кремля втрата впливу на Південному Кавказі — не окремий провал, а симптом куди глибшої кризи. Росія десятиліттями будувала відносини з сусідами не на довірі та взаємовигідній співпраці, а на залежності та страху: через розміщення своїх військових баз, заморожені конфлікти, економічний шантаж. Але війна проти України показала реальну ціну цих так званих гарантій Росії. Саме тому все більше країн відмовляються повертатися в російську орбіту. Україна відстоює свою свободу та незалежність на полі бою. Молдова зміцнює європейський курс. Вірменія все голосніше заявляє про зближення з Європою. Для Кремля це небезпечний сигнал: імперська система, побудована на тотальному контролі, руйнується. І що сильніше Москва намагається утримати колишніх партнерів, то швидше вони розривають із нею всі зв’язки.
Читайте також: Мільйони Москви не спрацювали: що означає перемога Пашиняна на виборах у Вірменії
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
