Вчора о 22:46
“Мирного часу бути не може”, — заявив білоруський диктатор Олександр Лукашенко і пообіцяв військовим провести масштабні перевірки боєготовності Збройних сил. Наприкінці березня він побував у Північній Кореї з офіційним візитом і домовився з Кім Чен Ином про розвиток партнерських відносин.
Військова риторика Лукашенка
Олександр Лукашенко 1 квітня провів нараду за підсумками комплексної перевірки Збройних сил. Він заявив, що Білорусі потрібно терміново готуватися до війни. Одночасно з цим Лукашенко запевнив, що Мінськ проти війни, але з усім тим пригрозив військовим новими перевірками боєготовності.
“Після розміщення російської тактичної ядерної зброї на території Білорусі, після “Орешника” і всього іншого… Ну а де тут баланс? Це не баланс. Білорусь продовжують готувати як плацдарм для наступу безпосередньо на країни НАТО”, — упевнений політолог, голова Центру аналізу і стратегій Ігор Чаленко.
Усе це відбувається паралельно з явним потеплінням у відносинах Вашингтона і Мінська. Після довгих років ізоляції офіційна Білорусь веде переговори з представниками Білого дому й укладає угоди.
Зокрема, 26 березня Сполучені Штати зняли обмеження з Міністерства фінансів Білорусі, Банку розвитку і компанії “Беларуськалий”, а також деяких пов’язаних із ними організацій.
Натомість диктатор звільнив 250 політичних в’язнів. Такий самий сценарій був реалізований білоруським диктатором і у грудні 2025 року. Тоді Лукашенко оголосив амністію для 123 політв’язнів, а Міністерство фінансів США скасувало санкції щодо низки білоруських компаній.
Дональд Трамп у соціальній мережі Truth Social подякував диктатору за звільнення політичних в’язнів і заявив, що чекає зустрічі з ним на засіданні “Ради миру”.
“Лукашенко бачить, що його підхід із великим успіхом працює. Трамп отримав ефективне розв’язання проблеми із політичними в’язнями — не з репресіями, звісно, але з політичними в’язнями, плюс якісь вигідні для США економічні відносини, тобто постачання білоруського калію у США. Хоча до прямих постачань дуже далеко, але такі шляхи співпраці вже існують”, — вважає білоруський політолог і аналітик, доктор політичних наук Павло Усов.
В Інституті Маккейна у Вашингтоні 19 березня спецпредставник президента США Джон Коул розповів про те, як пройшла зустріч з Лукашенком у Мінську і про звільнення політв’язнів.
“Під’їжджає фургон, усередині 14 осіб. Коли я відкрив двері, вони всі сиділи, зчепивши руки за головою. Пізніше я дізнався: вони думали, що їх везуть на розстріл”, — розповів Коул про момент звільнення білоруських політв’язнів.
Він навіть заявив, що США розглядають можливість запросити Олександра Лукашенка на зустріч із Трампом у Білому домі або в його резиденції в Мар-а-Лаго.
Однак це абсолютно не говорить про розворот Мінська в бік демократії та міжнародного права, вважають аналітики. Білоруський диктатор продовжує налагоджувати зв’язки й з давнім ворогом США — Північною Кореєю.
Лукашенко з Кім Чен Ином 25 і 26 березня підписали в Пхеньяні двосторонній договір про дружбу і співробітництво між Білоруссю і КНДР, а також кілька меморандумів і угод про партнерство у сфері освіти, охорони здоров’я і сільського господарства.
А ще вони обмінялися сувенірами. Північнокорейський диктатор подарував білоруському колезі меч і вазу з портретом самого Лукашенка, а той презентував союзнику автомат. Така співпраця між Мінськом і Пхеньяном вигідна Москві, упевнені експерти.
“Я думаю, що насамперед цей візит і ця дружба між Лукашенком і Кімом потрібні Путіну і російській війні проти України. А для Лукашенка це також виконання мрії, адже він протягом 30 років намагався побудувати в Європі Північну Корею. Для нього це ідеальна модель держави”, — констатує журналіст і політичний діяч Білорусі Франак Вячорка.
Спроби Мінська налагодити діалог із Заходом мають виключно тактичний характер і не змінюють стратегічного курсу режиму, вважають аналітики. А це означає, що Білорусь залишається однією з ключових загроз для регіональної безпеки й серйозним фактором ризику як для України, так і для країн НАТО.
У лютому 2026 року Україна запровадила санкції щодо білоруського диктатора. Загалом у пакеті 17 обмежувальних заходів, більшість з яких діятиме протягом десяти років, а деякі — безстроково. Серед них — блокування активів, повне припинення транзиту ресурсів, польотів і перевезень, запобігання виведенню капіталів, обмеження заходу суден в українські порти й територіальні води, заборона на придбання земельних ділянок і видачу віз, а також обмеження у передачі технологій, прав інтелектуальної власності та торгівлі.
Підготовка Білорусі до війни в оцінці експертів
Чому Лукашенко знову посилює військову риторику? Навіщо білоруський диктатор їздив у Північну Корею? Про що свідчать контакти Мінська і Вашингтона? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Пятрас Ауштрявичюс, литовський державний діяч і політик, депутат Європейського парламенту;
- Павло Латушко, заступник голови Об’єднаного перехідного Кабінету Білорусі, керівник НАУ;
- Юрій Губаревич, голова білоруського руху “За Свабоду”.
ПЯТРАС АУШТРЯВИЧЮС: Потрібно не послаблювати, а посилювати санкції проти Білорусі
— Ситуація з безпекою на кордонах із Білоруссю і Росією не стає менш напруженою для Європи. Ті країни, які мають таке сусідство, повинні думати про всі можливі ситуації, що виникають.
Я вважаю, що перестановка стратегічних запасів озброєнь, перенесення їх у більш віддалені райони від кордону з Білоруссю — це частина підготовки, я б сказав, до часу Х. Це відбувається не лише в Литві, а й в інших країнах регіону Балтійського моря. Це пов’язано з тим, що ми повинні бути готові до оборони.
Я не думаю, що такі події викликають якусь паніку чи щось подібне. Це просто частина тих планів, які ми виконуємо і будемо виконувати надалі.
Кілька тижнів тому до Мінська приїжджав спеціальний представник США Джон Коул. Ми чули слова, що закликають до співпраці, до зменшення напруженості, до початку якихось діалогів і так далі.
І вже після цього знову з’явилися “загадкові” кулі в небі над Європою біля аеропортів і столиць. І взагалі останніми тижнями ми постійно чуємо подібні повідомлення. Це автоматично означає призупинення роботи аеропорту. Крім того, кулі використовуються для контрабанди, наприклад, сигарет.
Ми бачимо дві абсолютно різні лінії: з одного боку — запрошення до співпраці й спроби знизити напруження між Мінськом і Вільнюсом (у що я, чесно кажучи, не вірю), з іншого — реальні дії Білорусі.
Ні Мінськ, ні Москва не мають у своїх планах серйозного інтересу до зниження напруженості. Ми бачимо протилежне — посилення тиску і використання гібридних засобів. Кремль діє через Мінськ, нарощуючи тиск на сусідні країни, держави Балтії та Польщу, за допомогою інструментів, які важко назвати суто військовими.
Останніми тижнями також постійно надходять новини про групи мігрантів, які намагаються перетнути кордон із Європою. Їх зупиняють, повертають у Білорусь, але ситуація не змінюється. А це означає, що у них є системний план, і вони продовжуватимуть. Я не виключаю й інших форм тиску — наприклад, кібератак. У такому режимі ми, найімовірніше, будемо жити й у 2026 році.
Чого бояться Мінськ і Москва? Звичайно, нових санкцій. Тим часом перемовники з Вашингтона говорили про можливість відновлення транзиту білоруських добрив. Ймовірно, вже є якісь домовленості, можливо, навіть певні комерційні структури, які зможуть заробляти на цьому мільйони. Це те, що цікаво окремим гравцям. А в Мінську і Москві, звісно, дуже зацікавлені в отриманні додаткових доходів.
Тому необхідні додаткові санкції, до того ж точкові: щодо персоналій, щодо підприємств — їх потрібно нарощувати. У Мінську і Москві можуть говорити, що санкції не працюють, але це не так.
Можливо, варто розглядати й більш жорсткі заходи, аж до того, щоб збивати всілякі “загадкові” об’єкти не на території Литви, а вже на підльоті, тобто над територією Білорусі.
ПАВЛО ЛАТУШКО: РФ активно використовує територію Білорусі у військових цілях
— Командувач внутрішніх військ, заступник міністра внутрішніх справ режиму Лукашенка, генерал Микола Карпенко у середині березня зробив заяву про те, що за минулий рік на території Білорусі нібито було розміновано не менше 520 дронів. Водночас він зазначив, що третина з них, за його словами, — бойові дрони. Однак генерал Карпенко не вказує їх походження. Виходячи з пропагандистських інтересів режиму, ми можемо припускати, що це не випадково. Можна зробити висновок, що йдеться якраз про російські дрони.
Він також повідомив, що 12 військовослужбовців-саперів були нагороджені бойовими орденами та медалями. За його словами, бувало до 20-25 виїздів на день для розмінування. До речі, командувач ВПС Андрій Лук’янович говорить про те, що підіймається авіація, використовуються зенітно-ракетні війська для знищення дронів у повітрі.
Повітряний простір Білорусі досить активно використовується дронами Російської Федерації, які нерідко збиваються з курсу. Якщо ж говорити про використання території та повітряного простору Білорусі для завдання ударів по Україні, то є конкретні факти.
Українська розвідка викрила розміщення в Гомельській області на дахах багатоповерхових житлових будинків ретрансляторів — систем, що дозволяли обходити українську ППО. З їх допомогою російські дрони могли ефективно, на жаль, завдавати ударів по Волинській, Чернігівській і Київській областях, а також по самому Києву. Пізніше, як заявляв президент України, всі ці ретранслятори були знищені.
Іноземні ЗМІ публікують повідомлення з посиланням, наскільки я розумію, на українські джерела про те, що в Білорусі планується створити чотири пункти управління дронами. Це вже перехід на зовсім інший рівень.
Відповідно, Лукашенко все глибше передає в розпорядження російських збройних сил територію і повітряний простір Білорусі для завдання ударів по Україні. Звичайно, це не може не викликати занепокоєння і, можливо, призведе до відповідної реакції українських сил.
Уже, як відомо, вдалося знищити три або чотири ретранслятори на житлових будинках, яким чином — не розкривається. Лукашенко це ніяк не коментував, оскільки визнання означало б, що українські сили здатні діяти на території Білорусі.
Але тепер ситуація може загостритися. Теоретично Україна може направити спеціальні підрозділи для знищення пунктів управління дронами, коли вони з’являться. На це, до речі, опосередковано натякає сам Лукашенко.
Нещодавно він зібрав близько 300 військовослужбовців, влаштував нараду в палаці, жорстко їх відчитував: “Що ви мені розповідаєте про якісь загрози? Загроза — це не лише концентрація іноземних військ біля кордону. Загроза — це диверсійні групи всередині країни. Ось про що ви повинні говорити”.
Лукашенко підпорядковується Кремлю, бо йому потрібні гроші, тому що економіка падає, тому що він утратив суб’єктність — як зовнішньополітичну, так і військово-політичну. У цьому випадку зростає ймовірність локальних воєнних дій уже на території самої Білорусі. І до цього він готує своїх військових. Він прямо говорить: “Ми готуємося до війни”.
Слово “війна” Лукашенко останніми місяцями вживає з тривожною регулярністю, ніби намагається привчити білоруське суспільство до думки, що війна неминуча і може прийти на їхню територію.
Після 2022 року Лукашенко, фактично підпорядкувавши Білорусь інтересам Росії в агресії проти України, перебудував економіку на військові рейки. Ще до повномасштабної агресії різні оцінки говорили про те, що понад 90 підприємств ВПК Білорусі співпрацювали з російським оборонно-промисловим комплексом.
Сьогодні, коли економіка Білорусі падає, знижуються ВВП і промислове виробництво — одним із ключових джерел виживання стає військове замовлення від РФ.
Крім ідеологічної та політичної близькості до Росії в агресії проти України та гібридних діях проти ЄС і країн НАТО (диверсії, саботаж, робота спецслужб), Лукашенко також глибоко зав’язаний на економічні інтереси.
ЮРІЙ ГУБАРЕВИЧ: Розмови Лукашенка — це пропагандистський момент
— Лукашенко — такий, яким він є. Уже 30 років він демонструє, що принципи та цінності демократії йому чужі. Звичайно, він шукає союзників серед країн, де правлять диктатури. І візит до Північної Кореї — теж не випадковість.
Навіть якщо враховувати, що поїздка до КНДР відбувалася на тлі досить тривалих переговорів зі США, візитів високопосадовців і звільнення політв’язнів. Це лише показує, що Лукашенко не збирається відмовлятися від своїх принципів. Він шукає союзників, передусім серед собі подібних.
Водночас жодного серйозного економічного обґрунтування у цієї поїздки не було. За роки співпраці Білорусі з Північною Кореєю товарообіг не перевищував буквально кількох мільйонів. Були якісь окремі епізоди, постачання, але говорити про серйозне економічне партнерство не доводиться.
Поїздка Лукашенка до КНДР мала радше політичний, пропагандистський характер — показати, що в нього є підтримка, що є “альтернативний світ”: не лише Захід, а й такі ж, як він, диктатори, які десятиліттями утримують владу і пригнічують власні суспільства.
У США розуміють, що Лукашенко, як і будь-який диктатор, дуже чутливий до визнання. Увага і повага з боку такої наддержави, як Сполучені Штати, для нього часто важливіші навіть за економічні інтереси. Але, як і у випадку з Північною Кореєю, розраховувати на серйозну економічну вигоду тут не доводиться.
Це все історія для внутрішнього споживання і пропаганди. Можливість сказати: “Так, мене вважають диктатором, проти мене вводять санкції, але, з усім тим, мене визнають, мене запрошують, зі мною розмовляють”. Для Лукашенка це має велике значення.
Білорусь готується до війни, але не перебуває у стані реальної війни зі своїми сусідами. Так, вона надавала свою територію (ми пам’ятаємо події лютого 2022 року), але це все ж не питання першочергової важливості.
Росія, судячи з усього, була стурбована посиленням контактів Лукашенка зі США. Навіть звучали заяви російських пропагандистів про те, що в Білорусі “пора шукати наступника”, що потрібно уважніше дивитися на дії Лукашенка.
Санкційний тиск досить болючий для Білорусі. Якби не було санкцій, то не було б і звільнення політв’язнів. Проблема в тому, що для Лукашенка це вигідна модель. Санкції — інструмент обмежений, і з часом можливості їх посилення або скасування можуть вичерпатися, а ось політв’язні — ресурс практично необмежений. Сьогодні він може звільнити 200-250 осіб, а завтра — посадити 500. У Білорусі у силових структур є широкі можливості знаходити підстави для нових арештів.
Ще в 1990-ті Лукашенко вимовив фразу про те, що країна перебуває “в кільці ворогів”. Йдеться про країни Євросоюзу, держави Балтійського регіону, Польщу, а тепер і Україну. Фактично всі сусіди Білорусі, крім Росії, розглядаються як потенційні вороги.
Але навіть Росію Лукашенко, ймовірно, не сприймає як надійного союзника. Він розуміє, що це ситуативне партнерство, і в критичний момент, коли йтиметься про збереження особистої влади, розраховувати на неї повністю не можна. У таких умовах говорити про реальну готовність білоруської армії до відбиття загроз складно. Але для Лукашенка це важливий пропагандистський інструмент — постійні перевірки боєготовності, заяви про те, що “ми вже перебуваємо у стані війни”.
Його риторика суперечлива: з одного боку, він говорить, що Білорусь не хоче війни, а з іншого — постійно посилює військову риторику. Він розуміє, що білоруське суспільство не підтримає агресивні дії й тим більше участь у війні з власної ініціативи. Але така риторика — це елемент мобілізації та виправдання внутрішніх репресій. Якщо країна нібито перебуває у стані підготовки до війни, то можна виправдати будь-які заходи, зокрема пошук “внутрішніх ворогів” і масові арешти.
Читайте також: Україна б’є по головному джерелу доходів Кремля: як руйнується нафтова система Росії
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
