Вчора о 22:46
8 квітня генеральний секретар НАТО Марк Рютте відвідає Вашингтон з офіційним візитом. Візит Рютте до Вашингтона відбудеться на тлі нових заяв Дональда Трампа про можливий вихід США з НАТО. В Альянсі наголошують: нинішня напруженість може стати точкою перезапуску та посилення блоку, зокрема завдяки ролі України.
Криза чи шанс: як у НАТО оцінюють заяви Трампа
У межах поїздки заплановані зустрічі з президентом США, держсекретарем і міністром оборони. Візит проходить на тлі резонансних заяв Дональда Трампа про можливий вихід Сполучених Штатів із НАТО.
Постійна представниця України при НАТО Альона Гетьманчук вважає, що нинішня турбулентність може стати імпульсом для оновлення Альянсу. На її думку, Україна здатна посилити його ефективність і потенціал протидії російській загрозі.
В інтерв’ю британській газеті The Telegraph Дональд Трамп заявив, що серйозно розглядає варіант виходу США із Північноатлантичного альянсу. За його словами, союзники відмовилися підтримати Вашингтон та Ізраїль в операції проти Ірану. Пізніше він також назвав НАТО “паперовим тигром”.
“Я вважаю, що НАТО робить дуже дурну помилку. І я давно говорив, що, знаєте, я задаюся питанням, чи буде НАТО колись нам допомагати. Тож це було чудове випробування, тому що ми їх не потребуємо, але вони мали бути поруч”, — заявив глава Білого дому Дональд Трамп.
Держсекретар США Марко Рубіо також допустив перегляд членства США в Альянсі після завершення операції проти Ірану. Дональд Трамп уже не вперше порушує питання про можливий вихід із НАТО, однак, за оцінками аналітиків, цього разу його позиція може бути жорсткішою.
Водночас експерти зазначають, що претензії Трампа до союзників виглядають некоректними, оскільки НАТО залишається оборонним союзом. Крім того, перед початком кампанії проти Ірану США не провели необхідних консультацій із партнерами.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск назвав можливий вихід США з НАТО “мрією Путіна”. Водночас Альона Гетьманчук вважає, що криза може відіграти позитивну роль і відкрити нові можливості, зокрема для України.
Сьогодні НАТО координує понад 80% військової допомоги Києву. Водночас Україна позиціонує себе як партнера, здатного зробити внесок у посилення Альянсу. За словами Гетьманчук, Україна є ключовим партнером у протистоянні Росії та фактично реалізує стратегічну концепцію НАТО на практиці.
“Замість того, щоб говорити про розпад НАТО, я б воліла говорити про його переосмислення. Як не парадоксально, ситуація, що складається, може відкрити більше можливостей для інтеграції України в Альянс. Це допоможе йому стати значно ефективнішим, боєздатним, інноваційним і готовим протистояти російській загрозі”, — цитує постійну представницю України при НАТО Альону Гетьманчук Politico.
Оскільки повноцінне членство України в НАТО поки що залишається політично недосяжним, Київ домагається гарантій безпеки, порівнянних із п’ятою статтею Північноатлантичного договору.
Попри заяви Трампа про “паперового тигра”, ні Радянський Союз, ні Росія не наважувалися атакувати країни-члени Альянсу. Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль наголосив, що перемога України відповідає спільним інтересам НАТО, а сам блок має зберігати статус найпотужнішого військового союзу.
“Один висновок цілком очевидний: світ став значно небезпечнішим. Тому ми маємо ще сильніше згуртуватися всередині Альянсу. У нас спільні цілі. У нас є спільний інтерес у тому, щоб Україна перемогла у військовому протистоянні з Росією. І США продовжують надавати значну підтримку Україні”, — вважає міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль.
У Пентагоні та Конгресі США заявляють, що питання виходу країни з НАТО не обговорюється, пише Politico. Ба більше, для ухвалення такого рішення потрібна підтримка двох третин Сенату. За даними джерел видання, Вашингтон поки не ініціював відповідних обговорень і всередині Альянсу.
Україна як фактор посилення НАТО на тлі кризи в Альянсі — думки експертів
Наскільки реальна загроза виходу США з Альянсу і які наслідки це може мати для Європи? Чи може криза всередині НАТО стати шансом для його оновлення та посилення? Чому європейські країни дедалі частіше говорять про необхідність альтернативних або паралельних союзів? Чи здатна трансформація НАТО призвести до тіснішої інтеграції України, навіть без формального членства? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Олексій Полегкий, академічний директор Центру публічної дипломатії;
- Юрій Богданов, консультант зі стратегічних комунікацій, публіцист;
- Ігор Рейтерович, політолог;
- Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”.
ОЛЕКСІЙ ПОЛЕГКИЙ: Без України нові структури безпеки в Європі не будуть дієздатними
— Уже давно в НАТО говорять, що свого часу це був передусім політичний клуб, хоча, безумовно, як оборонний союз це була його основа формування. Але протягом уже багатьох десятиліть, принаймні з 1990-х, НАТО перетворилося передусім на політичну структуру. Як іноді жартували з гіркою іронією деякі експерти, за останні роки НАТО перетворилося радше на туристичний клуб, коли ми бачимо величезну кількість самітів, зустрічей, поїздок високопосадовців і доволі мало дієвих реакцій на серйозні сучасні виклики.
НАТО у будь-якому разі — це структура, яку більшість учасників не хотіли б розвалювати. Бо одразу виникає питання: а альтернатива хороша? Альтернатив немає. Відповідно, формально структура НАТО існуватиме.
Ба більше, насправді НАТО виконує величезну кількість корисних функцій для країн. Тобто це і взаємодія, і якісь програми, передусім інституційні, які підтримують обороноздатність учасників цього об’єднання.
Інша справа, на рівні тесту, наскільки НАТО буде дієвим саме як оборонний союз, ми бачимо, що виникає величезна кількість питань і сумнівів. Роль Сполучених Штатів ключова. Особисто Трамп багато разів ставив під сумнів доцільність НАТО загалом і участь Сполучених Штатів.
Але я думаю, що ситуація з війною в Ірані покаже певну обмеженість можливостей Сполучених Штатів. Якщо США втратять підтримку своїх партнерів і союзників, то, з одного боку, Трамп намагатиметься якось покарати країни, які не висловили свого захоплення діями його адміністрації на Близькому Сході. З іншого боку, йому доведеться враховувати значення союзників і можливості, які Сполучені Штати мають завдяки участі в подібних структурах.
Тобто передусім НАТО все-таки сильне своєю інституційною частиною. Але в цьому ж і слабкість, бо в момент необхідності ухвалення швидких рішень ми впираємося в етичні межі, можливості блокування рішень тощо.
Одночасно відбуватиметься і процес створення паралельних структур. Принаймні у Європі цей процес точно триває. Він іде надто повільно, проте, є розмови й про автономію європейської безпеки, і про більш-менш реалістичні структури військового реагування. Але ми впираємося у величезну кількість політичних проблем. Відповідно, швидко цього не буде.
І, виходячи з цього, країни Європи намагатимуться зберігати ту структуру, яка існує. Нехай вона погана, недосконала, але вона є і дає можливість щось робити. Але паралельно ми бачимо активну участь низки країн у таких паралельних структурах. Це країни передусім Північної Європи, Скандинавії та Балтії.
І тут роль України є ключовою, бо вона де-факто є однією з найсильніших у військовому сенсі армій Європи. І без України нові структури безпеки в Європі не будуть дієздатними.
Існуюча структура потребує певних змін для Європи. На жаль, Сполучені Штати є ключовим елементом безпеки і водночас абсолютно ненадійним, особливо в контексті дій адміністрації Трампа. Я думаю, зараз у всіх європейських столицях виникає маса запитань: як можна переформатувати структуру європейської безпеки, зберігаючи взаємодію зі Сполученими Штатами.
Тому що є величезна залежність, але водночас необхідно ставати більш незалежними від Сполучених Штатів. Відповідно, моделі шукатимуть. Я бачу їх радше у створенні поки що паралельних структур на рівні союзів, але не географічних, а заснованих на збігу інтересів.
Для Європи, скажімо, логічною є взаємодія з тією ж Канадою, з тією ж Японією. Але водночас можливі регіональні союзи країн Північної Європи, Центральної Європи, які розуміють ключову загрозу, що походить від Росії.
Спроби Сполучених Штатів створити особливі відносини або переформатувати оборонний союз із частиною європейських країн — це радше спроба грати на протиріччях усередині Європи, тим самим послаблюючи європейську єдність.
Усі європейські країни прекрасно розуміють, що Трамп — це не випадковість, яка зникне завтра. Це певний тренд. І в цьому сенсі політика, яку проводить нинішня адміністрація Сполучених Штатів, для Європи є проблемною передусім у питанні довіри.
Тобто довіри до Америки немає. І, найімовірніше, що далі, то гірше: що менше буде надій європейців на США. Це змушуватиме створювати паралельні структури, щоб у момент кризи, якщо Сполучені Штати не виконуватимуть свою функцію гаранта безпеки в Європі, бути здатними заповнити цю прогалину в системі безпеки.
І тут Україна, безумовно, є наріжним каменем, бо це і досвід, і боєздатність, і геополітичне положення. До того ж не лише в контексті географії, а й у контексті нинішньої конфігурації.
Тим більше Україна вже правильно себе позиціонує не як отримувач безпеки, а як один із можливих донорів безпеки, як країна, здатна забезпечити більш стійку безпеку для європейських держав. Я думаю, що цей процес має довгострокові наслідки і результати. Тому в цьому напрямку ситуація явно розвиватиметься.
ЮРІЙ БОГДАНОВ: Україна здійснила революцію у війні — дрони стали новим порохом
— Мені здається, головне, що змінилося останнім часом у сприйнятті України як учасника діалогу з безпеки — це те, що ми більше не сприймаємося виключно як реципієнт безпеки. Якщо раніше Україна потребувала захисту, то зараз у нас є достатньо унікальний досвід, який можна транслювати дуже багатьом державам у світі.
Це довела іранська авантюра Трампа. Я по-іншому не можу це назвати. Україна показала, що може ділитися своїм безпрецедентним досвідом нової війни з країнами, які теж перебувають під загрозою і під ризиками дій агресивних режимів. Тобто це і, умовно кажучи, Іран, і потенційно Китай, і потенційно Росія. Якщо ми говоримо про Європу і, наприклад, Центральну Азію, хоча це дуже далека перспектива, є дуже багато причин, з яких Україна зараз є донором безпеки.
Друге, що ще важливіше, — те, що ми більше не покладаємося на американські гарантії як фактор безпеки в Європі. Це дуже важливо, тому що Америка давно тяжіла до відмови від активної зовнішньої політики.
І хоча в епоху Дональда Трампа це не стільки відмова від зовнішньої політики, скільки її непередбачуваність, поведінка американців і американської адміністрації демонструє, що Європа більше не може розраховувати на США як на фактор безпеки.
Це корінна зміна порівняно з тим, що ми спостерігали останні 50-70 років. Тому Україна разом з іншими країнами Європи — Францією, Німеччиною, Британією, Польщею, країнами Скандинавії — може побудувати власну систему безпеки, де Україна відіграватиме зрозумілу нам роль.
Тому що ми бачили, як довго саботували можливість України брати участь у роботі НАТО. Зараз це буде просто неможливо. Тому для нас це можливість стати рівноправним учасником діалогу з безпеки, як мінімум у Європі, що для нас є пріоритетом.
І, звісно ж, це абсолютно інший для нас геополітичний розклад. Навряд чи Володимир Путін, починаючи свою авантюрну війну проти України, думав, що це обернеться саме так. Але обернулося саме так.
З одного боку, Україна має позитивний досвід, з іншого — є і негативний. У тому сенсі, що Україна під час цієї війни, 12-річної війни, з одного боку, до багато чого змогла адаптуватися і дуже добре себе показати. З іншого боку, ми знаємо, що і суспільство, і держава тривалий час фактично віддавали перевагу ігноруванню наявності війни.
Нам довелося дуже швидко адаптуватися, і це справді важливий досвід для Європи. На мою думку, найважливіше, чому Європа має навчитися, — це тому, що адаптація критично важлива. І Україна тут справді є зразком, з одного боку. А з іншого — до війни потрібно готуватися і сприймати її як реальну загрозу, навіть якщо вона почнеться через 10 років.
Будьмо об’єктивні: до повномасштабної війни Україна з 2014 року не готувалася. І внаслідок, я думаю, більшість наших проблем походять саме звідси — через те, що ми весь час готувалися не до тієї війни, яка врешті сталася. Це теж потрібно чесно визнавати.
І європейцям важливо, з одного боку, не повторити цю помилку, а з іншого — навчитися в українців швидкої адаптації. Тому що ті процеси, які почали розвиватися в країні після 2022 року, особливо якщо ми говоримо про технологічну частину, — безпрецедентні. Такого ніхто ніколи не робив.
І фактично саме Україна здійснила революцію, співмірну з пороховою революцією, коли з’явився порох на полі бою. Це, звісно, дрони. Вони виконують роль нового “пороху” і повністю змінюють парадигму війни.
Це те, чому варто повчитися. Але ми бачимо, що досі багато європейських партнерів намагаються мислити категоріями минулих війн. Америка взагалі часто мислить категоріями старої війни.
Адаптуються насамперед ті, кому це життєво необхідно, — найбільш уразливі країни, які не мають складної економіки і потужної військової промисловості. Але саме ці сили зрештою виявляються попереду в плані прогресу, коли приходить нова війна, тому що вони першими розуміють тренд. І зараз Україна має цей процес і надалі очолювати.
ІГОР РЕЙТЕРОВИЧ: Паралельні союзи можуть посилити безпеку Європи
— В американців зараз не так багато уваги приділяється безпосередньо війні РФ проти України. Це об’єктивна реальність, яку ми змушені прийняти.
Але на цьому тлі, як ми бачимо, спроби продовжувати переговори, консультації не припиняються. І є навіть певні зрушення, оскільки оновлений план, пов’язаний із гарантіями, — це вже наступний крок, відмінний від попередніх. Тому що ще на початку року Україна вже мала готовий проєкт цих гарантій. Президент про це кілька разів говорив, говорив навіть про те, що ми чекаємо партнерів, які мають сказати, де і коли ці гарантії будуть підписані.
Але зараз, вочевидь, ситуація дещо змінилася. З’явилися якісь нові умови щодо цих гарантій, причому як з боку Сполучених Штатів, так і з боку Європейського Союзу.
Ймовірніше, триває процес подальшого узгодження, уточнення, щоб мати вже фінальний документ, який можна буде підписувати тоді, коли ситуація із завершенням війни наближатиметься до остаточного вирішення. Зрозуміло, що ми поки не можемо спрогнозувати в часі, коли це станеться.
Але є одне неписане правило: якщо ви про щось велике домовляєтеся, то всі інші питання, пов’язані з цією глобальною темою, мають бути заздалегідь вирішені, щоб в останній момент не виникло нічого, що завадить підписати фінальний великий договір.
Україна зараз рухається саме за таким сценарієм: ми закриваємо всі інші питання, важливі з погляду завершення війни, окрім безпосередньо самого факту її завершення. Але робимо це системно і послідовно, щоб потім до цих питань не повертатися і мати готовий документ, який оперативно може бути підписаний і ратифікований усіма зацікавленими сторонами.
У Віткоффа доволі специфічний підхід до переговорів. Потрібно розуміти, що він не є професійним дипломатом. Звісно, людина може бути професійним перемовником, і її досвід може використовуватися в контексті зовнішньої політики.
Але з Віткоффом ситуація склалася дещо інакше. Кажуть, що він справді дуже досвідчена людина в певних сферах, але, як ми бачимо, у великій дипломатії все відбувається трохи не так, як йому хотілося б. І, звісно, якісь речі раніше не вирішувалися або затягувалися, зокрема тому, що у нього або була відсутня чітка позиція, або розуміння, як це реалізувати.
Крім того, Віткофф виконує радше роль посередника. Це людина, яка озвучує ідеї президента Трампа і його найближчого оточення, потім вислуховує іншу сторону — російську або українську — і передає це назад Трампу.
Проблема Віткоффа в тому, що його коментарі і його розуміння того, що відбувається, часто сильно розходилися з реальністю. Ми це бачили, особливо в перші місяці, коли він почав займатися питаннями війни в Україні.
Хоча, треба віддати належне, зараз ситуація дещо вирівнялася. І, до речі, вирівнялася вона після того, як Віткофф почав спілкуватися з українськими представниками. Принаймні йому змогли пояснити базові речі, які росіяни або не пояснювали, або подавали у викривленому вигляді.
Зараз певні зміни є. А оскільки він більшою мірою зайнятий Близьким Сходом, робота ведеться на рівні заступників і профільних спеціалістів — кадрових дипломатів як з боку США, так і з українського боку. Тому не дивно, що більш конкретна позиція починає вимальовуватися.
Звісно, вона в будь-якому разі буде погоджена з Віткоффом або з президентом США. Але якщо є можливість довести ці питання до логічного завершення за мінімальної участі офіційних перемовників з боку Білого дому, значить, це потрібно робити. Вони в будь-якому разі це погодять, оскільки американська делегація діє в межах певних завдань і пріоритетів, які в цьому випадку збігаються з українськими.
Коли президент США як приклад неефективності НАТО наводить ситуацію навколо Ірану і, наприклад, Ормузької протоки, він забуває одну просту річ: НАТО — це оборонний союз. Це чітко зафіксовано в статуті організації.
Відповідно, НАТО спрямоване на захист членів від зовнішньої агресії. Оскільки Іран на Сполучені Штати не нападав, це очевидний факт, виходить, що інші країни Альянсу не зобов’язані виконувати вимоги, які висуває Трамп.
Це важливий момент. Перелік вимог з боку Трампа до союзників зростає, але при цьому часто не має чіткого змістовного наповнення.
Тому Макрон вказує на проблему: світ стає значно складнішим, ніж раніше, більше немає класичної двополярності. Так, є США і Китай, які претендують на лідерство, але це вже не поділ на два жорсткі блоки. У цій системі будуть і інші центри сили, і інші країни відіграватимуть важливу роль.
Макрон говорить про те, що потрібно не стільки шукати альтернативу НАТО, скільки формувати паралельні союзи і структури, оскільки одне одному не суперечить.
У статуті НАТО немає обмежень для країн-учасниць створювати інші союзи. Тим самим займаються і Сполучені Штати, маючи окремі союзницькі відносини з Австралією, Японією, Ізраїлем та іншими державами.
Тому Макрон пропонує розвивати паралельні формати співпраці, щоб посилити колективну безпеку. Про це, до речі, говорять і американці. Нещодавно схожу заяву робив Кіт Келлог, який зазначав, що майбутні союзи можуть мати подібну конфігурацію, і в цій конфігурації важливу роль відіграватиме Україна.
Для України ці питання вкрай важливі. Ми порушували їх і раніше, просто на них не звертали стільки уваги. Зараз стає очевидно, що НАТО — це важливий блок, але його вже недостатньо для розв’язання всіх завдань, особливо в Європі. Тому Макрон пропонує шукати додаткові варіанти, щоб не опинитися залежними ні від США, ні від Китаю, який з часом посилюватиме свій вплив.
Крім того, Європейський Союз має претендувати на статус третього глобального центру сили. Тому що в сукупності ЄС — це один із найбільших і найбагатших ринків і одна з найрозвиненіших частин світу. З погляду політики Європа також залишається ключовим простором формування глобальної політики. І, відповідно, вона має відігравати суб’єктну роль.
Поки що у Європейського Союзу це виходить не повною мірою. Але Макрон, Мерц та інші європейські лідери прямо говорять про необхідність повернути або сформувати цей статус. І всі ці заяви потрібно розглядати саме в цьому контексті.
АЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Сигнали з Вашингтона грають на руку Кремлю
— Той факт, що Дональд Трамп послабив санкції проти російської нафти й деяких кораблів російського флоту, дає сигнал Путіну, що у нього є шанс відігратися, він пересидів. І візит російської парламентської групи до Вашингтона так само подає неправильні сигнали.
Є ще один важливий фактор — те, що Європа зайняла жорсткішу позицію щодо мирного процесу. І Фрідріх Мерц, який приїжджав до Вашингтона, передав Дональду Трампу фактично ультиматум від ЄС. Європа не прийме мирні угоди, якщо не буде сидіти за столом переговорів і якщо не будуть враховані європейські інтереси. А головний інтерес Росії полягав у тому, щоб Європа якраз прийняла всі ці рішення.
Якщо будуть дієві, юридично зобов’язувальні гарантії безпеки для України, то всі інші документи, про які ми говоримо, матимуть сенс. Якщо цього не буде, то Росія їх порушить, коли їй буде зручно і коли вона захоче. Власне кажучи, лютий 2014 року, коли діяла величезна кількість міждержавних договорів між Україною і Росією, де Росія визнавала суверенітет України і над Кримом, і над Севастополем, тому доказ.
І з цієї думки розмова про гарантії безпеки та присутність на переговорах, наприклад, Марка Рютте, генерального секретаря НАТО, — це теж доволі цікавий сигнал.
Ще один важливий момент — ми все-таки не знаємо змісту документа, який обговорюється. Ми дізналися з перепалки між Володимиром Зеленським і державним секретарем США Марко Рубіо, коли Марко Рубіо сказав, що гарантії безпеки передбачають військову частину, зокрема можливість вступу армії США у війну, якщо угоду буде порушено. І це доволі перспективний момент.
Якщо ми говоримо про переговори у тристоронньому форматі, це єдиний момент, де було досягнуто прогресу, де було досягнуто навіть прориву. Про це говорили і ми, і американці, і в Росії: розмова про режим припинення вогню і про моніторинг була предметною і в принципі знайшла компроміс.
Ймовірно, гарантії безпеки мають передбачати не лише моніторинг припинення вогню з боку американських сил, а й можливу присутність європейських сил на території України.
Читайте також: Трамп і НАТО: загроза виходу США з Альянсу чи політичний торг
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
