Чому Путін не захищає “союзників” і уникає критики Трампа — думки глядачів FREEДОМ і експертів

Російський диктатор Володимир Путін, найімовірніше, не готовий до реальної підтримки іранського режиму, якому зараз загрожує можливе військове втручання США. Як вважають експерти, у Кремлі, ймовірно, обмежаться декларативними заявами солідарності, оскільки ключовим пріоритетом для Москви залишається війна проти України.

Союз “світових вигнанців” тріщить по швах: Москва дистанціюється від Ірану

Ставка на союз так званих “світових вигнанців” стрімко провалюється. У грудні впав режим Башара Асада в Сирії, а у січні був захоплений Ніколас Мадуро у Венесуелі — на його підтримку Кремль за десять років витратив майже 20 млрд доларів. Втрата Мадуро викликала роздратування в Москві, однак там не вважають її катастрофою: відносини з Дональдом Трампом для Путіна нібито важливіші.

З Іраном ситуація для Кремля виглядає більш чутливою через тісну військову співпрацю. Після початку повномасштабної війни проти України Тегеран поставив Росії озброєння і техніку майже на 3 млрд доларів, включно із сотнями ракет і мільйонами боєприпасів. Саме тому Москва, ймовірно, продовжить публічно підтримувати Іран, але навряд чи буде залучатися до реальної допомоги Тегерану, з огляду на обмежені ресурси та пріоритет завершення війни з Україною.

Путін продемонстрував абсолютну слабкість і неготовність приходити на допомогу своїм союзникам, як він це ще міг собі дозволити десять років тому, вважає російський журналіст, сходознавець, автор Telegram-каналу SULEYMANOV Руслан Сулейманов. Для російського диктатора зараз окупація будь-якого українського села є значно більш пріоритетною, ніж порятунок своїх союзників на Близькому Сході.

“Кремлю, звісно, не до Ірану зараз. Декларація про стратегічне партнерство, угода про стратегічне партнерство січня 1925 року, — це абсолютно беззуба заява, яка ні до чого не зобов’язує ані одну, ані іншу сторону. Єдине зобов’язання — це не ставати на бік ворога у разі збройного конфлікту. Те, чим, наприклад, може задовольнятися Тегеран і чим він задовольнявся минулого року під час 12-денної війни, коли Москва жодним чином не прийшла на допомогу Тегерану. У кращому разі Кремль може якось дипломатичним шляхом, скажімо, в Раді безпеки ООН, підтримувати Іран, блокуючи антиіранські резолюції США або Великої Британії. І не більше. І, звісно, у Кремля зараз зовсім інші пріоритети, у чому весь світ переконався наприкінці 2024 року, коли нависла реальна загроза над режимом Асада”, — висловився сходознавець.

На тлі зростання напруженості США посилюють військову присутність на Близькому Сході. Як повідомляє Fox News з посиланням на військові джерела, щонайменше один американський авіаносець прямує в регіон. Водночас поки не уточнюється, чи йдеться про авіаносець USS Abraham Lincoln, що перебуває в Південнокитайському морі, чи про один із двох кораблів, які цього тижня вийшли з баз у Норфолку і Сан-Дієго.

Джерела зазначають, що найближчими днями і тижнями в регіон будуть перекидатися американські сили з повітря, суші та моря, щоб надати президенту США варіанти дій у разі ухвалення рішення про можливі удари по Ірану. Ці заходи, за словами чиновників, є частиною процесу під назвою “формування сил”.

Тим часом влада Саудівської Аравії, Катару й Оману переконала президента США Дональда Трампа відмовитися від удару по Ірану. Переговори з цього питання тривають.

На цьому тлі Росія все менше сприймається як глобальна держава і все більше — як країна з обмеженим регіональним впливом. Події навколо Ірану і Венесуели показали різке падіння міжнародного авторитету РФ: Кремль не підтримав режим аятол і не зміг допомогти Мадуро, якого збираються судити у США. Якщо ця тенденція збережеться, наслідки для російської зовнішньої політики можуть виявитися вкрай болісними.

“Примушення Росії до миру через позбавлення її ресурсності, через позбавлення її атрибутів, необхідних для ведення війни як такої, через позбавлення її доступу до глобальних фінансових ринків, через позбавлення її доступу до сірих тіньових схем продажу нафти, через руйнування її традиційних вертикалей, те, що відбувається, наприклад, у Венесуелі. Було б добре, якби це відбулося і в Ірані і так далі. Примушення. Інших варіантів немає. Жодні розмови з Росією не працюватимуть. Примушення можливе тільки в економічному та фінансовому плані”, — зазначив радник Офісу президента України Михайло Подоляк.

Думки глядачів FREEДОМ

Чому Путін не захищає “союзників” і уникає критики Трампа? Таке запитання телеканал FREEДОМ поставив своїм глядачам. Актуальні відповіді були зачитані в прямому ефірі:

• “Боїться ескалації Трампа щодо себе і своєї геополітики”;
• “Чому якщо вони союзники, то він зобов’язаний втручатися? Зараз у Росії своїх проблем вистачає, а ще з усім світом няньчитися, на відміну від США, Росія не є “світовою поліцією”. Щобільше, Венесуелі постачання зброї були, але американці діяли за своєю давньою тактикою — “підкупною”;
• “А “союзники”, крім Північної Кореї, сильно і безкорисливо Путіну допомагають?”;
• “У Путіна і у всіх імперій немає “союзників”, є тільки інтереси. У Росії та Ірану є суперечливі інтереси на ринку енергоносіїв Китаю, і не тільки — хто продасть більше… Криза на території Перської затоки збільшить прибуток від продажів нафти і газу для Росії, оскільки за кризи іранські енергоносії стануть або недоступні на ринку, затока буде заблокована, або стануть дорожчими порівняно з російськими. Через війну, яка затягнулася з “4 днів” на 4 роки, у Росії проблеми з продажем нафти, газу. Путін міцно дотримується інтересів імперії і не буде підтримувати “союзника”, ким би він не був, інтереси імперії — в першу чергу”;
• “Захищає — просто зараз. Ось Іран, наприклад, захищає постачаннями зброї, яка використовуються для вбивства цивільних. Точно так само Путін “захистив” російськомовних на сході України: міста зруйновані, люди вбиті або викинуті на вулицю, ті, що вижили, п’ють воду з калюж і живуть як худоба. Російських солдатів уже вбито або скалічено понад мільйон. Який Путін — такий і “захист”. По-іншому він просто не вміє”.

ГЕОРГІЙ ЧИЖОВ: Росія більше не може підтримувати диктаторів, навіть якщо хоче

Про те, як змінилися пріоритети Путіна в геополітиці і про його тактику щодо інших режимів — в ефірі телеканалу FREEДОМ журналісти поговорили з політологом, керівником Центру сприяння реформам Георгієм Чижовим.

— Озброєння постачалося до Венесуели до останнього. Уже коли було відчуття, що відбувається ескалація взаємин зі США, все одно Росія ще туди щось відправляла. І досі ми достеменно не знаємо, що ж було в тому загадковому танкері “Марінера”, який американці переслідували два тижні. Чи була там нафта або щось більш пікантне, тому що доволі дивно везти нафту з Ірану до Венесуели або назад. І це одна з причин — просто Росія не може нічого зробити.

Припустімо, як зараз допомогти Ірану — відправити туди російські війська. Але прямого зіткнення з Америкою Росія, очевидно, не витримає. Ми бачили, як хвалене російське озброєння не спрацювало у Венесуелі, де воно було присутнє у великих кількостях, проте системи ППО просто нічого не змогли протиставити висадці американського десанту. А друга причина — це, звісно, надії Путіна, що все-таки з Трампом він зможе якось домовитися.

Можливість підтримати диктаторів для Путіна втрачена, але і тут усе не до кінця зрозуміло, тому що постачання російського озброєння все одно відбувалися у Венесуелу до останнього. Після захоплення Ніколаса Мадуро, напевно, вони вже не відбувалися, бо Путін зараз не розуміє, чинний уряд Венесуели — це все ще уряд Мадуро без самого Мадуро, союзники Росії, чи вже, умовно кажучи, “штат”.

Що стосується Ірану, там зараз важливіше не нашкодити, тому що, з усієї видимості, іранське керівництво готове прогнутися під вимоги США і не допустить військового конфлікту, хоча поки здається, що все йде саме до цього.

Тому я не думаю, що у Путіна є якась реальна можливість діяти. Він може хіба що на словах почати жорсткіше критикувати Трампа.

Але варто зауважити: якщо, з одного боку, він розраховує на партнерство з Трампом і на поділ світу на двох, що абсолютно абсурдно, бо якщо Америка з кимось і буде ділити світ, то з Китаєм, а ніяк не з Росією. Росія просто не усвідомлює, що вона більше не є одним з основних світових гравців.

Також Путін просто боїться непередбачуваного Трампа. Байдена він не боявся, тому що чітко розумів його “червоні лінії”, і за потреби Путін лякав попередню американську адміністрацію ядерною зброєю. Це спрацьовувало і в 2022, і в 2023 роках, коли американці, надаючи велику допомогу Україні, проте в певних моментах тримали українську армію за руки — у ті моменти, коли можна було інтенсифікувати дії на фронті, побоюючись саме ядерної загрози.

Чи боятиметься Трамп ядерної загрози? Найімовірніше, ні. І Путін не хоче, щоб його так само, як Мадуро, під білі руки вивезли або зробили з ним щось подібне. Тому реально ми бачимо таке змішане, майже фрейдистське ставлення до Трампа — і надію на співпрацю, і елементарний людський страх.

Читайте також: Провал російської ППО у Венесуелі: що операція США показала світові про можливості Москви