Вчора о 22:18
На фронті за минулу добу відбулося 235 бойових зіткнень. Російські війська взяли тактичну паузу на Купʼянському, Олександрівському і Придніпровському напрямках, а також знизили інтенсивність штурмів на окремих ділянках.
Тим часом головнокомандувач Збройних сил України (ЗСУ) Олександр Сирський відвідав одну з найгарячіших точок на фронті — Костянтинівський напрямок у Донецькій області, і провів нараду з командирами підрозділів.
Що відбувається на фронті
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках агресор завдав трьох авіаударів і здійснив 56 обстрілів позицій українських військ і населених пунктів, зокрема один — із застосуванням реактивної системи залпового вогню (РСЗВ).
На Південно-Слобожанському напрямку противник 14 разів атакував підрозділи ЗСУ у бік Гоптівки та в районах Лиману, Стариці і Прилипки.
На Купʼянському напрямку ворог наступальних дій не проводив.
На Лиманському напрямку росіяни 26 разів намагалися вклинитися в українську оборону, атакуючи в районах Новомихайлівки, Дробишевого, Новоселівки, Грекова, а також у бік Шийківки, Ставків, Лиману та Озерного.
На Слов’янському напрямку ворожі сили штурмували 27 разів у районах населених пунктів Закітне, Крива Лука, Резниківка, Пискунівка і Рай-Олександрівка.
На Краматорському напрямку російські загарбники провели дві атаки в районі Никифорівки.
На Костянтинівському напрямку окупанти здійснили 24 атаки в районах населених пунктів Костянтинівка, Іллінівка, Іванопілля, Степанівка і в бік Павлівки.
Костянтинівський напрямок відвідав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. За його словами, основна увага зараз приділяється нарощуванню застосування безпілотників для посилення вогневого впливу на противника і зниження втрат серед українських військових.
Сирський також зазначив, що російські війська щоденно проводять на цьому напрямку фронту до 20 атак і намагаються проникнути вглиб Костянтинівки.
“Костянтинівський напрямок залишається одним із найгарячіших по всій протяжності лінії фронту. У середньому щоденно противник здійснює тут до 20 атак, не припиняє спроб інфільтруватися вглиб міста. За даними розвідки, у Костянтинівці російські окупанти накопичили до 145 осіб. Підрозділи Сил оборони продовжують у місті контрдиверсійні заходи. Для виявлення і знищення ворожої піхоти та вогневих позицій наші воїни здійснюють пошуково-ударні дії, масовано застосовують FPV-дрони, скиди з БпЛА”, — розповів головком ЗСУ.
На Покровському напрямку українські захисники зупинили 30 штурмових дій агресора в районах населених пунктів Торецьке, Шахове, Удачне, Філія, Гришине і в бік населених пунктів Кучерів Яр, Новий Донбас, Мирне, Білицьке, Світле, Новопавлівка, Шевченко, Новопідгородне.
На Олександрівському напрямку наступальних дій противника не зафіксовано.
На Гуляйпільському напрямку війська РФ 21 раз атакували в районі Залізничного і в бік Добропілля, Цвіткового, Воздвижівки, Горького. Аналітики пояснюють: активність росіян на півдні знизилася через серйозні тактичні успіхи Сил оборони. Важливий для противника Степногірськ Запорізької області повністю перебуває під контролем України. А фланговим ударом у районі Приморського ЗСУ фактично паралізували просування окупаційних військ на цьому напрямку, акцентують експерти. Обмежує штурмові можливості росіян і так званий транспортний локдаун через знищення логістики РФ в окупованому Криму.
“Немає можливості здійснювати ротації особового складу. А головне — підвезення боєкомплекту. Саме завдяки успішним діям на цьому напрямку — атаки по оперативних тилах. Саме на Запорізькому напрямку і Херсонському коефіцієнт вогневого ураження окупантів з 2,5 впав до 1,5. І окупанти змушені визнати нестачу пально-мастильних матеріалів, що зводить нанівець можливість будь-яких наступальних дій на цьому напрямку”, — прокоментував військово-політичний аналітик Дмитро Снєгирьов.
На Оріхівському напрямку Сили оборони України зупинили одну спробу противника просунутися в районі Щербаків.
За словами військових експертів, російська армія несе на фронті колосальні втрати й вже не може системно поповнювати свої ресурси.
“Ми проводимо масштабні системні операції по цих підтягнутих резервах. І по старих шляхах, де вони рухаються до фронтів, і по нових, де вони намагаються створити ударні угруповання на Харківському, Сумському напрямках, навіть на Чернігівському. Ми готові до цього. І тому розгортається дуже потужна модель знищення новітніми засобами — безпілотниками, роботизованими комплексами, касетними боєприпасами, авіацією, артилерією”, — розповів генерал армії України, колишній керівник Служби зовнішньої розвідки України (2005-2010 рр.) Микола Маломуж.
Росія відчуває серйозні проблеми з поповненням особового складу на фронті та не зможе забезпечити масштабне посилення армії шляхом нової мобілізації. Підготовлений на осінь мобілізаційний ресурс у 500 тис. осіб не дасть Кремлю стратегічних переваг, а лише призведе до зростання втрат.
“Насамперед варто зазначити те, що Росія не може поповнювати системно ресурси на фронті. Ми щоденно при відбитті атак знищуємо до 1 400-1 500 осіб. Якщо оцінювати ситуацію протягом пів року, це десь близько 300 тисяч. Тому мобілізаційний ресурс, який Росія готує на осінь, — 500 тисяч, це дуже складний формат їхнього призову. Тому що в Росії, попри вплив російської пропаганди, все-таки гинуть конкретні люди. Якщо брати за рік 500-600 тисяч осіб — це величезна кількість для Російської Федерації”, — зазначив Маломуж.
Ситуація на фронті в оцінці експертів
Що відбувається в зоні бойових дій? Які ділянки фронту залишаються найпріоритетнішими для росіян? Як удари ЗСУ по військовій логістиці армії РФ впливають на можливості окупантів наступати? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Євген Дикий, екскомандир взводу батальйону “Айдар”;
- Сергій Братчук, речник Української добровольчої армії;
- Владислав Селезньов, військовий експерт;
- Іван Ступак, військовий аналітик, співробітник СБУ (2004-2015 рр.).
ЄВГЕН ДИКИЙ: У росіян — суттєві проблеми на південній ділянці фронту
— На південних ділянках фронту дійсно знизилася кількість штурмових дій росіян. Але бойові зіткнення тривають. Просто ми помінялися ролями. На Покровському напрямку, як і взагалі на всьому Донбасі, ми перебуваємо в обороні. Ми повільно відходимо, завдаючи противнику величезних втрат, тоді як його просування абсолютно неспівмірне цим втратам.
На півдні тепер уже атакуємо ми. Так, мова не йде про якийсь масштабний наступ чи прорив. У сучасній війні, на тій стадії, на якій вона перебуває зараз, з існуванням 50-кілометрової зони, глибокі прориви неможливі для жодної зі сторін. Про це вже можна забути. Зараз все працює по-іншому.
Але питання про те, хто атакує, а хто вимушений оборонятися, як і раніше, залишається ключовим. Так от, на півдні атакуємо уже ми, а росіяни обороняються. І, чесно кажучи, обороняються не дуже успішно.
Якщо говорити про те, що принципово змінилося за весну і літо 2026 року, то ми освоїли 50-кілометрову зону, яка контролюється безпілотниками. Раніше за цими 50 км у росіян починався відносно безпечний тил, але тепер його немає.
Ми освоїли простір від 50 до приблизно 200 кілометрів. Це ще не deep strike, тобто не глибокі удари по стратегічному тилу противника, а ближній прифронтовий тил. Для роботи в цій зоні потрібно набагато більше дронів, тому вони повинні бути простішими та дешевшими. Саме цю нішу ми за весну і літо нинішнього року закрили.
Ми ліквідували ту величезну прогалину, яка існувала раніше. Тепер у росіян більше немає безпечного ближнього тилу. Одразу за першою зоною починається друга, де техніка вже нормально не виживає. У бліндажах довго не просидиш. Постійно перебувають під ударами проміжні склади, командні пункти, центри управління взводами, ротами, батальйонами. Саме це повністю змінило картину війни, до того ж вздовж усієї лінії фронту.
Вести на півдні повноцінні бойові дії росіянам стає надзвичайно складно. Їхня логістика серйозно обмежена. Траса “Новоросія”, у яку були вкладені величезні кошти та зусилля, на карті існує, а в реальному житті практично незастосовна. По ній просто неможливо нормально пересуватися. Саме це сьогодні відрізняє південний театр бойових дій.
Наказ у росіян один: усі найкращі, найбоєздатніші частини продовжувати кидати на Донбас — на Покровський напрямок, під Костянтинівку. Водночас на те, що на півдні уже виникли величезні проблеми й поступово назріває справжня катастрофа, просто заплющують очі.
Самі російські військові це розуміють і буквально кричать про це у своїх професійних спільнотах. Але верховний головнокомандувач живе у своєму світі. У цьому світі головне завдання — за будь-яку ціну добрати Донбас до кінця літа, хоча це, до речі, абсолютно нереально. Навіть до кінця наступного літа — ще велике питання.
Всі зусилля росіяни зосередили на Донбасі. Але навіть якщо ми після довгих місяців боїв втратимо Костянтинівку, як уже втратили Покровськ після півтора року боїв, Україна існувати не перестане. За Покровськ росіяни поклали сили, порівнянні за чисельністю з кількома європейськими арміями, і за півтора року зуміли зайняти лише те місце, де колись знаходилося місто.
А от якщо нам вдасться домогтися обвалу російської армії, звільнити Приазов’я і Крим, то мені дуже важко уявити, щоб нинішній кремлівський режим зміг це пережити.
У росіян зараз стоїть абсолютно стратегічно бездарне, дурне, чисто політичне завдання — до кінця літа взяти Костянтинівку, Краматорськ, Слов’янськ і всю цю агломерацію. Але виконати цей план за ті півтора місяця, які залишаються до кінця літа, неможливо загалом. Навіть якби вони перекинули туди всіх 700 тис. військовослужбовців, які зараз перебувають на фронті, це навряд чи допомогло б.
СЕРГІЙ БРАТЧУК: На півдні росіяни переходять до оборони
— Зараз ми бачимо, що за кількістю бойових зіткнень активність росіян сьогодні зберігається практично по всій протяжності лінії бойового зіткнення — від півночі й до південного напрямку.
Дуже складна ситуація склалася на східному фланзі Слов’янського напрямку. Тут ворог активно намагається просуватися, і ми спостерігаємо його тактичні успіхи. Це пов’язано з тим, що росіяни зосередили на цій ділянці дуже великі сили. Мова йде про кілька загальновійськових армій, армійських корпусів, окремих бригад і полків.
Зокрема, ми говоримо про район Костянтинівки, а також про Покровську агломерацію. Противник намагається активно діяти й на Добропільському напрямку Донецької області. Посилилася його активність і на Запорізькому фронті, в районі Гуляйполя.
Фактично всі пріоритетні напрямки, які були у росіян раніше, такими й залишаються, тому що їхня стратегічна ціль на найближчу перспективу — спробувати повністю захопити Донецьку область.
Росіяни активно застосовують авіаційне озброєння — керовані авіабомби, які буквально стирають населені пункти з лиця землі. Крім того, противник активно використовує безпілотну частину. Кількість таких ударів також збільшується. Інтенсивність бойових дій не знижується. Відповідно, ми бачимо, що і втрати противника залишаються високими, а за деякими напрямками навіть зростають.
Тактика інфільтрації залишається для росіян основною. Вони невеликими групами — по одній-дві особи — виходять з точок зосередження, намагаються скрито переміщатися і якийсь час перечікувати. Якщо, звісно, їм вдається вижити, бо робота наших дронів ведеться цілодобово.
Напевно, головна особливість останніх кількох тижнів полягає в тому, що Сили оборони України дуже активно почали працювати по найближчих тилах противника. Мова йде про прифронтову зону, логістичні об’єкти та маршрути постачання. Це робиться для того, щоб максимально послабити матеріально-технічне забезпечення російських підрозділів.
Є окремі ділянки на Гуляйпільському напрямку, де наші підрозділи проводять контратакувальні дії, просуваються вглиб російських позицій і домагаються тактичного покращення свого положення.
На мою думку, найближчі кілька тижнів стануть ключовими й багато в чому визначать подальший хід бойових дій уже з переходом в осінній період.
ВЛАДИСЛАВ СЕЛЕЗНЬОВ: ЗСУ продовжують знищувати логістику росіян
— Ключовий фактор, від якого залежить успішність дій російських окупантів безпосередньо на полі бою, — це ресурси. Якщо в потрібний час і в необхідному місці у противника достатня кількість ресурсів, то він буквально приречений на успіх. Якщо ж цих ресурсів йому буде не вистачати, то про успішність дій на полі бою росіянам не варто навіть мріяти.
Зараз українська армія впливає на логістичну інфраструктуру російської армії. Не просто так відбуваються “прильоти” по автомобільному транспорту, який доставляє вантажі військового призначення безпосередньо в штурмові підрозділи противника. Не просто так горять логістичні центри, хаби та транспортні напрямки, коли Сили оборони України завдають удари по залізничних перевезеннях, по морських транспортних перевезеннях, по елементах нафтопереробної промисловості РФ.
Таким чином ми прямо і безпосередньо послаблюємо російський військово-економічний потенціал. Немає дизельного палива і бензину для штурмових підрозділів противника — відповідно, зупиняється техніка. Недостатня кількість авіаційного гасу — менша кількість вертольотів і літаків підіймається в небо для того, щоб здійснювати свою роботу щодо української армії та прикордоння.
Росія — країна-агресор, і будь-які цілі на території РФ, які прямо чи опосередковано належать до елементів військової агресії, є законними цілями для української армії.
Всі істерики російського МЗС щодо того, що Україна нібито не мала права використовувати ті чи інші засоби ураження для завдання ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури, — це повна маячня. Ми маємо право захищатися будь-яким способом, який нам доступний для того, щоб змусити Росію зупинити цю нічим не спровоковану агресію.
Уже зараз у росіян виникають певні проблеми та складнощі із забезпеченням стабільної та безперервної логістики. Удари по логістичних центрах і хабах на півночі Кримського півострова, міст у районі Чонгара, міст у районі містечка Армянськ, удари по трьох мостах через Північнокримський канал, які знаходяться північно-західніше Армянська, — все це елементи стрункої, систематизованої роботи української армії, спрямованої на знищення стабільної логістики.
Удари по поромах, які здійснювали залізничні та автомобільні перевезення через Керченську протоку, також чітко вкладаються в цю логіку дій української армії.
У противника все ще існує ключовий логістичний елемент — Керченський міст, по якому в останні пару років не наносилися дієві удари, здатні призвести до колапсу його використання як інфраструктурного об’єкта. Але те, що сили, засоби, ресурси та можливості української армії, напевно, уже накопичені для здійснення такого акту руйнування ворожої логістики, для мене очевидно.
Використати інші елементи для перевезення вантажів військового призначення, хай то будуть морські засоби, неможливо. Причина очевидна — дії Сил безпілотних систем. Використати військово-транспортну авіацію частково можна, але обсяг цих перевезень незначний, і повністю забезпечити все угруповання російської армії, яке діє на цій ділянці фронту, вони не зможуть.
Мова йде про понад сто тисяч російських військовослужбовців, а також про техніку, озброєння та інші елементи, що забезпечують ведення бойових дій російської армії. Загалом на цій ділянці фронту Росія починає просідати. Бойові дії, які наразі відбуваються в районі Степногірська, досить красномовні. Противник уже відкочується ближче до Плавнів, і уже в цьому населеному пункті йдуть бойові дії.
Армія РФ несе нищівні поразки, і розповіді російських пропагандистів про те, що у них досить успішно йдуть справи на Запорізькому напрямку, — це абсолютна брехня, яка жодним чином не відповідає реаліям на землі.
ІВАН СТУПАК: Костянтинівка фактично знищена
— Покровський і Олександрівський — саме на ці два напрямки припадає майже 60% усіх подій на фронті. Туди “прилітає” максимум з того, що тільки можливо. Це майже 15% від усіх КАБів, які щоденно запускаються. Крім того, щоденно вистрілюється майже 19 тис. снарядів. І, відповідно, близько 60% цієї кількості припадає саме на ці два напрямки. Місто Костянтинівка залишається пріоритетом для РФ уже останній рік.
Армія РФ намагається наступати й на інших напрямках, де є така можливість, використовуючи переважно чисельну перевагу. Зараз на всій лінії фронту, яка становить майже 1 200 км, знаходиться близько 722 тис. російських військовослужбовців.
Костянтинівка, на жаль, фактично знищена — там не залишилося жодного живого місця. Місто абсолютно непридатне для життя. І навіть якщо припустити, що війна зупиниться прямо зараз, я думаю, найближчі 20 років повернути туди життя буде неможливо. Це мільйон кубометрів руїн, все заміноване, повсюди нерозірвані боєприпаси — як російські, так і українські.
Наступні цілі, до яких рухаються російські військові, — це два останні великі міста Донецької області: Слов’янськ і Краматорськ.
Що стосується Кримського півострова, то через нього частково забезпечується перекидання різних військових вантажів у напрямку окупованих південних регіонів України — Херсонської і Запорізької областей. Близько 25% того, що йде на військові потреби в ці тимчасово окуповані регіони, надходить саме з Криму.
Наші військові останні три місяці намагаються зробити так, щоб з Криму взагалі нічого не переміщалося. Говорити, що ця стратегія уже повністю успішна та остаточно реалізована, було б неправильно і передчасно. Є ефект накопичення. Російська армія заздалегідь встигла створити запаси паливa, боєприпасів, медикаментів, запасних частин. Тобто у них є певний, скажімо так, жировий прошарок.
Крім того, як не крути, якась частина вантажів все одно проскакує. Тому не можна говорити, що сполучення перерізані на сто відсотків.
За моєю оцінкою, реально вийти на показник, при якому буде порушено приблизно 70-80% логістики між Кримом і південними регіонами, можна десь до кінця серпня. Це цілком досяжно.
Щомісяця Україна виводить з ладу близько 30 тис. російських військовослужбовців. Це не означає, що всі вони загиблі. Серед них багато поранених, багато потім повертаються на фронт вдруге чи втретє. Але російська армія в будь-якому випадку зазнає збитків.
Для серйозних проривів Росії потрібні додаткові зусилля. Єдина їхня перевага — це люди. Дуже багато людей, яких десь примушують, десь залучають великими грошима і відправляють на фронт.
Так, зараз обговорюється, що ближче до кінця літа, після парламентських виборів у Росії, може бути мобілізовано орієнтовно від 500 тис. до 1,2 млн осіб. Тут все буде залежати від того, чи зможуть вони дійсно набрати таку кількість і пропустити цих людей через систему підготовки.
Далі багато що залежить від завдань, які будуть поставлені російським військовим. Якщо, наприклад, уже зараз усі сили знадобляться для боїв за Костянтинівку, то новобранців без підготовки просто кинуть у бій. Відповідно, втрати будуть миттєво зростати.
Читайте також: “Білоруси точно не хочуть воювати”: доброволець “Янкі” про тиск Росії на Білорусь і нову війну
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
