Головна
Публікації
Ліквідацію Путіна потрібно перетворити з маргінальної ідеї на предмет загального обговорення, — Яковенко про долю режиму у РФ

Ліквідацію Путіна потрібно перетворити з маргінальної ідеї на предмет загального обговорення, — Яковенко про долю режиму у РФ

Опубліковано: 17 Бер / 2026 17:49

Ігор Яковенко — російський журналіст і соціолог. Народився в Москві у 1951 році. Вищу освіту здобув на філософському факультеті МДУ у 1976 році. Викладав у Московській вищій партійній школі. У середині 1990-х — депутат Державної думи РФ і член комітету з інформаційної політики та зв’язку. З 1998 по 2008 роки був генеральним секретарем російської Спілки журналістів.

Засудив вторгнення РФ на територію України. Покинув Росію після початку повномасштабної війни. У квітні 2023 року включений Міністерством юстиції Росії до списку “іноагентів”.

Ігор Яковенко — гість чергового випуску програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

https://youtu.be/_04Gl8ivMpQ?si=ocrqYNzyB7SFmx4m

Путін і ядерна зброя

— Ігорю Олександровичу, серед багатьох актуальних тем я хотів би почати з Ірану. Ви у своїх матеріалах теж звертаєтеся до цієї теми, зокрема говорите про те, як один з ідеологів кремлівського режиму Олександр Дугін реагує на те, що відбувається. Мене зачепила його думка: Росія — наступна після того, що сталося з лідером Іранської революції аятолою Хаменеї (колишній лідер Ірану, ліквідований 28 лютого 2026 р., — ред.). Чому він так пише? Чи справді відчувається ця можливість — бути наступним?

— Тут Дугін поводиться як “капітан очевидність” — про це говорять і думають багато хто. Думаю, і сам Путін відчуває цю послідовність. Багато людей, близьких до Кремля, розповідають, що Путін дуже уважно дивився відео з останніми хвилинами життя Муаммара Каддафі (колишній диктатор Лівії, — ред.) — і не один раз. Це відео справді справляє враження.

Вперше у XXI столітті був ліквідований глава терористичної держави, яка є членом ООН, — великої, сильної держави. Зрозуміло, що Путін приміряє цю долю на себе.

Ліквідація Путіна поки не є мейнстримним напрямком. Хоча це необхідно зробити. Я абсолютно переконаний, що тут треба зсувати вікно Овертона: перетворювати цю ідею з маргінальної на предмет громадського обговорення і формувати політичне рішення про те, що ліквідація головного терориста №1 — це правильний вчинок. Падіння керівників подібних терористичних організацій цілком закономірне.

Думаю, сам Путін це відчуває. Інше питання — наскільки це реально зараз і хто візьме на себе таку відповідальність. Президент США Дональд Трамп — очевидно, ні. На сьогодні немає ні країни, ні політичного лідера, який прийняв би таке рішення. Але те, що ця ідея носиться в повітрі й що її треба робити мейнстримною, — для мене абсолютно очевидно.

— А що відповісти тим, хто одразу каже: у Путіна є ядерна зброя, “рука мерця” і навіть якщо він загине, то відбудеться ядерна відповідь?

— Це тема окремої, великої розмови. По-перше, яке становище ядерної зброї у Росії, яка ніколи її не випробовувала? Останнє випробування проводилося ще в СРСР, на полігоні, який зараз знаходиться на території Казахстану.

РФ ніколи не випробовувала ядерну зброю, і застосувати її одразу “в дії” — це окреме і дуже серйозне питання. А яке реальне становище ядерного арсеналу, враховуючи технологічні особливості, стан армії та всього виконавчого блоку — питання відкрите.

Другий момент: казки про те, що війну веде один Путін, — це, звісно, повна нісенітниця. Війну веде Росія. Але з усім тим цю війну почав Путін, значною мірою всупереч настроям верхівки Кремля. Ми пам’ятаємо страх членів Ради безпеки, яких він буквально ламав через коліно напередодні війни.

Сьогодні очевидно: дуже багато представників верхівки російської влади не хочуть продовження війни. Звичний спосіб життя порушений. Всі прекрасно розуміють, що жодної перемоги не буде, — всі, крім, можливо, самого Путіна і кількох нездорових людей на кшталт Дугіна.

Після ліквідації Путіна війна припиниться — я впевнений у цьому на 99%.

Ось ці страшні слова — “зброя відплати”, “рука смерті” — я думаю, що це все не буде реалізовано. Тим паче, що сам механізм залучення ядерної зброї у Росії не має такого простого характеру. Немає ніякого ядерної валізки, якоїсь кнопки, яку натискаєш — і все одразу летить. Є 12-те управління Міністерства оборони РФ, яке складається з певної кількості офіцерів.

Ці офіцери ретельно інструктовані, зокрема щодо так званого “захисту від дурня”. Під цим поняттям мається на увазі не тільки захист від технічних збоїв. Дійсно, був історичний прецедент, коли внаслідок технічного збою виникла необхідність негайно завдати відповідного ядерного удару. Але один з офіцерів проявив самоконтроль і удару не завдав, хоча надійшло попередження, що ракета вже летить на Кремль. Попередження виявилося помилковим, і Третьої світової ядерної війни вдалося уникнути.

“Захист від дурня” стосується не тільки технічного збою, а й конкретної людини, яка стоїть на чолі країни. Тобто від спонтанного рішення керівника Росії захищає професійна підготовка офіцерів 12-го управління.

Я вважаю, що політичне керівництво РФ, яким би воно не було після відходу Путіна, утримається від Третьої світової війни. Одне з принципових відмінностей російського режиму від іранського полягає в тому, що в Ірані є потужна ідеологія, яка включає ідею мучеництва. Там дійсно багато людей у верхівці режиму, готових пожертвувати життям. У Росії ж такої ідеології немає. Всі ці люди дуже хочуть жити довго і добре.

Як тільки Путіна не стане, війна, найімовірніше, припиниться. Практично будь-хто, навіть найагресивніший яструб, прийшовши до влади, буде намагатися повернутися до тієї тимчасової точки, коли Росія була дивною, достатньо одіозною, але все ж прийнятою в міжнародній спільноті. Вони будуть прагнути повернутися до ситуації, коли вони крали у РФ, грабували, але витрачали на Заході.

Ба більше, першими у припиненні війни будуть зацікавлені керівники Міністерства оборони та Генштабу. Тому є прямі докази: на самому початку війни двоє високопоставлених офіцерів Генштабу, генерал Леонід Івашов і полковник Михайло Ходорьонок, опублікували яскраві матеріали про те, яке безумство воювати з Україною. Оскільки я особисто знаю обох, абсолютно впевнений: вони ніколи не наважилися б на це без погодження з керівництвом Генштабу. Вже хто-хто, а воно прекрасно знає про безперспективність цієї війни для Росії.

У Росії немає ідеології

— Ви цікаво говорили про філософію мучеництва в Ірані. Загибель Хаменеї для багатьох там — це канонізація, він став мучеником. А в Росії цього немає. Тоді що ж цементує путінізм стільки років? Що таке “русский мир”? На що працює Дугін?

— Попри всі претензії Дугіна стати ідеологом “русского мира”, у нього це погано виходить. У цьому принципова відмінність путінського фашизму: у нього немає жодної ідеології. Були спроби її створити, але все пішло.

Написати свій “Mein Kampf” (політичний і ідеологічний маніфест Адольфа Гітлера, — ред.) у Путіна не виходить.

Візьмемо гітлерівський Третій рейх — там ідеологія була безумовно. Гітлер написав “Mein Kampf” за десять років до приходу до влади й потім послідовно реалізовував все написане. Путін нічого подібного не написав просто тому, що він не письменник і навіть не читач. Він абсолютно імпотентний ідейно.

Будь-яка ідеологія — це образ майбутнього. Жодного образу майбутнього в Росії не існує. Є образ минулого, а це, вибачте, не ідеологія, а міфологія. У цьому принципова відмінність.

Путін прийшов до влади під гаслом “конвертувати владу в гроші”. Як він був безсоромним злодієм з петербурзьких часів, так ним і залишився. Потім голова закрутилася, влада виявилася розбещувальною, і він перемикнувся на ідею “збирання русского мира” — повернення СРСР і компенсації “геополітичної катастрофи XX століття”. Але це не образ майбутнього — це спроба повернення в минуле.

Усі спроби відродити СРСР призвели до того, що по периметру Росії виникли або холодно відсторонені держави, або відверто ворожі. Практично жодного союзника, крім Лукашенка. Але союзник, якого ти тримаєш у себе в кишені як полоненого, — це не союзник.

Коли був СРСР, існувала справді потужна і приваблива ідеологія — комунізм, що охоплював половину світу. Брехлива, але дуже приваблива: ідея справедливості, рівності, дружби народів. Нічого подібного сьогодні в путінізмі немає.

Тому залишаються лише гроші. Хто воює зараз в Україні? Російська армія приблизно наполовину складається з кримінальників, які намагаються зняти з себе судимість. Друга частина — найманці, яким все одно, з ким воювати й кого вбивати, аби платили.

Жодної ідеології, яка вела б росіян убивати в Україну, не існує.

Є інша ідея — нульової цінності людського життя. Але це не та ідея, що жене людей на фронт добровільно. Вона дозволяє гнати людей у “м’ясні штурми”, не рахуючись із втратами. Жахливі втрати російської армії в Україні нікого не бентежать.

“М’ясні штурми”, “баби нових народять” — це традиція, що йде корінням у російську імперію та Радянський Союз. У путінському режимі вона лише загострилася цинізмом.

— Якщо порівнювати Росію з іншими закритими режимами: події в Ірані показали, наскільки країна ізольована інформаційно — неможливо дізнатися, що реально там відбувається. Чи вдалося Путіну до початку 2026 року побудувати щось подібне? Уже відбулися обмеження інтернету, заборона месенджерів. Ви відчуваєте на собі, що з Росії вас стали дивитися менше?

— Люди, які дивилися мій канал, як і раніше, дивляться. Те, що статистика YouTube показує різке зменшення кількості переглядів із Росії, це результат масового переходу на VPN. Аудиторія, негативно налаштована до Путіна і зацікавлена в політиці, залишилася.

Технологічна та інтелектуальна імпотенція путінського режиму робить безглуздими будь-які спроби щось заблокувати.

У Кремля немає ні можливостей, ні ресурсів для створення бодай серйозної блокади, як у Китаї, де, втім, теж обходять блокади. Але там є інший метод — там просто страчують. Ліквідують за поширення небажаної інформації.

Росія — дуже слабкий режим, попри жорстокість і попри те, що він вбиває людей в Україні. Всередині себе цей режим значно слабший.

Іранський режим має надвисокий коефіцієнт в’язкості — по-перше, завдяки наявності ідеології, а по-друге, завдяки глибоко укоріненій системі КСІР (елітне іранське військово-політичне формування, створене з воєнізованих загонів ісламських революційних комітетів, прихильників лідера іранських шиїтів, — ред.), яка одночасно володіє економічною, духовною, політичною та силовою владою. Плюс величезна кількість добровольців. Ця коренева система, що пронизує режим і утримує його в суспільстві, досить серйозна.

Іран — дуже складна, давня, 5000-річна цивілізація з багатьма нашаруваннями. Там є сильний опір режиму, який, на жаль, залишається беззбройним. І одна з головних помилок Трампа — він не використовує цей потенціал, а лише закликає іранців повалити режим, замість того, щоб серйозно підготувати внутрішній опір через армію, через національні рухи курдів, белуджів та інших.

Що не так з російською опозицією

— Ви згадали, що іранці закликають повалити режим, а от на початку повномасштабного вторгнення РФ українська влада й багато хто в Європі закликали росіян хоча б якось проявити позицію. Пройшло вже чотири роки — цього так і не сталося.

— Тут кардинальна різниця — не тільки між режимами, а й між населенням. Населення Ірану, по-перше, молодше. По-друге, за своїм соціально-психологічним типом влаштоване зовсім інакше. Там є високий рівень безстрашності та жертовності, до того ж вона притаманна не тільки владі, а й суспільству. Населення Ірану готове йти під кулі, що вони вже довели.

В Росії ідея жертовності відсутня, зате є дуже серйозна внутрішня армія, спрямована на придушення. Гігантська територія та розсіяність населення заважають консолідації суспільства. У РФ немає нічого подібного до громадянського суспільства.

Розрахунок президента Володимира Зеленського, який у перші дні після вторгнення звертався до росіян із закликом повалити режим, — це було зрозуміло, але нереалістично. Можна говорити про те, що у РФ далеко не всі підтримують фашистський режим — і це правда. Але позиція українського керівництва, яке загалом закрило для себе тему російського населення, наклала, так би мовити, “чорну пляму” на все населення Росії, з політичного погляду виправдано.

— Мені вдалося поїздити кількома країнами й зануритися в цю опозиційну спільноту росіян, які виїхали. І знаєте, для мене стало величезним сюрпризом, наскільки це середовище токсичне. Наскільки там не люблять одне одного, говорять гидоту й підозрюють. Я, приїхавши з Києва, де бомби, жах і війна, не очікував такого. Чому так відбувається?

— Сам факт, що людина виїхала з Росії й стала, наприклад, “іноагентом”, зовсім не означає, що вона справді проти Путіна і за Україну. Це дуже різні речі.

Я взагалі стараюся не використовувати термін “російська опозиція”, бо такого явища просто немає.

Визнаймо цей очевидний факт. Є доволі велика кількість релокантів, які виїхали з Росії з різних причин: хтось — бо стало незручно жити, хтось — бо загрожувала тюрма. Значна частина удає — або щиро розраховує, що якимось дивом повернеться до Росії, продовжить політичне життя, візьме участь у виборах. Це, звісно, повна нісенітниця.

Не знаю, чи справді лідери Фонду боротьби з корупцією (російський некомерційний фонд, створений О. Навальним у 2011 році, основною діяльністю якого є журналістські розслідування, — ред.) вважають, що у них є шанс побудувати якусь “прекрасну Росію майбутнього”, чи це просто хитрощі, коли вони лицемірять і говорять те, у що самі не вірять. Але це не має значення. Це люди, які насправді не є союзниками України.

Війна все спрощує. Кожен, хто намагається брати участь у політиці, має зробити вибір: ти на боці Росії чи на боці України? Є лукава формула: “Я проти Путіна, але на боці Росії”. Вона передбачає ще більш лукаву формулу, ніби воює один Путін. Але воює Росія як держава. Тому бути проти Путіна, але “на боці Росії” — неможливо.

Зараз головний лакмусовий папірець — “бажаєте ви поразки Росії?”. Якщо так — це один табір. Якщо людина каже: “Я російський громадянин, російський патріот, і я не бажаю поразки Росії” — це інший табір. Там, у кінці цього шляху, уже дуже тісно: туди прийшли Латиніна, Соловей, Навальна та багато інших.

— За ким майбутнє? Всі ми віримо в те, що Росія зазнає поразки — не тільки на полі бою, але й економічно, і ціннісно. Хто в підсумку переможе — із цих двох напрямків? Західники й слов’янофіли, здається, вічно ділять Росію.

— Якщо говорити про ідейний і політичний вимір, то, звісно, за тими, хто бажає перемоги України та поразки Росії. Ця політична перспектива реальна, вона означає ідейний і політичний виграш. Що стосується особистої долі кожного з нас — це окрема історія. Цілком можливо, що хтось із протилежного табору особисто виграє.