Які чинники реально зупинять Путіна від третього вторгнення — думки експертів і глядачів FREEДОМ

Гарантії безпеки для України не повинні перетворитися на черговий Будапештський меморандум. Про це за підсумками зустрічі “коаліції охочих” заявив президент Литви Гітанас Науседа. Він наголосив, що не може бути жодних поступок щодо території, суверенітету чи міжнародного права України, а партнерам Києва необхідно посилювати його переговорну позицію.

Поступки Путіну — це запрошення до нової війни?

Питання гарантій безпеки обговорювала і “коаліція охочих” на засіданні 11 грудня. Як повідомив президент України Володимир Зеленський, партнери працюють над тим, щоб гарантії включали компоненти європейського стримування і були надійними, за підтримки Вашингтона.

“Ми працюємо над рамковим документом. Він має бути достатньо сильним, щоб реально діяти. Ми вважаємо, що цей документ має бути схвалений Конгресом США — це означатиме справжні, надійні та юридично зобов’язальні гарантії безпеки для нашої країни. І ці гарантії мають бути справді реалізовані. Звісно, дієва модель гарантій безпеки неможлива, і ми на цьому наголосили, без участі Європи та всіх членів нашої “коаліції охочих”, — зазначив Зеленський.

Аналітики пояснюють, що нині обговорюється кілька рівнів гарантій: зобов’язання в межах мирного договору, окремі угоди у сфері безпеки та економічні гарантії.

“Перша група гарантій пов’язана із самим мирним договором. Друга — це сфера безпеки, включно з можливими договорами з ядерними державами. І третя група — економічна. Великі інвестиції в Україну, що перевищують обсяг заморожених російських активів, також можуть слугувати забезпеченням”, — зазначив заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень В’ячеслав Потапенко.

На зустрічі також обговорювалася ініціатива PURL. У межах програми Україна до кінця року отримає озброєння та військове обладнання зі складів США на 5 млрд доларів — системи ППО, боєприпаси та запчастини, повідомила заступниця генсека НАТО Радміла Шекеринська.

Водночас, за словами Потапенка, ключове питання нині зводиться до перерозподілу відповідальності за підтримку України.

“Оскільки США припинили фінансову підтримку України, як у вигляді грантів, так і у вигляді кредитів, — обсяг допомоги та постачання озброєння повністю перекладено на Європу”, — зазначив він.

Європейські лідери наполягають: мир має бути справедливим і стійким. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що будь-які мирні домовленості не повинні містити умов, які можуть призвести до нової війни.

“Ми залишаємося абсолютно непохитними у своїй меті: досягненні справедливого та стійкого миру для України. Стійкість означає, що будь-яка мирна угода не повинна містити зародків майбутніх конфліктів”, — заявила вона, наголосивши, що фінансування України на 2026-2027 роки вже обговорюється.

Європа також посилює тиск на Росію. Прем’єр-міністр Нідерландів Дік Схооф заявив, що Москва має понести відповідальність за воєнні злочини, а в Гаазі відбудеться конференція Міжнародної комісії з вимог України.

Генсек НАТО Марк Рютте попередив, що темпи посилення Альянсу залишаються недостатніми. Він наголосив, що країни НАТО можуть стати наступною ціллю Кремля, а будь-які поступки Путіну він сприйме як слабкість.

“Ми — наступна ціль Росії. І ми вже перебуваємо в небезпеці. Нам необхідно перейти до мислення воєнного часу. Час діяти настав”, — заявив Рютте.

Аналогічну позицію озвучив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, наголосивши на принципі: нічого про Україну без України й жодних поступок ціною безпеки ЄС і НАТО.

“Ми твердо стоїмо на боці України. Ми посилюватимемо тиск на Москву та використовуватимемо заморожені російські активи, щоб дозволити Україні ефективно захистити себе від майбутніх російських атак”, — заявив Мерц.

На тлі рекордних воєнних витрат Росії та зростання гібридних загроз Європа прискорює переозброєння. Розвідки Німеччини та Данії фіксують зростання диверсій, кібератак і порушень повітряного простору. За даними західних ЗМІ, Росія може бути готовою до прямої агресії проти НАТО вже в найближчі роки.

Європейські столиці визнають: поступки Кремлю — це запрошення до нової війни. Саме тому підтримка України та посилення обороноздатності Європи розглядаються як ключова умова запобігання подальшій ескалації.

Щоразу, коли йдеться про фіксацію конкретних зобов’язань, Кремль починає змінювати риторику: з’являються розмови про “демілітаризований Донбас”, “особливий статус” і нескінченні уточнення. Москва знову тягне час, намагаючись перетворити переговори на паузу для перегрупування, а не на механізм припинення війни.

Думки глядачів FREEДОМ

Як змусити Росію зупинити вбивства і реально стримати її від нового вторгнення? Таке питання телеканал поставив своїм глядачам. Відповіді були зачитані в прямому ефірі:

• “Клин клином вибивають”;
• “Ставати другим Ізраїлем. Можливо, створювати військовий союз з економічно розвиненими країнами на взаємовигідних умовах. І озброюватися для оборони України”;
• “Надання Україні далекобійних ракет у величезній кількості. Ворог має бути зупинений зараз. Бо якщо конфлікт буде заморожений, його відновлення не змусить себе довго чекати. Тільки повна поразка на фронті. І прийняття України до якогось військового блоку на кшталт НАТО”;
• “Путіна зупинить лише поразка на полі бою. Але для цього нам потрібна потужна зброя, якої нам катастрофічно не вистачає. Як мені здається, Путіна навіть проблеми з економікою у його країні особливо не хвилюють. Він живе, як і жив. Йому потрібна Україна, і йому байдуже на витрати, на людські життя. Він хоче показати, що він цар — збирач земель. Тому — лише поразка. Але як це донести до наших союзників? Вони продовжують купувати російську нафту, ведуть торгівлю з Росією, не даючи їй піти у піке, і водночас торгуються з Україною. Допомагають, так, але так, щоб не образити Путіна”;
• “Тільки повернути ядерну зброю України”.

Думки експертів

Про те, що зупинить путінську Росію від майбутніх спроб захопити території інших країн, в ефірі телеканалу FREEДОМ міркували:

• Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”;
• Володимир Фесенко, політолог;
• Руслан Рохов, політтехнолог, керівний партнер компанії PGR Consulting Group LLC, автор Telegram-каналу @ROKHOV.

БОГДАН ПОПОВ: Головна гарантія безпеки України — власні збройні сили та технології

— Європа та Україна насамперед не зацікавлені в тому, щоб нинішнє врегулювання завершилося третьою спробою повномасштабного вторгнення Росії, як це було у 2014 і 2022 роках. Тому суттю нинішніх домовленостей мають стати такі гарантії, які дозволять Україні в післявоєнних умовах розвиватися, зміцнювати економіку і, головне, військово-промисловий комплекс. Саме він стане головною гарантією безпеки України. Оскільки ми розуміємо, що, попри обговорення нібито надання Україні гарантій за аналогією з п’ятою статтею НАТО з боку США, в нинішніх умовах світової політики ми не можемо розраховувати на те, що західна країна воюватиме за нас. Це стосується і Сполучених Штатів як ядерної держави, адже прямий конфлікт з Росією може призвести до непоправної ескалації.

З огляду на ті страхи, які сьогодні панують на Заході щодо можливого прямого конфлікту з путінською Росією, ми маємо насамперед розраховувати на власні сили за фінансової та технологічної допомоги наших західних партнерів. Тому, я думаю, ключовою гарантією недопущення повторної повномасштабної агресії проти України є зміцнення Збройних сил України та посилення стійкості українського суспільства, маючи на увазі тил, який стане надійною основою для побудови нових Збройних сил України та їхньої реформи. Ці реформи вже мають спиратися на технології, адже навіть у найближчому майбутньому, попри всі втрати, яких зазнала РФ у ході війни проти України, паритет зберігатиметься, і Росія, звісно, матиме значно більші кількісні людські ресурси. Тому Україна повинна робити ставку саме на технології. У цьому і полягає головний рецепт недопущення повторення повномасштабної агресії.

Ключовий чинник — це економіка. Бо якщо у Путіна не буде вистачати грошей на виплати своїм найманцям, а Росія сьогодні фактично створила модель найманої армії, ситуація зміниться. Так, більшість найманців надходить з російської глибинки, але цей ресурс усе одно вичерпується. З огляду на втрати, яких Росія зазнала за майже чотири роки повномасштабної війни, для їх відновлення знадобляться ще роки, зокрема для поповнення запасів озброєння на складах.

Ще одне ключове питання для Путіна після підписання мирних домовленостей і зупинки бойових дій — куди спрямувати ту людську масу, яку він загнав на фронт і привчив до вбивств. Адже людське життя там дорівнює нулю або конвертується у грошові знаки. Це може призвести до зростання неконтрольованої агресії всередині Росії та до зростання злочинності. Ми вже бачили аналогічну ситуацію після афганської війни, коли наприкінці 1980-х і у 1990-х роках пострадянський простір накрила хвиля злочинності, і значну частину учасників цих процесів становили люди з бойовим досвідом, здобутим в Афганістані.

Путін прекрасно знає цю історію. І для нього сьогодні існує дилема: або й надалі утримувати цю масу людей, пообіцявши їм достатньо високі за російськими мірками виплати, або зіткнутися з тим, що він не може запропонувати їм майбутнього в післявоєнній Росії, де не буде тих зарплат, які вони сьогодні отримують на фронті, фактично продаючи свої послуги державі за вбивство українців і спроби захоплення територій.

Водночас ресурси вичерпуються, і нинішній 2025 рік став переломним для російської економіки. Ми бачимо, що доходи від нафтогазового сектору суттєво падають. Важливу роль відіграє і зміна політики адміністрації США. Якщо раніше Україна була обмежена в ударах по видобутку і транспортуванню російських енергоресурсів, що дозволяло Росії фінансувати агресію завдяки продажу нафти й газу на зовнішніх ринках, зокрема європейських, то сьогодні ми бачимо, що в Чорному морі Україна фактично пішла на перерізання цих торговельних маршрутів.

Єдиною ниткою, яка сьогодні утримує російську економіку від обвалу, залишається Балтійський напрямок.

Думаю, якщо Росія продовжить гібридні атаки проти Європи, цілком можливо, що українські дрони можуть з’явитися і в акваторії Балтійського моря та завдати ударів по танкерах, які перевозять російські енергоресурси в обхід Європи до Китаю та Індії. Це буде адекватною відповіддю на спроби Росії знищити українську державність.

Звісно, за цих умов Україна не може розраховувати на членство в НАТО у найближчі кілька років. Але це не скасовує необхідності вибудовування міцних зв’язків з Альянсом і проведення реформ Збройних сил України для максимальної сумісності з підрозділами НАТО. Водночас ми розуміємо, що сьогодні НАТО не може повною мірою відповідати на ті зміни, які виникли й розвинулися в ході війни РФ проти України, насамперед у сфері дронних технологій.

На НАТО чекає велика робота зі зміни алгоритмів ухвалення рішень і конфігурації озброєнь для нейтралізації подібних загроз. Росія, з огляду на географію і доступ до моря, може запускати дрони в європейський повітряний простір з різних напрямків, і передбачити конкретний вектор атаки практично неможливо без колосальних ресурсів ППО та розвідки.

Тому адекватною відповіддю в найближчій перспективі є створення паритетного арсеналу дронів, який може бути розроблений на базі українських технологій. Український військово-промисловий комплекс відіграватиме ключову роль у цій компоненті. Це стане відповіддю на спроби Росії створювати загрози європейській безпеці саме за допомогою дронових технологій.

У наземній компоненті війни російські технології вже продемонстрували свою неспроможність в умовах сучасної війни. Росія вичерпала значну частину людських ресурсів, які могла б спрямувати на велику континентальну війну.

Єдиним вікном можливостей для впливу на безпеку Європи для неї сьогодні залишається дронова сфера. Тому ключовим питанням стає політична рішучість застосовувати ці технології у відповідь на загрози, які створює Росія.

Якщо російське суспільство загалом готове прийняти нинішню лінію розмежування як основу для заморожування війни, то інтерес керівництва Росії в особі Володимира Путіна до такого компромісу поки що не дозрів. Путін розуміє, що не зможе продати такий результат своїм громадянам як перемогу. Саме контроль над рештою частини Донецької області є для нього тим мінімумом, на який він готовий погодитися заради збереження власного обличчя.

Водночас ми розуміємо, що Росія не є демократичною державою і реальні рішення ухвалюються всередині еліт.

Але навіть заморожування війни стане серйозним ударом по позиціях Володимира Путіна всередині цих еліт. Виникнуть питання про ціну, яку Росія заплатила за чотири роки війни й продовжить платити в майбутньому, оскільки санкції з боку Європи принаймні зняті не будуть.

Велике питання також у тому, чи зможе адміністрація Трампа піти на суттєве зниження тиску на російську економіку. Найімовірніше, санкційна архітектура збережеться.

Росія вже втратила преміальний європейський ринок енергоресурсів і опинилася у сильній залежності від Китаю. Це викликатиме дедалі більше невдоволення всередині еліт, спрямоване особисто проти Путіна. Він розуміє, що вихід із цієї ситуації з ослабленими результатами та ослабленою позицією може стати для нього вкрай поганим сценарієм і призвести до відходу від влади значно раніше, ніж він планує”.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: Підписати договір — не означає забезпечити мир: ми це вже проходили

— Кілька днів тому була 31-ша річниця підписання Будапештського меморандуму. Про уроки підписання цього документа пам’ятають і президент Зеленський, і наша дипломатія, наші перемовники.

Зараз питання стоїть про гарантії безпеки для України — не декларативні, не на словах, а реальні гарантії. Це предмет переговорів. Зокрема ми знаємо, що ще тиждень тому, ще навіть до поїздки Віткоффа і Кушнера до Москви, однією з головних проблем у переговорах зі США була саме проблема гарантій безпеки.

Йдеться про конкретні речі, не про риторичні гарантії на рівні п’ятої статті НАТО. Це красиво звучить, але як це виглядатиме конкретно — ось тут уже починаються проблеми.

По-перше, Україна повинна зберегти сильну армію і зброю стримування, повинна мати зброю стримування. Це головна гарантія безпеки. На великий жаль, і це потрібно сказати відкрито, і це не секрет, немає такої ситуації, за якої хтось із країн-гарантів — байдуже, США чи європейські країни, “коаліція охочих” — підпишеться під тим, що вони воюватимуть за нас у разі нового російського вторгнення. На жаль, це не так.

Але наші партнери, не всі, але принаймні деякі, готові взяти на себе зобов’язання. Наприклад, у разі російського вторгнення відновити в повному обсязі санкції проти Росії, які поки що ніхто не знімав, але які США готові зняти хоча б частково. Готові також відновити в повному обсязі підтримку України, яка і зараз триває.

“Деякі країни з “коаліції охочих” готові на період після завершення війни надати обмежений військовий контингент, який виконуватиме функцію стримування. Він не стоятиме на лінії зіткнення, не виконуватиме функцій миротворця, адже тут багато фантазій і не зовсім коректної інформації.

Йдеться про те, що ці сили перебуватимуть на території України як чинник стримування, коли Росія розумітиме: у разі нападу на Україну виникає ризик воєнного конфлікту з країнами НАТО. І хоча в Москві люблять говорити, що такі війська будуть абсолютно легітимною ціллю для удару, саме це їх і стримуватиме. У цьому головний сенс і головна мета такої гарантії безпеки.

Вона відносна. Абсолютної гарантії безпеки, скажу відверто, не існує. Навіть якби хтось заявив, що готовий воювати разом з нами, не факт, що це справді відбулося б.

П’ята стаття НАТО, на жаль, теж не є абсолютною гарантією безпеки. Тому що є сумніви, чи працюватиме вона в повному обсязі, особливо за нинішньої позиції адміністрації Трампа. Але це окрема тема.

Так чи інакше, сильна українська армія, зброя стримування в України, можливість розміщення на нашій території військ окремих країн НАТО — поки це питання не вирішене, і Росія категорично проти, але, проте, ця тема обговорюється.

Ще одна гарантія безпеки, також відносна, — це прискорений вступ України до Євросоюзу. Це підтримують американці. Росія начебто не проти. Євросоюз, звісно, не оборонний блок. Це не НАТО. Але це своєрідна компенсація. Ми не можемо стати членом НАТО за нинішньої позиції адміністрації Трампа — у цьому питанні вони готові йти на поступки Росії. До того ж взагалі незрозуміло, що буде з НАТО завтра.

Але членство в Євросоюзі означатиме: якщо Росія розпочинає війну проти країни ЄС, а значна частина країн Євросоюзу водночас є країнами НАТО, це також ризик конфлікту з НАТО. Не прямого, але опосередкованого. Це теж непряма гарантія безпеки.

Ще одна важлива річ, щоб не було повторення історії з Будапештським меморандумом, — це юридично зобов’язувальні гарантії безпеки, нехай навіть опосередковані. Йдеться про те, щоб підписати з тими країнами, які готові виступити в ролі гарантів безпеки, юридично зобов’язувальні договори, ратифіковані парламентами цих країн.

Тут є дуже важливий нюанс. Минулого року ми підписали майже з 30 країнами Європи та іншими країнами світу на різних континентах угоди про співпрацю у сфері безпеки. Їх іноді називали угодами про гарантії безпеки, але це не зовсім так. Проте вони нам допомагають, тому що більшість цих країн надають нам реальну допомогу — і військову, і фінансову.

Але для того, щоб це працювало незалежно від політичної кон’юнктури, важливо, щоб це був договір, за який несе відповідальність держава в цілому, а не просто уряд, який його підписав. Конкретний приклад — за Байдена ми підписали угоду зі США, а Трамп навіть не згадує про неї. Для Трампа це не має жодного значення.

А от якщо ми підпишемо у США договір, який буде ратифікований Конгресом, він діятиме незалежно від того, чи змінюється президент або оновлюється склад Конгресу. Як це було у випадку з Японією, Південною Кореєю, Ізраїлем, Єгиптом. Згідно з таким договором США повинні надавати військову та політичну підтримку, особливо у разі нападу.

Йдеться не про розміщення американських військ на нашій території чи про їхню участь у бойових діях. Йдеться про санкції проти сторони-агресора, про військову та іншу підтримку України. Це також одна з додаткових гарантій безпеки — юридично зобов’язувальні договори з тими країнами, які готові виступити гарантами безпеки для України.

Ми всі пам’ятаємо дуже складну, драматичну історію переговорів президента Зеленського в Овальному кабінеті 28 лютого, коли все починалося позитивно, а завершилося жорсткою емоційною суперечкою. Хтось вважав це катастрофою, хоча, як з’ясувалося, нічого страшного не сталося: переговори продовжилися, і після цього Зеленський ще п’ять разів зустрічався з Трампом, двічі — у Білому домі.

Чому ця історія важлива? Тому що тоді, у лютому-березні цього року, США й особисто президент Трамп були категорично проти надання Україні будь-яких гарантій безпеки. Це була одна з причин конфлікту в Овальному кабінеті. Українська сторона наполягала: до того як підписувати угоду про припинення вогню, мають бути надані гарантії безпеки. Американці сказали категоричне “ні”.

11 березня в Саудівській Аравії була підписана спільна декларація США про те, що війна в Україні має завершитися через припинення вогню по лінії фронту — спочатку на 30 днів. Але, на жаль, США відступили від цієї позиції. Це одна з причин, чому виникли складнощі та суперечності в переговорному процесі.

Згодом, у ході багатомісячних переговорів, позиція США почала змінюватися. Американці зрозуміли, що ключову роль у забезпеченні безпеки України мають відігравати європейські країни, але за підтримки США. Якщо, наприклад, на нашій території присутній обмежений військовий контингент європейських країн, то США мають забезпечувати логістичну підтримку — ППО, ракети, супутникову розвідку, військову інформацію.

Переговори про це тривають уже кілька місяців. Американці визнали, що мають бути частиною цього процесу. Питання лише в тому, в якій ролі, в якому обсязі та у якій формі”.

Ми хотіли б, щоб це був договір, аналогічний тим, які США мають з Японією, Південною Кореєю, Ізраїлем, Єгиптом. Це давня мрія української дипломатії, якій уже не менше 30 років. Зараз, можливо, ми найближче підійшли до її реалізації. Чи погодиться на це Трамп — невідомо.
Ми говоримо: якщо ви хочете, щоб ми йшли на поступки, ми повинні отримати серйозні гарантії. Одна з них — юридично зобов’язувальний договір, ратифікований Конгресом США.

Це складне питання, але воно показує, що зараз обговорюються не абстрактні обіцянки, а цілком конкретні юридичні, політичні та військові механізми. Водночас я не бачу підстав вважати, що Росія готова припинити війну. Це розуміє президент Зеленський, наше військово-політичне керівництво, європейські партнери. Деякі представники адміністрації Трампа це також розуміють. Але є й ті, хто наївно вірить: якщо Україна піде на поступки, війна закінчиться. Це ілюзія.

Я радше песиміст: до кінця року мирної угоди не буде. Не тому, що ми не хочемо миру — ми хочемо миру, але такого, який відповідає нашим інтересам. Росія цього не хоче. У цьому головна проблема. Якщо США тиснутимуть не на нас, а на Росію, посилюватимуть санкційний тиск разом із Євросоюзом, тоді з’являться передумови для реальних мирних переговорів. Але не зараз.

Підписати договір — це не означає забезпечити мир. Ми навчені гірким досвідом Мінських угод. Тоді українська сторона наполягала на припиненні вогню перед політичними вимогами, а Росія вимагала зворотного. У підсумку все зайшло в глухий кут, війна не припинилася і зрештою переросла у повномасштабну. Саме цей досвід змушує нас бути жорсткішими в нинішньому переговорному процесі.

РУСЛАН РОХОВ: Будь-яка закріплена несправедливість призведе до наступного конфлікту

— Будь-які суперечності, які будуть закріплені, або відсутність справедливості, ми бачимо, як зникає пункт про амністію відповідальних за уряд, — це гостре відчуття несправедливості призведе до наступних конфліктів.

Відсутність опозиції, яка обмежує суверенітет, також є проблемою, тому що пригнічений суверенітет згодом стане приводом для відновлення бойових дій, для спроб повернути собі цей суверенітет тощо. Насправді несправедливі територіальні бенефіти для Російської Федерації — це теж форма несправедливості, яка може бути закріплена і в подальших ітераціях здатна призвести до відновлення бойових дій.

Бо для того, щоб отримати тривалий мир, потрібно лише одне — щоб росіяни прибрали свої війська з української землі. Як ми бачимо, у нас взаємозаперечні позиції. Україна відстоює свою свободу, незалежність і суверенітет, тоді як Кремль намагається це у нас відібрати. Тому зон для компромісу, по суті, не існує.

Це, як казала Голда Меїр: “Вони хочуть, щоб ми померли, а ми хочемо жити”. І тут місця для компромісу немає. На жаль, ситуація багато в чому саме така.

Прямо зараз європейські партнери бояться заявляти про це публічно, але вони повинні розуміти, що неможливі дипломатичні переговори, в яких не буде подібних суперечностей. Тому що єдиний варіант таких переговорів — це договір про репарації внаслідок поразки Російської Федерації. Як ми бачимо, наразі це неможливо.

Тому йдеться про відкладений конфлікт на майбутнє. Кожна зі сторін намагатиметься використати паузу для того, щоб залікувати свої рани, відновити потенціал, перебудувати порядки й бути більш готовою до наступних раундів протистояння.

Тривалий час складалося враження, що Сполучені Штати усувають Європу від мирного врегулювання та переговорних процесів. Тепер же Європа і Київ повертаються в цей діалог. Виникає питання: чи підуть Штати на такий крок?

Росія, насамперед демонструючи нібито готовність до переговорів, хотіла б отримати гарантії того, що в умовах заморожування бойових дій з російської економіки будуть зняті санкції. Якщо Вашингтон продовжить вести переговори без Європи, не узгоджуючи інтереси європейських країн, європейці, звісно ж, відмовляться знімати санкції.

І це добре “плече” для діалогу, як любить говорити Трамп, — “карти” для європейців у розмові з Вашингтоном. Судячи з усього, Фрідріх Мерц нагадав, що такі карти в Європи є і що за покерним столом вони можуть розіграти свою руку так, що це не сподобається Вашингтону.

Путін, постійно залучаючи Захід до переговорів, фактично купує собі час, щоб уникнути запровадження нових санкцій. На жаль, Європа і Вашингтон, які закликають почекати з посиленням тиску, виявляються розіграними в цій партії, мов недосвідчені гравці проти досвідченого наперсткаря з боку Кремля в особі Путіна.

Подивимося, чим це закінчиться. Європейці намагаються посадити Путіна за стіл і подивитися, чи готовий він підписувати угоду. На їхню думку, це має викрити Путіна і показати, що він насправді не хоче миру, в цьому впевнена й українська сторона.

Звідси й доволі бадьора позиція президента України Володимира Зеленського, який заявив, що готовий іти на вибори: “Давайте гарантії, змінюємо законодавство і рухаємося далі”. Він чітко розуміє, що насправді Путін цього не хоче, і що це лише відмовка та спроба подати ситуацію так, ніби саме українська сторона не прагне миру.

Насправді Путін дедалі більше намагається загнати Україну в умови, за яких ми будемо змушені відмовитися, щоб приховати очевидне — відсутність миру зумовлена небажанням Путіна домовлятися.