Росія знову говорить про мир, обстрілюючи Україну: навіщо Кремль пропонує Вашингтону переговори та чим супроводжує свій шантаж

Глава МЗС Росії Сергій Лавров знову висловив бажання зустрітися з державним секретарем США Марко Рубіо. Проте цей інтерес не має нічого спільного з пошуком миру: російський дипломат наголосив, що обговорення війни проти України має враховувати інтереси Кремля, а передачу заморожених російських активів Україні назвав грабунком. Водночас справжні грабунки — захоплення українських територій і вбивства — у Москві грабунком не вважають.

Поки Росія готує підґрунтя для чергових псевдопереговорів, вона посилює тиск на Україну — військовими, енергетичними та ядерними методами.

25 тисяч втрат і “ядерна палиця”

Перший напрямок тиску Росії — масові атаки живою силою. Володимир Зеленський повідомив, що у жовтні армія РФ зазнала рекордних втрат за весь період повномасштабної війни — понад 25 тисяч військовослужбовців.

“У нас — 25 тис. втрат “двохсотих” ворога за жовтень лише завдяки БпЛА. Це точна цифра, бо все це має відеопідтвердження… Це — найбільша кількість втрат Росії з початку повномасштабної війни за один місяць”, — повідомив президент України Володимир Зеленський.

Нині головна мета російської армії — захоплення Покровська Донецької області. Заради цього Москва кидає туди тисячі солдатів, намагаючись показати бодай якийсь успіх. За словами Зеленського, Кремль робить це не заради реальних військових результатів, а для пропаганди і тиску на західні країни.

Аналітики зазначають, що просування росіян на цьому напрямку сповільнилося, проте не виключають нових атак.

На тлі новин про нові санкції від Європи Кремль знову заговорив про дипломатію. Лавров заявив про готовність до зустрічі, але категорично проти того, щоб російські гроші використовувалися для допомоги Україні. Водночас, як неодноразово наголошував Володимир Зеленський, сенсу у переговорах з Лавровим немає, — рішення ухвалює лише Путін. І у Вашингтоні це розуміють.

“Ви маєте на увазі зустріч із президентом Путіним? … Основна суперечка полягає в тому, що вони просто ще не хочуть зупинятися. Але я думаю, що вони це зроблять. Я думаю, що це завдало великої шкоди Росії”, — сказав президент США Дональд Трамп.

Коли на фронті немає успіхів, Росія повертається до старого методу тиску — обстрілів мирних міст. Минулого тижня атаки припали на Харківську, Київську, Полтавську, Дніпропетровську, Кіровоградську, Миколаївську, Сумську, Чернігівську та Одеську області. Удари завдавалися по підстанціях і житлових кварталах, що у Москві цинічно продовжують називати “звільненням”.

“Тиску на Росію недостатньо, і будь-які послаблення… лише мотивують Путіна затягувати цю війну… Потрібно стільки санкцій, стільки тиску, стільки підтримки життя, щоб у Росії не залишилося засобів для існування в умовах війни”, — наголосив президент України Володимир Зеленський.

Третій елемент тиску з боку Кремля — “ядерна палиця”. На Радбезі РФ Путіну запропонували розглянути варіанти ядерних випробувань, і він доручив профільним структурам підготувати пропозиції. НАТО відреагувало жорстко.

“Коли Росія використовує небезпечну та безрозсудну ядерну риторику… Путін має знати, що ядерну війну неможливо виграти і її ніколи не слід починати”, — заявив генсек НАТО Марк Рютте в інтерв’ю Die Welt.

Після цієї реакції Кремль поспішив відкотити назад власні заяви. Пєсков уже стверджує, що жодних розпоряджень про ядерні випробування не було, а можливі кроки РФ будуть “відповіддю” на дії США. Вашингтон же відреагував демонстрацією сили — 5 листопада американські військові провели тестовий запуск міжконтинентальної балістичної ракети.

“Ми створили ядерну зброю. Ми — ядерна держава №1… Росія — друга. Китай — далеко на третьому місці… Але у нас найсильніші збройні сили у світі, безумовно”, — заявив Дональд Трамп.

Усе це лише демонструє: з Москвою неможливо вести діалог, апелюючи до розуму. Кремль розуміє лише мову сили. США діють спокійно, без емоцій, але гранично жорстко — і що впевненіше звучить позиція Вашингтона, то більше у Кремлі зростає паніка. Російська влада, яка звикла до страху, тепер сама змушена виправдовуватись. А для Путіна це — найболючіша поразка: коли більше не можеш диктувати умови.

Ядерний шантаж Кремля: тиск замість дипломатії — що кажуть експерти

Чи справді Росія готова до переговорів і чи може Трамп повірити Кремлю після чергових заяв про “мир”? На цю тему в ефірі телеканалу FREEДОМ міркували:

• Георгій Чижов, політолог, керівник Центру сприяння реформам;
• Ярослав Макітра, керівник політичних програм дослідницької компанії “Соціополіс”;
• Ігор Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”;
• Ярослав Телешун, кандидат політичних наук.

ГЕОРГІЙ ЧИЖОВ: Путін не здатний зупинитися — його система вимагає експансії

— Мені здається, у Росії зараз будуть терміново перенаправляти зовнішньополітичний вектор, бо вони опинилися у глухому куті. Скасування будапештської зустрічі, яку Трамп устиг анонсувати повторно, — очевидний провал російської зовнішньої політики.

Саме тому терміново відправили до США спецпосланця голови Кремля Кирила Дмитрієва, який також нічого не вирішив. Ми чуємо, провину за те, що сталося, начебто поклали на Сергія Лаврова, хоча він лише виконував волю свого найвищого начальника. Тож зараз Росії потрібно зрозуміти, чи готові вони бодай на якісь поступки, які можна було б представити США як потенційно прийнятні для України. Хоча я не думаю, що вони реально на це готові. Максимум — можуть спробувати удати.

Можливо, під це вони й замінять керівництво зовнішньополітичним напрямом, зокрема міністра Лаврова. Гадаю, він на своїй посаді протримається не далі весни, а, можливо, буде замінений і раніше, якщо буде сформульована справді нова російська позиція, за допомогою якої можна знову спробувати залучити Трампа й переконати його тиснути на українську сторону.

Дуже важко зазирнути у голову Путіну. Вочевидь, там не все гаразд із погляду медицини. Путіну дуже складно зупинитися — він створив систему, потяг якої вже розігнався під гору, і зупинити його неможливо. Це приблизно як Адольф Гітлер, який у 1938-1939 роках окупував Чехословаччину і зіштовхнувся з тим, що створена ним система приречена на подальшу експансію, інакше вона просто розвалиться.

Путіну незрозуміло, що робити з російською економікою, поставленою на військові рейки, яка працює дедалі гірше, але виробляє величезну кількість зброї. Йому також незрозуміло, що робити з величезною армією, наполовину складеною з найманців і колишніх ув’язнених. Спробуй зараз демобілізуй усе це — вони повернуться до Росії, і там почнеться хаос.

Поки Путін живий, він не може піти у відставку. Його чекає суд, навіть якщо він передасть владу своїм соратникам. Тому, поки він живий, він демонструватиме агресію й намагатиметься погрожувати сусіднім країнам.

Особисто Путіна зупинити дуже важко, бо війна стала сенсом решти його життя. І абсолютно незрозуміло, що він робитиме, якщо справді доведеться припинити цю війну — не тимчасово зупинити вогонь, а саме завершити війну проти України і проти всього цивілізованого світу.

ІГОР ПОПОВ: Коли Кремль втрачає ініціативу, він згадує про ядерну зброю

— Я б пов’язав ядерну риторику Кремля з поразками або принаймні відсутністю успіху російської армії на полі бою. Тобто щойно вони втрачали ініціативу або навіть відступали, побоюючись отримати поразку бодай тактичного рівня, вони одразу згадували, що мають ядерну зброю, і заявляли, що ядерну державу неможливо перемогти.

Реакція на такі заяви справді була різною, але більшість західних країн виступали з критикою подібної риторики. Україна зі свого боку відповідала жорстко. Володимир Зеленський щоразу нагадував про Будапештський меморандум: Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї, а інші держави, що її мали, підписали гарантії суверенітету та територіальної цілісності України. Тож коли держава-гарант погрожує країні, яку зобов’язалася захищати, це, звісно, неприпустимо.

Варто відзначити і позицію Китаю. У попередні роки китайське керівництво — і публічно, і непублічно — критикувало навіть погрози використання ядерної зброї як аргументу в геополітиці чи у веденні війни. Зараз, на жаль, таких реакцій з боку Китаю немає. З іншого боку, ми спостерігаємо не стільки більш жорстку реакцію США та НАТО, скільки ігнорування цих погроз і водночас — підвищення ставок.

У Білому домі зараз при владі “ковбої”, і вони кажуть: якщо ви хочете щось випробувати, то й у нас є що випробувати. Нещодавно вони запустили балістичну ракету Minuteman, а Трамп оголосив про підготовку можливих ядерних випробувань.

Під час холодної війни світ жив у страху перед ядерною катастрофою, перед “ядерною зимою”. Населення готували: на уроках цивільної оборони навчали, куди бігти при спалаху, як захищатися, які уражальні фактори враховувати. І Радянський Союз, і країни НАТО мали розроблені плани на випадок ядерного конфлікту. Після закінчення холодної війни це стало менш актуальним і згодом забулося. Але тепер, коли така риторика повертається, вона знову викликає страхи й відновлює дискусії про готовність.

Останніми тижнями, після численних помилок російської дипломатії, Москва, отримавши різку реакцію Трампа, знову через дзвінок Лаврова озвучила старі вимоги, що суперечать сучасному підходу Вашингтона. Росія разом з тим почала відправляти зброю та найманців до Венесуели, що дратує Трампа — у нього там свої плани, і жодних домовленостей щодо цього не було.

Ядерна риторика — це вже занадто. Вона не потрібна Трампу, і він реагує на неї різко та роздратовано. Однак Росія продовжує намагатися розіграти ремейк Карибської кризи 1962 року, коли за Хрущова радянські ракети були розміщені на Кубі.

Тоді США готувалися їх бомбардувати, виникла велика напруга, відбувалися прямі переговори і дзвінки між Кеннеді та Хрущовим, а потім ракети були виведені в обмін на таємне видалення американських ракет із Туреччини.

Видно, зараз Росія хоче повторити щось подібне: підвищити градус ескалації, а потім в обмін на деескалацію отримати територіальні, геополітичні чи фінансові поступки. Але Трамп вважає себе майстром таких ігор, тому відповідає симетрично, намагаючись також виторгувати поступки для себе.

ЯРОСЛАВ МАКІТРА: Путін шукає нові способи залякування Заходу

— Нічого нового з боку РФ не відбувається. Вони діють планомірно — посилили удари по Україні.

Раніше також були прецеденти, коли росіяни намагалися вивести з ладу ядерну енергетику та інші об’єкти. Тут, думаю, нічого принципово не змінилося. Завдання залишається тим самим — знеструмити Україну, підірвати українську економіку і створити додатковий тиск.

Росія діє послідовно, цей терор лише змінює форми, але нічого кардинального не сталося. Україна порушує це питання на міжнародному рівні, щоб донести до Заходу та партнерів, що те, що відбувається, становить серйозну загрозу не лише Україні, а й усьому світу.

Якщо згадати дії Росії у 2023-2024 роках, то й тоді з боку Заходу не було серйозних відповідей на окремі акти агресії. Так, застосовувалися санкції й політичний тиск, але ні Європейський Союз, ні Сполучені Штати тривалий час не здійснювали системного тиску на російський енергетичний комплекс. Лише зараз, поступово, почали робити серйозніші кроки.

Російські енергетичні підприємства продовжують працювати, за кордоном будуються атомні станції, далеко не всі структури потрапили під санкції. А саме з цього потрібно було починати — тиснути на цей сектор і виводити Росію з ключових енергетичних проєктів.

Зараз Москва відчуває, що може діяти безкарно, і це лише посилюється, адже тиск на Росію не дає потрібного результату. Росія продовжуватиме агресію і, на жаль, незабаром ситуація, ймовірно, погіршуватиметься, доки не знайдені реальні механізми, які змушуватимуть Кремль змінити поведінку.

Усе, що робить Росія у відповідь на дії Заходу, супроводжується погрозами — ядерними чи іншими. Цей етап фактично вже пройдено: спочатку це звучало страшно, але тепер діє дедалі слабше.

Тим більше змінилася позиція Сполучених Штатів. З приходом адміністрації Трампа Вашингтон діє рішучіше — розміщує атомні підводні човни, робить жорсткі заяви. Тепер не кажуть: “Припиніть” чи “Не робіть”, а прямо заявляють: “У нас більше, і ми теж готові”. Це посилює позиції Заходу і керівництва НАТО. Вони почуваються впевненіше, коли звучать такі сигнали.

Тому подібні погрози з боку Москви діють усе слабше. Але це не означає, що в якийсь момент Путін не може вдатися до радикальніших методів або принаймні спробувати це зробити.

На цьому етапі все це сприймається як слова — залякування без реальних дій. Скільки разів Медведєв уже обіцяв “апокаліпсис” за кожен новий вид зброї, який надходив в Україну, але зброя продовжує надходити, і нічого кардинального не сталося.

Ця модель поведінки Кремля вже вичерпала себе. Путін, очевидно, шукатиме щось нове, хоча арсенал його “лякалок” украй обмежений.

ЯРОСЛАВ ТЕЛЕШУН: Удари по інфраструктурі — спроба зламати волю України

— Ми бачимо, що останніми днями Москва через Пєскова, Лаврова та інших чітко заявляє, що хоче миру, але миру на своїх умовах, який абсолютно не підходить Києву. Це логічно. У цьому випадку це знову інструмент тиску на Київ, щоб посилити свої переговорні позиції, якщо переговори взагалі відбудуться у тому чи іншому форматі. Переговори можуть вестися і в закритому форматі, про який широка громадськість не знає, тому, можливо, вони вже й тривають.

Думаю, це передусім інструмент тиску на Київ і наших європейських партнерів. Ключовим інструментом тиску на Сполучені Штати знову стають випробування озброєнь і демонстрація ядерного арсеналу.

Ми бачимо окремі випробування, хоча водночас Путін доволі обережний у своїх формулюваннях: він говорить про те, що варто розглянути ядерні випробування, тоді як його оточення робить різкіші заяви. Власне, він залишає собі люфт — з одного боку, щоб чинити прямий тиск на Вашингтон і добиватися поступок, з іншого — щоб мати можливість відмовитися від цих кроків, якщо отримає гідну відповідь від США та Європи.

Якщо говорити про удари по енергетичній інфраструктурі, то це передусім тиск на Україну і на наших європейських партнерів. Як я не втомлююсь повторювати, кожна війна — це, по суті, протистояння волі двох сторін та їхніх союзників. Тому удари по інфраструктурі — це спроба зламати волю українців і волю європейських та інших партнерів, які підтримують Україну.

Читайте також: Оборона України за гроші Росії: Захід планує видати Києву “репараційний кредит”