Вчора о 22:46
Європейський Союз повинен не лише зберегти, а й посилити тиск на Росію — з такою позицією виступила верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас. За її словами, ключовими кроками мають стати дотримання граничної ціни на російську нафту, реалізація вже чинних санкцій, ухвалення 20-го пакету обмежень і надання Україні кредиту у 90 млрд євро. Головна мета — змусити Москву перейти від декларацій до реальних переговорів.
У ЄС наголошують: поступки максималістським вимогам Росії неприпустимі. Попри заяви про дипломатію, Кремль продовжує бойові дії проти України.
Тиск на РФ посилюється, переговори зупинилися
“Росія показала, що насправді не хоче вести переговори. Вона посилює атаки на Україну, тому що хоче досягти своїх максималістських цілей. І ось чому: європейці не готові задовольнити ці максималістські вимоги. Тоді, звісно, навіщо їм з нами розмовляти? Наш підхід має полягати у посиленні тиску. І тому дуже важливо посилити тиск за допомогою граничної ціни на нафту. Також необхідно використати й 20-й пакет санкцій проти тіньового флоту, а також надати Україні кредит у 90 мільярдів євро. Усе це важливо, щоб ми чинили тиск на Росію, щоб вона перейшла від удаваної готовності до переговорів до реальних переговорів”, — наголосила Каллас.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, виступаючи на засіданні Ради ЄС, зазначив: втрата фокусу на підтримці України неприпустима, оскільки справедливий і сталий мир у Європі залишається спільним пріоритетом. Водночас, за його словами, необхідно посилювати тиск і на союзника Росії — Іран.
Сибіга також акцентував на відсутності прогресу у переговорах з Росією з ключових питань, включно з Донбасом і Запорізькою АЕС. За його словами, сторони змогли домовитися лише про обмін полоненими та тілами загиблих, тоді як чутливі теми залишаються заблокованими. Україна, наголосив міністр, не погодиться на умови, що загрожують її територіальній цілісності, а Росія затягує переговори, прагнучи уникнути санкцій.
“Очевидно, що вони зацікавлені у війні. Адже це допомагає Путіну контролювати країну, заробляти криваві гроші й зберігати контроль над великими територіями. Ось чому їм потрібна війна. Важливо, щоб після майбутніх контактів ми змогли організувати зустрічі на президентському рівні. Ми дуже хочемо провести зустріч між Зеленським, Путіним і Трампом”, — сказав міністр.
На його думку, така зустріч могла б надати нового імпульсу мирному процесу.
“Тому наш підхід такий: спробуймо організувати цю зустріч. Укладімо угоду про припинення вогню. Продовжимо з досягнутого. А припинення вогню прокладе шлях до ширших мирних переговорів”, — резюмував глава українського МЗС.
Президент України Володимир Зеленський також заявив про наявність перспектив мирного врегулювання і акцентував на важливості координації зі США.
“Я вважаю, що в цій війні Росії проти України є перспективи мирного врегулювання. Розумію, бувають різні моменти: роздратування, внутрішні проблеми, війни. Однак потрібно зрозуміти: Україна хоче миру, президент Трамп хоче миру — отже, ми союзники в цьому питанні та не потрібно навіть сумніватися. Потрібно йти до цієї мети”, — заявив Зеленський.
Він додав, що Україна прагне миру значно більше, ніж Росія, попри спроби Кремля подати протилежне.
“Хоча Путін робить усе, щоб показати, ніби це він хоче, а Україна — ні. Це сигнали, які він надсилає Америці. Це неправда і маніпуляція. Я дуже хочу, щоб Америка вірила нам, бо ми їхні партнери. Навіть у цій ситуації, коли потрібно було допомогти Близькому Сходу, ми одразу відреагували на запит. Це і є прояв союзництва”, — заявив глава держави.
Зеленський також наголосив на необхідності щоденного пошуку рішень для мирної угоди та відзначив важливість подальших контактів з американською стороною.
Тим часом Міністерство фінансів США дозволило до 11 квітня 2026 року операції з російською нафтою, якщо вона була завантажена до 12 березня. У Вашингтоні вважають, що це допоможе стабілізувати енергетичні ринки на тлі напруженості на Близькому Сході. Однак у ЄС попереджають: навіть тимчасове послаблення санкцій може збільшити доходи Росії та посилити її військовий потенціал.
За оцінкою президента України Володимира Зеленського, лише за два тижні операцій на Близькому Сході Росія отримала близько 10 млрд доларів, що зміцнює впевненість Кремля у продовженні війни.
Також варто зазначити, що під час останнього раунду переговорів у форматі Україна — Росія — США до російської делегації приєднався Володимир Мединський. У Росії це пояснили тим, що характер обговорюваних на зустрічах питань змінився. Раніше західні медіа не раз звинувачували його у поширенні неправдивої інформації та некомпетентності.
Президент Володимир Зеленський, коментуючи участь Мединського, зазначив, що його повернення до переговорного процесу відображає реальне ставлення російської сторони до завершення війни.
Дата і місце проведення чергового раунду переговорів між США, Україною та РФ залежать від американської сторони як організаторів цієї зустрічі.
“Через війну на Близькому Сході з цими переговорами там ціла “Санта-Барбара”. Американці сказали, що вони готові до зустрічі, але готові лише у США, тому що війна і ситуація з безпекою не дозволяють їм зараз виїжджати з території Сполучених Штатів. Ми підтвердили, що готові прилетіти в Маямі або у Вашингтон — туди, що оберуть американці”, — сказав Зеленський.
Водночас російська сторона відмовилася летіти до США і запропонувала Туреччину. Зеленський додав, що дата і країна зустрічі залежать від американської сторони, оскільки саме вона виступає її організатором.
Без припинення вогню миру не буде: як експерти оцінюють переговори
Які заходи — санкції, обмеження на нафту та фінансова допомога Україні — можуть вплинути на позицію Кремля? Чому, попри заяви про дипломатію, Росія продовжує затягувати переговори? Чи може зустріч лідерів — Зеленського, Путіна і Трампа — реально зрушити процес з мертвої точки? Яку роль у переговорах відіграють США і чому виникають розбіжності щодо місця і формату зустрічей? Що важливіше для досягнення миру: тиск на Росію чи дипломатичні ініціативи? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM відповіли:
- Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”;
- Юрій Богданов, консультант зі стратегічних комунікацій, публіцист;
- Олег Саакян, політолог, співзасновник “Національної платформи стійкості та згуртованості”.
ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Без припинення вогню мир можливий лише у разі капітуляції
— Безумовно, повернення глави російської делегації Володимира Мединського (у лютому) було сприйнято як фактично сигнал про те, що Росія знову бере курс на затягування переговорного процесу, бо попередні зустрічі в Абу-Дабі відзначилися тим, що там брали участь люди, які могли ухвалювати рішення і обговорювати конкретику. Мединський як людина, яка фактично не є чимось серйозним у російській ієрархії влади, відзначився лише погрозами українській делегації або екскурсами у псевдоісторію.
Росія після певного етапу, коли і у Сполучених Штатах, і в Європі, і в Україні відзначили певний прогрес, і цей прогрес насамперед стосувався припинення вогню, верифікації, моніторингу за припиненням вогню, очевидно, вирішила пригальмувати. І те, що Мединський — це якраз фактор затягування переговорів, відзначили не лише у Європі, а навіть у США. І тому, зрозуміло, інакше як спробу відкласти переговори по суті сприймати цей факт не можна.
Безумовно, ситуація в Ірані впливає. І впливає хоча б тим, що дає Дональду Трампу формальні підстави для перенесення зустрічі. Тому що, я впевнений, ситуація кардинально змінилася не лише через війну з Іраном у Сполучених Штатів, а й через зміну позицій Європи.
Змінилася кардинальна концепція того, як буде вирішуватися це питання. І з цієї думки, мені здається, головна затримка, головна пауза пов’язана саме з цією ситуацією і з тим, що Європа не готова приймати будь-які угоди, які проштовхує Дональд Трамп, проявляє свою суб’єктність і свою позицію.
Росія продовжує дійсно знищувати українські міста, продовжує бити по цивільній інфраструктурі, вбивати мирне населення. Україна, зрозуміло, відповідає ударами і по російській нафтогазовій інфраструктурі, і по військовій інфраструктурі.
І в Росії намагаються це подавати як провокації. Згадаймо досить важливий момент, коли Росія намагалася зірвати мирні переговори заявами про те, що Україна атакувала резиденцію Путіна на Валдаї.
Ідея Трампа після початку другої каденції якраз і полягала в тому, щоб спочатку припинити вогонь, повне і безумовне припинення вогню, а потім домовлятися. І весь новітній досвід говорить про те, що саме в такому порядку і можна чогось досягти. Південна і Північна Корея фактично домовилися про припинення вогню і досі живуть саме в цьому режимі. Можна наводити досить багато прикладів, але без припинення вогню, власне кажучи, мирна угода можлива лише у випадку капітуляції однієї зі сторін.
Як бачимо, про це зараз не йдеться, тому цей процес сам по собі не дає можливості говорити конструктивно, не дає можливості переходити до досить конкретних і серйозних обговорень.
Перший крок уже зроблено. Це заява чіткої жорсткої позиції, що мирні угоди не будуть прийняті без участі Європи. А для Росії зняття санкцій з боку Європейського Союзу є пріоритетною метою, бо торгівля з Європейським Союзом для Росії приносила на порядок більше грошей, ніж торгівля зі Сполученими Штатами. На жаль, зараз Сполучені Штати фактично руйнують цей моноліт санкцій, які лише посилювалися. І навіть Дональд Трамп фактично посилив тиск на Росію по нафтогазовому треку.
Зараз у Путіна, можливо, є відчуття, що ще трохи він натисне, і в ситуації, коли і Сполучені Штати воюють з Іраном, коли є проблема з Ормузькою протокою, можна досягти більшого. І, до речі, ці рішення Дональда Трампа руйнують сам переговорний процес і підштовхують Росію до затягування, бо навіщо продовжувати якісь переговори, якщо загалом є якесь світло в кінці тунелю.
І з цього погляду для Європи дійсно важливо демонструвати єдність, посилювати тиск на Росію далі. Бо Дональд Трамп може знімати санкції з Росії, може їх послаблювати, хоча у нього вибори в листопаді, і американське суспільство якраз налаштоване на те, щоб посилювати тиск на Росію.
Але Європа може, наприклад, блокувати російський тіньовий танкерний флот у Балтійському морі, і це вже буде серйозним ударом, який не дозволить Росії отримати весь прибуток від підвищення цін на нафту, бо через Балтійське море йде від 50 до 70% цього нафтового трафіку Росії.
Європа почувається переможеною у цьому форматі. З іншого боку, дійсно, змусити увійти в переговори Європу, коли і Трамп, і Путін цього не хочуть, можна лише одним способом — це увійти в переговорний процес разом із Китаєм. Проти Китаю не буде наполягати Путін, але Трамп виступатиме проти.
Але з іншого боку, тут є небезпека для самого Трампа, що ці переговори почнуться і підуть уже без участі Сполучених Штатів. Бо посилений дипломатичний обмін між Європою і Пекіном говорить про те, що Європа намагається шукати нові формати для того, щоб говорити про війну і про гарантії безпеки, зокрема для України. А Китай може гарантувати для Європи і для України ненапад Росії, але очевидно, що Китай висуває свої вимоги щодо торгівлі і впливу. Очевидно, що далеко не завжди ця ціна влаштовує і Європу, і Україну.
Видно, поки цей формат зберігатиметься.
Будемо сподіватися, що, наприклад, 12 квітня в Угорщині зміниться влада, і до влади прийдуть проєвропейські сили, і тоді багато питань, зокрема санкції проти Росії, будуть вирішені, а також питання фінансування України. І це зніме цей болючий нерв з питань внутрішньоєвропейської єдності. Можливо, буде ухвалений новий пакет санкцій проти Росії, і фактично таким чином Європа перейде у формат самостійного тиску на Росію, бо до цього і санкції, і кроки Європи координувалися зі Сполученими Штатами і, наприклад, саме Вашингтон наполягав на тому, щоб Європа не конфісковувала російські активи.
Можливо, Європа перейде до досить різких і рішучих кроків, і з цієї думки Росії доведеться говорити зокрема з Європою, бо проблеми для російської економіки створюватиме саме Європейський Союз більше, ніж санкції Сполучених Штатів.
Якщо європейська бюрократія береться до справи, вона діє як удав — повільно, але невблаганно. Тому для Росії повернутися на європейські ринки, коли це місце вже зайняте іншими країнами, буде значно складніше, навіть якщо теоретично уявити, що санкції будуть зняті.
ЮРІЙ БОГДАНОВ: Миттєвий мир — це або капітуляція, або ілюзія
— Росія продовжує орієнтуватися на продовження війни. І Путін розраховує на те, що Дональд Трамп його якось страхує і рятує. Тому що насправді, якби він реально хотів мирних переговорів, він би не виставляв такі нереалістичні та, прямо скажімо, безумні вимоги до мирних переговорів. Тобто умови здачі Донбасу — це історія в чистому вигляді про нереалістичні вимоги.
І залишається, щоб Путін реально пішов на переговори, лише дві умови. Перша — Росія повинна втратити економічну здатність продовжувати війну. Друга — втратити здатність сподіватися на перемогу на полі бою. Це два базові варіанти того, як Росія буде готова піти на реальні переговори.
І вони мають або збігтися в часі, або одна з цих умов має бути виконана повною мірою. Тому я думаю, що зараз Європа повинна насамперед зосередитися на зміцненні власної військової самостійності, продовжувати чинити на Росію системний тиск — економічний і політичний — і блокувати можливість Росії отримувати доходи від нафти та газу.
Ми вже бачили цю історію на прикладі жорстких санкцій. Якщо це працює, потрібно продовжувати обмежувати російський тіньовий флот і більш активно вживати заходів щодо блокування можливості Росії фізично торгувати нафтою і газом.
Тобто як тільки у Росії закінчаться гроші, у неї закінчиться можливість вести війну, Путін втратить надію її продовжувати та довести до перемоги.
З іншого боку, я прекрасно розумію, чому європейці не йдуть на крайні кроки. Тому що вони бояться спровокувати ескалацію з боку Росії, наприклад проти країн Балтії.
Якщо Путін думатиме, що його час спливає — а він спливає у будь-якому випадку — він поки що чіпляється то за вибори в Угорщині, то за тимчасове підвищення цін на нафту і газ, яке сталося через конфлікт США, Ізраїлю та Ірану. Тобто є різні варіанти, за яких Путін розраховує якось протягнути час і зберегти ці надії.
І головне, що мають розуміти європейці, — це не розраховувати на те, що вони виступлять посередниками. Потрібно насамперед розраховувати на те, що Росія втратить можливість вести війну.
Тут потрібно підтримувати Збройні сили України, щоб ми могли продовжувати воювати та максимально жорстко припиняти будь-які спроби тиску на Україну і блокування допомоги. А з іншого боку — потрібно реально тиснути на Росію. Інших способів немає.
Я не вважаю, що мир потрібен негайно. Кому? Україні — так, потрібен. Але він не може відбуватися за будь-яку ціну. Ми не можемо прагнути миру за будь-яку ціну. Це неможливо, і ми не повинні орієнтуватися на такий курс. Тобто ми повинні насамперед змусити Росію піти на реальні переговори. Поки що жодних реальних переговорів немає.
Тому миттєвий мир потрібен, можливо, людям, які хочуть виїхати з країни. Але нам потрібен мир, який можна буде далі розвивати. Тобто насамперед ми повинні укладати такий мир, який забезпечить довгострокове виживання, довгостроковий успіх і довгострокову безпеку.
І тому, щоб отримати миттєвий мир, нам потрібно або безпосередньо ввести Росію у стан торгового ембарго — це можуть зробити лише США і ЄС, або завдати Росії такої поразки на полі бою, після якої вона не зможе воювати.
Це варіанти досягнення швидкого миру. Усі інші варіанти швидкого миру нереалістичні.
Тобто ми повинні або підписатися під капітуляцією, чого я не бачу, або так тиснути на Росію на енергетичних та інших ринках, щоб вона сама підписалася під миром. Усі інші сценарії — це або фантазії, або нереалістичні конструкції.
Я думаю, зараз ми повинні зосередитися на тому, щоб Росія відчувала військовий тиск. Ми бачимо, що це відбувається. Ми повинні підвищувати свою ефективність і посилювати тиск на Путіна, щоб він пішов на переговори.
Зараз ключі від такого тиску є у Європи та в Америки. Ми бачимо поки що не дуже адекватну поведінку Трампа щодо Росії, яка допомагає Ірану, а він при цьому знімає санкції.
Нам потрібно робити все можливе, щоб Росія не могла отримувати доходи зі своєї нафтової промисловості.
Чим менше Америка намагатиметься бути посередником і чим більше прагнутиме бути чесним учасником процесу, тим краще для нас. На мій погляд, немає жодного сенсу очікувати американського посередництва. Ми ніколи про це не просили — ми просили бути нашим помічником у примушенні Росії до миру.
І давайте об’єктивно: вся робота Трампа як посередника завдала нам більше шкоди, ніж Росії. Тому чим менше Трамп втручається і тисне на нас, тим краще. Тому що його переговорний стиль ніяк не наближав і не наближає мир.
Переговори почнуться тоді, коли Росія буде готова до реальних переговорів. І в цьому випадку нам підійде будь-який посередник. Але є важливий момент: підтримка і дружба з Путіним навіть в Америці непопулярні. Путін не популярний у США, він не популярний навіть серед MAGA. Тому, чим ближче вибори восени 2026 року, тим більше Трамп і його адміністрація будуть змушені посилювати тиск на Росію.
ОЛЕГ СААКЯН: Переговорний процес імені Трампа не здатен дати справедливий мир
— Зеленський розраховує на те, що він знайде ключик до Трампа в новій ситуації. І це буде прологом до того, щоб сказати Трампу, що необхідна зустріч із Путіним. І Україна не проти такої зустрічі, хоча, чесно кажучи, я бачу в ній цілу низку загроз, але вони знімаються тим, що Росія не готова до такої зустрічі.
У Зеленського є його особиста особливість. Він вірить у магію двосторонньої особистої зустрічі. Іноді це перетворюється на Овальний кабінет, як ми бачили. Іноді це перетворюється, навпаки, на останню зустріч із Трампом за участю європейських партнерів, яка завершилася вкрай позитивно.
Але коли все стоїть на паузі, коли все буксує, то, можливо, справді особиста зустріч — це єдине, що може задати новий кут і новий імпульс для процесів.
Говорячи про переговорний процес, я не бачу тут великої проблеми і якоїсь загрози для України в тому, що Трамп може відмовитися від переговорного процесу. Питання лише в іншому — у ціні цієї відмови в дуже поганому варіанті. Він говорить про те, що Зеленський не захотів підписувати договір, і виходить, перекладаючи відповідальність на Україну.
Ми бачимо, як Трамп періодично створює для цього підґрунтя. Ігноруючи повністю реальний стан речей, він намагається виставити винуватцем Україну. Це йому приємно і хотілося б, адже звинувачувати Путіна йому вкрай не хочеться і не з руки. З іншого боку, електорально, політично, внутрішньо і зовнішньо Трамп не може дозволити собі покласти відповідальність лише на Україну.
Звичайно, є і хороший сценарій, наскільки це взагалі можливо в такій ситуації зі США. Це коли Трампу доводиться покласти відповідальність на Росію, коли настільки все очевидно, що заперечення цього навіть для нього стає неможливим.
І в такому випадку відповідальність на Росії відкриває шлях до того, що Трамп тоді логічно має посилити тиск на Росію, посилити підтримку України — можливо, хоча це менш очевидно. І тоді з цього раунду ми виходимо у кращому стані.
Саме по собі завершення Трампом зусиль у дипломатичному врегулюванні війни не є чимось однозначно поганим або хорошим. Я б навіть сказав, що це скоріше добре, ніж погано, хоча б тому, що Трамп жодного дня в цих переговорах не був союзником України.
Він був або арбітром, або стороною, що підігравала Росії. Але жодного дня він не був другом і союзником України. Тому, можливо, і не варто особливо шкодувати про те, що, власне, може померти, так і не народившись.
Адже цей переговорний процес у своїй архітектурі не містить жодної обставини, яка дозволила б сказати, що в ньому можна досягти реального, справедливого і сталого завершення війни. Цей процес імені Трампа просто не здатен цього дати. Тоді й шкодувати немає про що.
Я взагалі не дуже вірю в дипломатичне завершення цієї війни як поле компромісів. Ця війна має екзистенційний характер. Причому не стільки для України, скільки для Росії. У Росії ідея фікс — знищення української державності й України по суті. За формою може щось залишатися, як нинішня Білорусь, наприклад, нинішня.
Тимчасове заморожування, тимчасовий компроміс у форматі “втомилися, беремо паузу”, — то ми отримаємо ще більш кривавий виток. До того ж, найімовірніше, вже не через роки. Оскільки це все затягнулося у 2026 рік, дуже ймовірно, що вже зараз Росія не зацікавлена навіть у короткостроковій паузі, як це було раніше.
Отже, ми маємо війну на виснаження — не тому, що хтось хоче її продовжувати, а тому, що ніхто не може запропонувати і реалізувати альтернативу. Ті, хто теоретично могли б це зробити — Трамп і Сполучені Штати, Сі Цзіньпін і Китай — не зацікавлені або не готові діяти в цьому напрямку, виходячи зі своїх інтересів.
Читайте також: Небезпечний прецедент чи тимчасовий перепочинок для Кремля: експерти обговорили послаблення санкцій проти російської нафти
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
