Сьогодні о 11:32
Світлана Астраханцева — російська правозахисниця, юристка, учасниця і координаторка кількох правозахисних коаліцій та ініціатив, виконавча директорка Московської Гельсінкської групи (МГГ).
МГГ — найстаріша правозахисна організація в Росії. Вона створена 1976 року групою московських дисидентів для контролю за дотриманням міжнародних зобов’язань у сфері прав людини, взятих на себе Радянським Союзом під час підписання Гельсінських угод. Відтоді МГГ займалася правозахисним моніторингом і захистом вразливих груп населення в СРСР, а з його розпадом — боротьбою за громадянські права і свободи в сучасній Росії.
Повномасштабну війну, розв’язану Росією в Україні, правозахисники Московської Гельсінської групи назвали “злочином проти миру і людяності” і закликали співгромадян не ставати частиною цієї війни.
25 січня 2023 року МГГ була ліквідована судом на вимогу Міністерства юстиції Росії.
Світлана Астраханцева — гостя сьогоднішнього випуску програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.
Ведучий — Сакен Аймурзаєв.
— Мене вражає співвідношення цифр: 47 років існування МГГ і всього 20 хвилин вистачило судді Мосміськсуду, щоб перервати цю гігантську правозахисну історію. Що відбувалося протягом цих 20 хвилин? Як відбувався суд?
— Це було, звичайно, не 20 хвилин. Просто чиясь фраза про 20 хвилин, не зовсім коректна, полетіла у світ.
Насправді процес тривав близько 5-ти годин. Ці 5 годин тривали практично без перерви. Нам вдалося переконати суддю один раз зробити 30-хвилинну перерву, бо в нашій команді захисників і представників було двоє дуже вікових людей — Генрі Маркович Рєзнік і Валерій Васильович Борщев. Їм було важко сидіти весь цей час у задушливій залі, в дуже емоційній атмосфері.
Тобто процес тривав 5 годин. А 20 хвилин, справді, знадобилося судді для того, щоби піти у свою нарадчу кімнату і там ухвалити рішення, оформити його в процесуальний документ. У ньому зазначено, що суд вважає, що треба задовольнити вимоги Головного управління Міністерства юстиції РФ по місту Москві та ліквідувати Московську Гельсінську групу.
— А чим Мін’юст мотивував бажання це зробити?
— Вони толком не можуть пояснити претензії. У представників позивачів — Міністерства юстиції та прокуратури міста Москви — не було бажання розбиратися в суті претензій.
Нам навіть неодноразово давали зрозуміти, причому прямими словами (це буде, мабуть, у протоколі, в аудіозаписі засідання), що наша діяльність, усе, до чого ми закликаємо, не має значення в цьому процесі. Значення має те, що держава в особі цих двох органів виявила на сайті Московської Гельсінкської групи.
Як хтось із наших, із моїх товаришів по захисту сказав: загалом, це був не судовий процес, а просто документальне оформлення ліквідації найстарішої організації.
Бо не було жодних легальних приводів, щоб нас ліквідувати.
— А що ж вони знайшли на сайті?
— На нашому сайті вони знайшли тільки один епізод. У [позовному] акті було описано 11 епізодів. Решту 10 епізодів вони знайшли в інтернет-архівах. Це якесь інтернет-сховище, яким зазвичай журналісти-розслідувачі користуються. Ось таким же інтернет-архівом скористалися представники юстиції.
Що знайшли? Знайшли три групи наших дій, які закидають нам як підставу для ліквідації.
Перша група таких дій — це те, що ми брали участь у резонансних судових процесах. Ми були присутні там як слухачі, як спостерігачі від правозахисних громадських організацій, від громадської правозахисної організації Московської Гельсінкської групи.
Це досить гучні в Росії справи. Це і “Інгушська справа” 2018 року (серія кримінальних справ проти семи інгушських опозиціонерів, які виступали за повернення відібраних в інгушів їхніх споконвічних земель, — ред.). І “Ярославська справа” щодо тортур у колоніях. Справа Олександра Шестуна, якого визнано політв’язнем, і якого вже і самого посадили, й сім’ю ось буквально зараз практично на вулицю виганяють.
Ми, дійсно, завжди стежили за резонансними справами. Брали участь у них іноді, оскільки не так часто ми могли собі дозволити їздити в регіони, щоб бути присутніми в залі засідань.
Друга група епізодів — це коли, наприклад, наші регіональні колеги проводять якісь заходи, або нас запрошують інші організатори.
Наприклад, у нас щороку відбувався міжнародний фестиваль прав людини та громадських ініціатив “Місто прав”. Щороку в різному місті. Одного разу його проводили в Уфі, на цей фестиваль прибули представники Московської Гельсінкської групи та провели правозахисну гру за принципом “Що? Де? Коли?” І це нам закидають, як організацію заходів у регіонах Росії.
І третя категорія — це вже повний абсурд, це наше звернення до органів влади інших суб’єктів, ніж Москва. Зокрема, це звернення до губернатора Санкт-Петербурга на захист поодиноких пікетів, тобто на захист, фактично, свободи вираження думки. Ми й до Москви також зверталися, і в інші регіони, де ці права дуже серйозно порушувалися. Але здебільшого це столичні регіони — Москва і Санкт-Петербург. Також було наше звернення до голови міського суду Сочі, куди не допустили спостерігача від Московської Гельсінської групи, цей епізод теж закидають як підставу для ліквідації правозахисної організації.
— Тобто раз ви називаєтеся “Московська”, значить, будьте люб’язні, за межі міста Москва не суйтеся?
— Тут, скоріше, має місце в певному сенсі збочене тлумачення Міністерством юстиції однієї статті закону “Про громадські об’єднання”.
У Росії є всього три категорії громадських об’єднань: загальноросійські, міжрегіональні та регіональні. І Мін’юст трактує, що регіональна організація має, справді, сидіти у своєму регіоні та “не відсвічувати” ніде більше. Причому, трактує це дуже вибірково. Ось стосовно Московської Гельсінкської групи так. А щодо організацій, які, наприклад, беруть участь у конкурсах президентських грантів, мають регіональний статус, але поїдуть здійснювати активності в “ДНР” і “ЛНР”, такого трактування, я так підозрюю, не буде.
— А якою була ваша діяльність протягом останнього року, після повномасштабного вторгнення РФ в Україну?
— Було кілька основних ліній.
По-перше, це певний інформаційний майданчик — сайт МГГ. Сайт був майданчиком для збору та узагальнення інформації з різних джерел про те, що відбувається в країні. Це думка провідних лідерів громадської думки, це інформаційні матеріали.
По-друге, ми вели комплексний моніторинг ситуації з правами людини в країні. Останні вже понад 10 років наша моніторингова доповідь починалася з того, що ситуація погіршується, тренди посилюються. Протягом останніх років ми це фіксували у своїх доповідях.
І крім цього, ще реакція на резонансні події, чи то введення військ в Україну, чи то мобілізація. Це і ситуація з призовом із колоній. І коли російських призовників або мобілізованих просто не відпускали із зони воєнних дій, хоча вони намагалися відмовитися від участі у воєнних діях. Тобто оцінка того, що відбувається, через призму прав людини, спираючись на конституційні права, без політичного пафосу. Тобто є людина, є права, є Конституція — будьте люб’язні, зверніть увагу на цей факт. Бо що ви зараз робите? Ви порушуєте конституційні права насамперед.
— Тоді чому вас ліквідували зараз, а не, скажімо, рік тому? Причому сталося все так швидко: наприкінці 2022 року з’явилася ідея, а в січні, за місяць, її реалізація.
— Напевно, вирішили, а чого з ними возитися? Ось довго ліквідовували “Меморіал”. Там було три попередніх, два засідання першої інстанції, ознайомлення, щось там ще. Я так вважаю, що в нашому випадку вирішили не рубати по частинах хвости, а радикально і швидко розв’язати питання.
Чому зараз? Тому що дуже сильно збільшилася чутливість влади, державних органів до будь-якої альтернативної, відмінної від офіційної точки зору, думки, інформації.
У нас же загалом від початку березня [2022 року] намагаються максимально залякувати людей, аж до того, що вже говорити вголос люди бояться, бо посадять. Правозахисні організації розуміють, як можна висвітлювати, поширювати та водночас не підставитися під кримінальні статті. Ну, ось дійшли руки до них.
Тобто першими були вичищені незалежні засоби масової інформації. Вони всі практично вичищені. Тобто репортери в Росії є, але самих ЗМІ в Росії, практично, немає.
Наступний майданчик такої незалежної думки (що за радянських часів називалося інакомисленням або дисидентством) — це громадянські незалежні організації. Насамперед правозахисні. Але механізм уже обкатаний, тому після правозахисних організацій візьмуться за цивільні.
— Ліквідація МГГ вписується в низку закриття “Меморіалу”, Сахаровського центру?
— Безумовно. Розбіг у рік між “Меморіалом” і МГГ, Сахаровським центром. Просто їм не до того було, напевно, у попередні місяці.
І потім, у нас влада любить символізм. Наприклад, перед Новим роком звикли ліквідувати всі НКО (некомерційні організації). Ось 2019 року перед Новим роком ліквідували рух “За права людини” Льва Олександровича Пономарьова. Потім перед Новим роком почався процес із ліквідації “Меморіалів”. Перед цим Новим роком почався процес МГГ, і “Сахарница” теж отримала перші сигнали, що у них “не все гаразд”.
— Гельсінські угоди, звідки виросла ваша та інші організації, було підписано 1975 року, за Леоніда Брежнєва. Тоді на базі Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) вперше було зроблено спробу домовитися про загальні правила захисту прав людини, й навіть радянський режим підписав ці угоди. Можливо, це не ви винні, а ті угоди, і так хочуть розірвати ті старі зв’язки з Європою, які ще Брежнєв підписував?
— Те, що Брежнєв підписував свого часу Гельсінські угоди, у нього був свій інтерес. У радянської влади була необхідність зберігати обличчя перед міжнародною спільнотою. Бо в Гельсінських угодах також були ще дуже важливі для радянської держави пункти щодо кордонів, щодо різних економічних речей. Тому була робота Гельсінських комітетів і в Радянському Союзі, у кількох республіках були такі комітети або аналогічні Московській Гельсінській групі.
А сьогодні, значить, якісь правозахисники виносять, що називається, сміття з хати. Це було чутливо для влади. Тому їх саджали, тому вони зазнавали тиску і репресій.
Зараз російській владі зберігати обличчя, взагалі, не треба. І вони відкрито демонструють, що для них Гельсінські угоди не мають жодного значення, принаймні на рівні офіційної риторики.
Я все-таки схильна вірити, що в ешелонах влади є якісь спільноти, які трошки більше розуміються на тому, що відбувається. І розуміють, що легко зараз плюватися отруйною слиною, але все це треба буде потім повертати.
І довіру міжнародної спільноти до Росії треба буде теж якось повертати, і це буде дуже непросто зробити після такого розвороту на 180 градусів і відкату від домовленостей.
— Є реакція інших міжнародних правозахисних організацій на закриття МГГ?
— Безумовно, зараз ми бачимо тільки вираження солідарності, причому від усіх міжнародних організацій, від наших партнерів. Йде ціла хвиля солідарності, це заяви, листи підтримки. Поки що це все, що може зробити міжнародна спільнота. Чи може вона якось вплинути на рішення? Сумнівно.
— А що далі буде з учасниками МГГ? Ви всі поїдете? Закінчується величезна історія, і більше ніколи вона не відновиться? Чи намагатиметеся домагатися справедливості в Росії?
— Наші правові зусилля будуть, на жаль, безглузді. Бо зараз є певна установка на ліквідацію правозахисних організацій. Ми, звичайно, будемо подавати апеляцію на це рішення. Безумовно, ми будемо потім звертатися до Конституційного суду. Весь цей правовий процес ми будемо проводити, просто інакше б ми не були правозахисною організацією. Інша справа, що вони зараз марні.
Ми будемо намагатися продовжувати працювати, вести свою правозахисну роботу в Росії. Все-таки, не хочеться вірити, що МГГ, яка пережила радянський період, проіснувала 47 років і за чиїмось бажанням повинна зараз закритися.
Можна закрити юридичну особу, але незрозуміло, як закривати людей.
Звичайно, можна піти зовсім поганим шляхом і почати ще саджати правозахисників. Багато хто з тих, хто поки що працює в Росії, морально готові до того, що вони під загрозою.
Читайте також: Сахаровський центр виселяють із РФ — чому ідеї академіка не підходять путінському режиму (ВІДЕО)
Більше новин — в Telegram-каналі #FREEДОМ
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
