Проєкт “В ізоляції”: Як після півстолітньої дружби Німеччина і Росія опинилися в стані нової холодної війни

Вересень 2005 року. Берлін. Путін разом із канцлером Герхардом Шредером запускає будівництво першої гілки газопроводу “Північний потік”. Тоді лідер Німеччини назве це новою якістю економічного співробітництва. Ангела Меркель, своєю чергою, оголосить Росію визначним партнером ЄС і просуватиме найбільшу угоду “Північний потік-2” — проєкт, що вже став символом задушливого газового зашморгу для Німеччини.

Як після півстолітнього співробітництва стратегічні партнери Берлін і Москва опинилися у стані нової холодної війни — у проєкті телеканалу FREEДOM “В ізоляції” розбирався журналіст Юрій Кулініч.

У 2000 році Німеччина і Росія починають тернистий шлях стратегічного партнерства. Щоправда, тоді це було схоже на кумівські бізнес-схеми між Герхардом Шредером і Володимиром Путіним. За пінту пива в лазні або на риболовлі народжувалася нова російсько-німецька дружба. “Кришталево чистий демократ” — так Путіна називав Герхард Шредер.

Німецький політолог і аналітик Стокгольмського центру дослідження Східної Європи Андреас Умланд каже, що в той час ключові ролі Соціал-демократичної партії Німеччини виконували вірні Шредеру люди. Вони були лобістами проєктів Кремля.

“Була традиція, особливо соціал-демократична традиція, хороших відносин між Берліном і Москвою, на яку Шредер міг покластися. Була ціла геополітична філософія навколо цього: що ми будемо модернізувати Росію, вона стане сучасною, і тоді вона стане демократичною і не імперською. І що два великі народи — німці та росіяни — мають дружити. Зараз, останні 10 років, це сприйняття пішло. У Німеччині вже мало хто б погодився, що Путін — демократ, і що Росія має свою форму демократії”, — зазначає Умланд.

У 2005 році канцлеркою Німеччини стала Ангела Меркель. Вона була в чомусь заручницею політики Шредера стосовно як Росії, так і Путіна.

“Політика Шредера була вигідна для Німеччини, бо Німеччина отримала дуже багато дешевого газу, дешевої нафти з Росії і мала велике лобі серед бізнесменів. І Меркель чомусь забракло мужності та рішучості, щоб відійти від цієї традиції — що потрібно з росіянами співпрацювати, тоді не буде війни”, — каже Андреас Умланд.

З приходом до влади Меркель російський газ у Німеччині почали використовувати в опаленні будинків, хімічному виробництві та навіть у генерації електроенергії. До 2008 року частка російського енергоносія в Німеччині сягнула 44% усього експорту.

За великим припливом грошей і мільярдними домовленостями німецькі лідери не помічали реалій у самій Росії. Адже той самий “кришталево чистий демократ” повним ходом вибудовував авторитарний режим. Або лише сумнозвісна промова Путіна на Мюнхенській безпековій конференції 2007 року явила світові його справжнє обличчя. Це було обличчя війни.

“Ми підійшли до того рубіжного моменту, коли маємо серйозно замислитися над усією архітектурою глобальної безпеки. Тут треба відштовхуватися від пошуків розумного балансу між інтересами всіх суб’єктів міжнародного спілкування. Росія — країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося змінювати цієї традиції і зараз”, — заявляв тоді Путін.

І вже 2008 року ввів російські танки в Грузію. Війна призвела до окупації частини грузинської держави — Південної Осетії та Абхазії.

Надії на те, що вигідні економічні інтереси здатні хоч якось стримати військові апетити Кремля, призвели до ще більшої трагедії. Точкою відліку стали події 2014 року: анексія Криму і війна на сході України.

“На жаль, тоді не було роз’яснено трагічність і драматичність цієї ситуації. Усе-таки в Німеччині та на Заході анексія Криму сприймалася як: ну, воно швидко сталося, ну і що ж. А те, що це порушило весь післявоєнний порядок Європи та навіть світу, цього не було роз’яснено. І також діяла філософія, що ми не повинні дратувати Путіна”, — коментує Андреас Умланд.

Побоюючись прямої військової конфронтації з Росією, лідери Європи намагалися стримувати агресора через дипломатію та економічні санкції. Реальність військової загрози з боку Кремля стала очевидною 2014 року після анексії українського Криму. Тоді Ангела Меркель у телефонній розмові з президентом США Бараком Обамою вимовила відому фразу:

“Путін втрачає зв’язок із реальністю”

Німеччина протягом багатьох років намагалася відігравати роль медіатора в російсько-українському протистоянні. У 2014-2015 роках за посередництва Меркель і французького президента Франсуа Олланда стартував Мінський переговорний процес із врегулювання ситуації на Донбасі. Уже після початку великої війни ексканцлерка Ангела Меркель назве цей формат виграшем часу для України, щоб краще підготуватися до протистояння з Росією.

“У німців є своя травма від Другої світової війни, якийсь особливий сенс сприйняття пацифізму. Пам’ятаєте, як там демонстрації ходили з плакатами, протестували проти розміщення американських ракет, проти ядерної зброї? Це все насправді зайшло в ментальність німців. Але зараз вони розуміють, що треба подивитися на світ відкритими очима, побачити, що він інший, і що безпека чогось варта. Не вкладати в Бундесвер не можна, не вкладати в зброю не можна”, — каже міністр закордонних справ України (2014-2019 рр.) Павло Клімкін.

У 2016 році в новій Білій книзі Міністерства оборони ФРН, присвяченій питанням національної безпеки, Росія вперше входить до списку основних загроз для Німеччини.

“Якщо Росія не змінить свій зовнішньополітичний курс у доступному для огляду майбутньому, вона буде являти собою виклик для безпеки на нашому континенті”, — йшлося в документі.

Очевидне майбутнє настане через шість років. До цього ідея про те, що Росія може бути партнером, а газ не стане зброєю путінського режиму, залишалися ключовими. Підтримка режиму Башара Асада в Сирії, російські бомбардування мирних сирійських міст — усе це здавалося тоді настільки далеким, що не стало на заваді навіть початку будівництва газового проєкту “Північний потік-2” у вересні 2018 року.

Заклики зупинити “Північний потік-2” лунали навіть у партії канцлера ФРН, хоча сама Ангела Меркель постійно заявляла, що будівництво магістралі має бути поза політикою. Мовляв, логіка проєкту суто економічна.

“Для мого покоління нова війна в Європі просто немислима. Ми повинні докласти всіх зусиль, щоб цього уникнути. Обов’язок керівників держав, глав урядів — не допустити війни в Європі”, — заявляв уже новий канцлер ФРН Олаф Шольц.

2022 рік. Росія б’є ракетами по мирних українських містах і починає газову війну проти Європи. Європа відповідає безпрецедентними санкціями. І, що найголовніше, підтримує озброєнням українську армію. З 24 лютого великі рахунки компанії Nord Stream-2 блокуються, а сам “Північний потік-2”, по суті, виявляється банкрутом.

Так почався кінець історії, яка тривала впродовж чверті століття після падіння Берлінської стіни і об’єднання Німеччини. І так почалося зведення нової стіни, яка відокремлює вільну Німеччину від авторитаризму і війни.

“Гадаю, у Кремлі не очікували такої реакції Заходу. Ще перед повномасштабним вторгненням була дискусія в Раді безпеки РФ, коли Медведєв заявляв, що буде так, як колись було під час нападу на Грузію. Мовляв, на Заході там покричать, покричать, а потім повернутися до Росії та продовжать торгувати”, — нагадує Андреас Умланд.

Але в Європі заявили: Росія не тільки атакує Україну, а й руйнує європейський світовий порядок. Лідери Заходу, і Німеччини зокрема, закликали допомагати Україні — стільки, скільки потрібно. Ба більше, країни Євросоюзу стали посилювати й власну оборону.

“Цього року вперше за 10-річчя Німеччина інвестує 2% свого економічного виробництва в оборону, і вона буде продовжувати це робити найближчими роками й десятиліттями”, — заявив у 2024 році канцлер ФРН Олаф Шольц.

Тобто після 2022 року відбулася суттєва зміна політичного мислення в Німеччині.

У вересні 2022 року Росія відключає для Європи головний газопровід “Північний потік-1”, і зима 2022-2023 стає для Німеччини справжнім випробуванням.

“Німеччина має більше покладатися на власні джерела енергії, і ми вже разом із партнерами підготувалися на випадок припинення постачання газу з Росії. Я вношу закон, який вимагає, щоб оператори сховищ були заповнені на початку зими. Ми маємо бачити, що ми стаємо настільки незалежними, наскільки це можливо. Але це не станеться одразу, тому що за останні 10 років ми стали більш залежні від імпорту з Росії. Ми загнали себе в кут, але тепер хочемо вибратися з нього”, — акцентував в той період міністр економіки Німеччини Роберт Хабек.

Розв’язавши гарячу війну проти України та ЄС, Путін зробив ставку на енергетичний терор, традиційно погрожуючи закрутити російський газовий вентиль. Сьогодні цілком очевидно, що це не спрацювало.

У січні 2023 року міністр економіки Німеччини Роберт Хабек заявив, що Путін програв у своєму газовому шантажі. Берлін замінив російські енергоносії. У рекордно короткі терміни було побудовано термінали скрапленого природного газу, а Норвегія і США наростили свої поставки. Берлін, по суті, розірвав усі економічні зв’язки з Москвою.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну багато німецьких політиків публічно визнали, що помилялися у Володимирі Путіні. Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив, що ідея виходити на хороші відносини з Росією через бізнес і торгівлю енергоносіями була неправильною.

“Відбулася кардинальна зміна у ставленні до Росії. Росія ізольована. Там буде якийсь новий початок, гадаю, тільки з новим режимом. Коли Росія піде не тільки з України, але з Молдови, з Грузії, і буде якийсь новий режим, тоді можуть бути нові відносини. А старих відносин уже ніколи їх не буде”, — упевнений Андреас Умланд.

За даними Федерального статистичного відомства Німеччини, у 2023 році імпорт російських товарів скоротився на 90% — до показника майже 4 млрд євро, а експорт — майже на 40%, сягнувши позначки в 9 млрд євро.

Загарбницька війна Росії проти України спочатку шокувала німців, а потім підштовхнула до необхідності озброюватися. З уявленням про те, що на Європейському континенті більше не буде місця для воєн, було покінчено.

“Слава богу, німці вже розуміють, що з попередніми моделями вже не пропетляти. Вони переступили через багато своїх упереджень після Першої світової війни, Другої світової. Подивіться, навіть за обсягом допомоги Україні, зокрема військової допомоги, вони після США однозначно номер два, а в Європі — номер один. Вони прекрасно розуміють, що тепер ми зав’язані. Як колись вони з Росією були зав’язані — газ, товари… Так тепер вони з нами, Україною, зав’язані з безпеки. І я впевнений, що в майбутньому, коли почнеться процес економічного перезавантаження, то німецькі компанії будуть одними з перших”, — наголосив Павло Клімкін.

За час повномасштабної війни Німеччина поставила Україні системи ППО, танки, БМП і артилерію. У бюджеті ФРН на 2024 рік уже зарезервовано понад 7 млрд євро для України. Крім того, є зобов’язання на 6 млрд євро на найближчі роки.

Президент України Володимир Зеленський підписав із Німеччиною безпекову угоду, що передбачає довгострокову підтримку. А німецький оборонний концерн Rheinmetall оголосив про спільне виробництво в Україні артилерійських снарядів натовського калібру 155 мм.

“Я теж говорю і з компанією Rheinmetall, і з норвежцями, і з багатьма іншими. Вони дійсно роблять досить-таки багато. Вони намагаються шукати креативні рішення. Німці будують нові заводи — будують і по Європі, й в Німеччині, й в нас починають думати над цим. Тобто перший контракт є, далі буде більше. І німці також дуже зацікавлені, щоб уся ця зброя потрапила в правильні руки. “Правильні руки” в тому сенсі, що ми, українці, розуміємо, що з нею робити. Німці для себе політичне рішення ухвалили. Вони розуміють, що Європа у XXI столітті не може бути Європою ХХ століття. І багато людей у Європі розуміють, що, по-перше, Україна — це Європа, а українці — це європейці. І що справи України — це тепер справи європейські, й захищати треба один одного разом”, — акцентував Павло Клімкін.

“Росія могла б стати частиною європейського проєкту. А зараз вони кажуть: раз нас у Європу не взяли, значить, ми йдемо в Азію. Але в Азії немає такого проєкту, там є конкуруючі імперії або країни. І Китаю там не потрібні якісь союзники. Там Росія одна, і там маленька економіка. Вона хоче бути частиною чогось, вона хоче мати Євразійський союз. Але вона вже не потягне цю роль. Вона могла б стати частиною Європи. Такий шанс у Росії був у 1990-х роках, але вона від нього відмовилася”, — резюмував Андреас Умланд.

Путінська війна проти України перекреслила півстолітню історію особливих відносин між Німеччиною і Росією. Сьогодні ФРН відходить від Кремля, позбавляється енергозалежності, посилює санкції щодо Москви, оновлює власний арсенал і постачає зброю Україні. Намагаючись повернути минуле, розділити Європу на зони впливу, подібно до Радянського Союзу, Володимир Путін відгороджує рідну країну стіною війни та несвободи. І ізоляція, в яку Москву заганяють кремлівські диктатори, все чіткіше наводить контури майбутньої катастрофи Росії як держави.

Прямий ефір