Немає шляху назад: як рішення Путіна віддаляли Британію від Росії

Грудень 2022 року, національний архів Великої Британії публікує цілу низку раніше засекречених документів. Серед них — звіти про переговори тодішнього прем’єр-міністра Тоні Блера з Володимиром Путіним у 2001-2002 роках. У той час очільник Кремля нібито подавав надії на те, що Росія здатна перейняти західні цінності та сісти за великий стіл із лідерами демократичного світу. Путін запевняв, що не перешкоджатиме розширенню НАТО на схід, і навіть пропонував побудувати спеціальний газопровід для постачання Великої Британії.

На початку 2000-х Тоні Блер, як і інші західні лідери, став для Путіна провідником у європейський світ, а Велика Британія перетворилася на своєрідне “королівство” для російських олігархів і спецслужб. Однак сьогодні країни опинилися в стані холодного конфлікту, а російські гроші англійці тримають під замком.

Як політична та фінансова сфери Великої Британії просочувалися російським впливом? Чому Сполучене Королівство колись стало центром для проведення операцій російських спецслужб? І чому саме Велика Британія стала одним із головних союзників України в боротьбі з Росією? Відповіді на ці питання в новому випуску проєкту “В ізоляції” телеканалу FREEДOM журналіст Юрій Кулініч шукав разом з експертами:

• Пітером Дікінсоном, британським журналістом, видавцем журналів Business Ukraine і Lviv Today, науковим співробітником американського аналітичного центру Atlantic Council (“Атлантична рада”);
• Володимиром Хандогієм, надзвичайним і повноважним послом України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії (2010-2014 рр.).

Підходи Великої Британії до розбудови відносин із Кремлем, коли на трон зійшов Володимир Путін, ґрунтувалися переважно на грошах.

“Вони хотіли заробляти гроші, і Росія тоді з’явилася як нова і багата країна. Перші вісім років путінської влади російська економіка зростала шаленими темпами. І багато цих грошей з’явилися у нас в Англії, в Лондоні”, — зазначає Пітер Дікінсон.

Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х до Великої Британії виїхало багато російських бізнесменів. Вони купували дорогу нерухомість, медіа і навіть футбольні клуби. За чверть століття ці багаті росіяни добре освоїлися в Британії, і для декого вона стала ледь не другою домівкою. А в медіа з’явився термін “Лондонград”, що позначав ступінь впливу росіян на Сполучене Королівство загалом і на його столицю зокрема.

“У ті роки я постійно бував у Лондоні, і щоразу більше і більше чув російську мову на вулицях, у ресторанах, у барах, у метро… Було дуже багато солідних, багатих людей, які привезли туди гроші. У Лондоні з’явився Роман Абрамович, господар футбольного клубу “Челсі”. Він створив зразок росіянина мегабагатого типу, який готовий витрачати гроші і купувати що завгодно. У нас був популярний комедійний телевізійний серіал, один із його персонажів — російський олігарх типу Абрамовича. Він скрізь ходив, і, наприклад, бачив собаку в парку або дитину, яка грала у футбол, або красиву жінку, він підходив і говорив: “Мені подобається, я купую”, і одразу діставав гроші. Жарт про те, що росіяни купують усе, і вони вважають, що за гроші можна вирішити всі питання”, — наводить приклад Дікінсон.

Деякий час у Британії діяла схема, за якою можна було отримати візу і посвідку на проживання в обмін на інвестиції в кілька мільйонів фунтів стерлінгів. За статистикою, саме російські багатії отримали найбільшу кількість таких віз. Навіть англійська преса неодноразово писала про те, що Лондон — це “Москва-на-Темзі”.

Приміром, мільярдеру Роману Абрамовичу у Великій Британії належить ціла імперія об’єктів нерухомості вартістю близько 300 млн доларів. Власнику гірничо-металургійної компанії “Металоінвест” Алішеру Усманову — один із найдорожчих маєтків у Лондоні та історичний особняк у графстві Суррей. До таких же олігархів можемо зарахувати Михайла Фрідмана, засновника “Альфа-Груп”, близького друга Путіна Аркадія Ротенберга та цілу низку інших наближених до Кремля людей, які чудово почувалися у Сполученому Королівстві.

“Велику Британію і Лондон зокрема буквально заполонили російські бізнесмени. Було багато російських студентів, які навчалися у вишах Лондона. Російська еліта дивилася на Велику Британію в період розквіту їхніх стосунків як на місце, у якому вони бачили перспективи свого розвитку і реалізації своїх капіталів. І, природно, користувалися Лондоном як фінансовою столицею світу, дуже багато хто інвестував у нерухомість”, — коментує Володимир Хандогій.

Перший час після приходу Володимира Путіна до влади Велика Британія була важливим партнером Росії. Документи, розсекречені національним архівом Британії, показують, що тодішній прем’єр-міністр Тоні Блер намагався привернути Путіна до цивілізованого світу і просував ідею про те, що Росія здатна стати членом демократичної міжнародної спільноти.

“І саме позиція Блера, на мій погляд, зіграла ключову роль у тому, що Путін сів за один стіл із країнами “Великої сімки”, Росія стала її членом, і “Сімка” стала “Великою вісімкою”. Позицію Тоні Блера підхопив певною мірою прем’єр-міністр Гордон Браун — це була позиція лейбористів, які тоді перебували при владі, вони перервали період правління консерваторів. Тоні Блер перебував при владі з 1997 по 2007 рік, а Браун — до 2010 року. Цей період можна охарактеризувати, як спроби підтягнути Путіна до демократичних держав Заходу”, — пояснює Хандогій.

Думку Блера не поділяли багато британських чиновників. Про це, зокрема, свідчать нотатки Джона Сойєрса, радника британського прем’єра із зовнішньої політики. У них, як противагу “блерівському” підходу, згадуються активна шпигунська діяльність Росії проти Великої Британії, допомога Москви в розвитку ядерної програми Ірану і неправдиві звинувачення в тому, що до загибелі російського атомного підводного човна “Курськ” у 2000 році причетна Велика Британія.

Надії на перетворення Росії на демократичну державу не виправдалися.

“Вже у 2003-2004 році було зрозуміло, що ніякої демократичної Росії не буде. Вони (британські політики, — ред.), звісно, говорили, ми хочемо демократичну Росію, тому що так було правильно говорити. Просто вони заробляли колосальні гроші на цьому. Першим переломним моментом стало вбивство в Британії [колишнього співробітника спецслужб РФ] Олександра Литвиненка. Я був у Лондоні у день його смерті. На перших шпальтах усіх газет була фотографія Литвиненка, телебачення, радіо говорили тільки про це. І відразу було зрозуміло, що його вбила Росія. І британці зрозуміли, що ми маємо справу з убивцею. Тобто Путін — це реально вбивця”, — розповідає Пітер Дікінсон.

Демонстративне вбивство Олександра Литвиненка 2006 року шокувало весь світ. Жорстокість злочину і всі явні докази вказували на Кремль. Важливим доказом була отруйна речовина — радіоактивний елемент полоній-210. Розслідування вказує на те, що Литвиненко отримав смертельну дозу, яку йому підмішали в чай під час зустрічі колишній співробітник ФСБ Андрій Луговий і російський підприємець Дмитро Ковтун.

У 2016 році представник Королівського суду Лондона Роберт Оуен представив доповідь за підсумками проведеного дізнання. У 300-сторінковому звіті суддя вказує на докази, які свідчать, що вбивство Литвиненка могли санкціонувати тодішній глава ФСБ Микола Патрушев і особисто Володимир Путін.

Про справжні прагнення і наміри Путіна писав колишній прем’єр-міністр Великої Британії Гордон Браун. У своїх мемуарах він описує зустріч із російським диктатором, зазначаючи, що вже тоді отримував від Путіна погрози.

“Я вперше познайомився з Путіним у 2006 році в Кремлі, коли ще був міністром фінансів. Мене посадили на дуже низький стілець, щоб я дивився на нього знизу вгору. Він, звісно, відносно невисокий чоловік і носить такі високі підбори. Загалом, того дня він витягнув папери з досьє і почав зачитувати всю інформацію на мене, немов хотів показати, що знає про мене більше, ніж я знаю про себе. Тому, коли люди кажуть, що Путін змінився і погрожує тільки зараз, можу сказати, що він погрожував мені навіть тоді… У мене не було ілюзій з приводу того, хто такий Путін”, — писав Браун.

Це зайвий раз підтвердило коріння Путіна — його зв’язки зі спецслужбами, його модель поведінки як спецслужбіста, який збирає не просто інформацію, а компромат на своїх нинішніх і майбутніх партнерів. Це, звісно, внесло дисонанс у відносини між Великою Британією і Росією, між Путіним і Брауном.

“З’явилася певна підозрілість. А 2006 рік, убивство Литвиненка стало вже очевидним ударом по колишніх відносинах, і по тих сподіваннях, які, можливо, плекали британські політики про те, що з Путіним можна про щось домовитися”, — наголошує Володимир Хандогій.

Підривна діяльність російських спецслужб у Британії, анексія Криму, окупація частини Донецької та Луганської областей України 2014 року, військова підтримка сирійського режиму Башара Асада чітко показали демократичному світу, хто такий Путін.

У 2015 році Лондон оновлює стратегію національної безпеки, в якій Росію називають однією з головних загроз для Великої Британії. А у 2018-му РФ знову підтверджує цей статус. Співробітники ФСБ за допомогою хімічної зброї намагалися отруїти колишнього полковника російської розвідки, британського шпигуна Сергія Скрипаля та його доньку Юлію.

Англійський уряд назвав події в Солсбері терористичною атакою. За межі країни було вислано кілька десятків російських дипломатів, а на саму Росію — накладено низку санкцій.

“Ситуація зі Скрипалем була як і з Литвиненком, з відмінністю, що Скрипаль не помер. Але ідея була та сама: що Скрипаль теж був типу російським зрадником, який сховався в Англії, і якого намагалися вбити, щоб усі зрозуміли, що вони (російські спецслужби, — ред.) небезпечні. Але коли починають вбивати людей так відверто і так публічно, то показало британцям, що таке Росія за Володимира Путіна”, — зазначає Пітер Дікінсон.

У червні 2021 року стався інцидент у Чорному морі, коли британський есмінець “Дефендер”, дотримуючись правила “мирного проходу”, рухався з Одеси до Батумі та водночас на 3 км заглибився у 12-мильну зону біля узбережжя Кримського півострова, який із 2014-го окупувала Росія. Тоді російські військові літаки відкрили попереджувальний вогонь у бік британського есмінця. У Лондоні заявили, що корабель пройшов через територіальні води України — це був символічний жест невизнання анексії.

“Інцидент на морі показав, по-перше, жорсткість позиції Великої Британії щодо агресивних задумів Путіна. А з іншого боку, він поставив жирну крапку у відносинах між Росією і Великою Британією по всьому периметру. Відносини почали стрімко падати у 2014 році, а до 2022-го вони вже перебували в жалюгідному стані. 2022 рік, широкомасштабна агресія РФ поставила остаточну крапку. І Британія стала, якщо не головною, то однією з головних країн, які підтримують Україну в її боротьбі з агресором”, — акцентує Володимир Хандогій.

З лютого 2022 року Велика Британія зайняла одну з найжорсткіших позицій щодо Кремля, і почала претендувати на глобальне лідерство. Британська зброя першою надходила на озброєння ЗСУ, це підштовхнуло до подібного кроку інших союзників, зокрема США, які мали побоювання щодо “червоних ліній”, озвучених Кремлем.

“Путін думав, що Захід уже в минулому, що Захід уже слабкий, що їх цікавлять тільки гроші, і що вони готові прощати йому все, щоб продовжувати жити спокійно. Він не очікував, що абстрактна потенційна загроза безпеці може розбудити їхнє бажання підтримувати Україну. Він реально недооцінював цього, і отримав неприємний сюрприз. Чому британці так реагували? Гадаю, що прем’єр Джонсон зіграв досить важливу роль у цьому”, — каже Пітер Дікінсон.

Борис Джонсон став одним із найяскравіших і найближчих партнерів України. У січні 2023 року в інтерв’ю ВВС він розповів, що під час телефонної розмови з Путіним напередодні російського повномасштабного вторгнення в Україну кремлівський диктатор погрожував завдати ракетного удару по Британії. За словами Джонсона, це була реакція на його застереження про наслідки для Кремля в разі агресії проти України.

“Борис Джонсон — шанувальник Вінстона Черчилля. Він любить Черчилля, він писав біографію Черчилля. Уся його політична кар’єра побудована навколо Черчилля. У Джонсона багато його манер, риторики. Але щоб бути Черчиллем, потрібен Гітлер. І ось він знайшов свого Гітлера — це Путін. Тобто він зрозумів, що тепер є новий Гітлер — Путін, і що я тепер можу стати Черчиллем. Джонсон одразу зрозумів, що це його момент. І я вважаю, що це були найправильніші і найпопулярніші речі, які він зробив за весь час свого прем’єрства”, — вважає Дікінсон.

Навіть після відходу Джонсона з посади прем’єр-міністра у Великій Британії зберігається консенсус щодо підтримки України та протистояння російській агресії. У цих питаннях консерватори і лейбористи одностайні.

У січні 2024 року Україна і Велика Британія підписали договір про безпеку терміном на 10 років. Документ став першим у низці подібних угод між Україною, членами “Великої сімки” та іншими країнами-партнерами Києва.

“Росіяни починали вбивати людей на наших вулицях майже 20 років тому. Тобто ми, британці, вже прекрасно розуміємо, на що вони здатні. Це нікого не дивує. Тому Британія була першою країною, яка надавала Україні важливе озброєння. Вони першими дали протитанкову зброю наприкінці 2021 року, після 2022-го першими дали сучасні танки, ракети Storm Shadow. Британія була першою з найбільших країн, яка дала дозвіл використовувати свою зброю по території Росії. Тобто Британія грає роль ініціатора, який переходить “червоні лінії” і йде далі”, — пояснює Дікінсон.

Міністр закордонних справ і колишній прем’єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон, який давно мав справу з Путіним, порівняв кремлівського диктатора з Гітлером. У своїй статті, опублікованій американським виданням The Hill, Кемерон закликає західних союзників не боятися і застосовувати силу щодо путінської Росії.

“Я не хочу, щоб ми продемонстрували слабкість, проявлену щодо Гітлера в 1930-х… Я не хочу, щоб ми продемонстрували слабкість, проявлену щодо Путіна в 2008-му, коли він вторгся в Грузію, або невпевненість нашої відповіді в 2014-му, коли він захопив Крим і більшу частину Донбасу, — щоб здійснити новий акт агресії в 2022-му, який обходиться нам набагато дорожче”, — писав Кемерон.

Нещодавно прем’єр-міністр Великої Британії повідомив, що до 2030 року країна збільшить військові витрати до 2,5% ВВП. Йдеться про безпрецедентні 87 млрд фунтів стерлінгів на рік. Ці інвестиції зроблять Британію першою в Європі та другою країною в НАТО за сумою витрат на оборону. Начальник Генерального штабу Сполученого Королівства Патрік Сандерс заявив про необхідність готувати сухопутні війська до можливої війни з Росією. Крім того, Велика Британія проводить підготовку українських військ — з 2022 року вона навчила понад 33 тис. військових ЗСУ.

“Першою “червоною лінією” для путінського режиму була будь-яка підтримка України з боку Заходу після 2014 року. Згадаймо, як Україна отримала перші протитанкові ракетні комплекси Javelin (“Джавелін”). Було дуже багато шуму, нічого не відбувалося. І ми бачимо, як ці “червоні лінії” відсуваються щоразу. І щоразу ми чуємо такі самі крики і такі самі погрози з боку РФ з приводу ядерної війни, з приводу кінця світу. Путін переграв сам себе з цією ядерною загрозою. Він став пародією себе, пародією на великого російського диктатора”, — зазначає Пітер Дікінсон.

“Те, що накоїв Путін і його оточення за останні два роки, за останні 10 років по відношенню до України, поставило Росію в позицію парії (“знедолений”, “ізгой”, — ред.). Путін став нерукопожатним. Немає жодних надій на повернення Путіна за той стіл, про який говорив Блер свого часу. Потрібно забути вже це, перегорнути цю сторінку. Велика Британія абсолютно чітко заявила, що з нинішнім путінським режимом, який править Росією, розмовляти просто неможливо”, — додає Володимир Хандогій.

“Найбільше росіяни захоплюються силою”. Так стверджував Вінстон Черчилль. Через покоління, ця теза все так само актуальна. Протистояння Британії та Росії має довгий історичний шлейф. Обидві країни з віковим імперським минулим. Однак часи, коли Велика Британія правила колоніями по всьому світу, давно в історії. Сьогодні Сполучене Королівство виступає одним із лідерів антипутінської коаліції, руйнуючи імперські плани Кремля і захищаючи свободу та принципи демократії в Україні та світі.

Попередні випуски проєкту “В ізоляції”:

• Проєкт “В ізоляції”: Як після півстолітньої дружби Німеччина і Росія опинилися в стані нової холодної війни
• Український саміт миру відбудеться у Швейцарії: як країна змінює концепцію нейтралітету