Волокитинська порцеляна: українська фабрика в XIX столітті вразила світ скульптурами відомих людей (ВІДЕО)

Там, де сьогодні підносяться дерева і встеляють землю бур’яни, в 1839 році почала свою роботу порцелянова фабрика Андрія Миклашевського.

“Завод Миклашевського був фарфоровим виробництвом садибного типу. Це характерне явище для XIX століття”, – зазначає заввідділу декоративного мистецтва Харківського художнього музею Тетяна Литовко.

Франсуа й Август Дарт – вихідці їз сім’ї відомого паризького фарфориста Луї Джозефа Дарта. Саме на цих двох братів Андрій Миклашевський покладає завдання налагодити роботу порцелянової мануфактури. Франсуа стає організатором виробництва, знавцем декорування порцеляни й першим директором фабрики. Він безвилазно живе в Волокитиному. Август налагоджує технологію виробництва, будує печі для випалювання і тільки навідується в село зі столиці, де у нього контракт із заводом Корнілова й Імператорським фарфоровим заводом.

З перших же днів свого існування мануфактура Миклашевського стає унікальною, а її продукція – революційною у світі імперської порцеляни.

Асортимент фарфорових виробів Волокитинської мануфактури вражає своїм різноманіттям. Як зазначав видатний український історик, знавець генеалогії, джерелознавець і видавець Олександр Лазаревський, фабрика випускала на продаж від статуетки чи тарілки по 50 копійок за штуку до розкішних сервізів і камінів за ціною від 100 до 950 рублів сріблом. Але була у мануфактури і своя родзинка.

“Унікальність порцеляни Андрія Миклашевського в тому, що саме на цій мануфактурі випускалася скульптурна пластика. На інших заводах до 1850-х років скульптура малих форм не випускалася. Якщо враховувати той факт, що перші мануфактурні виробництва діяли на правобережній Україні з кінця XVIII століття, а в 1831 році була вже закрито Корецьку мануфактуру, де за весь час майже не випускали скульптурну пластику, то саме в 1839 році Андрій Миклашевський починає виробництво скульптури малих форм. І саме скульптурна пластика вражала глядача своєю вишуканістю і віртуозністю виконання”, – каже старша наукова співробітниця Сумського обласного художнього музею ім. Н. Онацького Ірина Яніна.

Мала пластика, або, як її тоді називали, ляльки, порцелянової мануфактури Андрія Миклашевського сюжетно ділиться на чотири типи: історична, літературна, пасторально-сентиментальна й побутова.

Мануфактура Миклашевського виготовляла й посуд різної форми, яка відрізнявся оригінальністю: вази, сервізи, глечики, тарілки, флакони – всі вони різноманітні за формою і за розміром. Серед ваз зустрічаються форми, чітко геометризовані, циліндричні, конічні, близькі до конічних або прямокутних.

Продукцію порцелянової мануфактури Андрія Миклашевського продають на ярмарках Києва, Харкова, Чернігова, Полтави, Нижнього Новгорода. Крім того, у Миклашевського було по магазину в Петербурзі та Москві. Неймовірно, але всю цю продукцію виробляють місцеві селяни й кріпаки, і навіть розписують її під наглядом головного оформлювача, француза Франсуа Дарта.

Ситуація на фабриці змінилася після смерті Франсуа, коли завод очолив Федір Петруня. Саме в цей час починається виробництво продукції на національну тематику. Тут виробляють посуд з українським орнаментом.

Порцелянова фабрика працювала 22 роки й закінчила свою роботу в 1861 році. Після скасування кріпосного права виробництво стало нерентабельним. Іншою можливою причиною закриття фабрики вважають вичерпання джерел матеріалів для виготовлення порцеляни.

Більше випусків проєкту “Ніч в музеї” дивіться за посиланням.