Українських дітей викрадають і перетворюють на ресурс: хто зупинить Росію і покарає головних злочинців

Міжнародна коаліція за повернення українських дітей знову закликала Росію негайно повернути всіх незаконно вивезених неповнолітніх. Повномасштабна агресія призвела до того, що тисячі дітей стали жертвами насильницького переміщення, депортації, знищення ідентичності та інших форм насильства.

Українським дітям повертають свободу: шлях через тортури, пропаганду і страх

Кремль, як і раніше, приховує інформацію про викрадених українських дітей, а також про тих, хто залишається на тимчасово окупованих територіях. Там неповнолітні стикаються з тортурами, моральним тиском і впливом російської пропаганди.

У жовтні 2025 року в межах ініціативи президента України Bring Kids Back UA вдалося повернути ще 121 дитину з Росії та окупованих територій. Володимир Зеленський повідомив, що встановлено близько 400 місць на території РФ, де утримуються українські діти. Він наголосив, що процес їх повернення залишається вкрай складним і потребує широкої міжнародної підтримки.

“Ми також працюємо з Катаром, з Ватиканом. І є деякі інші країни, які намагаються допомогти. А за нашими оцінками, їх там тисячі. Це правда — близько 19,5 тис. викрадених дітей у Росії. Ми повинні зосередитися на тому, як їх знайти. Це дуже складно. Ми працюємо з різними розвідками. Це довгий і складний шлях. Ми щодня знаходимо все більше і більше дітей. Але це не тільки про те, як їх викрали. Це про те, як їх знайти. І це важка робота. І дуже важлива”, — заявив Зеленський.

Нещодавно на підконтрольну Україні територію повернули велику групу дітей і підлітків, вивезених росіянами. За словами врятованих, спецслужби РФ погрожували їм тортурами за українське походження, змушували співати російські патріотичні пісні та збирати гроші для армії РФ.

“19-річного Михайла російські військові забрали на допит, катували і погрожували розстрілом через те, що його дядько — ветеран АТО. Тоді хлопцю було всього 17 років. Щойно він досяг повноліття, окупанти поставили юнака на військовий облік.18-річна Вероніка більшу частину свого життя провела в окупації та навчалася в російській школі. Попри це, дівчині вдалося зберегти свою українську ідентичність. Перше, що вона зробила, щойно перетнула український кордон, — розірвала російський паспорт, який отримала примусово. Сьогодні всі врятовані діти й підлітки — на підконтрольній території України. Вони отримують психологічну підтримку, допомогу з документами, дах над головою і піклування — усе, щоб знову відчути себе на свободі й у безпеці”, — повідомляється на сторінці проєкту Bring Kids Back UA у Facebook.

Сьогодні процесу повернення українських дітей сприяють понад 40 країн. Більшість членів Міжнародної коаліції — європейські держави, разом з тим Росія з ними не веде переговорів. Важливу гуманітарну допомогу надають країни, які дотримуються формальної “нейтральності” у питаннях військової підтримки України, включно з Катаром, Туреччиною і Казахстаном. Кількох дітей вдалося повернути завдяки сприянню Об’єднаних Арабських Еміратів.

До Міжнародної коаліції з повернення українських дітей, яку очолюють Україна і Канада, входять 44 країни, а також Європейський Союз і Рада Європи. Нещодавно до неї офіційно приєдналася Парламентська асамблея ОБСЄ, яка об’єднує 57 держав і понад 300 парламентарів.

“Після мого візиту в Україну в жовтні, я сьогодні ще раз підтверджую, що наша відданість миру і безпеці в Європі сильніша, ніж будь-коли, і, звичайно, це починається з нашої непохитної підтримки України. У межах цього зобов’язання я радий оголосити, що Парламентська асамблея ОБСЄ офіційно приєднується до Міжнародної коаліції з повернення українських дітей”, — заявив Пере Хуан Понс Самп’єтро, президент ПА ОБСЄ, під час засідання у Стамбулі.

Після видачі Міжнародним кримінальним судом ордерів на арешт Путіна та російського дитячого омбудсмена Марії Львової-Бєлової ситуація ускладнилася: Росія почала ще активніше приховувати дані про дітей. Влітку цього року Україні вдалося передати РФ список із 300 дітей — і Росія вперше визнала готовність розглянути частину прізвищ, фактично підтвердивши наявність викрадених українських дітей. Згодом Львова-Бєлова публічно зізналася, що незаконно вивезла хлопчика Філіпа з Маріуполя і змінила його ідентичність.

Росія продовжує нав’язувати викраденим неповнолітнім примусове “усиновлення”. На окупованій Луганщині створено онлайн-“каталог”, де українські діти розподілені за зовнішніми характеристиками та віком. У базі — 294 дитини. Засновник SaveUkraine Микола Кулеба стверджує, що Росія оновила законодавство, щоб змінювати прізвища та дати народження українських дітей.

“Це не нова тактика. З 2014 року українські діти з’являються в російських базах даних з усиновлення. Однак з 2022 року ця практика стала повсюдною і систематичною”, — зазначив він у соцмережі X.

Україна має підтверджену інформацію про депортацію понад 19,5 тис. дітей. Повернути вдалося 1 777. Фахівці розробляють план реінтеграції одразу після початку операції з повернення дитини, щоб зменшити травму, яку спричиняє сам процес евакуації.

Історія Івана з Луганська

18-річний Іван Саранча нещодавно виїхав із Луганська, а все дитинство провів під російською окупацією. Юнак зробив свій вибір на користь вільної України.

“Коли я перебував в окупації, підтримка була. Це були прості люди, такі ж підлітки, як і я. Я познайомився зі своїми друзями в інтернеті. Вони були з Дніпра. Це сталося ще у 12 років. З того моменту ми не припиняли спілкування. Вони стали тим самим зерном, базою, яка згодом допомогла мені змінити свою позицію. Якби не вони, я думаю, нічого б цього не сталося”, — розповів Іван.

Все оточення — батьки, школа, друзі — озвучували російські тези, згадує він.

“Вийшло так, що мої батьки розповідали тільки про російське, а їхні батьки — про українське, тобто правду. Мені, наприклад, говорили, що німецькі війська Третього рейху під час Другої світової війни не бомбили Львів, тому що там була СС “Галичина” і що “всі українці — нацисти”. І що Львів — це “столиця нацистської України”. І у моєму світогляді було справжнім здивуванням, що хтось може розповісти щось інше, що світ може бути іншим. Мені стало цікаво, і через це все далі і пішло. Говорили, що війна РФ проти України — “визвольна”. Що “Україна почала нас бомбити” і “захотіла всіх нас убити”. І що “нас почали захищати”. Далі — звичайні пропагандистські штампи”, — розповів Іван.

Планування виїзду хлопця зайняло понад рік.

“Потрібно було дізнатися, що взагалі можливо виїхати. Які потрібні документи. Зробити ці документи. Переконати батьків, що я “не збираюся нікуди тікати”, хоча це було саме так”, — згадує він.

Поки Іван планував виїзд в Україну, батьки думали, що він збирається до Росії — святкувати свій день народження.

“Це велике диво, що я зміг це зробити”, — каже хлопець.

Зараз він навчається в Києво-Могилянській академії. Вивчає хімію.

1,6 мільйона вкрадених доль: чого вимагає Україна і чого боїться Москва

Про те, як Росія приховує інформацію про незаконно вивезених українських дітей і блокує їх повернення, та через що проходять діти в окупації, в ефірі телеканалу FREEДОМ розповіли:

• Валентин Гладких, аналітик;
• Мирослава Харченко, головна юристка благодійного фонду Save Ukraine, яка займається поверненням в Україну дітей, викрадених РФ;
• Олена Сопружинська, психологиня;
• Оксана Волжина, волонтерка.

ВАЛЕНТИН ГЛАДКИХ: Вони спочатку роблять дітей сиротами, а потім намагаються їх врятувати

— Російський політичний режим чітко визначив свої цілі — знищити українську ідентичність. Точніше, навʼязати нам своє розуміння нашої ідентичності.
Проблема в тому, що Львова-Бєлова і Кремль не розуміють базових засад сучасного суспільства. Наприклад, поняття процедурної справедливості. Навіть суд має змагальний характер: обвинувачення і захист повинні надати аргументи й докази. Щоб докази були валідними, вони повинні бути зібрані певним способом і відповідними субʼєктами.

Коли Україна звільнила окуповані території Київщини, Чернігівщини, Харківщини, перше, що зробив президент України, — запросив міжнародних експертів-криміналістів. Вони проводили ексгумацію, встановлювали причини смерті, документували. Тобто збирали правову базу для подальших обвинувачень. Це не пропаганда. Українська сторона відкрита, прозора навіть в умовах війни. А чим може підтвердити свої слова Львова-Бєлова? Ефіром у Соловйова. Нам пропонують повірити їй на слово. Тому що інших доказів, зібраних належним чином, не існує.

Тому дуже смішно слухати всю цю риторику. І важливо розуміти: вона спрямована виключно на внутрішню аудиторію, яка й так налаштована прихильно до подібних тез. Якщо хтось думає, що міжнародні організації сприймають історії про “розіпʼятих хлопчиків” серйозно, — ні. Тільки ті, хто сидить на російських грошах, можуть чіплятися за ці заяви. Але якщо їх запитати: “Де докази?” — надати нічого не зможуть. Тому що їх немає.

Росіяни спочатку роблять українських дітей сиротами, а потім намагаються їх захищати. Якби їх тут не було, не було б жодної необхідності шукати їм нових батьків чи опікунів.

МИРОСЛАВА ХАРЧЕНКО: Українських дітей виставили як товар — обирай, хто подобається

— За ідеєю, у розвинених країнах позиція омбудсмена, особливо дитячого, — незалежна інституція. Лідер, який стоїть на чолі, не повинен слухати ні парламент, ні уряд. У нього має бути своя незалежна позиція, яка захищає права і законні інтереси дітей. Але це не про Львову-Бєлову. В одному з інтервʼю вона розповідала, що Путін доручив їй вивезти всіх сиріт із Донбасу в російський регіон і влаштувати їх у російські сімʼї. Вона прямо говорила, як літаком возила дітей до “батьків”, батьків — до дітей і так далі. І на камеру сказала, що “разом із Путіним готова зробити це ще тисячу разів”.

Львова-Бєлова каже, що ходила по підвалах Маріуполя, — це абсолютна брехня, звичайно. Вона тоді ще була в Пензі. Працівники Save Ukraine були разом з цими дітьми. Цей відомий список 31 маріупольської дитини-сироти, яких Львова-Бєлова вивезла до Росії… Насправді, як завжди, все робила чужими руками. Ці діти — їхні документи були втрачені, тому що все було розбомблено. Вони сиділи в підвалі і переховувалися. До них постійно приходили військові. Їх заблокували, щоб вони нікуди не зникли.

Потім під керівництвом донецької уповноваженої з прав дитини, у супроводі військових, під дулами автоматів, цих дітей вивезли до Донецька, у лікарню. І вже тоді туди привезли Марію Львову-Бєлову. Дітей поставили як товар: обирай, хто тобі більше подобається. І от вона в цьому ж інтервʼю говорить: “Я подивилася на Філіпа, і серце тьохнуло, і все, і все”. Хоча пізніше у цьому ж інтервʼю вона розповідає, що хлопчик не хотів жити в Росії. У попередніх інтервʼю вона теж говорила, що він абсолютно не хотів усього цього.

Щодо кількості дітей — точних даних, звичайно, немає. Тому що територія окупована, і піти подивитися, хто реально залишився живим, ми не можемо. Але невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Львова-Бєлова, як було велено, вийшла в ефір і заявила, що після початку “СВО” на території РФ вони зареєстрували 744 тисячі дітей. Це колосальна цифра. Якби вони мали бодай якесь розуміння норм міжнародного гуманітарного права, вони б знали, що зобовʼязані надати українській стороні або посереднику інформацію про те, хто ці діти, у якому вони стані, з батьками вони чи без, поранені вони чи ні, чи потрібна їм допомога.

Але ні — вона лише задекларувала кількість дітей у Росії. У Донецькій і Луганській областях вони дістали з підвалів близько 2-3 тисяч дітей-сиріт.

Слід врахувати, що ми говоримо про війну з 2014 року. Ми говоримо про те дитяче населення Криму, яке було відрізане від України. Ми говоримо про ту частину дитячого населення частково Донецької і Луганської областей, яке було так само відрізане від України. Ми всі памʼятаємо кадри “поїздів усиновлення” доктора Лізи, коли дітей возили прямо до Москви на показ російським чиновникам, і вони обирали “найкращих”, здорових, красивих, світловолосих дітей з блакитними очима.

Якщо додати кількість дітей із Криму, Донецька і Луганська, і плюс ці 744 тисячі, про які сказала Львова-Бєлова, загалом можна говорити про те, що це приблизно 1,6 мільйона українських дітей, які викрадені в України. Ці діти не мають права бути українцями. Вони ховаються, в окупації прикидаються мертвими, намагаються бути невидимими, щоб їх не побачили, не витягнули і не кинули обличчям у російську школу, у цю мілітаризацію.

Десь від 2018 року на початку Путін своїм же указом присвоїв собі повноваження визначати категорії людей, які заслуговують на процедуру спрощеного отримання російського громадянства. І поступово все це спрощувалося, спрощувалося, спрощувалося. Зараз дійшло практично до того, що якщо людина говорить російською, вона має право піти за спрощеною процедурою отримання громадянства.

Потім він ухвалив закон, який практично узаконив ще один міжнародний злочин, тому що усиновлювати дітей, які проживають на окупованій території, заборонено Женевськими конвенціями. Але він, як завжди, знехтував усіма умовностями і прийняв закон, який прямо давав дозвіл російським громадянам усиновлювати українських дітей і сиріт.

Росіяни готувалися дуже довго і дуже давно до цієї процедури, це свідчить про те, що все сплановано. І лозунги, і слова, і законодавство — все вони підганяли під цю мету.

У нашій практиці немає жодної дитини, яку Україна могла б повернути, якщо її встигла усиновити російська родина. Це практично неможливо. І хоча у них бравада “ми не визнаємо Римський статут, нас це не стосується”, насправді вони розуміють, що відповідальність настане. Тому вони змінюють усі вихідні дані про дітей, намагаючись сховатися від відповідальності вже зараз.

У них давно є плани щодо українських дітей. Путін і сама Львова-Бєлова підтверджували це, говорячи про демографічну кризу етнічних росіян. Ще до війни ми чули про те, що в Москві й Петербурзі людей зі “словʼянською зовнішністю” стало мало. І ось тепер у них 1,6 мільйона українських дітей — здорових, словʼянської зовнішності. План простий: хлопчики — в армію, дівчатка — народжувати нових дітей.

ОЛЕНА СОПРУЖИНСЬКА: Чим молодша дитина, тим швидше стирається її самоідентифікація

— Те, що відбувається — це класичний приклад психологічного насильства, коли в дитини забирають основи основ — її коріння. Коли її не просто виривають з контексту країни, родини. Небезпека в тому, що не сформована особистість, вирвана з контексту, не має внутрішніх опор і дуже легко піддається будь-якій пропаганді. Дитяча психіка достатньо лабільна: потрапивши в чуже середовище, хоче вона того чи ні, дитина не може чинити опір і підлаштовується під будь-яке оточення. Дитину просто “перепрошивають” так, як їм потрібно.

Дітям навʼязується думка, що їхні цінності неправильні, а все, у що вони вірять, — помилкове. Коли їхня правда перевертається з ніг на голову — власне, як діє російська пропаганда загалом.

І у своїх інтервʼю Львова-Бєлова звинувачує Україну в тому, що ми нібито спекулюємо такою вразливою темою, як діти. А насправді вона говорить про себе. Вона виставляє себе захисницею дітей, розповідає, що рятує “нещасних дітей по підвалах Маріуполя”, і водночас не каже ані слова про те, як ці діти там опинилися й чому вони без батьків.

Безумовно, процес зворотний, але ніхто не скаже, скільки часу на це знадобиться. Чим молодша дитина, чим менш сформована її особистість, тим більше часу потрібно, щоб повернути її до себе. Спогади стираються.

Немає чіткого строку, але чим менша дитина, тим швидше стирається її ідентичність. Тому що в неї немає можливості чинити опір середовищу, в яке вона потрапляє, особливо якщо поруч немає надійних дорослих. У такому середовищі дитина не може чинити опір.

Щоб встановити факт емоційно-психологічного насильства, потрібен доступ до дитини і діагностика умов, у яких вона була, та її нинішнього стану. Діти, яких ми повертаємо, мають видимі травми. Їхній стан залежить від конкретного досвіду. Хтось бачив військових, а на когось наставляли зброю. Хтось був змушений ходити в російську школу й щодня стикатися з російськими військовими. Когось змушували малювати подарунки російським військовим проти їхньої волі. Види насильства дуже різні, і кожен випадок потрібно вивчати окремо.

ОКСАНА ВОЛЖИНА: Соціум вирішує все — діти бачать правду і змінюються

— Коли я вперше потрапила до Бахмута у складі тероборони вже наприкінці 2022 року, я навіть не думала, що там залишається стільки дітей. Через постійні обстріли люди сиділи в підвалах, їх не було видно на вулицях.

Ми приїхали в дитячий садок і спустилися вниз, якраз перед святом Святого Миколая. І я побачила стільки дітей, які давно не милися, не бачили сонячного світла. Вийти на вулицю означало майже напевно загинути. Вони не навчалися, сиділи в куточку з телевізором, підключеним до інтернету, — і це було все.

Я стримувала себе, щоб не заплакати. Це були справжні “діти підземелля”. Я вибігла на вулицю, щоб подихати і щоб ніхто не бачив моїх сліз. Я розуміла: їх потрібно терміново вивозити. Люди були в стресі, вони не могли адекватно проаналізувати ситуацію.

Коли пізніше Бахмут закрили для волонтерів, навіть для поліції, “Білі Ангели” дали мені адреси і сказали: “Якщо можеш — їдь”. І я їздила до останнього. Ми знаходили родини, які просто ховалися. У будинках — маленькі діти, 2-3 років, брудні, з величезними очима. І ти розумієш — завтра їх може не бути.

Починалася екстрена евакуація. Мої власні діти знали, що там є діти, яких потрібно рятувати. Я їздила до кінця квітня — спочатку на своїй машині, потім на бронемашині, потім з військовими пішки. Ми шукали людей, які не могли прийняти рішення.

Одна жінка народила дитину прямо там, у підвалі. Ми вивезли новонароджену дівчинку, про існування якої ніхто не знав. У родини офіційно було двоє дітей, але в них народилася третя — двотижнева. Дорога вже була прострілювана. Горіли машини. Шанси були 50 на 50. Але якби затрималися — ніхто б не вийшов.

Найстрашніше — діти не можуть прийняти рішення. А ми не можемо дозволяти батькам обирати, коли вибір стосується життя дитини.

Діти різні, регіони різні — це видно дуже добре. Були діти з Олешок: вони були під окупацією всього рік-два, і вони боролися за себе, за Україну. Донецький регіон — інше, там вплив пропаганди сильніший.

Соціум визначає багато: відсутність інформації, відсутність правди впливає на будь-яку людину, якщо немає “фундаменту”.

Діти, потрапляючи до нас, починають стирати ці шрами. І російська пропаганда також стирається. Тому що словами неможливо переконати — тільки справами.

Для них важливо, що я, росіянка за паспортом, говорю з ними українською. Вони запитують “Чому?”. А я кажу: “Тому що це повага до землі, на якій живу і де народилися мої діти”. Це нормально — як їхати в Америку і говорити англійською. Ці маленькі речі важливі. Вони складаються у велику картину.

На жаль, у нас травмоване покоління дітей. Діти з Херсона — уже четвертий рік під ударами. Вони не бачать майбутнього. Дрони полюють на дітей. У них з’являються суїцидальні думки, тому що вони не бачать сенсу — нічого не змінюється. Тому ми повинні боротися за своїх дітей.

Читайте також: Європа хоче змусити Росію платити: що стоїть за ідеєю “репараційного кредиту” і чого вже досягла Україна