Багато хто ностальгує не лише за радянськими часами, а й за Сталіним: інтерв’ю з істориком Олександром Лисенком

31 рік тому, 1991 року, у Радянському Союзі стався Серпневий путч, який став початком розпаду СРСР.

Почалося все з того, що 20 серпня 1991 делегації ряду радянських республік на чолі з президентом СРСР Михайлом Горбачовим планували підписати новий союзний договір, який створює замість СРСР конфедерацію — Союз Радянських Суверенних Республік. До нового союзу мали увійти лише 9 із 15 колишніх республік, що нівелювало всі шанси зберегти СРСР у первісному вигляді.

Проти підписання цього договору виступили члени самопроголошеного ДКНС, метою яких було не лише недопущення розпаду СРСР, а й повалення президента Горбачова. Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) складався з високопоставлених силовиків – Комітету державної безпеки (КДБ), Ради оборони СРСР, керівників армії, МВС та ін.

18 серпня їм вдалося захопити центральну владу у Москві. А президента Горбачова фактично взяли в заручники на своїй дачі в кримському Форосі.

Протистояли “путчистам” перший президент Російської Федерації Борис Єльцин та його прибічники. Вони оголосили дії ДКНС антиконституційними. Закликали людей виходити на вулиці, біля Будинку Рад Російської Федерації (“Білого дому”) у Москві зібралися тисячі росіян, зводилися барикади.

Дії членів ДКНС були кваліфіковані як державний переворот (путч). І проіснувавши лише 4 дні, ДКНС 21 серпня був змушений визнати поразку та розпуститися. Події 18-21 серпня 1991 року увійшли в історію як Серпневий путч.

Чи є шанс у сучасної Росії, як правонаступниці СРСР, повторити його долю? Чому не останню роль у розвалі Радянського Союзу зіграли спецслужби і як їм вдалося не втратити владу в РФ. Ці теми в ефірі марафону FREEДОМ на телеканалі UA обговорюємо з доктором історичних наук, завідувачем відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ Олександром Лисенком.

— Що стало основою підготовки серпневого путчу?

— Весь радянський лад від самого початку спирався на чекістський багнет. Це латентна форма контролю за державою, коли спецслужби пронизують весь державний та громадський організми та контролюють усе.

Те, що Комуністична партія була при владі на верхівці, не означало, що спецслужби були відсунуті на периферію. Вони були присутні у державному будівництві, у визначенні політичних векторів розвитку Радянського Союзу. І визначали круті повороти історії.

Якщо говорити про процеси кінця 1980-х — на початку 1990-х років, то і тут спецслужби відіграли свою роль. Дуже активну та суттєву. Власне, і ДКНС ініціювався багато в чому людьми з КДБ (комітет державної безпеки — ред.). Але якщо все по порядку, то я хотів би назвати кілька факторів, які визначали розвиток Радянського Союзу наприкінці 1980-х років. Ми повинні згадати передусім про політику Михайла Горбачова, пов’язану з розбудовою, гласністю, демократизацією, деякою лібералізацією економіки.

Це була спроба створити новий імідж соціалістичного устрою. Надати привабливу силу образу Радянського Союзу, який у США та Заході вважався імперією зла.

Намагаючись подолати цей негативний стереотип, Горбачов вирішив організувати деякі реформи: дуже непослідовні, дуже нерішучі, які власне вилилися в те, що економіка Радянського Союзу та соціальна сфера не зрушили з місця.

Досить сказати, що Горбачов розпочав своє правління з боротьби з нетрудовими доходами та сухого закону, які дуже негативно позначилися на підприємництві та посилили економічний стан Радянського Союзу. Наприклад, одним із наслідків сухого закону є знищення виноградників у всіх районах, які спеціалізувалися на виноградарстві, виноробстві і так далі.

Так, закон про індивідуальну трудову діяльність, розвиток кооперативного руху — це були позитивні напрямки, які трохи пожвавили економіку. Проте до кінця 80-х років у СРСР спостерігався гострий дефіцит товарів широкого вжитку, сільськогосподарських продуктів. І, говорячи метафорично, холодильник переміг телевізор.

Тому що радянські люди були захоплені політикою Горбачова, чекали на зміни. Ця геронтократія за Брежнєва вже всім набила оскомину, і хотілося чогось нового. Причому нового в економіці, соціальній сфері, культурі, в інформаційній галузі. Адже Захід бурхливо розвивався і люди за “залізною завісою” здогадувалися і навіть знали, як живе Захід. Радянський Союз тим часом мав закрите існування і був дуже далеким від прогресу, який супроводжував економічний розвиток західних країн.

— Фінансовий запас СРСР закінчувався не без допомоги КДБ, яке виводило гроші з території. Там дуже мала кількість залишилася золотовалютних запасів, взагалі запасів фінансів, на яку держава могла б жити. Навіщо було вбивати цю дійну корову?

— У Радянського Союзу залишалося за правління Горбачова 104 млрд [дол.] зовнішнього боргу. Це перше.

А друге — КДБ на той час грали роль такого латентного гравця. Виводили гроші. Вже за часів Горбачова створювалися офшорні зони, офшорні рахунки, куди виводилися гроші.

Це гроші, які потім олігархи та нова влада Росії використали для самоствердження у Росії. Ось ця нова влада ґрунтується саме на цих грошах.

Повертаючись до теми створення спеціальних підрозділів, дій спецслужб. Розуміючи, що Радянський Союз чекає на нові виклики та погрози, спецслужби та керівництво країни діяли старими методами.

Вони не бачили нових способів політичного регулювання ситуації в СРСР і вважали, що саме спецслужби та воєнізовані підрозділи здатні стабілізувати владу.

Що відбувалося далі? Насправді проєкт ухвали про режим надзвичайного стану (який потім використовували “путчисти”, — ред.) ініціював сам Горбачов. Він, передбачаючи, що країну чекають великі випробування, готував запровадження надзвичайного стану.

До речі, потім у Форосі, коли до нього приїжджали представники ДКНС і пропонували йому самому оголосити запровадження надзвичайного стану, Горбачов, по-перше, відмовився летіти до Москви, а по-друге, він відмовився особисто оголошувати надзвичайний стан, перекидаючи цю відповідальність на своїх соратників. по партії.

Це також показник. Він ініціював створення нормативно-правового акту, який регулює режим під час надзвичайного стану. Але коли настав час Х — відмовився відігравати роль лідера країни, вважаючи, по-перше, що він може у разі перемоги ДКНС повернутися до Москви і продовжувати виконання функцій президента. А якщо раптом цього не станеться, то він повернеться до Москви, і відновлюватиме свою владу крижаними методами, конституційними.

ДКНС та його лідери прагнули зберегти соціалістичний лад та Радянський Союз. Це було непросто. Вони були при владі. Вони мали цю владу. Тобто йшлося не про захоплення влади якоюсь хунтою і таке інше. Це була консервативна частина Комуністичної партії, уряду, російського політичного істеблішменту, який намагався за будь-яку ціну зберегти СРСР і соцустрій.

Треба нагадати лише дві речі. Перше — 19 листопада 1990 року РРФСР і УРСР уклали договір про визнання взаємного суверенітету. Друге – до серпня 1991 року готувався новий союзний договір і першим його учасниками мали стати Російська Федерація, Казахстан та Узбекистан. І ось ці кроки, а потім події в країнах Балтії прискорили дії ДКНС і спроби запобігти розпаду Радянського Союзу.

— Тоді спецслужби Радянського Союзу та їх послідовники, спецслужби нинішньої Російської Федерації, по суті, втратили головного наглядача. Зник контроль з боку партії. Після цього почалася ще одна велика гра, яку згодом ми називаємо імперським режимом Володимира Путіна. Чи згодні ви з такою оцінкою?

— Частково. Швидше за все, слід говорити, що партійна верхівка та представники спецслужб помінялися місцями, стали грати інші ролі. Раніше Комуністичною партією Радянського Союзу керував КДБ. А потім співробітники ФСБ, які прийшли у владу, почали диктувати свої умови гри політичному. істеблішменту. Точнісінько визначити співвідношення сил складно. Оскільки ми знаємо, що влада це складний симбіоз інтересів, складний конгломерат політичних, економічних, ідеологічних сил.

І спецслужби, володіючи своїми технологіями, грали у Радянському Союзі, а тепер і в Росії одну з вирішальних ролей.

Після 1991 року в Росії до того, що вона мала в Радянському Союзі, додався ще олігархат — третій складник цього політичного та військово-економічного монстра. Тому що ВПК (військово-промисловий комплекс, — ред.) існував і в СРСР, і він формував потенціал Радянського Союзу і на міжнародній арені. Але спецслужби продовжували відігравати свою вирішальну роль.

— Володимир Путін був і у колах КДБ, з іншого боку — він був введений у демократичні ліберальні кола. Чи не лукавить він, коли каже, що шкодує про розвал СРСР?

— Мені здається, Путін завжди говорить із часткою лукавства, і він завжди має два рівні смислів, які він артикулює.

Я думаю, що все ж таки Путін всередині шкодує про розвал Союзу, бо це була готова імперія в руках.

Він як імперіаліст, як людина, яка сповідує імперські цінності, розумів, що зібрати знову цю всю величезну масу національних околиць буде складно. До речі, це завдання почали виконувати спецслужби ще під час Єльцина. Щойно Союз почав розпадатися, як тільки цей парад суверенітетів став новою політичною реальністю, у надрах ФСБ почали розробляти сценарії повернення України та інших союзних республік у лоно нової якоїсь освіти. Ним став насамперед СНД (Союз незалежних держав).

Але виявилося, що країни Балтії, Україна, нешвидкі інші союзні республіки не бажають повертатися до цього стійла, і це створювало нові проблеми для російського керівництва. Путін став на шлях кардинального вирішення цієї проблеми.

Заявляючи про жаль з розпаду Союзу, Путін експлуатує ностальгію щодо Союзу величезної кількості російських громадян. За сильною державою, за сильною владою. У Росії це експлуатувалося, оскільки ментальність росіян ґрунтується на ідеї сильної руки, сильного правителя.

Багато хто ностальгує не лише за радянськими часами взагалі, а й за Сталіним.

Ми ж це бачимо та знаємо. Росіяни Путіна вважають якраз сильним правителем, незважаючи на його величезні стратегічні та тактичні помилки.

— У серпні 1991 року вирішальною стала позиція армії. Вона була морально розкладена та практично знищена. Ми можемо провести паралель із нинішньою армією РФ? У офіцерів і солдатів може виникнути розуміння того, що керівництво армії, керівництво Російської Федерації їх просто кинуло. Російська армія може стати останнім поштовхом для сучасного путчу?

— Ні. Оскільки армія — це частина суспільства. Вона відображає настрої суспільства, загальну ситуацію у Росії. Замість наслідувати магістральні шляхи цивілізації, запитувати гуманістичні цінності, захищати демократичні принципи, бути гарантом міжнародної безпеки у світі, стати лідером економіки, інтеграції, співробітництва — Росія кинулася на велику дорогу з економічною дубиною, сокирою війни. А також на околиці експансіоністської зовнішньої політики, імперсько-колоніальних домагань щодо сусідніх країн, зокрема України.

І знову постає сакраментальне питання: куди йдеш і в якій якості знайдеш, Росіє? Сьогодні це питання знову є доленосним не лише для Росії та України, а й для всіх країн світової спільноти.

Нагадаємо, політолог Володимир Фесенко в ефірі марафону FREEДОМ на телеканалі UA пояснив, чому Україна має активно працювати з країнами Африки та Латинської Америки.

Гайдай розповів, як на Луганщині росіяни змушують чоловіків воювати, шантажуючи їх дітьми

В Україні створять мартиролог жертв російської агресії: деталі від Зеленської

Читайте також: Україна на 70% виконала вимоги щодо угоди про асоціацію з ЄС — Стефанишина