Боїться обміну та повернення на батьківщину: історія громадянина Таджикистану, який воював на стороні РФ і потрапив у полон

Українські військові взяли в полон громадянина Таджикистану, який воював на боці російської окупаційної армії. В інтерв’ю виданню Al Jazeera він розповів про те, як потрапив на фронт, про власний досвід участі у війні та реаліях російської армії. Нині Мохаммед каже, що він волів би воювати за Україну, а не повертатися на батьківщину чи тим паче до РФ, інформує FREEДОМ.

У 2024 році Мохаммед (ім’я героя було змінено задля захисту особистих даних, — ред.) вирушив до Санкт-Петербурга у свою першу закордонну подорож. Місто здавалося йому іншим світом порівняно з його рідним Душанбе, перенаселеною столицею Таджикистану, найбіднішої з колишніх радянських республік у Центральній Азії.

Як і мільйони інших мігрантів з Центральної Азії, які їдуть до Росії в пошуках роботи, чоловік сподівався заробити більше грошей і надіслати їх додому. Потрапив до Росії без візи, платив 6 000 рублів (74 долари) на місяць за поновлюваний дозвіл на роботу і ділив занедбану квартиру з шістьма іншими чоловіками, які також приїхали на заробітки до РФ.

Після того як Мохаммед одного разу не сплатив за дозвіл на роботу, його затримала поліція. Невдовзі, за його словами, під час утримання під вартою російські поліцейські змусили його вступити до армії, не залишивши йому іншого вибору. Його відправили воювати в Україну разом із російськими солдатами та іноземними рекрутами, які підтримують Москву. На початку цього року чоловік потрапив у полон до ЗСУ. 

Під час розмови з журналістами Мохаммед не приховував гніву на адресу Росії. Він розповів про насильство з боку поліції РФ і сказав, що був свідком дискримінації мусульман під час військового вишколу.

Мохаммед зізнався: боїться бути відправленим назад до Росії та волів би воювати за Україну. І подібні заяви не є поодинокими.

Військовополонений зауважив, що лише згодом він зрозумів, що його в Росії змусили підписати однорічний контракт з Міноборони РФ, за умовами якого йому обіцяли винагороду у 1,6 млн рублів (19 644 долари) і щомісячну зарплату в розмірі 210 тисяч рублів (2 580 доларів). Він додав: офіцери запевнили його, що він нібито буде працювати “охоронцем” далеко від зони бойових дій і отримає російський паспорт протягом шести місяців.

“Вони мене обдурили”, — констатував він.

Пройшовши короткий курс підготовки у Росії, який, за словами чоловіка, був коротким та погано організованим, він потрапив на фронт. 

“Моя зброя навіть не працювала — присягаюся, це правда”, — сказав Мохаммед. 

Росія давно використовує практику мобілізації мігрантів із Центральної Азії, часто використовуючи залякування та примус.

Як і Мохаммед, інші іноземці розповідають, що їх заманювали обіцянками високої зарплати, “безпечними”, небойовими посадами та прискореним отриманням російського громадянства.

“За цим всім стоїть стратегія Кремля щодо набору робочої сили будь-якими можливими засобами, уникаючи при цьому непопулярних заходів примусової мобілізації етнічних росіян”, — розповів в інтерв’ю Al Jazeera Алішер Ільхамов, керівник лондонського аналітичного центру Central Asia Due Diligence.

У тренувальних таборах, де десятки мігрантів перебували в неопалюваних бараках, було багато інших мусульман, які приїхали до Росії, зокрема громадяни Таджикистану, Узбекистану, Киргизстану та Азербайджану. Хоча дехто і приєднався добровільно, більшість, за словами Мохаммеда, служити у лавах армії РФ примусили.

Він також зазначив, що мусульманським новобранцям забороняли молитися і щодня піддавали етнічним та релігійним образам з боку російських офіцерів-інструкторів. Офіцери, за словами Мохаммеда, наказували їм голити бороди та чистити туалети як всередині, так і на вулиці, біля бараків.

За словами Мохаммеда, етнічних росіян у тренувальному таборі було небагато, і ті, хто був, зазвичай, потрапляли туди із в’язниць — це були засуджені, які добровільно зголосилися воювати в обмін на помилування, яке обіцяв Путін. 

Москва заперечує расову чи релігійну дискримінацію під час набору. Однак вона неодноразово наголошувала, що іноземні працівники, які мають або прагнуть отримати російське громадянство, мають “обов’язок” служити своїй новій батьківщині.

Після завершення підготовки Мохаммеда відправили на схід України — в район, де точилися інтенсивні бої. Там йому видали штурмову гвинтівку, кілька магазинів і ручні гранати. Його поставили в пару з іншим іноземним солдатом, який сказав, що зголосився воювати в обмін на російський паспорт.

Мохаммед і його товариш були залучені до нової бойової стратегії росіян — штурмів малими групами для “просочування” в українські позиції, збору розвідданих.

За словами Мохаммеда, він та інші солдати, які служили з ним, були позбавлені своїх телефонів, документів і банківських карток командирами. Натомість їм видали дешеві смартфони, оснащені єдиним додатком — Alpine Quest, топографічним інструментом, який дозволяв їм орієнтуватися за допомогою закодованих координат без доступу до інтернету або GPS.

Вони ніколи не знали назв населених пунктів, до яких їм було наказано дістатися. Інструкції надходили лише по радіо від командира, чия особистість і місцеперебування залишалися таємницею.

Щодня вони виходили невеликими групами. Один чоловік ніс рюкзак із портативним глушником, призначеним для виведення з ладу українських дронів. Дорогою Мохаммед бачив тіла загиблих російських солдатів. Попри голод і спрагу, вони мали просуватися до українських позицій. Щоденні пайки, за словами військовополоненого, скидали за допомогою дронів. Вони були мізерними — маленька пляшка води та кілька шоколадних батончиків.

Одного разу Мохаммед помітив тяжко пораненого російського солдата, який лежав на землі й стікав кров’ю. Коли він спробував допомогти, його командир по радіо заборонив це робити.

Для Мохаммеда цей момент став суворим усвідомленням: його життя не мало жодної цінності — його теж могли залишити помирати.

Під час запеклих боїв йому та його товаришу по службі наказали сховатися в спаленому, покинутому українському селі. Не отримуючи продовольства протягом кількох днів, вони заходили в порожні будинки та підвали у пошуках їжі. Невдовзі українські дрони виявили їхнє місцеперебування.

Мохаммед стверджує, що за весь час служби він “ніколи не стріляв зі зброї та не кидав гранати”. До цієї заяви українські військові ставляться скептично.

Він також зізнався: спочатку боявся українського полону, бо чув чутки, що російських полонених “катують або калічать”. Але його досвід виявився іншим, він сам переконався у гуманному ставленні.

“Дають мені все, про що я прошу — сигарети в будь-який час, їжу, напої”, — розповів військовополонений.

Йому також вдалося зателефонувати батькові. Проте Мохаммед боїться, що його включать до майбутнього обміну полоненими. Адже, за даними правозахисних організацій та колишніх російських солдатів, Росія порушує міжнародне право та відправляє повернутих військовополонених назад на фронт.

Повернення до Таджикистану також не є варіантом, розповів Мохаммед. Згідно з таджицьким законодавством, громадяни, які служать в іноземних арміях, можуть бути засуджені до 12 років ув’язнення.

Українська програма “Хочу жити”, яка стежить за долею військовополонених і надає їм допомогу, у квітні повідомила, що перевірила особистість 931 громадянина Таджикистану віком від 18 до 70 років, які воюють на боці Росії. За їхніми даними, 196 з них загинули — середній термін виживання на передовій становить лише 140 днів. Реальна цифра загиблих може бути вищою.

Мохаммед вважає, що його єдина надія на виживання — вступити до Збройних сил України, отримати українське громадянство і зрештою перевезти свою сім’ю з Таджикистану.

“Коли війна закінчиться — якщо вона коли-небудь закінчиться — я скажу своєму батькові в Таджикистані: продай будинок, приїжджай в Україну і купи тут інший”, — сказав він.

Читайте також: “Я не хочу до Росії, я там помру”: у Кенії розслідують можливий продаж своїх громадян у рабство для армії РФ (ВІДЕО)