Чому російська економіка поки витримує війну і де знаходиться межа її можливостей: інтерв’ю з Тетяною Михайловою

Тетяна Михайлова — економістка. Народилася в Московській області у 1973 році. Вищу освіту здобула в Московському інституті електронної техніки за спеціальністю інженер. У 1997 році закінчила магістратуру в Російській економічній школі. На початку 2000-х рр. навчалася у США в Університеті штату Пенсильванія. Авторка численних праць з економіки. Разом із сім’єю залишила Росію, є запрошеною доценткою в Університеті штату Пенсильванія.

В ефірі нового випуску проєкту “Люди доброї волі” на телеканалі FREEДОМ ведучий Сакен Аймурзаєв поговорив із нею про ситуацію в російській економіці, дефіцит бюджету, а також про ефект та ефективність далекобійних ударів по паливному сектору Росії.

https://www.youtube.com/watch?v=4kI5vXUZYfM

Дефіцит регіональних бюджетів погіршуватиме повсякденне життя

— Зараз кардинально змінюється ситуація в паливній сфері Російської Федерації. Якщо загалом оцінити минулий рік, що б ви сказали про російську економіку? У який бік вона рухається і які основні тенденції ви фіксуєте як дослідниця?

— Я б сказала, що з 2025 року мало що змінилося. Єдина серйозна відмінність між 2025 роком і нинішньою ситуацією полягає в тому, що у 2026 році дефіцит бюджету накопичується швидше, ніж у 2025-му. З усього видно, у 2026 році він буде серйознішим.

Щороку різні люди запитують мене про бюджет, і я щоразу кажу, що в РФ його вже не перший рік складають у надії на те, що раптом усе якимось чином виправиться. Або станеться щось сприятливе у зовнішній кон’юнктурі, з’явиться багато грошей і тоді можна буде виконати все заплановане, або, не знаю, можливо, закінчиться війна.

Складається враження, що люди, які формують бюджет, чудово розуміють: далі жити за збереження таких тенденцій неможливо. Однак щоразу вони складають бюджет із завуальованим припущенням, що все буде набагато краще, ніж насправді.

Бюджет на 2026 рік був точно таким самим. Він був оптимістичним. Зрозуміло, що він ніколи не буде виконаний, однак цього разу його невиконання супроводжуватиметься набагато серйознішим дефіцитом, ніж у 2025 році. Поки що це моя ставка з урахуванням усіх подій нинішнього року.

Зрозуміло й те, що нестача грошей починає проникати з федерального рівня на нижчі рівні бюджетної системи. Уже цього року регіонам дозволили відмовитися від зобов’язань, які вони раніше брали на себе щодо фінансування різних програм, аби вони продовжували фінансувати статті, які безпосередньо працюють на війну.

Такі перетворення — це ще один крок до перетворення економіки на мобілізаційну, якщо використовувати подібні визначення. Загалом Росія залишається там само, де перебувала у 2025 році, але у 2026-му вона занурилася в цю ситуацію трохи глибше.

— Ми також фіксуємо дефіцит регіональних бюджетів.

— Так, звичайно, дефіцит існує і на регіональному рівні.

— Поясніть, у чому полягає небезпека цієї тенденції. Зрозуміло, що для нас в умовах війни діє принцип “чим гірше, тим краще”. Але чим саме небезпечний дефіцит регіональних бюджетів і як він формується на місцях?

— У федерального центру і регіонів різні повноваження щодо того, що саме вони мають фінансувати і за що мають нести відповідальність. Регіональні бюджети відповідають за багато речей, якими люди безпосередньо користуються щодня.

Це місцева охорона здоров’я, окрім федеральних дослідницьких центрів. Це шкільна і навіть університетська освіта на регіональному рівні. Це дороги, різна інфраструктура і житлово-комунальне господарство. Звичайно, частина цих питань вирішується спільно з місцевою владою, але основна відповідальність лежить на регіонах.

Усі речі, якими люди щодня користуються, фінансуватимуться гірше. Відповідно, робитиметься менше. Охорона здоров’я та освіта і без того тріщать по швах. Лікарі та вчителі вже працюють на дві ставки, щоб якось вижити, тому що інакше їм не вистачає грошей. Тепер ситуація стане ще гіршою.

Це буде повільне погіршення повсякденного життя людей.

— Чи залежить ситуація від того, про який саме регіон ідеться? Як розподіляються блага?

— Регіони, звичайно, різні. Є Москва, яка в будь-якому разі залишається більш-менш щасливою. Це багатий регіон. Є Тюменська область, яка перебуває приблизно в такому самому становищі.

Попри падіння нафтогазових доходів, нафтогазові регіони все одно отримують достатньо коштів до своїх бюджетів. Є буквально п’ять регіонів, які отримують більше, ніж витрачають. Це, природно, Москва, Московська область, Санкт-Петербург, а також нафтогазові регіони — Ханти-Мансійський автономний округ і Тюменська область.

У цих регіонах, у принципі, нормальне фінансування охорони здоров’я, освіти, інфраструктури та інших сфер триватиме. Принаймні, я на це сподіваюся. Усі інші регіони й раніше перебували нижче ватерлінії, а тепер трансферти скорочуватимуться і становище стане ще гіршим.

Кавказ утримуватимуть у лояльності за допомогою дотацій

— А як справи на Кавказі?

— Кавказькі регіони завжди отримували величезні дотації. Думаю, якби я перебувала на місці федерального центру, то з політичних міркувань скорочувала б ці дотації в останню чергу.

Федеральна влада, ймовірно, прагне утримувати регіони в лояльності до центру.

Особливо це важливо, якщо в окремих регіонів існують додаткові причини відрізнятися від інших або бути нелояльними. Це стає проблемою, тому людей хочуть утримати в обоймі федеральної влади. Для цього про них необхідно якимось чином піклуватися.

Про Кавказ припинять піклуватися в останню чергу. Водночас є інші республіки, які намагаються отримати від війни максимальний виторг. Наприклад, Татарстан дуже добре організував у себе військову промисловість і через цей канал отримує федеральні гроші.

Кавказ цього не зробив. Тому там мають зберігатися переважно гуманітарні, як я б їх назвала, трансферти, щоб люди хоча б не зубожіли надто сильно.

Чому військове виробництво не можна просто перенести на Урал або до Сибіру

— Останнім часом ми бачимо успішні атаки українських дронів на об’єкти в європейській частині Росії. Чи означає це, що Урал, Сибір і Далекий Схід можуть почати розвиватися динамічніше в економічному сенсі? Чи можуть туди переносити виробництва? Чи фіксується таке явище?

— Перенести сучасне виробництво досить складно. Коли ми говоримо про це, то часто згадуємо Другу світову війну і те, як промисловість за кілька місяців була перевезена на схід.

Це було героїчне зусилля. Звичайно, небезпека тоді була безсумнівно серйознішою і ставки були вищими. Крім того, можливо, важку промисловість, якщо вона була відносно простою, у чомусь було легше перевозити.

Проблема сучасної промисловості полягає в іншому. Її головний актив — люди. Це люди, які вміють працювати на сучасному обладнанні. Навіть якщо людина є звичайним робітником, їй усе одно потрібен певний життєвий або професійний досвід чи хоча б мінімальна освіта.

Саме тому сучасні підприємства, нові галузі та виробництва найчастіше створюються в місцях, де вже існує промислова зайнятість. Там є люди, які мають необхідні навички, традиції та людський капітал для роботи в промисловості. Звичайно, це не абсолютний аргумент, але найчастіше відбувається саме так.

Набрати людей у нових регіонах, які раніше не були промисловими, буде дуже важко. Працівників складно знайти навіть у старопромислових регіонах. Ми бачимо окремі людські свідчення — не статистику, а саме точкові повідомлення — про те, що оборонні заводи запрошують пенсіонерів повернутися на роботу, тому що їм не вистачає співробітників. Підприємствам потрібні не просто люди, а працівники, які хоча б щось розуміють, можуть одразу долучитися до виробництва і яких не доведеться навчати роками.

У цьому й полягає проблема людського капіталу. Перенести виробництво з одного місця в інше, не переносячи разом із ним людський капітал, буде важко.

До речі, навіть під час Другої світової війни фахівці евакуювалися разом із заводами. Для найважливіших підприємств це було обов’язковою умовою. Такі фахівці мали бронь від мобілізації. Вони не вирушали на фронт, а їхали встановлювати заводське обладнання.

Військово-промисловий комплекс перетворився на чорну діру для бюджету

— Як і коштом чого розвивається військово-промисловий комплекс РФ? Це висхідний сектор російської економіки. Як його розширення впливає на всі інші сфери виробництва і господарства?

— Він розвивається коштом того самого, через що бюджет стає дефіцитним. На військово-промисловий комплекс спрямовуються федеральні субсидії, а федеральна держава купує вироблену продукцію.

Це і є чорна діра, в яку йдуть гроші. Тому “Алабуга” в Татарстані щосили випускає дрони, а інші військові заводи працюють у три зміни. Саме на це йдуть гроші.

— Які перспективи? Чи продовжуватиме збільшуватися виробництво зброї? Очевидно, що швидко зупинити цей процес буде складно.

— На прикладі України ми бачимо, що сучасна ситуація на фронті — або навіть не стільки на фронті, скільки в методах ведення війни — змінюється буквально кожні кілька місяців.

Успішні нальоти дронів на російську нафтову галузь — відносно нове явище. Для цього Україні необхідно було, по-перше, виробити оптимальну стратегію, по-друге, створити широкий спектр різних видів дронів, а по-третє, налагодити їх масове виробництво.

Мені здається, це хороший приклад для економіки. Ми бачимо більш-менш децентралізовану систему. В Україні багато приватних підприємців. Фактично приватна ініціатива зайнялася цим напрямом і в умовах конкуренції створила продукт або навіть цілу лінійку продуктів.

Коли я говорю про це, мені навіть не віриться, що я вимовляю такі слова, адже ми обговорюємо вбивство людей або руйнування об’єктів. Проте ідеться про лінійку продуктів, призначених для виконання цих завдань.

Конкурентна і децентралізована система досить ефективно створила ці продукти. У Росії конкурентне середовище на нижньому рівні теж працює, але згори грошима розпоряджається авторитарна система.

Можливості конкурентної економіки і конкурентної ефективності в Росії обмежені. Щоб отримати військове замовлення, необхідно домогтися його надання. Часто це відбувається завдяки знайомствам, зв’язкам, “блату” або звичайному “розпилу” федеральних грошей.

На щастя для України, корупції в цій сфері досить багато. Тому в Росії діє дещо інша система. Україна може сподіватися на те, що російська система виявиться інертнішою і не встигатиме за перегонами озброєнь.

Очевидно, те, що відбувається зараз, стало результатом того, що Росія трохи не встигла адаптуватися. Сподіваюся, вона не встигатиме ще якийсь час і Україна отримає певну перевагу.

Однак розслаблятися не можна. Зрозуміло, що з обох боків фронту люди намагаються встигнути адаптуватися і наростити виробництво. Путін упевнений, що в нього це вийде, оскільки економічний потенціал Росії — суто за розміром ВВП і обсягом коштів, які можна спрямувати на війну, — більший. Він вважає те, що відбувається, тимчасовим явищем.

Ми бачимо останні новини про те, що він відмовився від переговорів. Він каже: “Вони слабкі, тому що пропонують переговори. Ні, ми воюватимемо далі”. Що тут можна сказати? Він вважає, що переможе в цій гонитві.

Для збереження дефіциту пального удари по НПЗ мають тривати

— Чи мають довгостроковий ефект атаки на російський паливно-енергетичний сектор, нафтопереробні заводи і нафтову галузь? Очевидно, що швидко відновити такі підприємства непросто.

— Якщо припустити, що Росія назавжди втратить 25% потужностей із перероблювання нафти, це, звичайно, стане великим ударом для економіки. Росія — географічно розтягнута економіка. Пальне і транспорт тут завжди відіграють велику роль. Якщо пального бракуватиме в таких масштабах, як зараз, економіці доведеться перебудовуватися під менший обсяг транспортування різних товарів. Це стане ударом по російській економіці загалом.

Але я не думаю, що втрата 25% переробних потужностей збережеться назавжди.

Зрозуміло, що бензин можна купити у сусідів. Можна якимось чином адаптуватися, щось реконструювати або збільшити виробництво в одному місці коштом інших підприємств. Система залишається гнучкою.

Тому, щоб утримувати Росію у стані дефіциту бензину, необхідно постійно і дедалі інтенсивніше завдавати ударів по нафтопереробних заводах. Зрозуміло, що тепер Росія намагатиметься захищати НПЗ. Усе знову зводиться до перегонів озброєнь і до того, хто виявиться успішнішим у протистоянні наступальних і оборонних засобів.

Продовольчої катастрофи не буде, але життя стане дорожчим

— Ми бачимо, як міста страждають від нестачі бензину. Особливо серйозно проблема відчувається у великих містах і мегаполісах. А що відбувається в сільській місцевості? Для сільського господарства також необхідне пальне. Що в цьому сенсі очікує на російське село і в якому стані воно зараз перебуває?

— В авторитарній системі відносно легко керувати розподілом ресурсів.

Якщо виникнуть проблеми зі збиранням урожаю, то влада якимось чином спрямує туди бензин у ручному режимі. Великі господарства зможуть отримати необхідне пальне. Дрібні фермери, ймовірно, теж десь його знайдуть, хоча, можливо, їм доведеться купувати бензин не за регульованою, а за вищою ціною. Великі господарства зможуть якимось чином випросити пальне у держави.

Якщо припустити, що втрачено 25% переробних потужностей, то решта 75% будуть примусово перерозподілятися між людьми і сферами застосування, які федеральна влада вважає пріоритетними.

Я не думаю, що станеться якась продовольча катастрофа. Однак усім росіянам стане трохи дорожче жити.

Економічне погіршення саме по собі навряд чи обвалить російську систему

— Зростання вартості життя теж повинно мати якусь межу, особливо якщо доходи населення не збільшуються.

— Невдоволення вже існує. Це зрозуміло. Нікому не подобається те, що відбувається. Сама війна теж нікому не подобається.

По-перше, люди думали, що війна їх не торкнеться. По-друге, вони сподівалися, що все якимось чином обійдеться або швидко закінчиться. А тих, хто хотів виступити проти, придушили.

Зрозуміло, що те, що відбувається, нікому не подобається. Навіть соціологічні опитування, попри самоцензуру, до якої вдаються люди, відповідаючи на запитання, показують певну тенденцію: люди дедалі рідше говорять, що підтримують те, що відбувається. Ніхто по-справжньому це не підтримує, нікому це не подобається.

Але якщо говорити про фізичну межу людського терпіння, то можна згадати Другу світову війну, коли люди буквально ледве виживали і насилу могли прогодуватися.

Можна також згадати трансформаційну рецесію початку 1990-х років після розпаду Радянського Союзу, коли ВВП упав на 30%. Люди якимось чином вижили, і особливо серйозних політичних наслідків це не спричинило. Можливо, наслідки були помітні у сфері громадського здоров’я та в інших галузях. Але загалом країна здатна пережити падіння ВВП на 30% — і Росія, і Україна, і будь-яка інша країна.

Тому мені важко уявити масштаб руйнувань, який знадобився б для того, щоб обвалити російську систему.

Охочих добровільно вирушити на війну стає менше

— Багато росіян добровільно йдуть до армії. Чи стала участь у війні способом заробітку в РФ?

— На щастя, добровільно на війну йдуть дедалі гірше. У тих місцях, де люди зайняті в сучасній економіці і мають якісь життєві можливості, вони переважно не вирушають воювати. У будь-якому разі, роблять це набагато рідше.

У сільських муніципалітетах, особливо в бідних регіонах, охочих значно більше — приблизно вдвічі. В окремих місцях частка чоловіків, які повністю пішли на війну, сягає 2%, а іноді навіть 3–5% чоловічого населення.

Водночас необхідно враховувати вікову піраміду. Людина має бути відповідного віку: вона не повинна бути дитиною або старою людиною. Крім того, у неї має бути відповідний стан здоров’я.

Тому ми розуміємо, що з деяких сіл, можливо, забрали приблизно половину всіх чоловіків, які в принципі здатні тримати зброю. Це, звичайно, жахливо. Але ми бачимо, що люди записуються до армії дедалі рідше, а державі щоразу доводиться пропонувати їм дедалі більше грошей. Це означає, що тих, хто був готовий іти, вже вигребли.

Зараз починається нова хвиля. Для людей, які ухвалюють рішення, іти чи не йти на війну, необхідна сума перебуває вже на вищій планці. Коли закінчаться і ці люди, фінансову планку доведеться підняти ще вище.

Саме тут я бачу певну межу. Можливо, соціальних потрясінь не станеться, але люди перестануть добровільно йти на загибель і вбивство. Усіх маргіналів, усіх, хто був готовий іти або кого вдалося обдурити, уже забрали. Наступним етапом, можливо, стане примусова мобілізація.

Ймовірно, існують люди, які поки вагаються. Вони вважають запропоновані гроші досить великими і думають, іти їм чи не йти. Можливо, самі вони не підуть, але міркують так: “Якщо мене мобілізують, тоді я погоджуся”.

Однак основна маса мобілізованих, звичайно, намагатиметься якимось чином уникнути відправлення на війну. Саме це, як мені здається, може стати тригером певних соціальних потрясінь.

Економічний блок ефективно забезпечує можливість вести війну

— Якщо оцінювати, як російська влада справляється з економічними труднощами, чи залишається ефективним економічний блок уряду, включно з головою Центробанку Ельвірою Набіулліною?

—  Він абсолютно ефективний. Економічний блок діє в жорстких рамках. Йому сказали: “Забезпечте нам можливість воювати”. І він забезпечує можливість продовжувати війну.

У цьому сенсі представники економічного блоку справді ефективні. Однак я як економістка не можу з чистою совістю називати це економічною ефективністю.

Коли економісти говорять про ефективність, вони думають про економічне зростання, модернізацію життя, розвиток виробництва і досягнення всього того, чого хоче суспільство. Ми думаємо про щось хороше. Те, чим російський економічний блок займається зараз, не можна назвати чимось хорошим. Для майбутнього країни це, ймовірно, теж нічого хорошого не несе.

Російська держава намагається взяти маркетплейси під контроль

— У всій Росії їх лише кілька, але вони ростуть як на дріжджах. Що це за явище? Чи не приховується за ним корупція? Чому люди намагаються купувати практично все необхідне на кількох конкретних сайтах? Це виглядає досить дивно.

— Насправді це феномен Amazon — торгового майданчика, який дозволяє стороннім продавцям пропонувати нові або вживані товари.

Існує один сайт, на якому продається безліч різних речей. Чим більше товарів представлено на майданчику, тим більше грошей він може заробити. Чому? Тому що він надає людям зручну послугу.

З одного боку, платформа працює для покупців, з іншого — для продавців. Одним із великих досягнень сучасної економіки стало створення платформ, які зводять разом продавця і покупця.

Це розширює можливості обох сторін угоди і приносить людям величезну користь. Це не російське, а світове явище.

Платформи існують повсюди. Вони справді стають дедалі прибутковішими і навіть політично впливовими. Ми бачимо це зараз на прикладі США. Люди, які керують цими величезними економічними гігантами, набули настільки великого впливу, що вже впливають на політику.

У Росії з платформами відбувається зворотний процес. Ми бачили умовно рейдерське захоплення Wildberries з боку держави. Російська держава намагається підім’яти платформи під себе.

У США платформи намагаються підпорядкувати собі державу, а в Росії, навпаки, держава намагається поставити платформи під контроль.

Однак сама поява платформ пов’язана з тим, що сучасна економіка, заснована на інтернеті, розвитку транспорту, доставки і логістики, починає працювати ефективніше, зводячи продавців із покупцями.

У цій сфері зберігається величезний потенціал. Ми ще не звели всіх продавців з усіма покупцями. Це справді великі гроші. Але сам феномен є не російським, а глобальним.

— Мені здавалося, що йдеться про монополізацію і що держава починає самостійно займатися цією сферою.

— Російська особливість полягає в тому, що держава намагається втрутитися в цю сферу і поставити під контроль фінансові потоки.

— Як і все інше в Російській Федерації.

— Але загалом платформи — це, звичайно, властивість сучасної економіки, в якій ми зараз живемо.

Читайте також: Як посилити тиск на Кремль: експерти про нові санкції проти Росії