Які механізми моніторингу можуть забезпечити сталий режим припинення вогню — аналіз Попова

Будь-який сценарій завершення війни РФ проти України неминуче розпочинатиметься з повноцінного припинення вогню. У цьому контексті постає ключове питання: хто саме і як здійснюватиме моніторинг. Про те, якими можуть бути дієві механізми, пише керівник аналітичного центру “Об’єднана Україна” Ігор Попов у матеріалі для видання The Gaze. FREEДОМ публікує статтю автора у перекладі українською мовою.  

У чому слабкість тимчасових режимів тиші?

30-годинне великоднє перемир’я, оголошене у квітні 2026 року, мало стати “жестом доброї волі”. На практиці ж воно стало демонстрацією того, наскільки крихкими є будь-які обіцянки Кремля без надійного механізму перевірки їхнього виконання. 

Генеральний штаб Збройних сил України зафіксував понад дві тисячі випадків порушення режиму припинення вогню із застосуванням зброї лише за перші 12 годин, а загалом за весь період так званого перемир’я було зареєстровано понад 10 тисяч порушень. Захід вкотре отримав нагадування про те, що формальне оголошення перемир’я та реальна тиша на лінії фронту — це не одне й те саме.

Подібний сценарій повторився і в травні. Київ запропонував безумовне припинення вогню, починаючи з 6 травня, у той час як Москва оголосила власну паузу на 8-9 травня напередодні свого параду. Уже 6 травня українська сторона зафіксувала 1 820 російських порушень, а триденне перемир’я 9-11 травня, досягнуте за посередництва адміністрації США, зірвалося ще до свого офіційного завершення на тлі взаємних звинувачень і нічних атак безпілотників.

Проблема полягає не в самому оголошенні перемир’я, а у спроможності фіксувати порушення, встановлювати відповідальність за них і забезпечувати оперативне реагування. У війні, де щодня вздовж лінії фронту протяжністю понад 1 200 км діють тисячі дронів та артилерійських систем, навіть короткочасні періоди тиші стають надзвичайно складними для перевірки. Будь-яка пауза без чітких процедур моніторингу швидко перетворюється на простір для взаємних звинувачень.

Повне припинення вогню — перший тест на життєздатність мирного плану

Будь-який сценарій завершення війни неминуче розпочинатиметься з повноцінного припинення вогню. Це буде не просто гуманітарний жест, а фундаментальна перевірка життєздатності всієї подальшої архітектури миру. Якщо сторонам не вдасться дотримуватися режиму тиші протягом перших тижнів, шанси на політичне врегулювання різко знизяться, а Захід ризикує зіткнутися не зі стійким миром, а з новою ескалацією.

У цьому контексті постає ключове питання, на яке досі немає відповіді: хто саме здійснюватиме моніторинг. Під час бойових дій на Донбасі у 2014-2022 роках цю функцію виконували Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ та Спільний центр з контролю та координації. Досвід роботи місії був неоднозначним. Спостерігачі стикалися з обмеженим доступом до окупованих українських територій, повільним реагуванням на інциденти та політичним тиском з боку Росії. Сьогодні ОБСЄ навряд чи буде готова швидко розгорнути значно масштабнішу місію вздовж нової лінії зіткнення.

Варіант миротворчої або моніторингової місії під егідою ООН також залишається переважно гіпотетичним. Аналітики Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) у своєму дослідженні продемонстрували обмеження класичних операцій ООН у контексті російсько-української війни — від принципу обов’язкової згоди сторін до неспроможності розгорнути сили, достатні для ефективного стримування. Додатковим фактором є скептичне ставлення нинішньої адміністрації США до багатосторонніх інституцій, що ускладнює досягнення консенсусу навіть серед союзників, які потенційно могли б долучитися до майбутньої архітектури моніторингу.

Супутники та дрони не можуть замінити людську присутність 

На рівні робочих дискусій дедалі більшої популярності набуває спрощена формула, за якою Сполучені Штати забезпечували б технічний моніторинг за допомогою супутників, безпілотників та штучного інтелекту. Європейські столиці також рухаються в цьому напрямку: на засіданні Ради ЄС із закордонних справ 11 травня верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас оголосила про посилення можливостей Супутникового центру ЄС для підтримки моніторингу майбутнього режиму припинення вогню та протидії обходу санкцій. Такий підхід виглядає технологічно сучасним і політично зручним, особливо для адміністрацій, які віддають перевагу технологічним рішенням замість розбудови дипломатичної інфраструктури. Проте і його обмеження стають очевидними при більш детальному аналізі.

Дистанційні засоби дійсно здатні фіксувати переміщення техніки, спалахи від стрільби, вибухи та руйнування. Однак вони майже нічого не можуть сказати про контекст інциденту, наміри сторони, ланцюг ухвалення рішень або про те, хто саме віддав наказ. Супутниковий знімок не покаже, чи була це провокація під чужим прапором, технічна помилка чи навмисний удар. Алгоритм не може допитати свідків і не здатен дістатися до пораненого цивільного. Внаслідок цього кожен інцидент перетворюється на предмет політичних інтерпретацій, а не на юридично встановлений факт.

Ця модель стає особливо вразливою з огляду на масштаби майбутньої лінії зіткнення. На практиці не існує прецедентів ефективного дистанційного контролю за режимом припинення вогню в настільки насиченому середовищі, де одночасно присутні мінні поля, безпілотники, системи радіоелектронної боротьби та зруйнована інфраструктура. Росія, цілком прогнозовано, використовуватиме так звані сірі зони, несприятливі погодні умови, технічні обмеження сенсорів і навмисні провокації для створення постійних суперечок щодо того, хто саме порушив режим тиші та коли це сталося.

Надійний моніторинг потребує мандату, наземних патрулів і чіткого механізму реагування

Технології мають залишатися допоміжним, а не центральним інструментом моніторингу. Реальний контроль потребує повноцінної міжнародної місії з наземними патрулями, які матимуть доступ до обох сторін лінії зіткнення. Її мандат повинен надаватися авторитетною міжнародною організацією або спеціально сформованою коаліцією держав, готових нести політичну та фінансову відповідальність у довгостроковій перспективі, а не залежати від щорічних бюджетних переговорів між столицями.

Така місія повинна мати право збирати докази, проводити власні розслідування інцидентів, публікувати звіти та передавати їх до механізму політичного реагування. Дослідники Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) уже наголошували, що ефективність будь-якого моніторингу безпосередньо залежить від поєднання технічних засобів і фізичної присутності спостерігачів у зоні конфлікту. Сам собою супутник нічого не забезпечує і не вирішує без спостерігача на місці, який може зафіксувати сліди обстрілів та опитати свідків.

Також необхідний окремий функціональний аналог Спільного центру з контролю та координації, але з посиленою міжнародною складовою та чітко визначеними процедурами реагування. Цей механізм має розглядати скарги сторін у режимі реального часу, проводити первинну перевірку фактів та передавати суперечливі випадки на політичний рівень. Без нього режим припинення вогню ризикує перетворитися на систему взаємних звинувачень, у якій Москва матиме широкі можливості для провокацій, тоді як Україна буде обмежена у своїх можливостях доводити власну позицію.

Сьогодні Європа знову стикається зі знайомим викликом: підтримання миру на власному континенті потребує не лише дипломатичних формулювань, а й готовності інвестувати в людей, мандати та інституції. Україна як невід’ємна частина європейського безпекового простору має право очікувати, що ці інвестиції будуть серйозними та довгостроковими. В іншому разі будь-яке припинення вогню залишатиметься лише паузою перед наступним ударом, а не реальним кроком до миру.

Ігор Попов, керівник аналітичного центру “Об’єднана Україна”, експерт із політичних та безпекових питань