Україні варто подумати про політичні наслідки обміну полоненими, – Пономарьов

У найближчі дні очікується взаємозвільнення ув’язнених між Росією і Україною. Таке припущення озвучив глава української держави Володимир Зеленський. Також напередодні ЗМІ повідомили, що триває підготовка до обміну в форматі “33 на 33”.

Цю інформацію в інтерв’ю журналістам UATV прокоментував екс-депутат Держдуми РФ, російський опозиціонер Ілля Пономарьов.

– Думаю, що дійсно обмін відбудеться, – зазначив він. – Якраз зараз виникла ситуація, коли є можливість для результативних переговорів щодо Донбасу. І в цьому контексті обмін полоненими – це логічний перший крок з боку очільників України та Росії, а також показник того, що вони дійсно досягли домовленості.

У переговорах про обмін є багато принципових для обох сторін деталей, які також повинні бути враховані. Але, тим не менш, я вважаю, що результату можна досягти.

– Раніше йшлося про 5 ув’язнених, серед яких Володимир Балух і Павло Гриб, яких мають звільнити. Зараз медіа повідомляють про те, що РФ і Україна передадуть одна одній по 33 ув’язнених. Як ви прокоментуєте це?

– Важко сказати, як буде насправді. Я не беру участі в переговорах, тому не можу прокоментувати. Ситуація змінюється постійно. Я вважаю, що в інтересах Путіна, передусім, звільнити 24 українських моряків. Це ті люди, до яких прикута найбільша увага з боку міжнародної спільноти. Але, з точки зору букви російського закону, якщо президент РФ не визнає їх військовополоненими, то він не може нічого з ними зробити до моменту суду. Тобто, Путін повинен або в якийсь дивний спосіб обійти власне законодавство, або погодитися з рішенням Міжнародного трибуналу.

– Кілька слів щодо моряків і Вишинського. У попередній візит Москалькової до Києва могли відбутися домовленості, але нічого не було. Чи знаєте ви, що тоді могло статися?

– Безумовно, в обох сторін дуже велика недовіра одне до одного. Водночас недовіра з боку РФ до України подвійна. Тут може не спрацювати й судова машина. Адже ми знаємо, як можуть вирішуватися питання в судах. Росія наполягала на тому, щоби суд змінив запобіжний захід Вишинському, з огляду на можливість його передати, але суд цього не зробив. Відповідно, Росія теж відмовилася вирішувати питання. Мовляв, дочекаємося, поки відбудуться вибори, а потім уже будемо діяти.

– Адвокат екс-бійця спецпідрозділу “Беркут” Олександра Асатарова, якого судять у Києві за участь у так званій “самообороні Криму”, нещодавно заявила, що його повинні обміняти на утримуваного в Росії українського моряка. Що це за тактика? Чи може відбутися обмін на одного моряка?

– Думаю, адвокат має на увазі, якщо відбудеться обмін “33 на 33”, і моряки входять у це число, то на одного ув’язненого з української сторони буде один в’язень із російської. Упевнений, якщо звільнятимуть наших військовополонених, то всіх разом, а не когось одного. У них однакове звинувачення, вони рівні з точки зору російського правосуддя. Це нелогічно – когось звільнити, а кого-то ні.

Україні треба думати про політичні наслідки. Одна справа, коли звільнено полонених за формулою “всі на всіх”, це дійсно стало б великим гуманітарним досягненням. Та коли ми говоримо не про всіх, потрібно зрозуміти, хто є більш пріоритетним із точки зору політичних наслідків. Тому що, хоч як би цинічно це пролунало, моряки, перебуваючи в полоні у ворога, продовжують нести військову службу і роблять своїй Батьківщині величезну послугу тим, що зараз міжнародна спільнота під час кожної зустрічі з Путіним вказує йому на цю проблему. Якщо моряків звільнять, її буде вирішено. А велика кількість простих в’язнів, яким приділяють не настільки велику суспільну увагу, залишиться в катівнях Кремля. І Путін зможе знущатися над ними скільки завгодно.

– Кількох політв’язнів можуть звільнити на умовах відбування покарання в Україні. Як ви вважаєте, чи не буде це розцінюватися як здача інтересів з боку нашої держави?

– Це дуже серйозне політичне питання. Росія вже неодноразово цього вимагала. Якби в Україні була традиція, як в Ізраїлі, який офіційно заявив, що готовий погоджуватися на що завгодно, обмінювати одного ізраїльтянина на сто противників, аби лише зберегти йому життя, то в цій ситуації визнання не мало б особливого значення. В умовах України, коли такої традиції немає, це складно. І де-факто визнати російську юрисдикцію буде, звісно, втратою обличчя. Що більш пріоритетно – це повинен вирішувати президент України.

– Дуже сподіваємося, що обмін все ж відбудеться. Як думаєте, що могло б посприяти цьому? Можливо, зіграли роль і “торги” за G7?

– Думаю, що головна причина – розпочалися переговори про мир на Донбасі. Так, перемир’я порушується неодноразово, так буде й надалі. Не треба забувати, що там є озброєні бойовики, над якими немає 100%-го контролю. Їх кілька десятків тисяч, вистрілити може будь-хто, навіть без якоїсь команди. Упевнений, що ці переговори можуть дійти до певних результатів. Обмін полоненими – це тільки перший крок. А всі розмови, пов’язані з поверненням до “Великої сімки” – це численні “морквини”, які міжнародна спільнота намагається розвісити перед носом Путіна, для того, щоб він все-таки брав участь у переговорах.