План перемоги України над Росією — не тільки в силі зброї: інтерв’ю з дипломатом Олександром Харою

Опір України російській агресії став сигналом для всього світу про цінність свободи та демократії. Про роль України на міжнародній арені, становлення та досягнення української дипломатії сьогодні, 24 серпня, в День Незалежності, в інтерв’ю телеканалу FREEДОМ розповів дипломат, директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара.

Ведучий — Юрій Кулініч.

Становлення української дипломатії після здобуття незалежності

— 34 роки тому, 24 серпня 1991 року, Україна проголосила незалежність від Радянського Союзу. У грудні 1991 року вона була підтверджена на всенародному референдумі. Як Українська держава протягом усього цього часу вибудовувала відносини із зовнішнім світом і проявляла себе на дипломатичній арені?

— Незалежність України — це добра новина, що називається Urbi et orbi (місту та світу). Тобто і для українського народу, і для світу. Особливо на 11-му році агресії Російської Федерації абсолютно очевидно, що у Росії є плани не тільки щодо України, але й Європи. Це антиліберальна сила, яка хоче фактично знищити демократичні устрої в Європі та встановити себе як новий гегемон, яким свого часу був Радянський Союз.

Україна цьому протистоїть і це, можливо, наш внесок у цивілізацію та в демократію в усьому світі. Від результатів цієї війни дуже багато залежатиме не тільки для України, Європи, але й для світу.

Українська Народна Республіка була сучасною незалежною державою. На жаль, ми програли більшовикам, і потім Україна була, по суті, окупована чужим режимом, який приніс великі лиха українському народу.

22 грудня 1917 року було утворено Генеральний секретаріат міжнародних справ. Це прототип нинішнього Міністерства закордонних справ. Ще один важливий історичний момент — Україна була одним із засновників Організації Об’єднаних Націй (ООН).

У Росії дуже багато хто вірить у кремлівську пропаганду, яка говорить, що Україну нібито вигадав Ленін і що вона з’явилася в 1991 році, відокремившись від Росії. Чого, природно, не було. Історично ми ведемо свою дипломатію з 1917 року.

У нас був непоганий заділ, оскільки в радянській системі було Міністерство закордонних справ Української Радянської Соціалістичної Республіки. Українським дипломатам було дозволено брати участь у діяльності ООН і міжнародних організаціях. Не було українських посольств, а тільки радянські та російські. Але була ціла плеяда потужних дипломатів — Анатолій Зленко, Борис Тарасюк, Володимир Огризко, Юрій Щербак. Вони всі дали поштовх до розвитку української дипломатії.

Опір України — пропуск у світову історію

— Коли стався той перелом і Україні вдалося довести, якщо не всьому світу, то більшості країн, що вона є окремою від Російської Федерації та Радянського Союзу державою?

— Це складне питання, оскільки були коливання. Наприклад, Будапештський меморандум 1994 року. Тоді був тиск з боку Російської Федерації та Сполучених Штатів з тим, щоб Україна відмовилася від третього за розміром ядерного потенціалу. І ми розуміємо, що росіяни робили це для того, щоб потім фактично контролювати або знищити українську державу.

Чим менше держав володіє ядерною зброєю і контролює саме поширення, тим безпечніший світ. Тоді у США, на жаль, не було розуміння, що потрібно втягувати Україну в західний світ, в економічні, політичні структури, а потім і в структури безпеки.

Росія — ядерна держава. Страх того, що вона може знищити світ, змушував країни підтримувати стратегічний баланс у відносинах з нею. РФ неодноразово порушувала міжнародні угоди, розхитувала стратегічну безпеку. З 2014 року вона періодично погрожує ядерною зброєю Україні та всьому світу. Тому в 1990-х роках, на початку 2000-х, США, європейські партнери дивилися на Україну через призму Росії.

Вступ України до ЄС — важливий крок для забезпечення безпеки Європи

— Коли ця ситуація почала змінюватися? Чи вплинула на це Революція Гідності, коли люди вийшли на протести після рішення уряду не підписувати Угоду про асоціацію з ЄС?

— Безумовно. Це прояв волі народу жити вільно. Не в тиранії, не в корумпованому режимі. І бути частиною європейської цивілізації. Це те, що резонувало в серцях наших партнерів і в Європі, і в Сполучених Штатах.

Помаранчева революція стала поворотним пунктом у головах російської еліти, перш за все, диктатора Путіна. Оскільки в російській системі немислимо, щоб люди з власної волі виходили на протести проти обману на виборах або корупції.

Після 2004-2005 років в Росії розробляється концепт “русского мира”. Це ідея об’єднання росіян по всьому світу, тому що вони втратили свою історичну батьківщину. Наступне — це концепція російської православної церкви, яка є частиною спецслужб РФ. Її почали використовувати для впливу на суспільні процеси в сусідніх з Росією країнах. Все це з подивом було сприйнято на Заході.

Дуже важливим став Бухарестський саміт НАТО, де Україна та Грузія заявили про своє бажання стати членами НАТО. Минає кілька місяців і Російська Федерація здійснює військову агресію та окупує частину Абхазії та Південної Осетії. До цього Росія воювала в Молдові та окупувала Придністров’я.

Тим часом фактично жодних перспектив України стати членом НАТО та Європейського Союзу не було. Європейці визнавали, що це територія колишнього Радянського Союзу та вона може бути під контролем Росії. І небажання бачити Україну в ЄС було очевидним. Про НАТО я вже не кажу.

Коли Російська Федерація розпочала свою агресію в Криму, Україна була позаблоковою державою. Більшість українців були проти членства в НАТО.

І у 2022 році не потенційне розширення Альянсу стало причиною повномасштабного вторгнення РФ в Україну, а втрата сфери впливу РФ на українське демократичне суспільство.

— Чому зростання суб’єктності України так сильно турбує Російську Федерацію?

— Через широкомасштабне вторгнення РФ в Україну Європа, врешті-решт, усвідомила, що на її території знаходиться найбільша за територією європейська держава, громадяни якої ризикують своїм життям для того, щоб відстоювати ті цінності, на яких заснований Європейський Союз і взагалі західна цивілізація. Це перш за все свобода і демократія.

Тобто Україна — це дзвіночок, щоб зупинити антиліберальний рух, популістські рухи в Європі та об’єднати Європу. Російська Федерація, напавши на Україну, я вважаю, зробила geopolitical overstretch (геополітичне напруження). Росія витратила стільки ресурсів, не досягнувши нічого стратегічно. Вона тільки себе послабила.

НАТО ніколи не становило загрозу для Росії, а Україна ніколи не претендувала на російські території. Ми дотримуємося міжнародного права і понад того, що нам належить за міжнародним правом, не хочемо.

РФ не може усвідомити волю українського народу до опору

— Як зараз Україна впливає на формування глобальної системи безпеки? Яка концепція може бути в майбутньому, щоб обмежити імперські амбіції Російської Федерації?

— Так, ми платимо високу ціну за помилки, які зробили в 1990-х роках, коли не розуміли, наскільки Росія не змінилася по суті. Тоді вона ще не була здатна до агресивних дій такого масштабу. Можливо, ми втратили свій шанс стати членами Європейського Союзу та НАТО. Можливо, ми були б настільки ж потужними в економічному плані, як Польща, хоча у нас стартові можливості були кращими.

Наступний надзвичайно важливий момент, якщо ми говоримо з погляду впливу України на Європейському континенті, у нас є воля до опору, є геніальні військові, які знаходять інноваційні способи ведення війни.

На початку широкомасштабного вторгнення РФ ми воювали виключно радянською або українською зброєю. США надали нам тільки Stinger і Javelin. І тільки коли світ побачив, що ми готові битися всім, що є, почалася масштабна поставка озброєнь.

Наша воля до опору й те, яким чином наші Сили оборони інноваційно застосовують зброю, я вже не кажу про оборонно-промисловий комплекс, як використовують дрони та застосовують штучний інтелект, дали шалений поштовх до розвитку й інших видів озброєнь, у тому числі ракетних.

Україна показує, що ми можемо десь лідирувати, попри те, що Росія має більше “заліза”. Перш за все, звичайно, наша історія успіху — це Чорне море. Ми дронами знищили більшу частину Чорноморського флоту Російської Федерації, а його залишки фактично загнали в північно-східну частину. І він не відіграє такої ролі, яку спочатку йому відводили в цій війні.

І найкраще, що може статися з росіянами, це щоб їхня країна програла війну проти України. Бо тоді вони матимуть можливість усвідомити свою помилку. Інакше безкарність підштовхуватиме Росію до наступних злочинів і агресій.

І, якщо світ погодиться на поступки якихось територій України, захоплених Росією, ми випустимо джина з пляшки, який може принести у світ більше хаосу. Ми повинні виносити певні уроки з історії, щоб стримувати Російську Федерацію. Якщо ми та наші західні партнери не будуть цього робити, то майбутнє не здасться солодким абсолютно нікому.

Для довідки

Олександр Хара — дипломат, експерт Центру оборонних стратегій. Народився 1976 року в Донецьку. Закінчив Донецьку державну академію управління, Дипломатичну академію при Міністерстві закордонних справ, лондонський Королівський коледж оборонних досліджень.

З 2008 по 2011 роки був заступником керівника департаменту зовнішньополітичних аспектів національної безпеки Апарату Ради національної безпеки та оборони України. У 2014-2019 роках обіймав посаду директора департаменту багатостороннього міжнародного співробітництва аналітичного центру “Майдан закордонних справ”. З 2015 року — заступник голови правління “Інституту стратегічних чорноморських досліджень”.

Читайте також: “Путіна потрібно змусити припинити війну”: інтерв’ю зі спецпредставницею ЄС у справах українців Ілвою Йоханссон