Головна
Публікації
В НАТО зрозуміли, що потрібно готуватися до реальної європейської війни – експерт із зовнішньої політики

В НАТО зрозуміли, що потрібно готуватися до реальної європейської війни – експерт із зовнішньої політики

Опубліковано: 30 Чер / 2022

Російська агресія підштовхнула НАТО до великих змін усередині самого альянсу. Війна проти України показала членам співдружності необхідність повернення планів, що стояли перед ними в період Холодної війни. Які країни, на думку НАТО, становлять реальну загрозу, про тонку політичну гру альянсу та взаємини країн-учасниць усередині блоку розповів експерт ради зовнішньої політики “Українська призма” Олександр Краєв в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA.

– Олександре, давайте зосередимося на рішенні НАТО щодо розширення групи швидкого реагування. Вам не здається, якби не повномасштабна агресія РФ, масштабних змін чисельності не відбулося б? НАТО, нарешті, побачило реальну небезпеку в Російській Федерації?

– Справді, цього не сталося б, і справді, повномасштабне вторгнення Російської Федерації відіграло найголовнішу роль з однієї простої причини – НАТО готувало свої оперативні війська, ті самі чотири бойові групи, які втрутилися на Східному фланзі, воно готувало їх до малої війни дуже малої протяжності, фактично, до гнучкої оборони на невеликих ділянках, до невеликих точкових наступальних операцій, фактично, це були дійсно сили оперативного реагування в кращому вигляді, невеликі з’єднання, високомеханізовані, націлені на повітряну перевагу та на невеликі наземні операції. Однак Росія показала, що вона досі діє в парадигмі навіть не 20, а майже 19 століття: це масштабні фронтальні бої, багатомільйонні армії, гігантська кількість важкої техніки, абсолютна зневага до багатотисячних втрат, які показує російське командування. НАТО фактично зрозуміло, що йому потрібно повертатися до тих планів, які в нього були ще в 60-70-х, тобто до підготовки до реальної фронтальної європейської війни, яку Російська Федерація може розв’язати будь-якої миті. Тому, справді, Росія дала НАТО новий виклик, і НАТО досить адаптивно і оперативно почало на нього реагувати.

– Чи буде Пекін названий стратегічною проблемою для Північноатлантичного альянсу?

– Він буде названий! Вже зараз йдуть розмови про те, як збалансувати Китай та Росію у новій концепції, тому що, по суті, цей баланс ми бачимо в усіх ключових країнах НАТО. Навіть якщо ми беремо військову доктрину США, ключова загроза все ж таки Китай, на другому місці стоїть Росія як непередбачувана сила з ядерною зброєю. Якщо ми беремо стратегічну доктрину Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії, ключова загроза безпеці, на їхню думку, – це Росія, де, як головний спонсор дій Росії та дій інших таких режимів, уже виступає Китай. Тобто ця дихотомія між Пекіном і Москвою була присутня і до цього в доктринах різних країн НАТО, просто зараз НАТО переглядатиме своє ставлення як до Москви, так і до Пекіна. Тобто, по суті, чого слід очікувати? Москва стане загрозою номер один, коли йдеться про пряму військову небезпеку. Пекін, відповідно, залишиться загрозою номер один, коли йдеться про вплив на різні регіони світу, коли йдеться про економічне протистояння, ідеологічне протистояння, тому що Пекін дуже багато вкладає зараз безпосередньо в просування китайської моделі управління, як вони це називають, сучасного вигляду авторитарного комунізму.

– Вам не здається, що світ поступово починає розпадатися на кілька таборів і цей поділ може призвести до глобального протистояння вже не просто економічного, фінансового, але чогось більшого?

– Усі міжнародні системи розподіляються за так званим індексом стабільності. Найнестійкішою вважається Вестфальська система відносин, стійкіша система з безліччю центрів сил. І є біполярна система, фактично, те, в яких умовах жив світ майже все двадцяте століття, особливо після Другої Світової війни, коли утворилася система Холодної війни, коли був Вашингтон і Москва. Ця система, за визнанням багатьох фахівців, є найстабільнішою та найменш схильною до глобального відкритого конфлікту. Чому? Тому що, якщо існує тільки два полюси сили, відповідно, навколо них обертаються всі інші держави, решта менших полюсів сили, відповідно, в їхніх умовних руках зосереджена максимальна нищівна сила. У наш час це ядерна, термоядерна та воднева зброя. Відповідно, обидві сторони, обидва полюси сили розуміють, що їхнє протистояння, в принципі, не те, що зруйнує систему цього балансу, воно, в принципі, знищить цей світ, цю систему балансу. Тому обидві сторони, швидше, схильні до протистояння холодній війні, тобто до політичних, економічних заходів, до таємних операцій, до створення малих конфліктів малої плинності на своїй території. Тобто відсутність прямого протистояння двох центрів сили – те, що характеризує цю систему. І багато в чому ми бачимо зародження нового біполярного порядку, ми бачимо, що для Китаю та Росії холодна війна не закінчувалася, вона просто набувала інших форм, але ми також бачимо, що Вашингтон готовий повернутися до такого протистояння, і НАТО в цілому готове підтримати Вашингтон в цьому. І тому, на мою думку, так, ми вступаємо в нову систему міжнародного протистояння, в нову епоху холодної війни, але чи спровокує це глобальні конфлікти? – я в цьому сумніваюся.

– Навіщо роблять вкидання, координати показують, які в Google можна знайти без проблем?

– Росія не має аргументів, крім погроз, розумієте, хоч би як це дивно звучало. Росія на дипломатичній арені із загрозливого серйозного мафіозі, як колись називала Західна преса Путіна, скотилася до рівня п’яного гопника. Єдине, що вона може протиставити всьому, що робить, продукує Захід – це просто дурні прямолінійні погрози, які вона навіть не може підтвердити, вона може просто погрожувати на словах. І при цьому, отримуючи гідну відсіч, навіть просто на словах, вона відступає. Згадаймо хоча б ситуацію з Фінляндією та Швецією. Щойно було оголошено про те, що ці країни будуть у НАТО, Росія також почала скидати координати місця ухвалення рішень, погрожувати неймовірними воєнними та політичними наслідками, чим завгодно. Але як тільки Сполучені Штати Америки та Велика Британія заявили про те, що вони дають Фінляндії та Швеції транзитні гарантії, тобто це аналог гарантій НАТО, але на період вступу до Альянсу, через два дні виходить Пєсков і заявляє, що Росія ніколи не мала претензій ні до Фінляндії, ні до Швеції, це все велика помилка, Захід, як завжди, нас не зрозумів і, як завжди, розвиває свою істерію. Мені здається, це і є той страх, який живе всередині росіян – вони бояться втратити свою уявну велич, і від цього ще більш інфантильно, більш параноїдально продовжують усім погрожувати.

– Вам не здається, що головна проблема, зокрема, в аспекті Фінляндії та Швеції, і, напевно, це впливає на зростання чисельності військ НАТО – це проблема США, криза лідерства гегемона?

– Багато в чому так. Я пам’ятаю, з чим Байден приходив на пост президента, про що він говорив під час передвиборчої кампанії, про що він говорив перші місяці. Він казав, що за часів Трампа наше лідерство було підірвано, що тепер США повертаються. Тому що, дійсно, в очах Трампа багатостороння дипломатія, багатосторонні формати, такі як НАТО, це було щось непотрібне для США, що лише обтяжувало додаткові витрати, ризики. А Байден говорив, що Америка має повернутися до того, з чим вона вийшла з Холодної війни, тобто до лідерства у демократичному світі, до лідерства зі своїми великими внесками та своєю великою відповідальністю. Той, хто має велику силу, має нести велику відповідальність – це американська максима, яка чітко простежується в політиці Байдена. І, по суті, вся політика в контексті НАТО у перші роки його президентства була орієнтована на повернення цього лідерства. Цим, як бачимо, намагається скористатися Ердоган. Поки США намагаються повернути своє лідерство, Туреччина використовує своє унікальне становище. Тому що потрібно розуміти, що Туреччина дійсно в НАТО перебуває на унікальному становищі. Туреччина є офіційним бешкетником НАТО.

Коли ми мали конфлікт у Нагірному Карабаху, і НАТО, очевидно, хотіло допомогти Азербайджану, але не могло це зробити відкрито, щоб не спричинити реакцію Росії, хто це зробив? Це зробила Туреччина. Фактично, карт-бланш Туреччині на це дали США та Канада, хоча офіційні заяви НАТО засуджували втручання у конфлікт. Саме США надали Туреччині нові лізингові угоди з обладнання, фінансування та всіляку допомогу у будівництві того ж заводу Байратех. Коли був конфлікт у Сирії і потрібно було зупинити Башара Асада та його вплив за рахунок Росії, хто провів військову операцію, кому на це дали карт-бланш? Знову-таки, Туреччині, й вона заявила, що це не у форматі НАТО, а цетїхня особиста ініціатива, чим вивела з-під удару Північноатлантичний альянс як такий. Тому Ердоган розуміє, наскільки Туреччина в її становищі потрібна альянсу, розуміє, наскільки цей її статус дає їй привілеї, і тому хоче виторгувати ще більше за рахунок того, що і з приводу Фінляндії, і з приводу Швеції починають сперечатися саме з Байденом.

– Ми зараз назвали кілька проблем Російської Федерації: лідер, гегемон усього світу, він у кризі є найглибшим. Виходячи з нинішньої ситуації в стратегічній оборонній концепції, має бути тоді… Ось, що має бути, виходячи з нинішньої ситуації в оборонній стратегічній концепції, і чого не має бути, щоб цей документ не перетворився на меморандум, що не зобов’язує ні до чого?

– По-перше, там має бути більш жорстка безпека. По суті, вторгнення Російської Федерації показало, що дуже важливими є ідеологічні питання, політичні, але ніщо не замінить присутність півтори тисячі танків і ста тисяч осіб на кордоні. НАТО має повернутися до того, яким воно було з 50-60 і 70-х, те, про що ми говорили: НАТО готується до фронтальної війни в Європі – це перше. Друге – НАТО має навчитися діяти регіонально, тобто коли нам потрібно 30 голосів усіх членів НАТО для вирішення регіональних питань, ці питання вирішуватимуться дуже довго, тому НАТО, очевидно, робитиме більший акцент на малих союзах, наприклад, як вони зараз підтримали союз Варшави, Лондона та Києва, як підтримали союз, який утворився проти Китаю. Тобто НАТО буде орієнтуватися на малі об’єднання, які підтримуватимуть весь альянс.