Вчора о 22:46
Росія офіційно закріпила право не виконувати рішення іноземних судових інстанцій на своїй території, зокрема постанови Міжнародного кримінального суду та спеціальних трибуналів. Відповідний закон Володимир Путін підписав під Новий рік.
На цьому тлі Україна спільно з партнерами продовжує документувати злочини Кремля та просувати створення спеціального трибуналу, зокрема для притягнення до відповідальності вищого керівництва РФ.
Від депортації дітей до ядерного шантажу: за що Росію готують судити у спецтрибуналі
Міжнародна спільнота дедалі частіше публічно кваліфікує дії Москви як агресію та терор. Так, постійний представник Євросоюзу при ООН Ставрос Ламбринидіс, виступаючи на засіданні Ради безпеки ООН, заявив: “Той, хто хоче миру, так не чинить. Це дії агресора, який має намір силою колонізувати незалежного члена ООН”.
Масштаб задокументованих злочинів продовжує зростати. За даними Офісу генерального прокурора України, з початку повномасштабного вторгнення Росія вчинила понад 190 тисяч воєнних злочинів.
2025 рік став одним із найсмертоносніших для мирного населення України. Згідно зі звітом Моніторингової місії ООН, з січня по жовтень унаслідок російських атак загинули понад 500 цивільних. Загалом же, за даними ООН, з початку повномасштабної війни підтверджена загибель 14 775 мирних жителів, серед яких 755 дітей. Ще понад 39 тисяч людей отримали поранення, зокрема 2 416 неповнолітніх.
Характер загрози для цивільного населення також змінився. На засіданні ООН посол Словенії в Іспанії Томаш Ловренчич зазначив:
“У минулому більшість жертв отримували поранення, наступаючи на закладений у землю мінний пристрій. Сьогодні в Україні удари завдаються зверху. Масоване і систематичне використання безпілотників з вибухівкою фактично перемістило мінні поля в повітря. На додачу до мінних полів на землі ми тепер стикаємося з тим, що можна описати лише як мінні поля в небі, які без розбору вбивають і калічать мирних жителів”.
Окрема увага міжнародних структур прикута до злочинів проти дітей. Росія не лише вбиває, а й викрадає українських неповнолітніх. За даними дослідників Єльського університету, Москва може утримувати близько 35 тисяч українських дітей. Україна змогла верифікувати понад 19 тисяч випадків незаконної депортації дітей з тимчасово окупованих територій.
Саме за цим епізодом у березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Тодішній голова МКС Пьотр Хофманський наголосив:
“Путін, ймовірно, несе відповідальність за воєнний злочин у формі незаконної депортації населення (дітей) та незаконного переміщення населення (дітей) з окупованих територій України до Російської Федерації. Є також підстави вважати, що пані Львова-Бєлова несе персональну відповідальність за вищезгадані злочини, вчинивши ці діяння безпосередньо, спільно з іншими особами та/або через дії інших осіб”.
Окрім депортації дітей, перелік злочинів РФ включає страти і тортури військовополонених і цивільних, убивства мирних жителів, а також систематичний ядерний шантаж. У 2025 році під загрозою через російські обстріли опинилися Запорізька та Чорнобильська АЕС, а також критична й енергетична інфраструктура країни. Заступник міністра енергетики України Роман Андарак зазначив:
“Новітня історія не знає прикладів, коли енергетична система окремої держави функціонувала в таких умовах — в умовах настільки масштабного і цілеспрямованого терору. І цей терор, на жаль, посилюється з кожним днем”.
На цьому тлі Україна робить ставку на міжнародну юридичну відповідальність. Ключовим кроком стало підписання 25 червня 2025 року у Страсбурзі угоди про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Документ підписали президент України Володимир Зеленський і генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе.
Створення спецтрибуналу потребуватиме як технічної, так і політичної роботи — від формування апарату та процедур до призначення суддів і прокурора. Єврокомісар з питань демократії, правосуддя і верховенства права Майкл Макграт заявив:
“Що стосується України, ми сподіваємося, що держави-члени зможуть оперативно приєднатися до Спеціального трибуналу щодо злочину агресії та Міжнародної комісії з розгляду претензій. Нам слід продовжити приділяти увагу питанням відповідальності, а також справедливості й відшкодування шкоди українському народу та жертвам російської агресії в Україні”.
У жовтні 2025 року верховна представниця ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас повідомила, що 25 країн Євросоюзу вже висловили готовність брати участь у роботі трибуналу. Його мандат дозволить розслідувати злочин агресії проти України щодо вищого керівництва Росії, яке зазвичай захищене персональним імунітетом.
“І, власне кажучи, це будуть не лише громадяни РФ. Передбачається, що це можуть бути і їхні пособники з інших держав. Тому питання, незалежно від того, що війна не закінчена, війна ще триває, я думаю, не стоятиме — цей процес розвиватиметься незалежно від перебігу війни”, — пояснив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.
Разом з тим розслідування охопить агресію РФ проти України не лише за період повномасштабного вторгнення, а й починаючи з 2014 року.
Чому одного МКС уже недостатньо: Україна і спецтрибунал проти Кремля
Чим відрізняється окремий Спеціальний трибунал щодо злочину агресії від Міжнародного кримінального суду? Коли спецтрибунал зможе розпочати реальну роботу і хто може опинитися на лаві підсудних першим? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:
- Андрій Яковлєв, адвокат, експерт Регіонального центру прав людини, керуючий партнер АО “Амбрела”;
- Юрій Білоус, адвокат, який займається збиранням доказів воєнних злочинів РФ проти України;
- Олег Охредько, експерт і аналітик Центру громадянської просвіти “Альменда”.
АНДРІЙ ЯКОВЛЄВ: Нас більше гальмують технічні проблеми, ніж юридичні перешкоди
— Коли був створений Статут ООН, передбачили саму можливість притягнення до відповідальності за злочин агресії. Але статут не передбачає правил роботи: регламенту роботи суддів, регламенту роботи адвокатів і захисту. Ці повноваження має реалізувати вже сам трибунал.
Таким чином, творці трибуналу не стали погоджувати все в тривалих процедурах, оскільки очевидно ще не було відомо, скільки країн приєднається. Вони створили базу, яка може працювати, поки інші країни приєднуватимуться. Тобто завдання було — прискорити.
Щоб створити регламент роботи, тобто правила, за якими судитимуть, правила, за якими працюватимуть судді, адвокати і прокурори, ці правила необхідні. Без них старт неможливий. Тому на сьогодні стоїть завдання запуску самої технічної можливості. Це не лише правила. Це, наприклад, і IT-структура, яка збиратиме докази, зберігатиме докази, регламент роботи з різними країнами. Тобто бюрократичний складник самої можливості роботи трибуналу.
Щодо того, чи будуть у трибуналу перешкоди після того, як він почне працювати… На сьогодні, щоб він запрацював, потрібно, щоб наша країна, наша Генеральна прокуратура зібрала матеріали і надала обвинувальний висновок після того, як він буде створений. Тому від нас залежить, як швидко він запрацює.
Наступний момент, імовірно, у тому, чи є юридичні перешкоди, які можуть обмежити його роботу. На сьогодні ми ще не можемо точно про це сказати, тому що невідомо, скільки розглядатимуться справи, кого саме оберуть обвинуваченим, адже перші особи під час перебування на посаді захищені імунітетом. І як довго ці особи залишатимуться на посадах, ми теж не знаємо.
Але якщо припустити, що все йтиме так, як іде зараз, на мій погляд, 2026 рік може піти на створення самої структури. Після того як він почне працювати, він зможе розглядати обвинувальний висновок хоча б не по верхівці, а по наближеній до неї середній ланці. І цього вже буде достатньо, щоб він показував результати.
Тому поки ми не бачимо якихось обмежень. Хотілося б, щоб структура була створена якомога швидше, щоб якомога більше країн приєдналося і щоб він працював.
Юридично цей механізм може працювати. І в нього є те, чого немає в іншого подібного суду — у Міжнародного кримінального суду. Міжнародний кримінальний суд не може розглядати справи заочно. Він може проводити розслідування і здійснювати розшук. Після цього він, по суті, працює в “домашньому режимі” і чекає, коли підозрюваних затримають.
Цей же трибунал матиме можливість, коли почне працювати, розглядати справи навіть тих, хто ховається або не визнає його. Зараз, нормативно, така можливість уже закладена.
Мені здається, дуже важливо, щоб механізм запрацював, щоб справи були якісні, матеріали були якісні. А коли буде вирок, сам факт вироку вже багато означатиме. Чи буде він виконаний і що для цього потрібно, — це питання майбутнього. Ми не знаємо, яким воно буде. Тому краще зосередитися на тому, що потрібно зробити зараз і що залежить від нас — від усіх країн, які в цьому беруть участь. А далі буде видно.
Що стосується скептиків, які думають, що він може не запрацювати: Міжнародний кримінальний суд теж створювався з нуля домовленостями різних країн, яких ставало дедалі більше — 20, потім більше, зараз їх фактично 125. Відповідно, і цей трибунал теж може розростатися і збільшуватися.
Краще думати про те, як зробити так, щоб технічно з’явилася можливість працювати швидше. А ризики, політичні впливи сьогодні мають одну силу, завтра — іншу, ми далі не знаємо, що буде.
А те, що гроші виділили, — це реальність. Те, що статут підписаний, — це реальність. Те, що будуть можливості продовження роботи, — це реальність. Тому, мені здається, краще зосередитися на тому, що ми можемо змінити, що країна може змінити, ніж на потенційних загрозах.
Зараз, виходячи з підписаних документів, з нашого віртуального уявлення про те, що розглядатиме трибунал, потрібно створити фізичний суд: з приміщенням, з працюючими людьми, з працюючими правилами. Тобто потрібно створити бюрократичну структуру, яка може працювати і яка чекатиме справи. І коли вона отримає справу, вона її розглядатиме.
Багато хто може висловлювати скепсис, можуть бути відносини з Росією, можуть бути політичні віяння. Але трибунал — це не просто наша примха. Трибунал — це про правду, про те, що є Статут ООН, який говорить: не можна нападати на іншу країну. Росія це порушила, і правда за нами.
Доказова база формується нашою прокуратурою. Офіс Генерального прокурора має створити кейс. Він фактично визначатиме і перелік доказів, і формувати обвинувачення. Грубо кажучи, він визначатиме коло осіб, яких просить притягнути до відповідальності, і передавати матеріали.
Тому, попри те, що триває робота зі створення самого трибуналу як фізичного об’єкта, є і наша внутрішня робота. Її потрібно робити так, щоб матеріали відповідали критеріям якості і не сприймалися скептично навіть недоброзичливцями. Тому що агресія визначена статутом ООН — це не питання симпатій чи антипатій.
Відповідно, нам потрібно скласти матеріали справи так, щоб вони не давали приводу для критики і вчасно були підготовлені, щоб до моменту, коли суд запрацює, ми вже могли їх пред’явити. Тому, якщо ми форсуємо цю роботу, ми тим самим говоримо: “Швидше створюйте трибунал, ми вже готові”. Усі країни-учасники — ми готові.
На сьогодні ми бачимо, що воєнні злочини частіше мають “обличчя” російського солдата. Не командира, не начальника дивізії, не генерала, а солдата. Трибунал якраз має смикати ланцюжок зверху. Він має переслідувати не солдата, який сьогодні один, завтра інший, а керівників найвищого рівня. Відповідно, обвинувачення мають стосуватися тих, хто ухвалює рішення. Наприклад, про обстріли України, про удари по енергосистемі. Це не льотчик, який здійснює пуск ракети, а той, хто його туди відправляє. Той, хто ухвалює політичне і військове рішення.
ЮРІЙ БІЛОУС: Імунітети вже не догма, міжнародне право змінюється
— Зроблено наступний крок для того, щоб у фізичному, реальному світі такий трибунал, тобто звичайний суд, справді з’явився.
Наступний крок — зробити так, щоб трибунал у матеріальному світі почав існувати. Щоб у нього була будівля, щоб там працювали люди. Цих людей ще потрібно набрати — це теж процес. Суддів потрібно відібрати, і це серйозне питання: міжнародне право і злочини, за які не судили з часів Нюрнберзького процесу 1946 року.
Тому відбір суддів, відбір прокурорів — а це все гроші, це все фінанси. Я зараз навіть не говорю про роботу трибуналу як таку. Просто створити все це: створити процедури, відібрати людей, забезпечити їх житлом, зарплатою і так далі. Це процес, який потребує ресурсів, зокрема фінансових. Тому важливо, що цей крок робиться і європейці так упевнено про це заявляють.
Можна сказати, що політичний Рубікон уже пройдено. Так, страх говорити про це вголос — судити Путіна за війну, за її початок, вище військово-політичне керівництво — у них, безумовно, ще присутній, але політично він уже залишився позаду.
Ми маємо зі свого боку, в межах допустимого, звісно, — вимагати того, щоб робота починалася швидше. Тому що це не має залишитись на папері і залишитися на рівні підписів і політичних рішень, не маючи практичного застосування в житті.
Імунітет президента — це не невеликий нюанс, а величезний камінь спотикання для багатьох держав, так само як і питання про те, яким має бути трибунал. Тому держав-учасниць трибуналу — понад 40, а джерела фінансування можуть бути різними. Тут питання угод, які трибунал підписуватиме з різними державами. Тому що нам, окрім фінансування, потрібно ще й виконання рішень.
Ми зараз не говоримо про Путіна, Лаврова і Мішустіна. Це так звана “трійка”: щодо них розслідування можливе, обвинувальні акти можливо підготувати, але не судити їх, поки вони на посадах, — так вирішено, це компроміс. Це не означає, що Україна хотіла саме так. Але це компромісне рішення: обвинувачувати їх можна — і це теж прорив, повірте, а судити, поки вони на посадах, не можна.
Але ми розраховуємо, що фігурантів буде не 20 осіб. Інших людей, які десь виїхали, ми можемо розраховувати на те, що їх затримуватимуть інші держави. Для цього потрібні угоди: щоб держави були готові затримувати, підтримуючи таким чином роботу трибуналу. Конфіскація активів — теж важливий момент. І фінансування — важливий момент, тому що 10 мільйонів мало, потрібні інші джерела.
Джерела можуть бути різні. Це можуть бути ті держави, які підтримують роботу цього трибуналу. Це логічно, тому що одного політичного рішення мало. Потрібно працювати, підтримувати, фінансувати і виконувати рішення. Інакше навіщо він потрібен?
Нам, окрім арештів, потрібно ще й забрати гроші, які заарештовані. Заморожені активи — це, по суті, арешт: накладено арешт, але вони ні туди, ні сюди. Росія вже щось вигадує і продовжує боротися за ці активи. Вони вважають і впевнені, що зможуть ці гроші повернути.
Спецтрибунал — він же про один злочин: про розв’язування війни, кажучи простими словами. Жодних воєнних злочинів, геноциду, злочинів проти людяності він не розглядає. Це — до Міжнародного кримінального суду, який уже понад 20 років діє в Гаазі. Ці інституції не суперечать одна одній, вони доповнюють одна одну. У них має бути угода, але трибунал, про який ми говоримо сьогодні, — лише про злочин агресії. Його називають коренем усіх злочинів, тому що без нього не було б решти.
Це, звісно, “злочин лідерства”, елітарний злочин. Чому елітарний? Тому що умовно вкрасти кросівки New Balance десь у березні 2022 року в людей у Бучі — це дрібний, шкідливий злочин. А злочин агресії, початок війни — за це відповідає політична і військова еліта.
У світі була прогалина: судити Росію за злочин агресії не можна. Так було до недавнього часу, і тому цю прогалину потрібно було заповнити створенням трибуналу, бо жоден інший суд цього зробити не може. Точніше, міг би, якби Рада безпеки ООН ухвалила рішення, але зрозуміло, що таких рішень там бути не може — ні про спецтрибунал, ні про застосування сили проти РФ тощо.
Міжнародне право зокрема — не брила, яка стала на місці і не рухається. Воно динамічне, воно розвивається і змінюється. Змінюється життя. Ордер Міжнародного кримінального суду в Гаазі на президента Путіна — це прорив. Раніше такого не було: чинний глава держави, член Ради безпеки ООН, ядерна держава, з таким політичним важелем — і ордер на арешт. Це приклад того, як змінюється міжнародне право.
Тому імунітети вже не є непорушними. Цей трибунал — компромісні ключі. Україна хотіла і хоче більшого. Але компромісний ключ такий: їм можна ставити обвинувачення і готувати обвинувальний акт, але поки вони на посаді — це “трійка” (прем’єр Мішустін, міністр закордонних справ Лавров і Путін) — вироку не буде. Щойно йдуть з посади, обвинувальний акт готовий, слідство проведено, докази зібрані — процес може йти.
Щодо інших осіб, причетних до ухвалення рішення — Медведєв, Наришкін, інші представники Радбезу, Матвієнко з Ради Федерації, — їх можна судити навіть заочно. Тобто імунітети наразі вирішені так: можна збирати докази і готувати обвинувачення, щоб потім пред’явити.
Цей суд — про індивідуальну відповідальність конкретної людини. Він не судитиме державу, він судитиме конкретних людей, представників держави, які ухвалили рішення почати війну. Максимальний строк — 30 років позбавлення волі. Також можлива конфіскація майна — особистого майна. Але головне: суд про персональну відповідальність фізичної особи за один вид злочину.
ОЛЕГ ОХРЕДЬКО: Міжнародне право неповоротке, але завжди досягає своїх цілей
— Міжнародне законодавство доволі складне. Воно неповоротке, але як каток, який продовжує рухатися. В межах міжнародного законодавства існує міжнародне гуманітарне право, яке начебто гуманітарне, але передбачає два основні принципи.
Перший — це справедливість, і другий — невідворотність покарання. Тобто якщо людина вчинила злочин, вона буде покарана. В межах цього широкого міжнародного законодавства, яке, вибачте за вислів, обертається навколо різних злочинів, існує низка міжнародних організацій, що займаються цими питаннями.
По-перше, це Міжнародний суд ООН. Він безпосередньо розглядає відносини між державами. Там зараз також розглядається питання війни між Росією та Україною, зокрема питання відповідальності Росії.
По-друге, існує Міжнародний кримінальний суд. Це вже європейський суд, який розглядає персональну відповідальність. Саме там розглядалися справи Радована Караджича, Мілошевича та низки інших воєнних злочинців, за якими або виносилися вироки, або провадження припинялося.
В межах цієї системи розглядається кілька напрямів: геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та низка інших. І тут виникає певна порожнеча. Вона пов’язана з тим, що Римський статут 1998 року, який був ухвалений і діє, додав ще один злочин — так званий злочин проти миру, або злочин агресії. У цьому питанні Міжнародний кримінальний суд не має юрисдикції.
Саме тому виникає необхідність створення окремого спеціального трибуналу. Про необхідність його створення заявили 44 держави, які підписалися під відповідним зверненням, а також чотири великі організації — ОБСЄ, НАТО, Парламентська асамблея та інші.
Перші кроки вже зроблені. Це створення так званого Міжнародного центру переслідування Росії за війну проти України, у якому беруть участь п’ять держав, що працюють за різними напрямами. На сьогодні пророблена величезна робота і зібрано велику кількість матеріалів.
Тому, я думаю, вже протягом наступного року, а можливо, навіть починаючи з цього року, трибунал розпочне роботу і безпосередньо розглядатиме питання щодо цієї ситуації.
Якщо Міжнародний суд ООН розглядає відносини між державами, то Міжнародний кримінальний суд і спеціальний трибунал розглядають персональну відповідальність.
Загалом передбачається, що трибунал діятиме протягом дев’яти років із можливістю пролонгації. Це відкритий механізм, існує низка додаткових документів. Водночас є обмеження щодо чинних осіб — президентів, прем’єр-міністрів і низки посадовців, але практика міжнародного права дозволяє ці обмеження обходити.
Ми можемо спиратися на вже наявну практику. Наприклад, справа Слободана Мілошевича, якого судили за геноцид і воєнні злочини. Суд не встиг винести рішення у зв’язку з його смертю, але сам факт ордера на арешт уже мав принципове значення.
Я думаю, що найближчим часом інші держави поступово приєднуватимуться до всіх документів. Це не один документ, а цілий пакет, зокрема щодо питань юрисдикції, особливо у випадках, коли держава формально не бере участі в міжнародних угодах.
Росія ще у 2016 році почала вихід із міжнародних зобов’язань, а на сьогодні Путін підписав указ про пріоритет російського законодавства над міжнародним. Саме ці питання зараз розглядаються міжнародною спільнотою.
Світ досі переслідує нацистських злочинців, попри їхній вік. Те саме буде і тут. Невідворотність покарання — наріжний камінь міжнародного гуманітарного права. Ніхто не має уникнути відповідальності. Йдеться не лише про Путіна чи Львову-Бєлову, а про сотні, а можливо, тисячі російських злочинців. Міжнародний кримінальний суд уже видає дедалі більше ордерів на арешт генералів і міністрів.
Україна не відмовляється від відповідальності навіть в умовах обговорення перемир’я. Який злочинець підпише документ про власне покарання? Але амністії тим, хто керує війною, не буде.
Читайте також: НАТО має ухвалювати рішення, які дадуть Україні перевагу на полі бою: експерти про візит генсека Марка Рютте до Києва
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
