Дрони, технології та досвід війни: навіщо Україні союз із JEF

Міністр оборони України Денис Шмигаль під час візиту до Норвегії 5 листопада провів зустрічі з колегами із Фінляндії, Нідерландів, Естонії та Данії. Основну увагу сторони приділили перспективам спільного виробництва безпілотників, зокрема дронів-перехоплювачів, а також питанням конфіскації російських активів і підтримці української армії.

Україна отримає доступ до європейських технологій після приєднання до JEF

Під час переговорів з міністром оборони Естонії Ханно Певкуром Шмигаль подякував за участь Естонії в програмі PURL та за пропозицію виділити 3 млн євро на закупівлю і підтримку систем супутникового зв’язку Starlink.

“Україна також готова долучатися до реалізації проєктів у межах SAFE, що сприятиме взаємному розвитку наших оборонно-промислових комплексів. Разом із міністром оборони Данії Троельсом Лундом Поульсеном відзначили успішність “данської моделі” фінансування Збройних сил України. Цього року в межах моделі вже отримали від Данії 1,2 млрд євро. До кінця року планується залучити ще понад 500 млн євро”, — написав Шмигаль у Facebook.

Крім того, у Міністерстві оборони повідомили, що Україна приєдналася до оборонного альянсу Об’єднаних експедиційних сил (Joint Expeditionary Force, JEF). Це коаліція, створена Великою Британією у 2015 році за участі ще дев’яти північних європейських країн: Данії, Фінляндії, Естонії, Ісландії, Латвії, Литви, Нідерландів, Швеції та Норвегії.

Україна стала першою державою, яка не входить до альянсу, але отримала статус розширеного партнера. Денис Шмигаль назвав це історичною подією та зазначив, що Київ готовий посилити союз, поділившись досвідом у протидії гібридній агресії, застосуванні ППО, використанні дронів і далекобійних ударів. Водночас Україна розраховує на доступ до європейських технологій і виробничих потужностей, що дасть змогу налагодити спільне виробництво, додав міністр.

JEF: крок до нового рівня оборонного партнерства з Європою — огляд думок експертів

Що зміниться для української армії після приєднання до альянсу JEF? Чи можна розглядати JEF як міст між Україною та НАТО? Як участь у JEF вплине на українську оборонну промисловість і економіку? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:

• Руслан Рохов, політтехнолог, керуючий партнер компанії PGR Consulting Group LLC;
• Марія Гелетій, кандидатка політичних наук, експертка з міжнародних відносин;
• Олег Лісний, президент аналітичного центру “Політика”;
• Богдан Ференс, кандидат політичних наук, засновник ГО “СД ПЛАТФОРМА”.

РУСЛАН РОХОВ: Європа має платити, майбутнє континенту — це Збройні сили України

— Слід наголосити, що не лише сам формат, а й розрахунок Європейського Союзу на те, що Україна стане першим форпостом оборони Європи, — це вже не теорія, а реальність. Усі чудово розуміють, що Збройні сили України — це та міць, той людський склад, який готовий захищати Європу. На жаль, ми бачимо соціологію, різні опитування в країнах ЄС, які показують: європейці хочуть жити в демократичному суспільстві, але не всі готові його захищати.

Для мене абсолютно не дивно, що сьогодні таке співробітництво північних країн фактично прийняло Україну як асоційованого члена. Україна нині — єдина країна в цьому об’єднанні, яка має досвід реальної війни, досвід протистояння з урахуванням сучасних тактик ведення бойових дій, а також серйозні напрацювання і успіхи, які надзвичайно цікаві нашим партнерам.

Нашій стороні, безумовно, цікавий доступ до виробничих потужностей. У нас є технології, практики, алгоритми, але нам потрібні майданчики, які можуть виготовляти ці засоби, і, власне, фінанси для їх виробництва.

Виходить природна, закономірна колаборація між країною, де є досвід і технології, реалізовані на лінії бойового зіткнення, і країнами, які мають потужності та фінанси й могли б у це інвестувати. Тому це природна практика, і я більш ніж упевнений, що в майбутньому ми рухатимемось до повноправного членства.

У чому її особливість і перевага? Українські засоби значно дешевші: за однакових фінансових витрат на виробництво в Європі, США чи в Україні очевидно, що в Україні це обходиться набагато дешевше. Це дозволяє за ті самі кошти отримувати набагато більше необхідних засобів для оборонних дій на лінії фронту.

А з іншого боку — уявіть, щось купили у США: податки йдуть до бюджету США; купили у Франції чи Німеччині — вони отримують дохід. А те, що купується в українських компаній, надходить як додаткові доходи державного бюджету України. Тобто, по-перше, Україна отримує необхідні засоби для війни й оборони; по-друге, — додатковий дохід бюджету; і найголовніше, на мою думку, — це засоби, завдяки яким громадяни, що працюють в оборонному секторі й виробляють необхідне, отримують заробітну плату. Вони можуть утримувати себе, жити в умовах війни, ба більше — сплачувати податки.

Це поповнення місцевих бюджетів: люди витрачають гроші в магазинах, кафе та інших сервісах. Усе це дає великий мультиплікативний ефект для української економіки. Тому “данська модель” — це абсолютна вигода для економіки України. Загалом це не лише засоби безпеки, а й кошти для забезпечення громадян у воєнних умовах. Я завжди висловлюю вдячність і повагу данським політикам, які обрали інший підхід: вони не просто допомагають забезпечувати Україну озброєнням, а підтримують українську економіку коштами бюджету для соціальних виплат, пенсій тощо.

Європа підійшла теоретично підготовленою до можливої агресії, але фактично єдиним серйозним підґрунтям є реальний бойовий досвід України. Сьогодні немає жодної іншої країни чи армії у світі, окрім Збройних сил України, які не просто розуміють, а знають, що працює і що є ефективним на полі бою. Україна сьогодні — не просто потенційний член ЄС, це можливий учасник ЄС, але важливіше те, що це найбоєздатніша армія і реальний особовий склад, який може захистити Європу.

На мою думку, майбутнє Європейського континенту — це ЗСУ. Європа має ухвалити політичне рішення утримувати ЗСУ коштом європейських платників податків, виплачувати високі зарплати нашим військовослужбовцям, переходити на контрактну систему, платити гідні професійні гроші фахівцям у сфері безпеки.

Україна поступово має відмовитись від призову, перейти на систему рекрутингу й отримати справжніх бійців — мотивованих, високо підготовлених, готових захищати не лише Україну, а й Європу.

МАРІЯ ГЕЛЕТІЙ: Процес нарощування виробництва в ЄС уже запущений — і Україна в ньому бере участь

— Україна, хоча і не є членом НАТО, уже входить в інші оборонні структури країн НАТО. Якщо подивитися на сам Альянс, то не всі країни НАТО виконуватимуть однакову роль: є держави з потужними арміями та сильною оборонною промисловістю, а є такі, що більше покладатимуться на союзників для власного захисту у разі інциденту чи нападу.

Важливо розуміти, що коли Україна входить до експедиційних сил, вона, хоча й не стає повноцінним членом, фактично вже більше, ніж просто партнер. На технічному рівні та в межах співпраці вона працює доволі тісно: реалізуються спільні проєкти з виробництва озброєння та з інших питань оборони.

Наскільки зараз досвід України може допомогти партнерам? Україна цьому не чинить опору, навпаки — хоче зміцнити оборону НАТО, і водночас співпраця посилює перспективи самої України. Тепер можна впевнено сказати, що в членстві в НАТО й ЄС зацікавлені не лише Україна, а й самі ЄС та НАТО. Говорять про інтеграцію України в оборону НАТО, і на рівні співпраці Україна вже ділиться своїм досвідом боротьби з новими загрозами.

Під новими загрозами я маю на увазі широке застосування дронів: війна змінила свою природу, і методи ведення бойових дій відрізняються від тих, до яких готувалися деякі країни НАТО. У співпраці з балтійськими країнами, Данією, Польщею та іншими Україна вже передає досвід протидії дронам, перехоплення дронів і відбиття ракетних загроз. Система Patriot хороша, але її застосування в реальних бойових умовах — зовсім інший досвід у порівнянні з полігонними випробуваннями. Цей практичний досвід боротьби з такими загрозами й з агресією Росії допомагає не тільки Україні: набуваючи цього досвіду, Україна передає його країнам НАТО, і в разі нападу на європейську державу супротивник зіткнеться з уже підготовленою системою оборони.

Ініціатива дасть можливість посилити безпеку як України, так і Європейського Союзу, бо Україна захищає себе й одночасно захищає Європу. Крім того, якщо якесь озброєння буде розміщене в Україні, воно в певних умовах може бути використане і в інтересах країн ЄС при порушенні їхніх кордонів.

Європейському Союзу і НАТО доводиться змінювати пріоритети та розглядати питання спільного виробництва озброєнь. Наскільки це перспективно не лише для оборони країн ЄС і НАТО, а й для економіки? У стислі строки перебудувати економіку складно, але багато країн уже це роблять. Німеччина, наприклад, нарощує виробництво не лише озброєнь, а й супутніх товарів; країни Балтії збільшили своє виробництво і активно співпрацюють з Україною у спільному виробництві, особливо дронів. Деякі держави інвестують в українське виробництво або відкривають заводи в Україні, щоб випускати озброєння — процес уже запущений.

Для окремих країн це вимагає більше часу, оскільки все залежить від наявної виробничої бази: якщо країна вже сильна у виробництві озброєнь, наростити обсяги простіше, а якщо потужностей немає — зробити це складніше. Проте зараз багато країн ЄС досить швидко нарощують виробництво; процес іде, і з’явилася можливість виділяти кошти й фінансувати ці проєкти, що стосується не лише виробництва, а й інвестиційних ініціатив.

БОГДАН ФЕРЕНС: Регіональні союзи посилюють безпеку, але альтернативи НАТО поки не знайдено

— Інтеграція і, як мінімум, доступ до дієвих інструментів протидії загрозам з боку Російської Федерації — це з нашого боку на жаль, досвід російської війни, а з боку наших партнерів — технологічні та тактичні рішення, які дозволяють відбивати загрози, зокрема в північному напрямі. Це країни, що об’єднуються в сфері європейської безпеки і які зі сторони півночі справді відчувають зростання рівня загроз з боку Росії. Йдеться і про порушення водного й повітряного простору, і про гібридні загрози, які РФ застосовує, виходячи з наростання конфліктності між США, НАТО і, зокрема, з Росією у найближчому майбутньому.

Тому не лише особисті зустрічі в межах засідань, де беруть участь міністри оборони, — це чергова можливість не просто оновити розуміння того, що відбувається в контексті російської війни, а й заручитися підтримкою тих країн, які відіграють одну з ключових ролей у підтримці України. Північні країни справді дуже ефективно допомагають Україні в військовому відношенні у протидії російській загрозі. Це альянс регіонального рівня співпраці, який для всіх країн-учасниць означає однаковий рівень загрози і, відповідно, однакову необхідність посилення оборонної взаємодії. Це обмін розвідданими, відпрацювання технічної і тактичної взаємодії між родами військ і арміями країн-учасниць союзу.

Крім того, це розробка доктрин, які лягають в основу ухвалення політичних рішень. Бо оборона завжди вимагає фінансових можливостей, а рішення ухвалюють політичні лідери. Тому важливо об’єднувати зусилля, координувати дії, прораховувати кроки супротивника наперед і залучати Україну в такі формати, які мають безпосередній бойовий досвід у контексті російської війни.

Розширений формат співпраці дозволяє не лише брати участь у важливих зустрічах, бути в синхроні з відомствами країн, що входять до коаліції JEF, і отримувати необхідну розвідувальну інформацію. Він також посилює політичний рівень інтеграції в ширшому контексті Північноатлантичного альянсу, оскільки фактично всі країни коаліції JEF є членами НАТО.

Додаткові інструменти і механізми допомагають синхронізуватися з альянсом для виконання стандартів НАТО, а також для укріплення політичної підтримки, яка має конвертуватися в практичні результати — збільшення постачань озброєнь і посилення оборонного потенціалу України. Це пріоритетне завдання.

Регіональні союзи — це додатковий формат співпраці в межах більш масштабної структури, такої як НАТО. Альтернативи Альянсу поки не придумано, і ніхто не готовий реалізувати іншу модель безпеки. НАТО — один із найуспішніших оборонних проєктів, що забезпечує безпеку держав-членів, і це важливий аргумент.

Потрібно розуміти, що існують різні додаткові формати — як регіонального, так і тактико-технічного рівня. І коли рівень загрози зростає з боку, наприклад, Росії чи Китаю, імпульс до більш практичних дій також посилюється.

Важливо не лише зустрічатися і обговорювати, а й реалізовувати рішення, що стимулюють практичну частину — проводити навчання, забезпечувати синхронізацію між арміями та родами військ. Тактичні союзи мають значення, бо спільність інтересів об’єднує кілька країн сильніше, ніж широкі політичні формати. Їх потрібно використовувати максимально ефективно, щоб рухатися до вищих цілей.

ОЛЕГ ЛІСНИЙ: Україна показала, що вона готова до війни нового покоління

— JEF — клуб більш вузькопрофільний у порівнянні з НАТО. І тут нас приймають з розкритими обіймами і бачать у нас повноцінного партнера. Не молодшого, не того, хто стоїть біля дверей, а того, хто може внести “нову кров” у хорошому сенсі і стати ефективним учасником.

Тому я вважаю, що такі моделі демонструють майбутнє мікросоюзів і спілкування з Україною, бо нині Україна — майже чи не єдина в Європі країна, яка має бойовий досвід і бойовий потенціал як у людському вимірі, тобто підготовка військових з інших країн до реальної війни, так і в плані власних напрацювань, які дуже потрібні і ще довго будуть мати попит.

З іншого боку, ці напрацювання запустять процес, який змінить підхід до майбутніх війн. Тобто тієї війни, яка була умовно три роки тому, вже не буде. Україна показала, що вона готова до війни нового покоління і, як не дивно, підтягує до цього саму Європу і, можливо, в деяких секторах навіть Сполучені Штати.

Ми стоїмо в черзі до НАТО і чекаємо; до Євросоюзу також є процедура. А тут виходить, що Україна заходить у ту площину, до якої Європа не була готова. Навряд чи якась країна, на яку нападають, заздалегідь повністю готова до війни. Ми не були до кінця готові, і Європа зараз не готова. Готовий той, хто нападає, і практика показує, до чого він готовий. Якщо нападник самовпевнений, то часто нічого не виходить так, як він хотів.

Для Європи зараз Україна — той козир, про який часто говорить Трамп. Якщо запитати в Європи, хто козир, — це українська армія, бо на її основі будуватиметься європейська армія. Рано чи пізно до цього дійдуть.

У плані БпЛА і всього, що з ними пов’язано, мені здається, ми зараз номер один. Бо ми їх виробляємо, використовуємо і модифікуємо на полі бою. Є така мрія у військового інженера чи конструктора — миттєво застосовувати розробки в бойових умовах. Так, це дається великою кров’ю, але шанс, який ми не проґавили, ми масштабуємо.

Ми навіть у період війни робимо крок у бік обмеженого експорту. Варто наголосити, що ми не продаємо все підряд — є номенклатура, яку ми продаємо, і на отримані гроші купуємо те, чого в нас нема. Не просимо в когось, а зароблені кошти витрачаємо так, як хочемо, і використовуємо куплене за власним розсудом. Ще один важливий момент: виробництво здешевлюється, і при цьому саме виробництво знаходиться в зоні безпеки — туди поки не прилітають ракети і туди не заходять російські солдати.

Читайте також: Ключова битва війни: ситуація на Покровському напрямку очима експертів